Встань, Хлопчак, так годиться, коли до салону входять дами!
Я слухняно підхопився.
— Ні, ні! — гукнула долішня бабуся. — Сидіть, сидіть! У мене є робота в кухні. Якоб приніс тріски. Цілих піввідра. Може, й ви з нами їстимете? Я трохи зварю, а трохи засмажу. Решту можна замаринувати!
Долішня бабуся обережно поставила тацю на санчата, а прадідусь уклонився й сказав:
— Щиро дякую, шляхетна пані, ми приймаємо ваше запрошення на обід!
— Ох ти ж і жартун! — захихотіла долішня бабуся, поправляючи мереживний комірець. Потім зробила реверанс і вийшла; Уракс, який, певно ж, не цікавився оповідками, вийшов за нею.
— А що скаже горішня бабуся, як ми не прийдемо їсти? — нагадав я прадідусеві.
— В неї доволі клопоту з моряками! Вона й не помітить, що нас нема. А тепер їж і пий, бо у мене в голові нова оповідка! Напрочуд цікава, щоб ти знав!
Ми попоїли кексу, випили шипучки й поговорили ще про те, як слід писати добру оповідку.
— В оповідці найважливіше — початок! — сказав прадідусь. — І це має довести тобі моя нова оповідка. Ти вже наївся?
— Та ще скибочку з'їв би!
— Господи! Це ж страхіття, а не апетит! Їж скільки хочеш! Але оповідку я почну, тільки як наїсися. Я не люблю розповідати тому, хто жує!
Я хутенько запхав у рот весь кекс і проковтнув по змозі швидше. Прадідусь нажахано відвернувся й нічого не сказав. Аж коли я сказав йому, що вже ситий, він знову обернувся і застогнав:
— Я завжди гадав, що людина відрізняється від вовка добрими манерами. Але на твоєму прикладі бачу, що помилився.
— Я ж так запихався тільки тому, що хотів швидше почути оповідку! Ви ж так гарно розповідаєте!
— Ох, Хлопчак, ти вже й лестити від мене навчився! Який поганий приклад я тобі подаю! Але сідай уже. Бо оповідка рветься мені з язика.
Я сів на матрац, а прадідусь — на матроську скриню, і він почав:
ОПОВІДКА ПРО ТРЬОХ ОПОВІДАЧІВ
Колись давно в місті Іскібі жило троє оповідачів, що сяк-так заробляли на прожиток своїм хистом. Щодня виходили вони на базар, щоб там знайти слухачів і, може, заробити кілька піастрів. Але в той час торгівля зі Стамбулом завмерла (бо на шляху купців підстерігала ватага розбійників), отож товари подорожчали, а грошей стало обмаль, і троє оповідачів не знали вже, як їм прохарчувати свої родини.
І тоді вони вирішили, що надалі тільки один з них лишиться оповідачем, а двоє стануть лазниками або водоносами. І домовились, потиснувши руки, що оповідачем лишиться той, котрий за наступні три дні збере собі більше слухачів, а розповідатимуть тільки оповідки про злодіїв.
Наступного дня перший оповідач, якого звали Ахмед Довгобородий, пішов на базар спробувати щастя. Він був утомлений і насуплений, бо цілу ніч думав, як же почати свою оповідку, щоб зразу принадити багато слухачів. Аж над ранок, коли вже співали півні, він придумав початок для своєї оповідки — дуже вдалий, як йому здавалось. Інші два оповідачі — Ібрагім Гарбузова Голова та Юсуф Багдадець — уже були на базарі, коли Ахмед Довгобородий розпочав свою оповідку.
"Люди добрі! — закричав Ахмед на всю горлянку, — гляньте на мене, я іскібський злодій-мастак! Я сьогодні вночі вкрав одному чоловікові волосся з голови так, що він того й не помітив, а зараз я вам розкажу, як я примудрився це зробити!"
