Щоб виправдатись перед ним і перед усім місцевим медичним персоналом, мені лишається тільки одне — припинити, на превеликий жаль, лікування вашої дружини, розповісти правду про все це і просити вас прийняти моє вибачення.
Андермат зніяковіло відповів:
— Я чудово розумію, докторе, ваше скрутне становище. Але тут ні я, ні моя друясина не винні, мій тесть покликав пана Бонфія, не попередивши нас. Може, мені піти до вашого колеги і пояснити йому…
Доктор Латон перебив його:
— Марна річ, добродію. Це питання професійної етики й честі, яку я передусім повинен шанувати, і, незважаючи на мій щирий жаль…
Андермат і собі перебив його. Багач, який добре платить, якому нічого не варто придбати рецепт за п’ять, десять, двадцять чи сорок франків, мов коробочку сірників за три су, певний, що все має належати йому завдяки силі гаманця, здатний тільки на гроші цінити все живе і мертве, швидко й точно визнаючи співвідношення між карбованим металом і всім іншим на світі,— він обурився зухвалістю цього торговця рецептами і різко сказав:
— Гаразд, докторе. Досить про це. І зичу вам, щоб цей ваш крок не відбився на вашій кар’єрі. Ще побачимо, кому з нас двох буде гірше від вашого рішення.
Ображений лікар підвівся і, підкреслено чемно вклонившись, мовив:
— Мені, добродію, в цьому немає сумніву. Мій вчинок обійдеться мені дорого з будь-якого погляду. Але Я НІКОЛИ не вагаюсь, вибираючи між вигодою та сумлінням.
І вийшов. На порозі він зіткнувся з маркізом, що заходив до вітальні, тримаючи в руках листа. Лишившись наодинці з зятем, пан де Равенель вигукнув:
— Послухайте, любий, яку прикрість я маю з вашої вини! Доктор Бонфій образився, що ви покликали до Христіани його колегу, і надіслав мені рахунок з дуже сухою запискою, в якій попереджає, щоб я більше не розраховував на його послуги.
Тоді Андермат геть розсердився. Забігав по кімнаті, кричав, вимахував руками, сипав словами, все дужче розпалюючи себе, сповнений того невинного вдаваного гніву, якого ніхто не сприймає серйозно. Він викрикував свої докази. Хто ж зрештою винен? Тільки маркіз, що покликав цього телепня Бонфія, навіть не попередивши Андермата, який знав уже від свого паризького лікаря, чого вартий кожен з трьох анвальських шарлатанів!
А потім, чого було маркізові втручатися, консультуватись за спиною чоловіка, єдиного судді, єдиного, хто відповідає за здоров’я своєї дружини? І так завжди, щодня одне й те саме. Круг нього тільки всякі дурниці роблять, тільки дурниці! Він безупину говорить про це, але ж то голос вопіючого в пустині. Його, Андермата, ніхто не розуЛіє, його досвідченості починають вірити хіба тоді, коли вже пізно.
Він казав: "мій лікар", "моя досвідченість" з самовпевненістю власника, що володіє рідкісними речами. Присвійні займенники дзвеніли в його устах, як метал. І коли вимовляв "моя дружина", ясно відчувалося, що маркіз уже не має на дочку ніяких прав, оскільки Андермат одружився з нею, а одружитися і купити було для нього одне й те саме.
Якраз у розпалі суперечки ввійшов Гонтран і, весело всміхаючись, сів у крісло. Мовчки слухав і страшенно потішався.
Коли банкір замовк, щоб перевести подих, його шурин підніс руку і крикнув:
— Прошу слова! То ви обидва лишилися без лікаря, так? Тоді я пропоную вам свого кандидата, доктора Онора, єдиного, хто має певну і непохитну думку про анвальську воду. Він прихшсує її іншим, але сам ні за що в світі не питиме. Хочете я піду покличу його? Переговори беру на себе.
