Розмова затягнулась, нетерплячка на міноносці посилювалась. Більше ніж сто чоловік оточили місток, підвели голови, витягли шиї, ловили і вимовляли про себе кожне слово, хоч і не розуміли його змісту. Випадково врятований ними естонець несподівано перетворився на героя і тепер визволяв їх з тяжкого становища. Застигши на місці, всі дивилися на нього з таким сподіванням, з яким підсудні дивляться на свого захисника, і з нетерпінням, з тремтінням у серці чекали вирішення своєї долі. Нарешті він сповістив, що пароплав не може дати вугілля, але стане поблизу на якір, а завтра вдосвіта візьме "Бодрого" на буксир.
Заворушились офіцери і команда, захитали головами. На час забули про, голод і спрагу. Пожвавлений гомін заповнив палубу. Багато хто з команди підходив до естонця, тис йому руки, а він тільки мовчки посміхався на це і намагався скоріше зійти в нижнє приміщення.
Ранком "Квейлін" узяв "Бодрого" на буксир і потяг за собою.
ЛЮДИНА, ПОВЕРНУТА МОГИЛОЮ
, Ескадрений броненосець "Бородино", так само як і "Орел", вступив до складу 2-ї ескадри прямо від будівників. Він почав своє життя передчасно, не встигши позбутися багатьох вад у механізмах. Через те в поході на ньому раз у раз траплялися різні аварії з. рулем, машинами і котлами. На поворотах він часто вилітав із строю, загрожуючи сусіднім кораблям зіткненням. На ньому не раз спостерігалася втрата великої кількості прісної води, призначеної для живлення котлів. Крім того, броненосець був надзвичайно хиткий, особливо коли йшов перевантажений вугіллям. Під час шторму він так лягав на той або другий борт, що старі й бувалі моряки, хитаючи головами, говорили: — Не минути лиха.
"Бородино" майже щодня діставав догани сигналами. В очах адмірала Рожественського це був найбільш несправний корабель в усій ескадрі. Дратувало командуючого й те, що командир броненосця, капітан 1-го рангу Серебренников, був самостійним офіцером, і те, що замолоду він, як і командир "Орла", був захоплений революційними ідеями і навіть сидів у тюрмі.
— Безмозкий нігіліст! йому командувати тільки чухонською лайбою, а не броненосцем,— говорив про нього адмірал.
Зовсім інакше ставилась до свого командира команда. Він розумів її, вмів людяно поставитися до неї, вникав у її потреби. Його матроси були і одягнені краще, і нагодовані ситніше, ніж на інших кораблях. На бібліотеку для них, виходячи з Росії, він витратив не тільки економічні суми, але й доклав із своїх власних грошей. Він сам роздавав їм газети, які приходили під час плавання. А в тому похмурому житті, яке панувало на всій ескадрі, і цього було досить, щоб здобути любов команди. Тому і служба на "Бородино" була налагоджена краще, ніж на інших кораблях 49.
В день битви при Цусімі, після обіду, коли на горизонті з'явились головні ворожі сили, команда "Бородина" була зібрана на шканцях. Командир Серебренников виголосив коротку промову, закликаючи всіх підтримати честь корабля. Серед інших матросів був тут і марсовий Семен Ющин. Уродженець Тамбовської губернії, що виріс в глухих лісах Темниківського повіту, він виділявся серед інших товаришів своєю огрядною, наче вилитою, фігурою з могутніми грудьми і широкими плечима. Великі й густі вуса, склеєні для краси милом, погрозливо стирчали як два гострі списи. Це був малописьменний, але тямущий і завзятий матрос. Слухаючи командира, він дивився на нього так, як дивиться віруюча людина на чудотворну ікону.
Після промови вдарили бойову тривогу.
Марсовий Ющин бігцем подався в носовий каземат, де за бойовим розпорядком він мусив виконувати обов'язки другого номера при 75-міліметровій гарматі. Тут зібралось дванадцять матросів, кондуктор Чепакін і поручик граф Беннігсен. Цей поручик, командуючи носовим казематом, наказав, згідно з розпорядженням із бойової'рубки, наводити гармати на головний ворожий броненосець, коли той з'явився на лівому траверзі.
Броненосець здригнувся від пострілів.
Ворожий вогонь був зосереджений головним чином на флагманських кораблях. На "Бородино" наче не звертали уваги. В першу годину бою він мав мало пошкоджень. Кілька снарядів влучило в верхню частину корабля. Спалахнули пожежі, але їх скоро вдалося погасити.
Ющин працював з захопленням, зовсім не думаючи про смерть. І сама битва вже не здавалася йому такою страшною, як раніше. Настроєний патріотично, він дбав лише про те, щоб завдати більше шкоди японцям. Розпалене обличчя його вкрилося потом. Несподівано стрільба припинилась. Ющин випроставсь, і тут тільки помітив, що "Бородино" викотився із строю вправо і йшов сам. "Щось сталося з рульовим приводом,— подумав марсовий,— мабуть, заклинився штурвал у бойовій рубці". Хвилин через п'ятнадцять пошкодження були усунуті. Коли броненосець повертався, щоб стати на своє місце, Ющин глянув у гарматний порт. З боку бойової колони, кабельтових за десять, горів "Ослябя", що зарився носом у море по самі клюзи. Побачив це і командир каземату Беннігсен, який сказав немовби сам до себе:
— Недовго протримається на воді.
— Бити чх хгреба, ваше благородіє, японців! — наче п'яний, загорлав раптом Ющин.
