Пітер білявий, а Майкл кучерявий шатен, але обидва кремезні, засмаглі, в них короткі чуби й виголені потилиці, на щоках ямочки, всміхалися невимушено, світячи білими зубами, виглядали поштивими й добре вгодованими.
Тільки-но Лізбета й Меггі з'явилися на порозі барака, як позад них вималювалася довга статура Боба. Севілла нетерпляче кивнув їм, аби вони йшли до нього. Лізбета й Боб прискорили ходу, а Меггі аж побігла. Вона, запримітивши Сьюзі й Арлетту поряд з двома молодиками, почувала себе трохи винною. Увесь їхній загін був там.
– Я зібрав вас, – почав Севілла, змірявши їх веселими і палаючими чорними очима, – бо не хотів би повторити помилку, яку я допустив з Майною. Ви пам'ятаєте, наскільки я був певен, що Майна порозуміється з Іваном, тому навіть спершу не організував спостереження за цією парою. Врешті, вам відомо, ми так і не дізналися, що між ними сталося вночі. Одне слово, ми не довідалися про справжню причину їхнього розлучення. Цього разу будемо пунктуальнішими й організуємо почергово нагляд удень і вночі. Коли згасне день, басейн освітлюватиметься прожекторами, встановленими навколо нього. Я вас розподілив на групи, по двоє в кожній. Один стежитиме за дельфінами з поверхні, другий – через підводний ілюмінатор. Обидва спостерігачі матимуть змогу передавати телефоном свої враження, що записуватимуться на магнітофонну стрічку. Обоє візьмуть з собою фотоапарати. Групи змінюватимуться через кожні дві години… Ось розклад чергувань, – провадив далі Севілла, дістаючи з кишені папірець. – З 18 години до 20: на поверхні – Сьюзі, біля ілюмінатора – Пітер; з 20 години до 22: на поверхні – Майкл, біля ілюмінатора – Лізбета; з 22 години до 24: на поверхні – Меггі, біля ілюмінатора – Боб; з 0 годин до 2: на поверхні – Арлетта, біля ілюмінатора – я; з 2 години до 4: на поверхні – Сьюзі, біля ілюмінатора – Пітер. Так чергуватимемо аж до полудня, але, можливо, нам доведеться продовжити й далі це чергування. Меггі, почепіть розклад чергування на дошку.
Він зробив паузу й запитав:
– Є якісь зауваження?
Сьюзі підняла руку, й Севілла по-дружньому зиркнув на неї. Вона разом з Майклом і Арлеттою складала найголовнішу трійку в їхньому загоні. Сьюзі була марна, білява дівчина, з своєрідним гармонійним профілем, від якого віяло б снобізмом і холодком, коли б не отой вираз її очей, що світилися дивною чесністю.
– Я гадаю, – озвалася вона, – що стрічки для перезарядження кінокамер і магнітофонів приготовлені?
– Я доручив Пітерові зайнятися цим.
– А Пітер уже зайнявся цим, – відказав Пітер.
Він подивився на Сьюзі посміхаючись, і вона також усміхнулася йому. Відтак Лізбета заговорила з гнівною ноткою в голосі:
– Я помітила, що кожна група складається з хлопця й дівчини…
– А чом би ні? – спитав Севілла, звівши вгору свої густі чорні брови.
– І як. правило, ви доручили дівчині стояти на поверхні, а хлопцеві – біля ілюмінатора.
– Щодо вас, то це не зовсім так. Я вас, Лізбето, посадив біля ілюмінатора.
– Але це так щодо решти трьох дівчат, – відказала Лізбета таким тоном, ніби звинувачувала Севіллу.
Севілла глипнув на свого папірця.
– Так, це правда. Ну й що ж?
– Пост біля ілюмінатора відповідальніший, ніж на поверхні. І я запитую в себе, чи ваш вибір не продиктувався антижіночим передсудом.
– О, я не думаю, – заперечив Севілла. – Я навіть не підозрював, що в мені криється подібний передсуд. Я мусив доручити хлопцям і собі варту біля ілюмінатора, бо там вона обтяжливіша, ніж на поверхні.
– У такому разі, – озвалася Лізбета, – навіщо ви мене посадили біля ілюмінатора?
