Він тільки вгадувався і малювався в уяві бугристою потворою, цей безмовний свідок трагедії, яка тут розігралася. На ньому високо знявся кам'яний пік, голий і роздвоєний, що зветься по лоції "Ослячі вуха". Віднині цей острів з "Ослячими вухами" буде вічним пам'ятником назавжди знеславленого царського режиму, темряви і мовчання.
ПРИМІТКИ ТА ДОДАТКИ АВТОРА
1 В. П. Костенко, з яким.я плавав на броненосці "Орел", був як герой такий необхідний для моєї книги, що коли б його не існувало в природі, то довелося б його вигадати. Тому я й приділяю йому в даному творі так багато місця. Він фігурує у мене під псевдонімом інженера Васильєва. З метою конспірації так називали його на судні у вузькому колі матросів-революціонерів. Але тепер мені здається, що я даремно своєчасно не опублікував його під справжнім прізвищем. До речі, відповім на численні запити моїх читачів про дальшу долю цього героя: тепер вій працює в СРСР за своєю спеціальністю і, як винятково талановитий інженер, займає визначний пост у радянському кораблебудуванні.
Мимохідь розкрию псевдонім ще одного героя: персонаж моєї книги капітан 2-го рангу Сидоров — це старший офіцер броненосця "Орел" К. Л. Шведе. В 1933 році, доживши до сімдесятилітнього віку, він помер у Ленінграді.
2 Через те, що деякі особи, про яких я пишу, живі, справжні їхні прізвища заміняю вигаданими.
8 Після Цусіми Курош командував міноносцем "Бодрьій" на Далекому Сході. 17 жовтня 1907 року на його кораблі відбулося повстання. Матроси вбили свого командира і викинули за борт.
4 Згодом деякі офіцери, а найбільше сам адмірал Рожественський в своєму рапорті на ім'я морського міністра і капітан 2-го рангу В. Семенов у своїй трилогії "Расплата", намагалися довести, що на Деггер-Банці разом з рибальськими суднами були і японські міноносці. Для розслідування "Гулль-ського інциденту" була створена міжнародна комісія. В ній од Росії брав участь як комісар адмірал Дубасов. Незважаючи на свій крайній шовінізм, він, одначе, змушений був визнати, доповідаючи своєму урядові: "В тому, що міноносці були присутні, я сам кінець кінцем зневірився, а відстоювати цю версію за таких умов було неможливо. Необхідно було обмежитися тезою, що судна, які здалися російським офіцерам міноносцями, займали щодо ескадри таку позицію, що з огляду на сукупність обставин, які примусили віце-адмірала Рожественського чекати цієї ночі нападу, судна ці не можна було не визнати підозрілими і не вжити рішучих заходів проти їх нападу. Цю тезу я і вирішив зробити головною тим паче, що єдиний надійний союзник, на якого я міг розраховувати, адмірал Фурньє (комісар Франції) тримався того ж погляду на справу..." (Архів війни, шафа № 4, справа № 49).
Про "Гулльський інцидент" тепер є докладне дослідження, опубліковане в № 6 "Морского сборника", 1935 р. Виявляється, що в цій справі винен був не лише Рожественський. Морське міністерство, побоюючись замахів на 2-у ескадру з боку японців, вирішило організувати охорону її в дорозі. Хоч як це дивно, таке відповідальне завдання доручили відомому в історії російського революційного руху провокаторові Гартінгу-Ландезену, агенту царської охранки за кордоном. На це було асигновано спеціальний кредит у півмільйона карбованців. Під прізвищем— Арнольда провокатор оселився в Копенгагені і звідти керував агентурною мережею. Щоб виправдати витрати, він вигадував фантастичні сенсації про підозрілі силуети і вогні таємничих кораблів і закидав фальшивками морський штаб. Саме він змусив повірити в уявні міноносці, які ввижалися ескадрі.
5 Статті Кладо справили сильне враження і на інших суднах ескадри. З приводу їх ось що .писав у листах до свого батька молодший мінний офіцер броненосця "Суворов" лейтенант Вирубов: "Молодчина Кладо! Давно б час так пробрати наше міністерство: подумайте, адже в статтях Кладо немає й сотої частки тих мерзот і того непролазного ідіотства, які робила і робить ця мила установа, яка так грунтовно загубила нещасний флот. Коли, дасть бог, мені пощастить ще з вами побачитись, я вам розкажу багато такого, чого ви, напевне, навіть при найпалкішій фантазії уявити не можете..." (Архів війни, шафа № 4, справа № 305).
6 Усе це надломлювало бойовий дух найпалкіших патріотів. Про ці настрої на ескадрі цікаво висловлювався в листі від 1 березня 1905 року, на ім'я своєї дружини, лейтенант барон Косінський (старший флаг-офіцер штабу адмірала Фелькерзама на броненосці "Ослябя"): "Сьогодні раптом сигнал: "Бути готовим знятися з якоря через 24 години після наказу"... Знову забавки чи похід?* І куди? Невіра в сенс нашого плавання зростає у всіх. Довше за всіх кріпився Фелькераам, але й той почав сумніватися. "Авантюра!" Ну, побачимо, що буде далі і чим ця епопея скінчиться..."
7 Цей факт відзначено в щоденнику командира крейсера "Аврора" капітана 1-го рангу Єгор'єва: "Гидку солонину 2-ї ескадри заготовив морський шпиталь у Кронштадті, 12 бочок за борт, 13-а більш-менш придатна" ("Морской сборник" № 8—9 за 1915 рік).
8 Згодом з'ясувалося, що' консул патякав даремно: ніякого японського флоту на рейді Сінгапура не було.