Але поручик Беннігсен нічого не відповів,— залунали крики матросів, що стояли на голосовій передачі:
— Носильники, бігом у бойову рубку!
Зверху в носовий каземат спустився матрос. Обличчя в нього роздулося і почорніло, з одної щоки до самого вуха була зідрана шкіра. Мотаючи головою, він викрикував:
— О, дияволи, дияволи!
Ющин, гадаючи, що цей матрос шукає перев'язочний пункт і не може знайти, хотів відвести пораненого туди, але той відштовхнув його.
— Відчепись!
І поквапно поліз наверх.
В носовому казематі незабаром дізналися від носильників подробиці про бойову рубку. Виявилось, що біля її входу розірвався снаряд великого калібру, який зруйнував увесь місток. Старший штурман Чайков-ський і молодший штурман де Ліврон були розірвані. Старшого мінера, лейтенанта Геркена, віднесли в операційний пункт непритомного. Старший артилерист, лейтенант Завалишин, сам спустився з містка, але з його розпоротого живота випали нутрощі,— він упав і через кілька хвилин помер. Були убиті телефоністи й рульові. У командира Серебренникова відірвало кисть правої руки. Командувати судном він більше не міг, і його відправили в операційний пункт.
Бойова рубка з артилерійськими приладами, з штурвалом, з машинним телеграфом, з переговорними трубами остаточно вийшла з ладу. Управління кораблем перейшло в центральний пост. За командира вступив у командування старший офіцер, капітан 2-го рангу Макаров.
Виходили з ладу гармати й люди, руйнувалися прилади, збільшувалось число пробоїн* у бортах. Управляти броненосцем із центрального поста стало справою дуже важкою. Щоб стежити за боєм і вживати відповідних заходів, командир мусив бути або в батарейній палубі, або в одній з гарматних башт. Свої розпорядження він передавав голосом по переговорній трубі в центральний пост, який містився на самому днищі корабля, а звідти ці розпорядження, повторені іншим офіцером, уже йшли в інші частини корабля. Стрільба гармат, вибухи ворожих снарядів, викрики трюмно-пожежного дивізіону, зойки поранених — все це заважало правильному командуванню. Плутали слова, перепитували. Кожний, хто вступав в обов'язки командира, незабаром виходив із строю. Поки на його місце підшукували когось іншого з начальства, командування броненосцем припинялося.
Один по одному вийшли із строю "Суворов" і "Александр III". За головного лишився "Бородино". Відстрілюючись, він ішов уперед, ледве керований мічманами, що лишилися в живих. По палубах пролунали крики:
— Мінна атакаї
Семен Ющин з носового каземату побачив на горизонті кілька міноносців. По них відкрили часту стрільбу. Вони незабаром зникли, не завдавши ескадрі шкоди.
Японці двічі губили з ока російські судна. О шостій годині, під час другої перерви бою, "Бородино" міг трохи підправитися. Здорові почали підійматися з нижніх приміщень нагору. В носовому казематі зібралось кілька чоловік. Прийшов з перев'язки і поручик Беннігсен, який незадовго до цього був тяжко поранений, і, звертаючись до матросів, запитав:
— Ну, як, братці, діла?
— Нікуди, ваше благородіє, не годяться,— відповів йому Ющин.— Коли ще раз нападуть японці, то доконають нас.
Поручик похитав головою і сказав:
— Так, я не сподівався, що вони будуть так битися. Потім виглянув у гарматний порт.
— А де ж "Суворов" і "Александр"?
йому пояснили, що обидва ці кораблі вийшли із строю з великими пошкодженнями в верхніх частинах і з пожежами і що дальша їх доля невідома.
Поручик зітхнув:
— Ех, сунулись ми, неуки, воювати...
"Бородино" мав невеликий крен на правий борт. Хтось кричав, щоб тягли на зріз пластир. Де була пробоїна і яких розмірів, Ющин не знав. Він заходився лагодити свою гармату, заклинену осколком. Поки він вовтузився з нею, з правого борту показалось шість ворожих кораблів. В носовому казематі відразу всі замовкли, передчуваючи, що наближається кінець.
Знову зав'язався бій.
Ескадру вів "Бородино".
Японці і на цей раз застосували проти росіян попередню свою тактику — бити по головному кораблю. Досі "Бородино", незважаючи на пошкодження і великі втрати в людях, тримався стійко. На ньому ще діяли кормова дванадцятидюймова башта і три шестидюймові башти правого борту. Підводних пробоїн корабель, очевидно, не мав: Але тепер, під залпами шести ворожих кораблів, енергія його швидко виснажувалась. Здавалось, на нього падали удари тисячопудових молотів. Він запалав, як селянська хата. Дим, змішаний з газами, .проходив в усі верхні відділи.
Семен Ющин, працюючи біля 75-міліметрової гармати, задихався смердючими газами. З очей котилися сльози, щось дряпало в горлі. Майже щохвилини всередині судна розлягались вибухи.
Поручик Беннігсен крикнув своїм підлеглим:
— Марна річ стріляти з дрібної артилерії. Треба відійти під прикриття.
Беннігсен раптом ухопився однією рукою за груди і заверещав:
— Ай-ай... Пече, пече...
Потім закружляв, наче в безладному танку, і повалився на палубу.
Тієї ж хвилини прибіг згори сигнальник, оторопілий, в розідраній фланелівці, з обличчям, вкритим плямами крові.
— Де офіцери? — оглядаючись, загорлав він.
— Он один лежить мертвий,— відповіли йому.— А що?
— Нагорі з строкового начальства — нікого не лишилося.