Генріх IV (Король Генріх Четвертий)

Вільям Шекспір

Сторінка 15 з 26
А все ж таки в певному відношенні мій курс знизився. У наш продажний час доброчесність так упала в ціні, що справжнім сміливцям доводиться водити ведмедів, а розумним найматися у трактирні слуги і витрачати свою спритність на пред'явлення рахунків. Всі інші якості, що притаманні людині, в наш час не варті ламаного гроша. Ви, старі, не розумієте, на що ми, молоді, здатні; ви міряєте наш запал гіркотою вашої жовчі; а ми, правду кажучи, схильні іноді до безглуздя.
С у д д я. Як ви можете відносити себе до молодих, коли відмічені усіма ознаками старості? Хіба у вас не сльозяться очі, не всохли руки, не посивіла борода, не зжовкли щоки, не ослабли ноги, не відвисло черево? У вас хрипкий голос і задишка, у вас подвійне підборіддя, а розуму стало вдвічі менше. Навіщо ж ви напускаєте на себе цю жвавість? Соромтеся, сер Джоне, соромтеся!
Ф а л ь с т а ф. Мілорде, запевняю вас, ці ознаки оманливі, вони у мене з народження. Я народився о третій після полудня з білою головою і круглим черевом. Що ж до мого голоса, то я надірвав його церковними співами. Не буду наводити інших доказів своєї молодості. Якщо я старий, то лише розумом і розсудливістю. І якщо хтось хоче битися зі мною об заклад, хто краще стрибає – хай викладе гроші, і тоді побачимо. Що ж до ляпаса, якого вам дав принц, то він вчинив як неввічливий принц, а ви одержали його як розважливий лорд. Я за це його вилаяв, і молодий лев розкаюється. Звичайно, він не сидить у лахмітті і не посипає голову попелом, а навпаки, одягнений в атлас і смакує старий херес.
С у д д я. Пошли Господь принцу кращого товариша!
Ф а л ь с т а ф. Пошли Господь товаришу кращого принца! Я не знаю, як його спекатися.
С у д д я. Дуже доречно, що король розлучив вас з принцем Генріхом. Я чув, що вас посилають до герцога Ланкастерського у діючу армію, що виступила проти архієпіскопа і графа Нортумберленда?
Ф а л ь с т а ф. Напевне, вам я завдячую цим призначенням. Тому обов'язок усіх, хто залишається вдома в обіймах миру, молитися, щоб ми не потрапили у гаряче діло. Клянусь богом, я взяв у дорогу лише дві сорочки і не хотів би занадто потіти. І взагалі, якщо у гарячу хвилину я здатен розмахувати будь-якою зброєю, окрім пляшки з вином, хай я позбудусь слини і навіки розучусь плюватися. Дивна річ! Варто де-небудь з'явитися небезпеці, як туди неодмінно посилають мене. Я розумію: моє ім'я наводить жах на ворога. Але тоді бережіть такий засіб і звертайтесь до нього лише в крайньому випадку. А ми, англійці, кожне виключення перетворюємо на правило. Ви сказали зараз, що я старий. Чому ж мені не дадуть свідоцтва про звільнення? Я б з радістю позбувся тривог діючої армії.
С у д д я. Ну, будьте чесною людиною, дійте чесно і хай благословить Господь ваш похід.
Ф а л ь с т а ф. Чи не позичите мені, мілорде, тисячу фунтів на придбання спорядження?
С у д д я. Жодного пенні. Ви надто швидкий: ще нічого не зробили, а вимагаєте визнання. Щасливої дороги! Кланяйтесь від мене лорду Вестморлен-ду, моєму кузену.
Верховний суддя і помічник ідуть геть.
Ф а л ь с т а ф. Хай мені дадуть щигля, якщо я виконаю це доручення. Певне, жадібність невіддільна від старості, як хіть від молодості. Гей, хлопче!
П а ж. До ваших послуг, сер.
Ф а л ь с т а ф. Скільки грошей у нас в гаманці?
П а ж. Сім срібних монет і два пенси.
Ф а л ь с т а ф. Чим лікувати ці сухоти? Позички лиш затягують хворобу, а сама вона невиліковна. Піди, віднеси цього листа лорду Ланкастерському, а цьо-го – принцу Генріху. Цього передай графу Вестморленду, а цього пані Урсулі. Я щотижня присягаюся женитися на ній, відколи в моїй бороді з'явилась перша сива волосина. Біжи! Ти знаєш, де мене потім знайти.
Паж іде геть.
Чорти б наслали венеричну хворобу на мою подагру, або навпаки! І та, і інша турбують мій великий палець, на нозі. Та не біда, що я шкутильгаю. Звалю це на війну і буду просити пенсію. Розумна людина ніколи не пропаде і навіть із хво-роби зможе добути для себе якусь користь.
Іде геть.

