— мовив він. — І мені треба одержати в Смарагдовому місті серце. Але потім… я подумаю, можливо, і повернусь до вас.
Мигуни зраділи і веселими вигуками "Ура!" проводжали мандрівників.
Уся компанія одержала коштовні подарунки.
Еллі вручили браслет з алмазами. Залізному Дроворубу зробили красиву золоту маслянку, оздоблену дорогоцінними камінчиками. А Страшилові — чудовий ціпок з набалдашником із слонової кістки й до капелюха підвісили срібні дзвіночки з чудовим передзвоном. Страшило надзвичайно загордився подарунками. Ступаючи, він далеко виставляв руку з ціпком і потрушував головою, аби вдосталь насолодитися мелодійним передзвоном дзвіночків. Незабаром усе це йому набридло і він став поводитися, як і раніше.
Лев і Тотошко одержали золоті ошийники. Леву ошийник спочатку не сподобався, але майстер Лестар повідав йому, що всі царі носять золоті ошийники; і тоді Лев змирився з цією неприємною прикрасою.
— Коли мене наділять сміливістю, — мовив Лев, — то я стану царем звірів, отже, мені заздалегідь треба звикати до цієї штукенції…
ПОВЕРНЕННЯ ДО СМАРАГДОВОГО МІСТА
іолетове місто Мигунів лишилося позаду. Мандрівники йшли на захід. Еллі була у Золотій Шапці. Дівчинка випадково наділа її у кімнаті Бастінди. Вона не знала про чарівну силу Шапки, але та сподобалась дівчинці, і Еллі наділа її.
Вони йшли весело і сподівались за два-три дні дістатися до Смарагдового міста. Та в горах, де вони билися з Летючими Мавпами, подорожні збилися з дороги і пішли в інший бік.
Дні минали за днями, а вежі Смарагдового міста не з'являлися на видноколі.
Харчі закінчувалися, і Еллі стурбовано думала про майбутнє.
Одного разу, коли мандрівники відпочивали, дівчинка раптом згадала про свисток, подарований їй королевою-мишею.
— А що, коли я свисну?
Еллі тричі дмухнула у свисток. У траві зашелестіло, і на галяву вибігла королева польових мишей.
— Ласкаво просимо! — радісно вигукнули подорожні, а Дроворуб ухопив за ошийника невгамовного Тотошка.
— Чого бажаєте, друзі мої? — запитала королева Раміна своїм тоненьким голоском.
— Ми повертаємося до Смарагдового міста з країни Мигунів і заблукали, — сказала Еллі. — Допоможіть нам знайти дорогу!
— Ви йдете у протилежний бік, — сказала мишка, — незабаром перед вами виникне пасмо гір, що оточують країну Гудвіна. І звідси до Смарагдового міста йти багато-багато днів.
Еллі посмутніла.
— А ми гадали, що невдовзі побачимо Смарагдове місто.
— Про що може журитися людина, у котрої на голові Золота Шапка? — здивовано запитала королева-миша. Вона хоч була і маленька на зріст, та належала до роду фей і знала таємниці вжитку всіляких чарівних речей. — Викличте Летючих Мавп, і вони перенесуть вас куди треба.
Почувши про Летючих Мавп, Залізний Дроворуб затремтів, а Страшило зіщулився з жаху. Полохливий Лев замахав кошлатою гривою:
— Знову Летючі Мавпи? Дякую красненько! Я з ними вже добре знайомий і, як на мене, ці тварі гірші за шаблезубих тигрів!
Раміна розсміялася:
— Мавпи покірно служать володареві Золотої Шапки. Погляньте на підкладку: там все написано, що треба робити.
Еллі зазирнула всередину.
— Ми врятовані, друзі мої! — весело вигукнула вона.
— Я залишаю вас, — з гідністю мовила королева-миша. — Наш рід давно ворогує з Летючими Мавпами. До побачення.
— До побачення! Спасибі, — прокричали мандрівники, і Раміна зникла.
Еллі почала вимовляти чарівні слова, написані на підкладці.
