Він весь час крутився у натовпі і дивився на слона з за спин глядачів, які стояли попереду. Через те йому вдалося побачити тільки слонову голову з обвислими по боках вухами. Вирішивши, що цього видовиська з нього цілком досить, Пістрявенький почав вибиратися з натовпу назад. У цей час прийшов Незнайко.
— Ну, бачив слона? — запитав він Пістрявенького.
— Ет, нічого дивного! — махнув рукою Пістрявенький. — У всіх тільки й мови: "Слон, слон!" А на що там дивитися? Сама голова та вуха!
Тут із натовпу вибралася Кнопочка:
— А ти де пропадав, Незнайку? Чому на слона не дивишся?
— Ет, буду я тут ще на вуха дивитись! Ходімо краще газованої водички ще поп'ємо.
— Правильно! — зрадів Пістрявенький. — Мені вже також чомусь пити захотілося.
Але Кнопочка відмовилась.
— Ідіть, а я вас тут на лавочці почекаю, — сказала вона й сіла на лавочці, що стояла на краю доріжки.
Незнайко й Пістрявенький пішли знову до кіоска.
— Знаєш, Пістрявенький, а я того осла вже перетворив на коротульку! — . похвалився Незнайко.
— А… — сказав Пістрявенький. — То ж то я помітив, що ти кудись бігав.
За хвилину вони знову підійшли до загородки, і Пістрявенький побачив осла, який стояв коло огорожі.
— Оце так перетворив! — засміявся Пістрявенький. — Та він онде стоїть!
— Хто стоїть? — здивувався Незнайко.
— Та осел твій!
— А щоб тебе! — з досадою вигукнув Незнайко, побачивши осла, який, мов ніде нічого, позирав на нього й ліниво кліпав очима. — Не може бути, щоб він знову на осла перетворився! Слухай, а може, це зовсім не той осел?
— Правда! — отямився Пістрявенький. — Може, це зовсім інший. Напевно, він із хлівчика виліз.
— Добре, що ми його побачили, — сказав Незнайко. — Може, саме це і є той осел, що мені потрібен, а той, якого я перетворив, був не той.
— Правильно! — підхопив Пістрявенький. — Цей, можливо, звичайно, той, а той був не той, а може, навпаки, той був не той, а цей — той…
— Постривай, бо я в цих ослах уже заплутався, — перебив Незнайко. — Краще я цього перетворю теж.
— Правильно, — підтакнув Пістрявенький, якому дуже хотілося побачити, як осел перетвориться на коротульку.
Незнайко махнув паличкою і сказав:
— Хочу, щоб цей осел теж став коротулькою!
Не встигли Незнайко й Пістрявенький моргнути, як замість осла перед ними постав коротулька, на якому був такий самий куценький піджачок з вузенькими рукавами і такий самий берет з китичкою на маківці, тільки піджак був не зеленого, а яскраво-рудого кольору; берет був не синій, а голубий з білими цяточками. Щодо штанів, то вони були також ядучого зеленувато-жовтого кольору. Обличчям цей коротулька був теж схожий на першого: такі самі маленькі чорні оченята, довгий чуб, що спадав на лоба, непомірно довга верхня губа, маленький ніс у ластовинні. Різниця була лише в тому, що в першого ластовиння було тільки на носі, а в цього воно сиділо й на носі, й на щоках навколо носа.
Оглянувшись здивовано довкола, коротулька зморщив свого ластовиннячого носа й чи то чхнув, чи то форкнув, крутнувши головою. Не глянувши на Незнайка й Пістрявенького, він підійшов до паркана, переліз через нього й зник.
Побачивши це чудесне перетворення, Пістрявенький онімів від розгубленості й, тільки коли коротулька зник за парканом, запитав:
— Той?
— Як той? — не зрозумів Незнайко.
— Ну, той це коротулька, якого ти вчора перетворив на осла?