СЦЕНА 3

Йорк. Палац архієпіскопа.
Сидять а р х і є п і с к о п, л о р д и Г а с т і н г с,
М о у б р е й, Б а р д о л ь ф та інші.

А р х і є п і с к о п
Тепер, коли ви знаєте від мене
Про наші плани, хочеться почути:
Що, любі друзі, думаєте ви?
Чи можна сподіватися на успіх?
Ви перший, лорде-маршале, скажіть.

М о у б р е й
Хоч схвалюю я заколоту цілі,
Вважаю, що у нас замало сил.
Не можемо ми впевнено чекати
Наближення загонів короля.

Г а с т і н г с
За списками складає наше військо
До двадцяти п'яти неповних тисяч.
Крім того розраховуємо ми
Ще на підтримку від Нортумберленда,
Який ошаленів і рветься в бій.

Л о р д Б а р д о л ь ф
Скажіть відверто, Гастінгсе, чи досить
Для відсічі наявних наших сил?

Г а с т і н г с
З Нортумберлендом досить.

Л о р д Б а р д о л ь ф
А без нього?
Оскільки власних військ у нас замало,
То я вважаю – треба зачекати,
Допоки він не з'явиться сюди.
Ані гроша припущення не варті
У тих ділах, де проливають кров.

А р х і є п і с к о п
Я згоден з вами. Саме через них
Під Шрусбері загинув славний Готспер.

Л о р д Б а р д о л ь ф
Він, справді, необачно покладався
На щедрі обіцянки допомоги
І через них потрапив у біду.
Із військом незначним беззастережно,
Мов у провалля, кинувся у бій.

Г а с т і н г с
Одначе, обгрунтованих припущень
Не варто відкидати на війні.

Л о р д Б а р д о л ь ф
Не на такій, як ця. Тут кожен крок
То – прикра несподіванка, раптовість.
Надіями тут жити небезпечно,
Як рахувать напровесні плоди.
Корисніше чекати, що морози
Загублять цвіт, ніж мріять про врожай.
Коли ми беремося будувати,
Скажімо, дім, складаємо ми план,
Заздалегідь рахуємо витрати
І, бачачи, що вартість будівництва
Не по кишені, зводим дім скромніший
Чи зовсім не будуємо його.
Робити все потрібно нам обачно,
Тим більше у такій великій справі,
Як руйнування цілої держави
І побудова іншої. Тому
Повинні ми розглянути докладно
Мету, підстави і наявні сили.
А то багато нас лиш на папері,
Лиш списками людей, а не людьми.
Наш задум легко може зруйнуватись,
Раптово завалитися, як дім,
Який лишив без вікон і без даху,
Не вклавшись у кошторис, будівельник
На милість вітру, снігу і дощу.

Г а с т і н г с
Коли б велінням долі не судилось
Надіям нашим справдитись на ділі
І допомога нам не надійшла,
То наше військо здатне і без неї
Протистояти війську короля.

Л о р д Б а р д о л ь ф
Невже лиш двадцять п'ять у нього тисяч?

Г а с т і н г с
Не більше, а можливо, навіть менше.
Він змушений при цих загальних смутах
На три частини військо поділити.
Третина війська рушила на нас,
Дві інші – на Глендавра і французів.
Ці сили розпорошені й слабкі.
До того ж, у скарбниці – порожнеча.

А р х і є п і с к о п
Не варто нам боятись, що король
На нас всі сили кинути зуміє.

Г а с т і н г с
Звичайно, ні. А то відкриє він
Глендавру тил, а правий фланг – французам.

Л о р д Б а р д о л ь ф
Хто проти нас веде третину війська?

Г а с т і н г с
Принц Джон і Вестморленд. А сам король
І Гаррі Монмут з іншою – в Уельсі.
Хто на чолі останньої третини –
Не знаю я.

