Вони стояли перед вітриною крамниці іграшок і розглядали оксамитових звірят.
Герман поставив обидві сумки на тротуар і обвив однією рукою плечі Альми.
Анна опустила руку й подумала: "Отже, становище геть змінилося!"
-1 я так гадаю,— сказав гном. Голос його бринів весело. "Ти давно не спиш?" — подумала Анна.
— Мене збудив твій полум'яний гнів,— відповів гном — У твоїй голові зробилося так жарко, що я геть упрів!
"А як ти зараз почуваєшся?" — стурбувалася Анна.
— Як огірочок! — сказав гном.— Свіжий і бадьорий, як ніколи. Загроза опинитись у голові якогось негідника, здається, минулася-Гном захихотів — Це просто розкіш,— сказав він,— що Пан Чоловік перебрав на себе мою роботу. Він сам проклав лінію зв'язку між ЛЮБОВ і АЛЬМА!
"Може бути",— подумала Анна.
— А тому,— сказав гном,— годі тобі мордуватись через Пана Чоловіка. Він уподобав Альму. Альма вподобала його. І досить з т-'ю-го. Любов аж двох дівчат — то вже було б для нього занадто!
"Авжеж,— подумала Анна — Особливо, коли одній з тих двох дівчат ця любов так тяжко дається!"
На дорозі показалось мамине авто і ось уже під'їхало й зупинилося. Анна сіла до мами.
— Ну? — запитала мама.
Анна розкрила рожевий ранець, дістала листа й подала мамі.
— Яке зухвальство! — вигукнула мама.— Дурноголовець заслуговує добрячого ляпаса.— Мама обернулася до Анни: — Тобі дуже сумно, золото моє?
Анна похитала головою.
— Справді ні? — Мама, здається, не дуже їй повірила.
— Я була страшенно люта,— сказала Анна — Та це вже також минулося— Вона задерла одну ногу й поклала на спинку переднього сидіння — Погляньте, мамо! — Анна вказала на підбор свого сандалика— 3 люті я попсувала собі взуття.
Мама здивовано поглянула на стесаний навкіс підбор сандалика, з якого звисало чорне гумове ґноття.
— І другий такий самий,— сказала Анна.
— Як же це тобі вдалося? — запитала мама.
— Я загрібала в жорству свою лють,— відповіла Анна.
— Непогана думка,— схвалила мама.— Треба запам'ятати про всяк випадок.
А потім Анна з мамою поїхали до найближчої взуттєвої крамниці й купили Анні нові сандалики, червоні, на пасочках, з блискучими камінчиками.
Мама купила взуття й собі. Білі босоніжки на височенних підборах.
— Так,— сказала мама після цієї подвійної купівлі,— я витратила всі свої гроші — Вона попорпалася в гаманці.— Того, що лишилося, на піцу в ресторані не вистачить!
— А на що вистачить? — спитала Анна.
— На чотири пончики й дві кока-коли,— відповіла мама.
Отож вони зайшли до кондитерської, купили те все, сіли в парку й попоїли пончиків та випили кока-коли. Мама, мружачись від сонця, запитала:
— Як твій гном?
— Тепер знову добре,— мовила Анна й розповіла мамі про нову любов — між Германом та Альмою.
— Колосально,— оцінила мама. І запитала: — А зараз він спить? Чи ні?
— Засинаю,— повідомив гном, позіхаючи.
— Ось-ось засне,— сказала Анна.
Мама нахилилася до Анни й прошепотіла їй у вухо:
— Солодких снів, любий гноме!
Анна притулилась головою до маминого плеча.
— А знаєте, мамо,— сказала вона,— татко не впорався з моїм гномом. Здається, таткові від нього моторошно.
— Простісінько може бути,— відповіла мама.— А тобі й не обов'язково говорити про гнома з татком. Ти ж можеш досхочу набалакатися про нього зі мною.
— А вам, мамо, від нього не моторошно? — запитала Анна.
— Та де там! — мама похитала головою — Мені лише трішки заздрісно, що в мене самої немає в голові гнома!