— Дідько його знає! — розвів Незнайко руками. — Я вже забув, який був той. Та гаразд, який-небудь з двох той… Стривай, а це ще там хто? — закричав він раптом.
— Матінко! Ще один осел! — ахнув Пістрявенький, побачивши довговуху голову, яка висунулася з відчинених дверей хлівця.
— Ото мало клопоту! — вигукнув Незнайко. — Доведеться ще одного перетворювати…
— Постривай, — сказав Пістрявенький. — Це, здається, не осел, а кінь!
— Що ти! Кінь значно більший.
— Правильно, — погодився Пістрявенький. — З одного боку — це наче кінь, а з другого боку — осел. Мабуть, це просто великий осел, от і все.
— Ет, ніколи мені тут з ними морочитися! — сказав Незнайко. — Перетворю та й годі. Буде на одного коротульку більше.
Поки вони розмовляли, осел вийшов із хлівчика й пішов прямо до них. Незнайко швиденько замахав у нього перед носом паличкою:
— Хочу, щоб і цей осел став коротулькою!
Сказавши це, він зажмурився, а коли розплющив очі, осла вже не було, а замість нього стояв коротулька. Він був такий самий, як два попередніх, тільки трохи вищий, з такою самою довгою губою, а ластовиння у нього було не тільки на носі й навколо носа, а по всьому обличчю, навіть кулаки були в ластовинні.
Підійшовши до огорожі, він подивився пильно на Незнайка й сердито запитав:
— Де Брикун і Пегасик?
— Які Брикун і Пегасик? — злякався Незнайко.
— Ну, осли. Не бачив хіба, що тут два осли були?
— Не бачив, — розгубившись, збрехав Незнайко.
— Що ти брешеш? Може, ти по лобі хочеш?
— Як це — по лобі? — не зрозумів Незнайко.
— А ось так!
Коротулька просунув через огорожу руку й дав Незнайкові по лобі такого щигля, що той мало не впав.
— Ах, так! — закричав, задихаючись од гніву, Незнайко. — Так ти, значить, битися? Та я тебе!.. Я тебе!..
— Що ти сказав? — закричав коротулька. — От я зараз з тобою поквитаюся.
І він тут же поліз через огорожу. Не чекаючи розправи, Незнайко кинувся тікати. Пістрявенький побіг за ним. Вони мчали із швидкістю метеорів повз звірині клітки, а за ними, гучно сопучи й стукаючи ногами, мов кінь, біг новоявлений коротулька. Невідомо, чим би закінчилася ця погоня, якби коротулька не простягнувся раптом серед дороги, зачепившись ногою за корінь.
Уставши, він побачив, що Незнайко й Пістрявенький уже далеко і йому тепер їх не догнати.
— Я тобі покажу! — кричав він. — Ми ще зустрінемось! Ти в мене ще поскачеш!
Погрозивши Незнайкові ваговитим кулаком, він засунув руки в кишені своїх широких зеленувато-жовтих штанів і пішов геть. Побачивши, що небезпека минула, Незнайко й Пістрявенький повернулися до Кнопочки.
— Де ж ви ходите? — сердито запитала вона. — Я вже хотіла йти шукати вас.
— Та за нами тут один божевільний осел ганявся, — відповів Незнайко.
— Який божевільний осел?
— Я потім тобі розкажу.
— Це що ще за новина "потім"! Ти зараз розказуй.
Довелося Незнайкові признатися, що це він перетворив учора Листочка на осла й розказати про все, що трапилось.
— От бачиш, Незнайку, який ти злий! — сказала Кнопочка, вислухавши його розповідь. — Хіба ж тобі чарівну паличку для того дано, щоб ти перетворював коротульок на ослів?
— Я не злий, Кнопочко! Я весь час так мучився через цього Листочка й через Буквочку теж. Мене совість зовсім загризла, слово честі! Ти не гнівайся. Адже все добре скінчилось, і тепер Листочок уже, напевно, повернувся до Буквочки.
