І ось що сказала вона йому: "Я тебе полюбила, та чоловік у мене дуже лихий і свавільний — не випускає мене з двору ні на крок. Тому в день, який ми призначимо, я вкину в глечик, що стоятиме біля наших дверей, скорпіона, і коли він звідти вилізе, я придурюся, нібито він мене вжалив. А ти стоятимеш поблизу, вдаючи із себе лікаря". Отак вони домовилися й розійшлись по домівках. У день зустрічі Теджука кинула глечик на подушку й закричала: "Мене вжалив скорпіон, що сидів у глечику!" А майбутній коханець, стоячи коло дверей їхнього будинку, назвався лікарем і став торочити: "Рани перев'язую, животи масажую, колючки витягую, від отрути рятую". Отоді вона чоловіка й попросила: [358]
"Дровами запасайсь, щоб на вогні мене спалить!
О чоловіче, я помру — в тім сумніву нема,
Чи заклинателів, чи знахарів поклич сюди,
Аби із мене вигнали давніші болячки".
І чоловік загадав покликати того вродливого молодика, що тупцював біля дому. Удаваний лікар глянув на Теджуку і сказав її чоловікові: "Якщо вона, вжалена чорною гадюкою, виживе, то ти щасливий будеш, а я вкриюся славою!" Відказав йому на те купець: "Благаю тебе, цілителю, врятуй її від отрути!" Тоді самозваний лікар помастив їй губи якоюсь гіркою приправою і сказав купцеві: "Май на увазі, що найсильніша отрута на світі — отрута людська, вона ж і є найсильнішою протиотрутою проти всілякої отрути. Обсмокчи її губи".
Тільки-но став купець виконувати лікареву пораду, як одразу ж відчув, що губи в дружини гіркі, і сказав: "Ти краще, цілителю, сам обсмокчи їй губи!" Перелякавшись, аби отрута не перекинулась на нього, купець подався геть із дому. А його жінка, охоплена жагою, заходилась обніматися та милуватися з отим лікарем і невдовзі видужала. Незабаром отямився й купець. "Я — твій слуга!" — звернувся він до цілителя і вдячно торкнувся його ніг. Відтоді удаваний лікар, коли купця не було вдома, приходив до його дружини і втішався з нею. Отож, красуне, якщо ти знаєш, що сказати і вчинити, іди собі!
Хто лукавити уміє,
Знає, як і де повестись,
Той нехай у світ іде
Й робить все собі на благо,
Як йому лиш заманеться".[359]
Вислухала Прабгаваті розповідь і заснула.
Така шістдесят перша з сімдесяти оповідок папуги.
Минув ще один день, і знову Прабгаваті просить дозволу в папуги піти на побачення, а той мовить:
"Ну що ж, з коханим тішитися треба.
Якщо жадаєш ти цього, іди.
Либонь ти здатна відказати так,
Як дві жони Кухани відказали,
В скрутне становище попавши разом.
Є село, що називається Гамбгіра, а в ньому жив радж-пут, якого звали Кухана,— гнівний, капосний, на розум бідний і охочий до молодиць. Він мав дві дружини: одну звали Шобгіка, а другу Теджіка. Жінки були гарні, сластолюбні й не проти того, щоб завести собі коханців. Кухана, оберігаючи їх від спокуси, поставив свій будинок далеко за селом, на березі річки, а сам біля воріт сторожував, щоб вони нікуди не виходили.
Одного разу жінки сказали йому: "Не завадило б прислати нам цирульника!" Чоловік знайшов десь мандрівного цирульника і привів до своїх красунь, щоб він їм, схованим за завіскою, опорядив нігті. Коли той обмивав молодицям ноги, вистромлені з-під завіски, раджпут тим часом сидів на дорозі. А жінки дали цирульникові золотий браслет і попросили його: "Візьми цю коштовність і влаштуй нам зустріч з яким-небудь мужчиною".
Цирульник погодився на це і, попрощавшись з раджпутом, пішов. На другий день одягнув він свого приятеля, в якого ще й вуса не пробилися, в жіноче вбрання, прийшов з ним до чоловіка тих красунь і так йому сказав: "Це моя жінка. Мені треба поїхати в інше село, а я не можу ніде її залишити, крім вашого дому, бо він славиться пильною охороною жінок". Кухана зважив на його прохання, а пройдисвіт цирульник із своїм приятелем завітав до Шобгіки й Теджіки і мовив: "Отепер вважайте її своєю, що хочете, те й робіть!" Второпали вони, кого привів їм цирульник, і з великими почестями прийняли гостя, який удень поводився, як звичайна собі жінка, а по ночах був коханцем то однієї, то другої дружини раджпута.
Ну, а коли в домі з'явилася ще одна красуня, то раджпут, сам дуже ласий до молодиць, захотів звідати її любощів і став докучати їй. А вона все огиналася. Тоді в раджпута закралась підозра, що пожилиця ніяка не жінка, і, щоб переконатися в цьому, сказав своїм дружинам: "За велінням богині Деві завтра вранці я влаштую велике свято, на якому ви, голубоньки, будете усі втрьох танцювати роздягнуті!" [360]
Цікаво, як же танцюватиме той, хто вдавав із себе жінку?"
І папуга сам дав відповідь: "Вони так хитро перев'язали йому причандалля, що воно стало схоже на жіноче лоно, і заходились перед чоловіком витанцьовувати, сплескуючи в долоні та приспівуючи:
"Щоб з раджпута сумнів зняти,
Образ мавпи встиг прийняти хлопець. —
Ні-ні! — в танку примовляє,
Вперту жінку зображає".
Не зрозумів раджпут, про що вони співали, і жінки пояснили йому: "То мавпочкою лоно називається, і, коли вже тобі захотілося з молодичкою помилуватися, краще пошукай собі іншої".
