Бо для заселення, очевидно, потрібно, щоб у більшості з них умови життя були змінені. Обмежуючись самими планетами, треба сказати, що на одних можна згоріти, а на інших замерзнути, залежно від того, чи ближчі, чи дальші вони від Сонця.
— Шкодую, — відповів Мішель Ардан, — що не знаю особисто мого шановного опонента[57], бо я спробую йому відповісти. Його заперечення має свою цінність, але я гадаю, що його можна спростувати з певним успіхом, як і всі інші, що стосуються населеності світів. Коли б я був фізиком, я сказав би, що на планетах, ближчих до Сонця, жар від нього зменшується через меншу напруженість власного тепла планет і, навпаки, на дальших планетах через більшу напруженість внутрішнього тепла збільшується зовнішня температура. Цього досить, щоб урівноважити температуру цих світів, отже, її можуть переносити такі високоорганізовані істоти, як ми з вами. Коли б я був природознавцем, я сказав би за прикладом багатьох видатних вчених, що на Землі природа подає нам приклади тварин, які живуть у досить різноманітних умовах. Риби дихають у середовищі, смертельному для інших тварин. Амфібії мають подвійне існування, яке досить важко пояснити. Деякі жителі морів перебувають глибоко під водою і їх не роздушує тиск 50 або 60 атмосфер, тобто 50–60 кілограмів на один квадратний сантиметр поверхні їх тіла. Різні водяні комахи, нечутливі до температури, трапляються іноді в кип'ячих джерелах або в крижаній воді Полярного океану. Але я не натураліст і не хімік, а тому обмежуся лише тим, що скажу: "Я не знаю, чи населені інші світи, і через те, що я цього не знаю, поїду подивитись".
Не можна сказати чи намагався противник теорії Мішеля Ардана висунути ще якісь аргументи, бо несамовиті вигуки натовпу заважали висловити будь-яку думку. Коли тиша поновилася навіть у найвіддаленіших рядах, промовець, тріумфуючи, додав такі міркування:
— Можете собі уявити, мої шановні слухачі, я ледве зачепив таке велике питання. Я не збираюся тут читати вам публічну лекцію або захищати дисертацію на цю широку тему. Є ще ціла серія доказів на користь заселеності інших світів. Я облишу їх. Дозвольте мені зупинитися тільки на одному пункті. Людям, які підтримують твердження, що планети не населені, слід відповісти: "Може, ви мали б рацію, якби було доведено, що Земля є найкращий з усіх світів, але цього якраз не доведено". Земля має лише одного супутника, тимчасом як Юпітер, Сатурн, Уран, Нептун мають по кілька. Але нашу земну кулю особливо робить невигідною те, що її вісь нахилена до своєї орбіти. Звідси нерівність дня й ночі. Звідси ця прикра різноманітність періодів року. На нашій кулі завжди або занадто жарко або занадто холодно. Тут узимку дубіють з холоду, а влітку задихаються від спеки. Це планета застуди, прострілів, нежиті й кашлю, тимчасом як на поверхні Юпітера, наприклад, вісь якого дуже мало нахилена[58], температура незмінна. Там є зони вічної весни, вічного літа, вічної осені й вічної зими. Ви, безумовно, погодитесь, що це велика перевага Юпітера над нашою планетою, вже не кажучи про те, що там кожний рік триває 12 наших років. Чого, однак, не вистачає нашій земній кулі, щоб і на ній були такі самі умови? Дрібниці: осі обертання, менш нахиленої до площини орбіти.
— Гаразд! — вигукнув якийсь палкий голос, — з'єднаймо наші зусилля, винайдімо машини і випрямімо вісь Землі.