— Бамбара, чуфара, лорики, йорики…
— Бамбара, чуфара? здивовано перепитав Страшило.
— Ох, будь ласка, не заважай, — попрохала Еллі, і читала далі: Пікапу, трикапу, скорики, морики…
— Скорики, морики… прошепотів Страшило.
— З'явіться переді мною, Летючі Мавпи! — голосно закричала Еллі в повітрі зашуміла зграя Летючих Мавп.
Мандрівники мимоволі пригнули голови до землі, згадавши минулу зустріч з мавпами. Однак зграя тихенько приземлилася, і вожак Уорра поштиво вклонився Еллі.
— Що накажете, володарко Золотої Шапки?
— Відвезіть нас до Смарагдового міста.
— Буде виконано.
Мить — і мандрівники опинились високо в повітрі. Вожак Летючих Мавп його дружина несли Еллі; Страшило і Залізний Дроворуб їхали верхи. Лева підхопило кілька дужих мавп; молоденька мавпочка тягла Тотошка, а песик лаяв на неї і намагався вкусити. Спочатку мандрівникам було страшно, та невдовзі вони заспокоїлись, бачачи, як вільно почуваються мавпи у повітрі.
— А чому ви слухаєтеся володаря Золотої Шапки? — запитала Еллі.
Уорра розповів їй історію про те. як багато століть назад плем'я Летючих Мавп образило всемогутню фею. Щоб покарати їх, фея пошила чарівну Шапку. Летючі Мавпи мусять виконати три бажання володаря Шапки, і після цього він утрачає над ними владу.
Та коли Шапка переходить до іншого той може знову наказувати мавп'ячому племені. Першою володаркою Золотої Шапки була фея, яка її пошила. Потім Шапка безліч разів переходила із рук в руки, доки не потрапила до рук злої Бастінди а від неї до Еллі.
За годину на обрії забовваніли вежі Смарагдового міста, мавпи обережно опустили Еллі та її супутників біля самісінької брами, на шлях, вибрукуваний жовтою цеглою.
Зграя знову здійнялася в повітря і з галасом зникла.
Еллі подзвонила в браму. Вийшов Фарамант страшенно здивувався:
— Ви повернулися?
— Як бачите. — з гідністю відповів Страшило.
— Але ж ви відправилися до злої чаклунки Фіолетової країни.
— Ми були у неї, — відповів Страшило і поважно стукнув ціпком об землю. — Щоправда, не можемо похвалитися, що ми там весело провели час.
— І ви залишили Фіолетову країну без дозволу Бастінди? — допитувався здивований Вартовий.
— А ми й не питали у неї дозволу! — продовжував Страшило. — Ви знаєте, вона розтанула!
— Як? Розтанула?! Чудова, прекрасна новина. Але ж хто її розтопив?
— Еллі, звичайно! — поважно відповів Лев.
Вартовий Брами низенько вклонився Еллі, повів мандрівників до своєї кімнати і знову надів їм на очі уже знайомі окуляри. І знову все чарівно змінилося навколо, засяяло ніжним зеленим світлом.
ВИКРИТТЯ ВЕЛИКОГО І ЖАХЛИВОГО
найомими вулицями подорожні прямували до палацу Гудвіна. Дорогою Фарам ант не стримався і повідомив декого із мешканців про загибель страшної Бастінди. Новина швидко рознеслася по місту й незабаром за Еллі та її супутниками до самого палацу йшла велика юрба шанувальників.
Зеленобородий Солдат був на посту і. як завше, дивився в люстерко й розчісував свою пишну бороду. Цього разу натовп зібрався такий великий і так галасував, що це привернуло його увагу вже через десять хвилин. Дін Гіор дуже зрадів, що мандрівники повернулися з небезпечного походу викликав Фліту і та відвела їх до тих самих кімнат.
— Повідомте, будь ласка, Великого Гудвіна про наше повернення, — сказала Еллі Солдату. — І передайте, що ми просимо нас прийняти…
За кілька хвилин Дін Гіор повернувся і сказав.