Це був єдиний вихід, і Гонтрана попросили негайно привести лікаря. Маркіз, стурбований думкою про зміну режиму та лікування, хотів зараз же дізнатися, що скаже про це новий лікар, а Андерматові так само нетерпілося порадитись із ним про Христіану.
Вона чула крізь двері їхні голоси, але не дослухалась і не розуміла, про що йде мова. Тільки-но чоловік вийшов, вона скочила з ліжка, відбігла, немов од якогось небезпечного місця, і почала квапливо, без покоївки, одягатися, геть спантеличена від усіх цих подій.
їй здавалося, що весь довколишній світ змінився, житгя було вже не те, що вчора, і люди стали зовсім інші.
Знову почувся голос Андермата:
— А, любий Бретіньї, як поживаєте?
Він уже не казав йому "пане".
Другий голос відповів:
— Чудово, любий Андермате. Ви що, сьогодні вранці приїхали?
Христіана, що саме зачісувалась, так і завмерла з піднесеними вгору руками, їй перехопило дух. Вона мов бачила крізь стіну, як вони потиснули один одному руку. Сіла, не маючи сили стояти на ногах, і розпущене волосся знову впало їй на плечі.
Тепер говорив Поль, і вона всім тілом здригалася при кожному слові, що злітало з його уст. Кожне з тих слів, хоч вона й не вловлювала його значення, гучно відлунювало в її серці, наче хтось бив молотом по дзвону.
Раптом вона мало не промовила вголос: "Я ж люблю його… люблю", — ніби утверджуючи цим щось нове і пречудове, що рятувало її, втішало, виправдовувало перед власним сумлінням. Відчула зненацька себе певніше, випрямилась, миттю все вирішила. І знову почала зачісуватись, повторюючи пошепки:
— Мій коханець, от і все. Мій коханець.
І, щоб надати собі більшої певності, позбутись усякої тривоги, вона тут же, з палким переконанням, дала собі слово любити його безтямно, віддати йому своє життя, щастя, пожертвувати всім, як велить збуджений дух переможеного, але вибачливого серця, що шукає очищення у відданості й щирості.
Крізь стіну, яка розділяла їх, вона посилала йому поцілунки. Все скінчено: вона віддавалась йому безоглядно, як віддаються Богові. Кокетливе й уже хитре, але ще несміливе, полохливе дитя раптом умерло в ній, і народилася жінка, дозріла для пристрасного кохання, рішуча й наполеглива жінка, про яку досі говорила тільки прихована сила синіх очей, що надавала її ніжному, білому личку сміливого, майже зухвалого виразу.
Відчинилися двері, і вона, не обертаючись, не дивлячись якимось особливим, підсвідомим чуттям, угадала, що прийшов чоловік.
Він спитав:
— Ти скоро будеш готова? Ми зараз йдемо до купелі паралітика, подивимось, чи справді йому краще.
Христіана спокійно відповіла:
— Зараз, любий Вілю, за п’ять хвилин.
Але тут до кімнати зайшов Гонтран і покликав Андермата.
— Уявіть собі,— сказав він, — я зустрів у парку доктора Онора, цей бовдур теж відмовляється бути вашим лікарем — боїться інших. Торочить про порядність, етику, звичаї… "Можуть подумати…" "Це мало б такий вигляд…" Словом, такий же йолоп, як і його колеги. Далебі не думав я, що він такий ідіот.
Маркіз був приголомшений. Думка про те, що йому доведеться користуватись водами без лікаря, приймати ванну на п’ять хвилин довше, пити на склянку менше, ніж треба, наганяла на нього страх, бо він вірив, що всі дози, строки і стадії лікування визначено відповідно до закону природи, яка подбала за хворих, пустивши мінеральні води, і відкрила свої загадкові таємниці тільки лікарям, ніби натхненним і мудрим жерцям.
Він скрикнув:
— Та тут же умерти можна!.. Околієш, як собака, а жоден з цих добродіїв і вухом не поведе!
І його пойняв гнів, егоїстичний, шалений гнів людини, здоров’ю якої загрожує небезпека.