Грім оплесків загуркотів у відповідь на цю пропозицію, автором якої був не хто інший, як Дж. Т. Мастон. Можливо, що гарячий секретар, захоплений своїми інстинктами інженера, вже мріяв здійснити таку думку. Але, треба сказати, бо це правда, — багато хто з присутніх підтримали його своїми криками. Без сумніву, коли б вони мали точку опори, якої вимагав Архімед[59], вони спорудили б важіль, спроможний підняти світ і випрямити його вісь. Але точки опори — ось чого бракувало цим завзятим механікам.
Проте ця "надзвичайно приктична" ідея мала нечуваний успіх. Довго, дуже довго після того згадували у Сполучених Штатах Америки пропозицію, так енергійно висловлену незмінним секретарем Гарматного клубу.
Розділ XIX
НАПАД І ВІДСІЧ
Цей інцидент, здавалося, поклав край обговоренню. Це було "заключне слово", і не можна було вже вигадати кращого. Проте, хвилювання вщухло, почулися з перших рядів слова, сказані гучним і суворим голосом:
— Тепер, коли промовець сплатив вже велику данину фантазії, чи не повернеться він до своєї теми, залишивши теорії, щоб обговорити практичний бік своєї експедиції?
Всі погляди звернулися до особи, що так говорила. Це був худорлявий чоловік, сухий, з енергійним обличчям, з підстриженою по американській моді густою бородою. Схрестивши руки, він спокійно стежив блискучими очима за героєм мітингу. Сказавши своє запитання, він замовк і, здається, зовсім не був стурбований ні тисячами поглядів, які зосередилися на ньому, ні неприхильним гомоном, викликаним його словами. Чекаючи відповіді, він знову повторив запитання так само чітко й виразно і потім додав:
— Ми прийшли сюди, щоб говорить про Місяць, а не про Землю.
— Ви маєте рацію, — відповів Мішель Ардан, — обговорення відхилилося вбік. Вернімось до Місяця.
— Пане! — продовжував невідомий. — Ви запевняєте, що наш супутник населений. Гаразд! Але, якщо існують селеніти, тобто жителі Місяця, то ці істоти, напевне, живуть не дихаючи, бо — мушу застерегти вас у ваших інтересах — немає ні найменшої молекули повітря на поверхні Місяця.
При цьому твердженні Ардан стріпнув своєю рудою гривою. Він зрозумів, що розгортається боротьба з цією людиною навколо самої суті питання. Він теж пильно подивився йому в очі і сказав:
— А, на Місяці немає повітря! А хто це доводить, скажіть, будь ласка.
— Вчені, знавці.
— Справді?
— Справді.
— Пане! — продовжував Мішель. — Без жартів кажу, я дуже поважаю тих знавців, які знають, але дуже зневажаю тих знавців, які не знають.
Барбікен і його товариші пожирали очима цю сторонню людину, що так відважно виступила проти їх справи. Ніхто з них його не знав, і президент, не дуже певний наслідків суперечки, яка набрала загрозливого характеру, дивився на свого нового друга не без побоювання. Збори слухали пильно і були серйозно схвильовані, бо ця боротьба повинна була звернути їх увагу на небезпеки й навіть на явну неможливість такої експедиції.
— Пане! — провадив далі противник Мішеля Ардана. — Є численні й незаперечні докази, що доводять відсутність будь-якої атмосфери навколо Місяця. Я скажу навіть a priori[60], що якби ця атмосфера взагалі колись існувала, вона була б притягнена Землею. Але я хочу подати вам незаперечні факти.
— Подавайте, пане, — відповів Мішель Ардан з вишуканою ввічливістю. — Подавайте скільки вам завгодно.
— Ви знаєте, — сказав невідомий, — що сонячне або зоряне проміння, проходячи крізь таке середовище, як повітря, відхиляється від прямої лінії, або. як кажуть учені, зазнає рефракції (заломлення). Гаразд! Коли Місяць заслоняє зорі, ніколи їх проміння, торкаючись країв диска, не зазнає ні найменшого відхилення, ні найменшої рефракції. Звідси очевидний висновок, що Місяць не оточений атмосферою.