Люди на базарі, сміючись, обступили його, бо оповідка про те, як украли в чоловіка волосся з голови, мала бути дуже смішною. Але, на лихо, в Іскібі саме ходила пошесть, від якої випадало волосся, і не один чоловік за ніч позбувся чуприни. Всі ті безволосі, — а їх на базарі було двадцятеро чи тридцятеро, — повірили, ніби Ахмед Довгобородий справді вкрав їхнє волосся. Вони зняли жахливий галас, поскидали з голови тюрбани та фески й загорлали: "Гляньте, що він з нами зробив, цей паскудний злодюга, цей проклятий харцизяка! І ще сміє вихвалятися своїми паскудствами! Ловіть його, хапайте! Хай поплатиться!"
Двадцятеро чи тридцятеро безволосих накинулись на Ахмеда, а за ними й ще багато людей — ті з обурення, а ті просто з любові до бійок.
Побачив Ахмед Довгобородий, що непереливки, та й закричав: "Стійте! Стійте! Я ж тільки хотів розказати оповідку! Я тільки прикинувся, ніби я злодій!"
"Побий його Аллах, він ще починає брехати! — заревіли безволосі. — Але, присягаємось бородою пророка, це йому не поможе!"
Вони вхопили переляканого оповідача й добряче налупцювали. Ібрагім Гарбузова Голова і Юсуф Багдадець, інші оповідачі, спробували визволити товариша й пояснити безволосим їхню помилку. Але тим уже не було впину. Ахмеда Довгобородого змолотили на гамуз, а потім потягли до перукаря, і той поголив йому голову. Ото сміху було в місті, коли потім балакали, що бідний Ахмед ніякий не злодій, що він тільки хотів принадити слухачів! Відтоді в Іскібі є прислів'я: "Коли ти вкрав волосся, то стережися лисих!"
Та Ахмед Довгобородий після пригоди на базарі став схожий на обскубаного пугача.
Другого ранку спробував свого щастя в розповіданні Ібрагім Гарбузова Голова. У місті вже розійшлася чутка, що три іскібські оповідачі побились об заклад, і цього разу на базарі зібралося чимало цікавих та насмішників. Ібрагім Гарбузова Голова уночі вирішив звернутися до слухачів із чемними словами, перше ніж починати оповідку, бо він на прикладі Ахмеда Довгобородого побачив, як важливо здобути прихильність публіки. Тому він почав так:
"Аллах хай буде з вами, друзі мої! Я Ібрагім, прозваний Гарбузова Голова, бо мені зовсім маленькому впав на голівку каганець!"
"Слухайте, слухайте! — загукали слухачі. — Він розкаже нам оповідку про гарбузову голову! Це може бути весело!"
А Ібрагім провадив: "Аллах великий! Він не тільки дав мені гарбузову голову, а ще вдмухнув над лівим оком, де живе уява, хист оповідати, щоб я розважав вас на базарі, любі друзі!"
"Що це він оповідає? — почали питати слухачі один в одного. — Куди він хилить? Нічого не добереш!"
А Ібрагім говорив далі: "Мистецтва оповідати я не вчивсь ніде, друзі мої. Воно впало на мене з неба".
"Мабуть, воно було в тому каганці!" — закричав один слухач, і в юрбі вперше засміялись, а Ібрагім Гарбузова Голова дуже збентежився. Він вирішив негайно починати свою оповідку, щоб його не висміяли ще раз. І тому швидко повів далі:
"Аллах великий, і Магомет пророк його! В тій оповідці, що я вам сьогодні розкажу, ідеться про незвичайного злодія!"
"Розкажи нам про того злодія, що вночі крав волосся!" — мовив хтось сміючись.
"Аллах зі мною! — гукнув Ібрагім Гарбузова Голова. — Я хочу вернутись додому живий і цілий!"
Ті, хто сміявся, були задоволені. Але інші слухачі знетерпеливились, бо й досі не почули, про якого це незвичайного злодія їм мають розповідати. Декотрі вже відійшли, декотрі голосно балакали між собою про дорожнечу та безсоромних купців, а треті знов почали під'юджувати Ібрагіма.