А р х і є п і с к о п
Ну, що ж? У добрий час.
Давайте оголосимо народу
Причину бунту. Сита вже країна
Обранцем коронованим своїм.
Любов народна – то хитка опора,
Щоб зводити на ній надійний дім.
О, натовпе сліпий! Ти Болінброку
Іще недавно віддавав хвалу.
Тепер, коли він став твоїм монархом,
Як ти бажав, ти вже об'ївся ним.
Тебе вже нудить, хочеш ти блювати,
Улюбленця ти вивергнути хочеш,
Як вивергнув ти Річарда колись,
Про що тепер жалкуєш. Ти, як пес:
Що виблюєш, те потім поїдаєш.
Ми живемо у незбагненний час!
Ті, хто бажали Річардові смерті,
Його вважають мало не святим.
А чи давно багнюку ви жбурляли
У голову його, коли він йшов,
Похнюпившись, услід за Болінброком
Крізь чванькуватий Лондон? А тепер
Ви кричите у запалі такому ж:
"Не треба нам живого короля,
Нам Річарда покійного віддайте!"
Отож, ми лиш за втраченим жалкуєм,
А те, що нині маєм, не шануєм.

М о у б р е й
Готові ми усі до боротьби.

Г а с т і н г с
Так хоче час. А ми – його раби.

Ідуть геть.

Дія друга

СЦЕНА 1

Лондон. Вулиця.
Входять т р а к т и р н и ц я, К л і щ та К і г о т ь.

Т р а к т и р н и ц я. Містере Кліще, ви занесли мою скаргу до списку?
К л і щ. Заніс.
Т р а к т и р н и ц я. А де ж ваш судовий виконавець? Він рішуча людина? Він не злякається?
К л і щ (кличе). Гей, де ви там, Кігтю?
Т р а к т и р н и ц я. Ах, ось хто з виконавчим листом? Шановний містер Кіготь?
К і г о т ь. Я тут.
К л і щ. Кігтю, треба заарештувати сера Джона Фальстафа.
Т р а к т и р н и ц я. Так, дорогий Кігтю. Я подала на нього до стягнення.
К і г о т ь. Це може нам коштувати життя. Чого доброго, ще ткне шпагою.
Т р а к т и р н и ц я. Бережіться його, заради Бога. Він частенько дубасив мене у моєму власному домі. Ви подумайте, яка скотина! Ні на що не дивиться, як схопиться за шпагу. Йому тоді все одно: що чоловік, що жінка, що дитина.
К л і щ. Хай тільки він потрапить до моїх рук, а там побачимо!
Т р а к т и р н и ц я. Якщо ви його випустите, я пропала. Боргу за ним стільки, що я зубожію. Схопіть його, милий містере Кліще! Дорогенький Кігтю, дивіть-ся, щоб він не втік. Він, з вашого дозволу, пішов купувати сідло у Паштетний ряд, а потім збирався обідати у містера Смуса, торгівця шовком. От зручний випадок затримати його. Змилуйтеся наді мною, спіймайте його! Шістдесят фунтів стерлінгів – не жарти для бідної жінки. Я вже терпіла-терпіла, терпіла-терпіла, а в нього що не день, то "завтра", що ні день, то "завтра", і все нові від-строчки та відмовки. Треба ж знати міру, врешті-решт і терпіння лусне! Невже я осел чи якась інша в'ючна тварина – мовчки зносити все, що покладуть? Господи, твоя воля, он він іде! І з ним цей сизоносий мерзотник, Бардольф! Не осоромтесь, дорогенькі! Не осоромтесь! Містере Кліще, містере Кігтю, три-майте його, тримайте!
Входять Ф а л ь с т а ф, Б а р д о л ь ф і п а ж.
Ф а л ь с т а ф. Що за крик? Чия кобила здохла?
К л і щ (хапаючи Фальстафа за плече). Сер Джоне, я вас арештую за позовом містріс Куіклі.
Ф а л ь с т а ф. Геть, холопи! Візьмись за меч, Бардольфе. Рубай голову цьому негіднику, а цю повію – в канаву!
Т р а к т и р н и ц я. Мене в канаву? Я тебе самого кину в канаву.
12 13 14 15 16 17 18