Зараз я це перевірю.
Й Енні незчулася, як Раміна щезла, залишивши в Синій хатині фрейлін, на яких зі страхом скошувала очі бабуся Ельвіна.
Минуло хвилин двадцять, не більше, а королева вже встигла побувати скрізь, де хотіла. Виглядала задоволеною.
— Ну, звісно, як я і гадала, всі знають, де ти! — заявила вона. — Тільки-но Фред і Тім добігли до палацу Страшила, як усевидющий ящик запрацював, і твої пригоди відомі. Друзі сподіваються невдовзі тебе виручити… До речі, знайшлася справа державної ваги і для моїх підданих.
Енні відразу зрозуміла, що це за справа.
Старе подружжя запропонувало мишам щедре пригощений зі шматочків сала і підсмажених хлібних крихт. Бенкет затягнувся до ночі. Прощаючись, Раміна обіцяла під час перерв між державною службою навідуватись до Енні і безперебійно підтримувати зв'язок між дівчинкою та її друзями. В екстрених випадках Енні могла користуватися свистком.
НАШЕСТЯ НЕВИДИМОЇ АРМІЇ
Миші приступили до справи державної ваги, і підземний хід став рости не по днях, а по годинах. Услід за полчищами мишей м'якою, розпушеною землею, спеціально залишеною для приглушення кроків, йшли бригади Лестара й Ружеро, прокладаючи труби, які несли дуболоми.
Гострозубе воїнство розділилося на полки й батальйони, в кожного підрозділу була своя ділянка роботи. Одні вгризалися в землю, роблячи тисячі нірок, які, зливаючись, утворювали велику нору; інші виносили землю, акуратно і потроху (щоб ніхто не помітив) зсипали її в лісі біля коріння дерев. Решта пробралася в замок-схованку.
Енні мирно спала в Синій хатині, біля дверей якої знову стояв вартовий, а тим часом у Ранавірі снували сірі полчища.
Миші з дивовижною спритністю протискувалися крізь непомітні діри й щілини; ніби вода, просочувалися через погано прочинені двері кімнат і дверцята шаф.
А вранці в майстернях менвітів ізоляція в електричних дротах виявилася повністю обгризеною. Колби, мензурки, пробірки з різними речовинами валялися розбитими на підлозі. Баки з пробами палива були продірявлені — з них витекло пальне. Від гербаріїв, зібраних з рослин Чарівної країни, залишилася сама потерть. У комбінезонах, які висіли на вішалках, уціліли тільки комірці: решта лежала на підлозі у вигляді ганчір'я.
Баан-Ну ще спав, коли до нього зайшов Ільсор. Переступивши поріг особистих покоїв генерала, він так здивувався, що почав протирати очі.
— Мій генерале, пане Баан-Ну, — тихо покликав Ільсор.
Баан-Ну здригнувся, і сон миттю покинув його. Картина жахливого погрому відкрилася перед ним.
Від шкіри тигра, яка лежала біля ліжка, залишився тільки пух. Пічний халат генерала був пошматований на смужки. Чудові чоботи більше скидалися на сандалі, решту було з'їдено.
Ільсор хотів подати Баан-Ну його мундир, але в шафі була купа ганчір'я.
Баан-Ну в нічній сорочці, не чекаючи, поки йому принесуть запасний одяг з "Діавони", поспішив до свого кабінету. Серце його завмирало від передчуття непоправної біди. Напередодні він так утомився від описування поєдинку з полчищами невидимок, що поставив крапку, але не заховав рукопис, як завжди, в портфель, не засунув під подушку. Цей бій з невидимками снився йому всю ніч, невже він виявився пророчим?
Глянувши на стіл і побачивши там лише жменьку паперового пилу, Баан-Ну зі стогоном обхопив голову руками й опустився на крісло.
В цей час прибув з доповіддю Мон-Со.