Один гукнув: "Розкажи нам про злодія, що крав ногами!"
Другий захотів почути про злодія, що крав вошей. Ібрагім Гарбузова Голова вже занепокоївся. Він гукнув: "Я цієї історії не знаю! Але я обіцяю вам оповідку не менш цікаву, а то й цікавішу! Вона, правда, довга, але дуже гарна. Вона починається на базарі в Багдаді, де я сам був більш як десять років тому, а кінчається тут, в Іскібі.
Це Ібрагімове оголошення розсердило людей, бо шлях із Багдада до Іскіба дуже довгий, а таку довжелезну оповідку неохота вислухувати стоячи.
Тому більшість слухачів відійшли, щоб пограти в доміно за турецькою кавою. Там принаймні можна сидіти. Тільки нечисленні лишились, та й то не для оповідки, а щоб познущатися з Ібрагіма. Вони гукали: "А що ти робив у Багдаді? Купував оливу для свого каганця?"
І знову знявся регіт, однак Ібрагім уже розсердився.
"Дурний набрід! — закричав він. — Чого ви не можете спокійно почекати, поки я почну свою оповідку? Чи вас ваш учитель недосить шмагав? Замовкніть нарешті й слухайте!"
Але натомість зчинився справжній галас.
"Ви погляньте на цю Гарбузову Голову! — кричали люди. — Він не починає своєї оповідки, а ми ще й винні, що він не почав! Де ж тут глузд?"
На Ібрагіма по-справжньому розгнівились, і раптом хтось пожбурив у нього динею. На лихо, Ібрагім сидів саме під майстернею мідника, і диня, пролітаючи, збила вивішені там три мідні каганці. Вони один по одному впали Ібрагімові на голову, так що в очах йому затанцювали спочатку зірки, потім місяць і нарешті тридцять сім сонць; він зойкнув і почав крутитись на місці.
Тоді люди загукали: "Гарбузова Голова танцює!" — заплескали в долоні й похапалися за животи з реготу.
Тільки Юсуф Багдадець, третій оповідач, не сміявся з усіма, а вхопив Ібрагіма, що підплигував та крутився, за полу й потяг його через увесь базар, крізь розгаласовану юрбу додому.
Відтоді в Іскібі про людину, що висловлюється надто розлого, кажуть: "Йому впали на голову три світильники".
А Ібрагім ходив із трьома ґулями на голові, з яйце завбільшки — наче гарбуз із трьома ріжками.
Вранці після Ібрагімової пригоди на базар вийшов Юсуф Багдадець, щоб розважити людей злодійською оповідкою. Він не придумував ніякого особливого початку, ніякого люб'язного привітання. Він хотів принадити людей тільки своєю оповідкою. А що він точно знав, як скінчиться та оповідка, то йому неважко було придумати початок.
Цього разу юрба цікавих була, мабуть, іще більша, ніж напередодні, а в одному куточку сховались Ахмед Довгобородий, обстрижений, та Ібрагім із ґулями на своїй гарбузовій голові.
Юсуф Багдадець спочатку не сказав ні слова. Він сів у вікні крамниці килимів, схрестив руки на грудях і мовчки дивився на своїх слухачів, аж поки весь базар притих, як миші, й нетерпляче втупив очі в нього. І тоді він півголосом почав свою оповідку:
"Коли Гарун аль Рашід, великий халіф, знову вийшов перевдягнений уночі погуляти по Багдаду, йому раптом захотілося смажених каштанів. Але, простуючи до одного старого продавця каштанів, він раптом згадав, що забув узяти гроші. А що халіфи не звикли відмовлятися від своїх бажань, то Гарун аль Рашід і без грошей добув собі каштанів. Він підняв на вулиці камінь і, проходячи повз продавця каштанів, нишком кинув ним у чиїсь двері. Удар гучно пролунав на нічній вулиці, і продавець каштанів злякано озирнувся. Цією миттю скористався халіф, щоб хутенько вкрасти жменю каштанів.