– Невже ви, Лізбето, одночасно докорятимете мені в антижіноцтві за те, що я трьох дівчат посадив на поверхні, й у тому, що я став анти-Лізбетою, бо посадив вас біля ілюмінатора? Треба вибирати.
Всі засміялися, а Лізбета сказала:
– У такому разі я повторюю своє запитання: чому ви тільки мене з дівчат посадили до ілюмінатора?
Севілла підняв обидві руки вгору й нетерпляче відповів:
– Але ж я не знаю, цілком випадково.
– У психології, – цікорила Лізбета, – немає випадковостей, є тільки підсвідомі рушійні сили.
– Що ж, – втрутилася Арлетта, – скажімо, містер Севілла посадив вас біля ілюмінатора, підсвідомо зваживши на ваші атлетичні якості.
Знову всі засміялися. Лізбета докірливо глянула на Арлетту, очі її залили сльози, вона відвернула голову й примхливо замовкла. Севілла пильно якусь мить дивився на неї, відтак озирнув увесь загін і промовив:
– Безумовно, якщо ви бажаєте зробити якісь зміни в складі груп, я не перешкоджатиму.
– Я нічого не маю проти складу груп, – відказала Лізбета. – Мені зовсім байдуже, з ким я буду – з X, Y чи Z.
Вона обернулася спиною до товаришів і дивилася на барак, начеб її зовсім не цікавило те, що мало відбуватися в басейні.
Всі промовчали, а Севілла повів далі:
– Перше як опустити цю молоду даму в воду, я хочу додати ось що: не примушуйте себе говорити офіційним і пишномовним тоном, знаючи, що ваші спостереження записуються на магнітофонну стрічку. Висловлюйтеся якнайприродніше і якнайвільніше. Кажіть усе, що хотіли б сказати. В усякому разі ці бобіни нікуди з нашої лабораторії не підуть. І якщо пізніше ми здійснимо письмовий запис, то зможемо зробити необхідні скорочення. Зрештою, все, що ми робимо зараз, – це вивчення поведінки дельфінів, і воно цілком можливе, якщо мимовільний запис одного з нас дасть щось для нашого аналізу. Ну, Майкле, починайте. Час представити Іванові його майбутню дружину.
– Ви не сказали нам її імені, – нагадала Меггі.
– Правда! – сплеснув у долоні Севілла.
Він озирнувся навколо себе й, усміхнувшись, мовив:
– Лізбето, щоб довести, що не існує змови проти вашої статі чи вас самих, я прошу вас охрестити Іванову дружину.
Лізбета крутнулася на каблуках і обернулася до нього обличчям.
– Ви так говорите, – відповіла вона з прикрістю, – ніби я страждаю хворобою переслідування.
– О, зовсім ні! – заперечив Севілла. – Я зовсім не так витлумачив ваші зауваження.
– Тоді як ви їх витлумачили? – запитала вона з викликом.
Севілла підняв угору руки:
– Я їх зовсім не тлумачив!
Запала тиша. Меггі виставила вперед своє важке рум'яне обличчя й енергійно сказала:
– Лізбето, не починай усе знову. Бідолашна тварина чекає, поквапся дати їй ім'я.
– Назвемо її Бессі, – сказала Лізбета сумовито.
* * *
Магнітофонний запис спостережень за Іваном і Бессі з поверхні й через ілюмінатор перед тим, як професор Севілла зробив деякі скорочення. 6 травня 1970 року й ніч з 6 на 7 травня.
Сьюзі. Говорять з поверхні, 18 годин 5 хвилин. Коловорот опускає Бессі в воду. Іван не ворушиться, Майкл спускається в воду й виймає бокові плавники з отворів, зроблених у полотні нош. Бессі не пручається. Вона спокійна й більше не виявляє страху.
Пітер. Говорять від ілюмінатора. 18 годин 10 хвилин. Алло, Сьюзі, ти чуєш мене?
Сьюзі. Так.
Пітер. Я бачу Бессі чудово, але ж де Іван? Його немає в моєму полі зору.
Сьюзі. Він праворуч від тебе, в куточку. Іван не ворушиться, дивиться на Бессі. (Мовчанка). Котра година в тебе?
Пітер. 18 годин 11 хвилин.