— Мій генерале, — почав він, — у Ранавірі розбито, розірвано все, що можна розбити і розірвати. Напевно, це белліорці побували…
Мон-Со тільки встиг доповісти, як на порозі з'явився лікар Лон-Гор.
— Мій генерале, — сказав він, — бинти щезли, термометри перебиті, всі порошки розсипані і перемішані. Белліорці…
— Які белліорці? Що ви мені голову морочите белліорцями? — закричав на них генерал, він більше не міг стриматися. — "Завоювання Белліори", моя книга, праця всього мого життя загинула, — бідкався він перед сторопілими менвітами.
Найцікавішим у всій цій ситуації виявилося те, що особисте майно арзаків не постраждало. Баан-Ну зажадав бачити полонених. До нього в кабінет привели Енні, Ельвіну та Ментахо. Але затворники Синьої хатини не знали нічого. Та й що вони могли знати, коли вікна будинку закривали сталеві ґрати, двері зовні були замкнуті, а вартовий-менвіт ні на мить не відходив від ґанку…
ДИВНІ ПОДІЇ В РАНАВІРІ
Нарешті настав день, до якого Тім довго і дуже ґрунтовно готувався. Хлопчик одяг спортивний костюм, який не сковував рухів, чоботи на м'якій підошві для нечутної ходьби. В кишені поклав гайковий ключ, викрутку, маленькі кліщі. За пояс запхав кинджал у шкіряних піхвах. Срібний обруч, щоб не загубити в метушні, закріпив на голові ремінцем…
Вочевидь, було передбачено все, але інженер Каннінг ще і ще раз нагадував хлопчині про обережність.
— Прибульці не здогадуються, — говорив Фред, — звідки Енні. Але якщо рамерійці схоплять тебе, з твого зросту і сили зрозуміють: ти не корінний мешканець Гудвінії.
Тім погоджувався з усіма доказами, аби тільки його швидше відпустили. Коли ж Фред порадив: "Не буде можливості — не поспішай, хай Енні поки що залишається в полоні", — хлопчина так міцно стис зуби, що одразу стало видно — цю настанову Фреда він виконувати зовсім не збирається. Подумки Тім давно вирішив: якщо Фред його не відпустить, він зробиться невидимкою і втече з міста. Адже чарівний обруч у нього на голові!
— Ой, боюсь, накоїш ти лиха! — стурбовано промовив Альфред, прощаючись з хлопчиком.
Врешті-решт Тім заліз до кабіни Тіллі-Віллі, і велетень швидко доставив його в долину Гуррікапа. Дорогою Залізний Рицар безперестанку розпитував хлопчика про Чарлі Блека. Тім рідко зустрічався в Канзасі з одноногим моряком, але, не бажаючи засмучувати гіганта, фантазував і розповідав безліч історій про героїчні подвиги Чарлі на Великій землі, яка, за його словами, кишіла чаклунами і відьмами. Простодушний велетень виявляв своє захоплення так гучно, що луна від його голосу розносилася на багато миль довкола. Добре хоч, що дорогою їм не трапився жоден вертоліт Прибульців.
Залізний Рицар сховався в павільйоні Гуррікапа, а Тім, обернувши рубінову зірочку, зробився невидимим і сміливо рушив до Ранавіра.
Старійшина гномів Кастальо, описуючи наступні дні в таборі Прибульців, назвав їх божевільними.
Все почалося з того, що залізна бочка з пальним, яка стояла біля злітних майданчиків, несподівано скотилася похиленим помостом. Вона мчала так стрімко, що пілоти й інженери ледве встигали відплигувати вбік.
На довершення біди бочка наскочила на особистий вертоліт Баан-Ну, яким генерал ще ні разу не користувався, і розбила його вщент. А це була найкраща машина ескадрильї, розкішна і найшвидкохідніша.
Генерал захотів особисто оглянути місце події. Коли він проходив мимо колодязя, шланг, що тягнувся від нього, раптом підстрибнув. Пружний холодний струмінь ударив у груди й обличчя Баан-Ну. Новий ошатний костюм генерала, щойно після нашестя мишей витягнутий із запасника "Діавони", — вмить став мокрим.