— Хіба ці мерзотники мають право так чинити? Вони ж беруть патент на свою практику, як крамарі на торгівлю! І повинні лікувати всіх, хто їм платить, як поїзд бере всіх пасажирів з квитками. Я напишу в газети про це неподобство.
Схвильовано ходячи по кімнаті, маркіз звернувся до сина:
— Слухай, треба запросити когось із Руайя або з Клер-мона! Не моиша ж нам так залишатись!..
Гонтран, сміючись, відповів:
— Але ж лікарі з Руайя та Клермона не знають анвальських вод, які впливають на травний апарат та кровообіг інакше, ніж їхні води. І потім, будь певен, — ніхто з них теж не приїде, щоб не вийшло так, ніби вони хочуть вирвати здобич у своїх колег.
Маркіз розгублено пробурмотів:
— То що ж із нами буде?
Андермат узяв капелюха:
— Залиште це мені, і сьогодні ж увечері вони всі троє— чуєте: всі троє! — стоятимуть перед нами навколішках, ручаюсь! А тепер ходімо подивимось на паралітика.
І гукнув:
— Ти готова, Христіано?
Вона з’явилась у дверях, дуже бліда, але рішуча. Поцілувавши батька і брата, обернулась до Поля й подала йому руку. Він потис її, опустивши очі, тремтячи від страху. Маркіз, Андермат і Гонтран пішли, розмовляючи між собою і не звертаючи на неї уваги, і вона, втупивши в юнака ніжний і рішучий погляд, твердо промовила:
— Я ваша тілом і душею. Тепер робіть зі мною все, що схочете.
Потім вийшла, не давши йому відповісти.
Підійшовши до джерела Оріолів, вони побачили Кловіса, який, прикрившись брилем, схожим на величезний гриб, дрімав на сонечку в теплій воді на дні ями. Він уже звик до гарячої купелі й тепер сидів там цілі ранки — казав, що від того кров у нього грає як у молодого.
Андермат розбудив його:
— Ну як, друже, тобі краще?
Пізнавши свого благодійника, старий задоволено вишкірився:
— Авжеж, краще, краще.
— Може, вже починаєте ходити?
— Бігаю, як жаєч, пане, як жаєч. В чю неділю вже танчюватиму буре ж швоєю любкою.
У Андермата закалатало серце.
— Справді, ви вже ходите? — перепитав він.
Кловіс перестав жартувати:
— Ох, не дуже, не дуже. Але кращає.
Тоді банкірові відразу ж захотілося побачити, як ходить старий каліка. Він бігав круг ями, хвилювався, віддавав накази, наче збирався підняти потонулий корабель.
— Ну-бо, Гонтране, беріть його за праву руку. Ви, Бретіньї, за ліву. Я візьму за поперек. Ну, разом — раз, два, три! Любий тестю, ви тягніть за ногу, ні, за другу, ту, що в воді. Швидше, прошу вас, а то не вдержу! Готово — раз, два, отак! Ух!..
Вони посадовили старого на землю, — той насмішкувато поглядав на них, але нічим не допомагав.
Потім його знову підвели, поставили на ноги й дали милиці, якими він користувався тільки як палицями; і каліка пішов, зігнувшись, мов дута, тягнучи ноги, охаючи, важко дихаючи. Просувався вперед, наче слимак, лишаючи позад себе довгий мокрий слід на білому дорожньому поросі.
Андермат захоплено заплескав у долоні і закричав, як кричать у театрі акторам:
— Браво, браво, чудово! Браво!!!
Старий, схоже було, вже зморився, і він кинувся підтримувати його, обхопив руками, хоча з лахміття каліки текла вода.
— Годі, не перевтомлюйтесь, — казав. — Ми зараз знову посадимо вас у ванну.
І четверо чоловіків, обережно, мов щось тендітне та коштовне, взявши Кловіса за руки й ноги, посадили його назад у воду.
Тоді паралітик переконано заявив:
— Уше-таки че добряча вода, другої такої не жнайдеш.