ЦІЛИЙ ДОВГИЙ ТИЖДЕНЬ..
Цілий довгий тиждень Петер не обзивався до Анни ані словом. Першого дня навіть жодного разу на неї не глянув.
Він уперто дивився вперед на класну дошку, а гном кепкував:
— Цей дурбас ще придбає собі закостеніння м'язів потилиці! Другого дня Петер уже інколи кидав на Анну вбивчий погляд.
А гном глузував:
— У дурбаса розлад зору! Він бачить замість тебе огидного павука!
Третього дня Петер очей не зводив з Германа та Альми. До нього почало доходити, що ті двоє — приятелі-нерозлийвода і що Герман куди частіше розмовляє з Альмою, ніж з Анною. А гном насміхався:
— Дурбас геть збився з пантелику!
Четвертого дня Петер почав щораз довше косувати на Анну. На уроках і на перервах. А гном кпив:
— Ох, як же дурбасові кортить встановити з нами контакт, та він не знає, з якого боку зайти!
А останнього дня того тижня на великій перерві, коли Анна вдвох із Зузі грали в "гумовий твіст", Петер підійшов і став поряд. Разів кілька він навіть розтуляв рота, ніби хотів щось сказати, але потім знов стуляв.
Анна подумала: "Він знову хоче зі мною дружити!" Вона вже мала підбадьорливо всміхнутись Петерові, та гном вигукнув:
— Слухай, не дурій! Нехай дурбас трішечки повариться у власному соку!
"І то правда!" — подумала Анна. І не всміхнулася Петерові.
А потім у неділю ввечері в татковому помешканні задзвонив телефон. Татко з Анною саме прийшли додому. Вони разом з мамою ходили купатися. Тато взяв слухавку.
— Це тебе, Анно,— сказав він і передав їй трубку — Петер,— прошепотів він.
Анна взяла слухавку.
— Алло,— сказала вона.
— Слухай, Анно,— озвався Петер — Ти не могла б завтра в школі дати мені того листа? Я б хотів його прочитати.
— Я його викинула,— збрехала Анна.
Лист лежав на її письмовому столі під прес-пап'є. Анна більше не хотіла його віддавати. Адже в листі писалося про "велику любов". Анна ж тепер не мала певності, що це правда.
— А ти не можеш написати мені вдруге? — спитав Петер.
— А ще чого ти хочеш, дурбасе? — глузував гном.
I Анна мимохіть повторила:
— А ще чого ти хочеш, дурбасе?
— Вибач,— пробелькотів Петер і поклав слухавку.
"Ох ти ж лукавий гноме,— подумала Анна,— чого ти щоразу накидаєш мені свою думку? Я ж зовсім не хотіла такого сказати!"
— Пардон,— промимрив гном,— відтепер я мовчу й більше ні в що не втручаюся!
Та так і зробив. Ні в понеділок, ні у вівторок не кидав ніяких глузливих зауважень на Петерову адресу. Хоча він, безперечно, набурчав би й наябедничав на Петера чимало всякої всячини. А тим часом Петер сидів поруч Анни мов смертельно хворий. Увесь блідий, очі зажурені, ні з ким не розмовляв, на перервах не підводився зі свого місця, навіть не торкався до свого бутерброда, а як учителька щось питала, відповідав так тихо, що вона нічого не розуміла й мусила перепитувати.
Анна подумала: "Якщо він зараз спитає, чи хочу я знову з ним дружити, я скажу: "Так!"
Навіть на це гном не подав голосу. Та Петер і не питав нічого. Проте він навіть без слів, мовчки був дуже ласкавий до Анни. Коли в неї скінчилася паста в авторучці й не знайшлося запасної, Петер вийняв свою "запаску" й посунув її до Анни. Коли Анна хотіла стерти якусь лінію на своєму малюнку, а її тверда гумка лише бруднила папір, Петер простяг їй свою м'якеньку гумку. На кожній перерві він діставав із своєї шкільної сумки цукерку й мовчки клав на Аннину половину парти. Анна їла цукерки й була дуже зворушена.