Сьюзі. Я узгоджую свого годинника з твоїм. Ти чуєш свист? Дельфін свистить, дельфінка відповідає.
Пітер. Тут мені не чутно гучномовця. Але я дуже добре бачу Бессі. На мій погляд, вона менша за Івана. За винятком того, коли Бессі вигинає спину, щоб удихнути повітря, вона зовсім не ворушиться. Мабуть, вона чекає, щоб Іван наблизився до неї, сама не бажає зробити першого кроку. (Тиша). Очі Бессі світяться жіночою лукавістю.
Сьюзі. О Пітере! (Вона сміється).
Пітер. 18 годин 15 хвилин. Я хотів би, щоб Іван відважився. Що він робить?
Сьюзі. Він дивиться на неї то правим, то лівим оком і свистить. (Мовчанка). Він ворушиться. 18 годин 16 хвилин.
Пітер. Ага, я бачу його! Він пройшов за два метри від неї. Обганяє її і кружляє навколо. Вона залишається нерухомою.
Сьюзі. Він описує все вужчі й вужчі кола.
Пітер. Коли дельфін проходить над ілюмінатором, то закриває дельфінку від мене. Ні, почекай, коли я опускаюся нижче, можу бачити її. Бессі не ворушиться, стежить за Іваном куточком ока. (Мовчанка).
Сьюзі. 18 годин 20 хвилин. Мені починає надокучати це кружляння. Що за церемонія!
Пітер. 18 годин 22 хвилини. Я щойно їх сфотографував. Сподіваюся, буде видно, як вона стежить за ним краєчком ока.
Сьюзі. Увага! Він зупиняється й стає поряд з нею, пліч-о-пліч. Наче два кораблі, що стоять поряд на якорях. 18 годин 25 хвилин.
Пітер. Бессі закрила від мене Івана. Але я бачу його хвоста позад неї. Невже його голова перебуває на рівні голови Бессі?
Сьюзі. Так.
Пітер. Тоді він набагато більший за неї. Я бачу її дуже добре. Вона кліпає повіками. Сьюзі. Ти жартуєш?
Пітер. Зовсім ні! Я кажу те, що бачу: вона кліпає повіками. Що робить він?
Сьюзі. Він треться головою об її голову. Зараз сфотографую. От не встигла. Вона зрушила з місця.
Пітер. Бачу її чудово. Вона віддаляється від нього. Іван не ворушиться.
Сьюзі. Він не ворушиться, але він дзяває. Іван невдоволений.
Пітер. Яке воно, те дзявання?
Сьюзі. Коротке, гнівне, пронизливе. Він кличе її. Вона повертається. 18 годин ЗО хвилин. Він стає пліч-о-пліч з нею.
Пітер. Я бачу їх дуже добре. Іван майже навпроти мого ілюмінатора. Бессі опинилася з того боку. Іван дивиться на мене. Я навіть сказав би, що він бісики пускає. Я фотографую. Хочу зазняти його вираз.
Сьюзі. Дельфіни разом зрушують з місця.
Пітер. Я не бачу більше їх.
Сьюзі. Вони кружляють уздовж парапету басейну за годинниковою стрілкою. 18 годин 35 хвилин.
Пітер. Я бачу, як вони проходять.
Сьюзі. Він розмістився між берегом басейну й нею, певне, хоче оберегти її, щоб вона не вдарилася об стінку. Мабуть, вважає, що вона не знає так добре, як він, басейну.
Пітер. Так, я гадаю, що ти маєш рацію. Він тримається трохи попереду неї, вдає, що оберігає й супроводжує її.
Сьюзі. Цікаво, коли вони перестануть кружляти. Я зупиняю магнітофон.
Пітер. Я також.
Сьюзі. Говорять з поверхні. Пітере, я вмикаю магнітофон.
Пітер. О'кей!
Сьюзі. 18 годин 45 хвилин. Вони далі кружляють. Це може тривати надто довго. Що ти робиш?
Пітер. Сиджу, палю й нудьгую. Чи вони свистять?
Сьюзі. Так, безперестану.
Пітер. Вони прогулюються й гомонять. Чи, бува, одне з них не свистить більше, ніж друге?
Сьюзі.