— Я голосно доповів про ваше прохання біля дверей тронної зали, та не одержав від Великого Гудвіна ніякої відповіді…
Солдат щодня підходив до дверей тронної зали і доповідав про бажання мандрівників поговорити з Гудвіном, і щоразу їм відповідала могильна тиша.
Минув тиждень. Чекання ставало нестерпним. Мандрівники сподівалися на гарячий прийом з боку Гудвіна. Байдужість чарівника лякала й дратувала їх.
— Чи не помер він бува? — задумливо казала Еллі.
— Ні, ні! Він просто не хоче виконувати своїх обіцянок і ховається від нас! — обурювався Страшило. — Звичайно ж, йому шкода мозку, серця і сміливості — адже все це коштовні речі. Але не треба було посилати нас до злої чарівниці Бастінди, яку ми так хоробро знищили.
Розгніваний Страшило заявив Солдату:
— Передайте Гудвіну: якщо він нас не прийме, ми викличемо Летючих Мавп. Скажіть Гудвіну, що ми — їхні повелителі, бо володіємо Золотою Шапкою, — пікапу, трикапу, — і коли сюди з'являться Летючі Мавпи, ми з ним побалакаємо.
Дін Гіор пішов і дуже швидко повернувся.
— Гудвін Жахливий прийме вас завтра рівно о десятій ранку в тронній залі. Просив не запізнюватись. І знаєте що, — тихенько прошепотів він на вушко Еллі, — він, здається, злякався. Бо мав справу з Летючими Мавпами і знає, що то за звірі.
Мандрівники провели тривожну ніч і вранці у призначений час зібралися перед дверима тронної зали.
Двері прочинилися, й вони ступили до зали. Кожен сподівався побачити Гудвіна у тому вигляді, у якому той показувався їм першого разу. Та вони були дуже здивовані, побачивши, що у тронній залі немає нікого. Там панувала урочиста і моторошна тиша, і мандрівники перелякалися: що готує для них Гудвін цього разу?
Вони здригнулися, немов від несподіваного удару грому, коли раптом посеред порожньої кімнати залунав голос:
— Я — Гудвін, Великий і Жахливий! Чого ви знов турбуєте мене?
Еллі та її друзі озирнулися — ніде нікого.
— Де ви? — запитала Еллі.
— Я — всюди! — урочисто мовив голос. — Я можу перевтілюватись у будь-який образ і стаю невидимим, коли захочу. Підійдіть до трону, я буду розмовляти з вами!
Мандрівники ступили кілька кроків уперед. Всі, окрім Залізного Дроворуба і Тотошка, аж тремтіли з жаху. Залізний Дроворуб не мав серця а Тотошко не розумів, як можна боятися голосів.
— Кажіть! — почувся голос.
— Великий Гудвіне, ми прийшли просити вас виконати свої обіцянки!
— Які обіцянки? — спитав голос.
— Ви обіцяли повернути мене в Канзас, до тата й мами, якщо Мигуни будуть визволені з-під влади Бастінди.
— А мені ви обіцяли дати мозок!
— А мені серце!
— А мені сміливість!
— А хіба Мигуни дійсно стали вільними? — запитав голос, і Еллі здалося, що він затремтів.
— Так! — відповіла дівчинка. — Я обілляла злу Бастінду водою, і вона розтанула.
— Докази, докази! — наполягав голос.
— Пікапу, трикапу! — вигукнув Страшило. — Хіба ви, той. що є всюди, не бачите на голові в Еллі Золотої Шапки? Чи ви хочете, щоб ми для доказів викликали Летючих Мавп?!
— О, ні-ні, я вам вірю! — відповів голос. — Однак це так несподівано!.. Добре, приходьте післязавтра, я подумаю про ваші прохання.
— Був час думати, скорики, морики! — загорлав розлючений Страшило. — Ми цілий тиждень чекали прийому!
— Не хочемо чекати жодного дня! — енергійно підтримав товариша Залізний Дроворуб, а Лев так заревів, що величезна зала наповнилася гулом, в якому потонув чийсь переляканий крик.
Коли влігся відгомін лев'ячого ревіння, запанувало мовчання.