У середу ввечері, коли Анна вилізла з маминої машини перед татовим будинком, на воротях стояла одна зі старших Петерових сестер.
— Я чекаю на тебе,— сказала вона Анні.— Бо мені треба з тобою побалакати. Знаєш, далі так не можна. Петер уже геть хворий від любові.
Петерова сестра зайшла з Анною до будинку й стала сходити з нею нагору.
— У Петера, так і дивись, що зовсім здадуть нерви,— сказала во-на.— Через нього й ми всі, гляди, позсуваємося з глузду! — Петерова сестра мала справді стурбований вигляд — Знаєш, що він мені вчора сказав плачучи-ридаючи?
— Ні,— відповіла Анна.
— Тільки ти більше нікому не кажи,— вела далі Петерова сестра-Цього ніхто не повинен знати!
-Атож,— сказала Анна.
Петерова сестра зупинилася посеред сходів, трохи нахилилася до Анни й мовила:
— Він сказав, що не винен у тих дурних ревнощах. Що в них винен гном у жовтій кепочці з козирком. Нібито він мешкає у Петера в голові і ото підбиває його на такі дурощі!
— О Господи, помилуй! — вереснув Аннин гном — Жовтяк! Та жовтяки ж усі схибнуті! Схибнулися, вигадуючи капості!
Анна не знала, що й казати Петеровій сестрі. Вона мовчки йшла сходами нагору. Петерова сестра подумала, що Анна мовчить від жаху. Ступаючи сходами слідом за Анною, вона сказала:
— Але я твердо певна, що в нього це затемнення минеться, якщо ти будеш до нього добра!
Нагорі під дверима помешкання Анна дістала з-за вирізу теніски в'язку ключів і відімкнула замок. У передпокої стояв татко.
— А, ти з гостею? — спитав він.
— Ні, я вже йду,— сказала Петерова сестра — Я лише повідомила Анні дещо — Тоді прошепотіла до Анни: — Отже, нікому нічичирк, будь ласка! — І побігла до сходів.
У татка в очах зажевріла цікавість. —1 що ж вона хотіла? — спитав він.
— Невеличка проблема з гномом,— сказала Анна.
Тато майнув із передпокою до кухні, мов добре змащена блискавка. З ніякими проблемами гномів він не хотів мати діла. Анна й собі зайшла на кухню, сіла на кутову лавку і, дивлячись, як татко готував вечерю, спитала гнома, як же вони, оті, що в жовтих кепочках із козирками, роблять свої капості?
— Як вони їх роблять, я й сам не знаю,— сказав гном,— але те, що вони несамовиті, наш брат гном добре знає! У кожному разі, вони полюбляють сіяти в головах, де мешкають, підозру й недовір'я.
— А якщо я з ним побалакаю? Якщо озвуся до нього добрим словом у вухо Петерові?
Гном спершу нічого не відповів. Але як Анна подумала: "Агов! Що з тобою? Я ж тебе про щось запитала!",— він сказав:
— Та вони ж уперті, мов цапи! Такий упертюх не дасть тобі й слова вимовити! —1 гном знову замовк.
Анна догадалась: він щось обмірковує. Урешті-решт вона ж знала свого гнома! Тому терпляче дочекалася, поки він озвався знову:
— З кожним жовтяком треба розмовляти нашою рідною мовою. Бачиш, наш брат гном — двомовний. Ми вільно володіємо людською мовою і мовою гномів.
"А як вона звучить, мова гномів?" — зацікавилася Анна.
— Для тебе вона взагалі не звучить. Ми, гноми, спілкуємося між собою безгучно. Слова у нас зблискують, мов електричні іскри й передаються з мозку в мозок, але тільки коли ми наближаємося один до одного впритул. Мова гномів сягає недалечко.
— На яку відстань? — запитала Анна.
— На відстань товщини твого мізинця,— сказав гном.
Анна підвелася.
— Ви не могли б зготувати вечерю на годину пізніше? — запитала вона татка — Мені треба кудись піти.
— До Петера? — спитав татко. Анна кивнула головою.
— Переходь дорогу біля світлофора,— сказав татко.