— Добре ще, що ми прочитали в газеті, де шукати Листочка, — сказала Кнопочка.
Розділ шістнадцятий
Як Незнайко, Кнопочка й Пістрявенький зустрілися з Пегасиком і що з того вийшло
Кінець дня мандрівники провели в зоопарку, бо ж там виявилося ще багато звірів, яких вони не бачили. Тільки надвечір вони повернулися до готелю і, повечерявши, лягли спати.
Цього разу Незнайка не мучила совість, і він заснув дуже швидко.
А втім, він не заснув би так скоро, якби хто-небудь розповів йому, що серед трьох ослів, котрих він перетворив на коротульок, зовсім не було Листочка. В газеті сталася помилка й, замість того, щоб надрукувати, що знайденого осла відправили в цирк, помилково надрукували, що його відправили в зоопарк. Ось тому-то Листочок так і залишився в цирку, а замість трьох ослів, які були в зоопарку, з'явилося трійко коротульок. Першого звали Пегасик, другого — Брикун, а третього — Калігула. Хоча в зоопарку Калігула вважався звичайним ослом, насправді ж він був не осел, а мул. Як відомо, мул — це щось середнє між конякою і ослом, тобто він трохи менший від коняки і трошки-трошки більший за осла. Якщо з Брикуна й Пегасика вийшли коротульки звичайні на зріст, то Калігула вийшов досить високий. На зріст він виявився дев'ять з половиною нігтів. Ніготь — це така міра довжини в країні коротульок. У переведенні на наші міри ніготь дорівнює одному сантиметру з четвертю. Помноживши дев'ять з половиною на сантиметр з четвертю, кожен може дізнатися, який на зріст був цей Калігула.
Усі троє — і Пегасик з Брикуном, і Калігула — дивувалися зміні, що сталася з ними. Найбільше їм здавалося дивним те, що вони ходять на двох ногах, а не на чотирьох, як раніше, й що вони якось раптом одразу навчилися говорити. Але особливо їх дивувало те, що тепер у них на руках замість копит були пальці.
Це чомусь їх дуже смішило. Варто було кому-небудь із них глянути на свою руку чи навіть на палець, як його вже трясло від сміху.
Однак ні Калігула, ні Брикун, ні Пегасик не змогли б пояснити, що тут такого смішного. Взагалі з них вийшли коротульки, які не любили над чимось замислюватись, а робили одразу все, що тільки спадало їм на думку. А втім читач незабаром і сам переконається в цьому, бо ж йому ще доведеться зустрітися з ними.
Прокинувшись на другий день, Незнайко, Кнопочка й Пістрявенький стали думати, куди б їм іще піти погуляти й чи не податися їм знову в зоопарк, але Кнопочка сказала, що краще просто пройтися вулицями і подивитися місто, якого вони, по суті, досі ще й не бачили.
Поснідавши, наші мандрівники вийшли з готелю на вулицю. Юрби перехожих уже рухалися широким тротуаром. Свіжий ранковий вітерець доносив пахощі квітів, яких уздовж тротуарів росло дуже багато. Сонечко тільки-но піднялося над покрівлями будинків і пригрівало пішоходам і плечі, й спини, й щоки, й лоби, й носи, й вуха. Тому обличчя в усіх були задоволені й веселі.
На краю тротуару Незнайко та його супутники побачили коротульку в білому фартусі й чорних блискучих гумових чоботях. Звали його Чубчик. У руках у нього був гумовий шланг, з якого він поливав квіти. Струмінь води з силою виривався з трубки, коротулька вправно спрямовував струмінь на квіти, стараючись, щоб ані краплина не попала на когось із перехожих.
Зупинившись неподалік, наші мандрівники мимоволі замішувалися його роботою. У цей час удалині з'явився ще один коротулька. На ньому був куций зелений піджак з вузенькими рукавами, зеленувато-жовті штани й синій берет з оранжевою китичкою.