9 На слідстві старший офіцер сказав, що він не встиг доповісти про претензію машиніста (див.: "Действие флота", відділ IV, книга 3-я, с. 146).
10 Носсі-Бе, 20 січня 1905 р. Любий Петя!
. . . . . Розтліває всіх офіцерів ескадри велика закоханість нашого адмірала у старшу сестру-жалібницю Сіверс; майже щодня вона і племінниця адміралова, Павловська, обідають у адмірала нагорі, причому з небогою адмірал зовсім не розмовляє, а сидить весь час з Сіверс Учора був д^ень народження Сіверс. То адмірал послав флаг-офіцера' з величезним букетом на "Орел" до неї; вона і Павловська приїхали до нас на "Суворов" і обідали в адмірала; музика, гримить туш тощо, привітання, шампанське тощо. Листуються інтенсивно щодня; мені кілька разів доводилось відвозити листи, коли був черговим офіцером. Для цього посилають звичайно спеціальний черговий катер з черговим офіцером..Обмінюються квітами теж досить часто. Якось губернатор (у Носсі-Бе) прислав адміралові величезну якусь рослину в діжці. Адмірал негайно відрядив вахтового флаг-офіцера перевантажити цю рослину на черговий катер і послати на "Орел". Під час перевантажування зламалась одна гілка, то адмірал так розніс бідолашного Свербєєва, який саме був вахтовим флаг-офіцером. Взагалі все це дуже негативно впливає на офіцерів; його дивна недовірливість до інших; що ніхто нічого не знає і не розуміє, крім нього тощо... цілую, твій брат Д. Головній.
(Центр, держ. військово-морський архів. Фонд 763, справа 316, 1904— 1905 рр., листи мічмана Д. Головніна з флагманського броненосця "Суворов").
11 В одному з листів до свого батька молодший мінний офіцер броненосця "Суворов" лейтенант Вирубов сповістив про наш бунт так: "На "Орле" на Великдень був невеликий заколот, адмірал поїхав туди і нагнав на них чимало страху, горлав він як ніколи і наговорив таких речей і в таких образливих висловах, що дав нам розвагу принаймні на добу. Ю. і Ш.
• с
страшенно влетіло, попало і офіцерам..." (Архів війни, шафа № 4, справа № 305).
12 Про свою розмову з командуючим ескадрою. адмірал Небогатов в зізнаннях перед слідчою комісією написав:
"26 квітня в.морі, біля берегів Аннама, мій загін приєднався до ескадри Рожественського; одразу ж сигналом я був запрошений до адмірала, який, зустрівши мене на верхній палубі, провів до адміральської їдальні, де ми й розмовляли в присутності чинів його штабу; розмова ця мала характер загальної приватної розмови, бо предметом її були питання цілком сторонні, які нічого спільного не мали з майбутньою операцією.
Спочатку я гадав, що адмірал не хоче при чинах свого штабу говорити зі мною про майбутні дії і що він запросить мене до себе окремо для ділових розмов, але цього не сталося, бо через півгодини такої приватної розмови адмірал відпустив мене...
Під час розмови з адміралом Рожественським, між іншим, я йому сказав, що мав намір, якби побачення з ним не відбулося, іти на Владивосток самостійно Лаперузовою протокою, але ці мої слова він пропустив повз вуха і не поцікавився ніякими деталями. Це був єдиний раз, коли я бачився з адміралом Рожественським, бо з того часу він жодного разу не запрошував мене до себе і не був жодного разу на моїх суднах.' Ні про який план, ні про яку операцію і ми з ним ніколи не говорили; ніяких інструкцій або директив він мені не давав". ("Русско-японская война", книга 3-я, випуск 4-й, с. 49—50).
13 Якщо командир Юнг, як колишній марсофлотець, погано розбирався в складній техніці найновішого броненосця, то це ще н§ означає, що він не передбачав також сумного кінця 2-ї ескадри. Але про це він, як людина замкнута, нікому з своїх офіцерів не говорив і самотою переживав трагедію. У моєму розпорядженні є його листи, які він посилав з дороги своїй рідній сестрі, Софії Вікторівні Востросабліній.
Ось що він написав з Мадагаскару 28 грудня 1904 року: "Що з нами буде далі, поки що нічого не відомо. Моя особиста думка, що як було безумно посилати нашу порівняно слабку силу з Кронштадта, так і тепер безумно посилати далі, коли весь наш флот на Сході знищено і ми нічого зробити не можемо з нашими старими суднами, які взято заради кількості, за винятком п'яти нових броненосців. Цього надто мало, щоб мати перевагу над японцями і їх відрізати. Ось до чого призвела наша гнила система — флоту нема, а армія теж нічого не може зробити..." З листа від 2 січня 1905 року: ^
"От справді буде істинне щастя для бідної Росії, коли скінчиться війна, яку так безглуздо почали завдяки недалекоглядній і недоумкуватій політиці. Як було боляче і жалко дивитися і слухати нашого принципала, який-проводжав нас,у Ревелі і говорив, що ми йдемо зломити завзяття ворога і помітитися за "Варяга" і "Корейца". Скільки в цих словах і дитячого, і наївного, і яке глибоке нерозуміння серйозності становища Росії..." —
14 Тільки потім ми довідались, що і "Рион", і "Днепр", провівши транспорти до Вузунга, мали йти в крейсерство в районі Сідельних островів. На три дні раніш відокремились від ескадри ще два допоміжні крейсери — "Кубань" і "Терек". На них покладався обов'язок крейсирувати на торговельних шляхах біля східних берегів Японії.
16 Згодом з'ясувалося, що не тільки командири суден, але навіть молодші флагмани не знали, якою протокою поведе Рожественський ескадру.