Дурноверхий раджпут облишив свої домагання, а той, що в жіночому вбранні, і далі розважався з його дружинами.
Красуне, той, хто знає у скрутну хвилину Як мовить має і чинить, собі на щастя, Коли завгодно може йти куди завгодно".
Послухавши цю розповідь, Прабгаваті заснула.
Така шістдесят друга з сімдесяти оповідок папуги.
На другий день увечері Прабгаваті сказала папузі: "Ну, то я піду!" А він їй відповів:
"Іди, божественна, гріха не буде,
Якщо в становищі сумному
Зумієш, як і Шакатала,
Допетратись, як подолати лихо!
Шакатала для врятування роду свого знищив за допомогою Чанак'ї династію Нанди і завдяки цьому позбувся лиха великого, так і ти... начувайся...
Не слід тобі йти в чужий дім![361]
Недарма кажуть:
Навіть місяць-красень, весь з амріти,
Трав цілющих добрий доглядач,
Пан серед зірок, спадає з виду,
Увійшовши до оселі Сонця:
Той, хто у чужу оселю входить,
В ній приниження своє відчує".
Послухала цю розповідь Прабгаваті й заснула.
Така шістдесят третя з сімдесяти оповідок папуги.
Настав новий день, і знову Прабгаваті відпрошується в папуги, а він озивається:
"Іди, божественна, як знаєш,
Що Девіка вчинила,
Коханця подруги своєї
Звільнивши з небезпеки".
І спитала Прабгаваті: "А як це було?"
Ось що повідав папуга: "Є село, яке називається Кута-пура, і жив там раджпут Сомараджа, а в нього була дружина, звали її Мандука, і з себе гарна, і до коханців охоча. Мала вона одного любаса, який, коли приходив уночі, то дзвонив маленьким дзвіночком, а вона вибігала на подвір'я й тішилася з ним. От якось її чоловік, почувши це дзеленькання, схопив поліняку й вискочив у двір, бо подумав, що туди бик забрів.
Ну, що робити було коханцеві, якого прийняли за бика?"
І сам же папуга відповів: "А в Мандуки була подруга, на ім'я Девіка. Вона нагодилася саме тоді, коли чоловік її приятельки підкрадався до того місця, звідкіля лунало теленькання дзвіночка, і, щоб урятувати коханця Мандуки від погибелі, затиснула дзвіночок рукою й сказала раджпу-тові: "Ой, голубчику, та бик уже вибіг з подвір'я!" А Сомараджа повернувся в дім і розповів дружині про своє геройство".
Послухала цю розповідь Прабгаваті й лягла спати.
Така шістдесят четверта з сімдесяти оповідок папуги.
Другий день настав, і знову Прабгаваті відпрошується в папуги, а він їй і каже: [362]
"О божественна, іди,
Якщо в хвилину скрутну
Ладна так відповісти,
Мов той зляканий чернець.
Є, красунечко, величезне місто Джанастхана, а правив у ньому цар, якого заслужено називали Нанда, що означає — той, хто радує всіх. Жив у цьому місті чернець, ревний шанувальник великого бога Шіви. Якось вирушив він зі своїми учнями до славетного міста Варанасі, а в дорозі послав одного з них м'яса роздобути.
Що він тепер мав робити, як поводитись йому перед іншими ченцями — адже ж м'яса їм не можна їсти?"
І папуга далі повів: "Коли поприходили інші ченці й побачили м'ясо, то взяли на глузи цього шанувальника Шіви й запитали, що ж це таке, а він їм одказав: "Та то мій учень усе переплутав. Я сказав: "За мною рушай", а йому вчулося — "М'ясо подавай!"
Послухала цю історію Прабгаваті й заснула.
Така шістдесят п'ята з сімдесяти оповідок папуги.
На другий день зібралася Прабгаваті на побачення і стала відпрошуватися в папуги, а той сказав:
"Йди, богиненько, не варто відкладати добре діло,
Коли зможеш в небезпеці, мовби цар гусей, вчинити.
Є, красуне, десь на землі чудовий ліс, що простягався на десятки гін, любий птахам.
Отож у приємно-прохолодному затінку, що пролягав на кілька гін від мангових дерев, на березі озера, нагулявшись за день по землі, спочивав щовечора на дереві зі своїм сімейством гусячий цар, якого звали Шанкхадгавала. Одного разу, коли гуси пішли пастися, на місці їхнього вечірнього відпочинку мисливець розкинув сітку, ті повернулись наприкінці дня й заплуталися в ній. А як же їм усім було виплутатися?"
І папуга вів далі: "Ну от, коли Шанкхадгавала побачив, що його сімейство опинилося в тенетах, він мовив: "Га, га, га, синочки! Якщо мисливець уранці вилізе на дерево й почне вас розглядати, то ви ні слухом ні духом не виказуйте, що дихаєте, прикиньтеся мертвими. Коли ж він подумає, що ви подохли, і кине вас додолу, не гаючись, летіть геть!" Так воно й сталося. Прийшов уранці мисливець, глянув на гусей, вирішив, що вони подохли, і спересердя пожбурив їх на землю, а вони миттю розлетілися, хто куди хотів!" [363]
Дослухала Прабгаваті цю історію й заснула.
Така шістдесят шоста з сімдесяти оповідок папуги.
Настав новий день, і знову Прабгаваті попросила дозволу в папуги піти на побачення, а він і каже:
"Як тебе любов здолала,
Йди тоді, о нерішуча,
Знаєш, мабуть, як і мавпа,
Що сказать собі на благо!
Є один ліс, у якому повно квітів, а називається він Падмакара. Жила там маленька мавпочка Ванапрія, котру в лісі дуже всі любили.