Генерал пробував хоч щось сказати, але кожен раз прямо в рот йому струменіла вода, і він захлинався. Водяний потік, вдаряючись об землю, розбивався на най-дрібніші бризки, в яких грайливо сяяла веселка.
Край неприємній пригоді поклав Ільсор. Кинувшись під струмінь, він ухопив вертлявий, мов змія, шланг. Вождь арзаків міг би поклястися, що зі шлангу зісковзнула чиясь невидима рука. Й майже воднораз почулися м'які кроки, що швидко віддалялися. Ільсор закрутив крап і небавом повів мокрого генерала перевдягатися.
Баан-Ну шаленів од гніву. Але він не позбувся б пекучого сорому до кінця свого життя, якби знав, що всю цю сцену спостерігали в палаці Страшила.
— Ото Тім! Ото молодчина! — вигукував Фарамант, сплескуючи долонями. — Ото душ улаштував!
Страшило поважно сказав:
— Екс-тра-ор-ди-нар-не видовище!
І тільки Каннінг нервував, примовляючи:
— Ой, боюсь, накоїть він лиха!
В таборі Прибульців нібито почали заспокоюватися.
Прибиральна машина засипала піском величезну калюжу біля колодязя, де скупався генерал.
Та раптом у Ранавірі знову все збурилося, та ще як!
Винуватцем нової метушні виявився сам Баан-Ну.
На випадок небезпеки в таборі передбачався бойовий сигнал тривоги, а секретна кнопка знаходилась у кабінеті Баан-Ну.
Сухому, але розкуйовдженому генералові, що ледве встиг надіти на себе шорти, з причин, зрозумілих тільки йому одному, захотілося перевірити, чи готові його підлеглі до відбиття раптової атаки белліорців…
Рамерійці переполошилися. Кожний біг до того місця, яке призначалося йому за статутом. Менвіти хапали вогнегасники, клацали кнопками променевих пістолетів, перевіряючи їхню справність. Вартові із загону особливого призначення, закривши люк зорельота, мов грізні ідоли, стояли біля нього.
День і ніч метушилися рамерійці, виконуючи накази генерала, а вранці їх чекали нові сюрпризи.
Столи і стільці в залі, де обідали менвіти, були складені пірамідою, вершина якої сягала стелі. З намету рабів усі чоботи пішли на лісову галявину і розмістилися так, ніби ось-ось мали розпочати танок.
Арзаки зі сміхом розібрали своє взуття: над ними, звичайно, пожартували, але їм не хотіли завдавати шкоди.
На злітних майданчиках уночі лунали тріск, клацання, але вартові нікого не помітили. Однак майже у всіх вертольотах щезли з приладових дощок важливі деталі…
Баан-Ну наказав привести до себе Ментахо. Люто втупившись у нього, генерал сказав:
— Слухай, белліорцю, ти мусиш пояснити причину цих незрозумілих явищ.
Ментахо не розгубився. Ільсор уже передав йому наказ Страшила.
— Що поробиш, пане генерале! В цьому році Дні Божевілля настали раніше, ніж звичайно, і я не встиг вас попередити.
Він винувато розвів руками.
— Які Дні Божевілля? — спохмурнів генерал.
— Дні Божевілля речей, пане генерале! У нас, у Гудвінії, таке трапляється щорічно. Ми вже звикли до цього і пильнуємося.
— Що означає "пильнуємося"?
— Це означає бути насторожі, коли маєш справу з речами. Вони виходять з послуху й намагаються чинити людям усілякі неприємності. Лопата б'є землекопа по чолі, посуд зі столу падає на підлогу, загорожі біля хат рушають до лісу…
— Ну і дика країна у вас, — мовив генерал. — І як довго тривають ці Дні Божевілля?
— Зазвичай, день-два, іноді більше.