Всі дивилися на француза, бо, коли вже причину визнано, то неодмінно треба визнати і її наслідки.
— Справді, — відповів Мішель Ардан, — це ваш найкращий доказ, щоб не сказати єдиний, і якийсь вчений вагався б, мабуть, як на нього відповісти. А я скажу вам тільки, що цей доказ не має абсолютної вартості, бо він припускає, що кутовий діаметр Місяця остаточно визначений, але цього нема. То облишмо це. Скажіть мені, мій дорогий друже, чи припускаєте ви існування вулканів на поверхні Місяця?
— Погаслих вулканів — так; діючих — ні.
— Отже, дозвольте мені гадати, не виходячи за межі логіки, що ці вулкани були діючими протягом певного періоду часу.
— Це напевне, але вони могли самі постачати собі кисень, необхідний для горіння, тому їх вибухи аж ніяк не доводять наявності місячної атмосфери.
— Підемо далі, — відповів Мішель Ардан, — і облишимо докази такого роду, щоб перейти до безпосередніх спостережень. Але я вас попереджаю, що я збираюсь навести імена.
— Наведіть!
— Я наводжу. 1715 року астрономи Лувілль і Геллі, спостерігаючи затемнення Сонця 3 травня, помітили якісь виблиски, що мали дивний характер. Ці раптові виблиски світла, які часто повторювались, астрономи пояснили, як бурі, що лютували в атмосфері Місяця.
— 1715 року, — відповів невідомий, — астрономи Лувілль і Геллі вважали за місячні явища суто земні, такі, як боліди або інші, що відбуваються в нашій атмосфері. Ось що відповідали на це вчені, коли ці факти були опубліковані, і що я відповідаю разом з ними.
— Підемо далі, — відповів Ардан, аж ніяк не збентежений цим запереченням. — Хіба Гершель не помітив 1787 року велике число світних точок на поверхні Місяця?
— Без сумніву. Але, не з'ясувавши собі походження цих світних точок, сам Гершель не зробив з їх появи висновку про існування місячної атмосфери.
— Хороша відповідь, — сказав Мішель Ардан комплімент своєму противникові. — Я бачу, що ви дуже добре обізнані з селенографією.
— Дуже обізнаний, пане, і я додам до цього, що найдосвідченіші спостерігачі, які найкраще вивчили нічне світило, Бер і Медлер, погоджуються з абсолютною відсутністю повітря на його поверхні.
Присутні, які, здавалося, піддались аргументам цієї дивної особи, заворушилися.
— Підемо ще далі, — відповів Мішель Ардан якнайспокійніше, — і дійдемо зараз до важливого факту. Один досвідчений французький астроном, Лосседа, спостерігаючи затемнення Сонця 18 липня 1860 року, констатував, що роги сонячної дужки були закруглені й урізані. Отже, це явище могло статися лише через відхилення сонячного проміння під впливом місячної атмосфери, і воно не має ніякого іншого можливого пояснення.
— Але чи певний цей факт? — жваво запитав невідомий.
— Цілком певний.
Новий протилежний рух зборів виявив їх прихильність до улюбленого героя, противник якого мовчав. Ардан знову взяв слово, і, не пишаючись з своєї останньої перемоги, просто сказав:
— Отже, ви бачите, мій дорогий добродію, що не треба рішуче висловлюватися проти існування атмосфери на поверхні Місяця. Ця атмосфера, можливо, не дуже густа, досить тонка, але тепер наука припускає взагалі, що вона існує.
— Лише не на горах, не у гнів вам сказати, — відповів невідомий, що не хотів піддатися.
— Ні, але в глибині долин і не вище кількох десятків метрів.
— У всякому разі ви зробили б добре, вживши заходів обережності, бо це повітря повинно бути страшенно розріджене.
— О, шановний добродію, його там завжди вистачить для однієї людини.