На двох чи трьох ворожих броненосцях виникали пожежі. Одно якесь судно відстало від ескадри і сильно накренилося. До нього щільно підійшов "Владимир Мономах" і потопив його. Крім того, було помічено, що з восьми ворожих крейсерів три вийшли з строю і теж, мабуть, потонули.
Один з офіцерів "Блестящего" ввічливо заперечив:
— А в нас залишилось інше враження — японці зовсім не потерпіли від нашого вогню.
— Погано ви спостерігали, вельмишановні панове. Я власними очима бачив, як гинули ворожі кораблі4а.
Командир Іванов розповідав далі про втрати японського флоту, проте йому ніхто не вірив. І серед своїх офіцерів він не користувався авторитетом: вони не могли одержати від нього бодай якихось знань з військово-морських питань. Він мав гучний хриплуватий голос, багато галасував, іноді без усякого приводу, дивлячись на підлеглих безтямними сірими очима. У протилежність Шамову, він не ладнав з матросами. І вони не любили його, говорили про нього завжди з насмішкою.
— В ньому тільки й є — борода на два боки, отже, нікому не винний. Не раз він мав сутички з командою через харчі. Матроси заявляли
йому претензії, а він лаяв їх неподобними словами і на кінець додавав:
— Ви у мене, негідники, ось де сидите.
І показував рукою на свою товсту шию, геть усю покриту фурункулами.
Винному матросові звичайно загрожував:
— Зад твій, воля моя — шмагати буду!
Під час бою міноносець "Бодрый", керований таким командиром, був для ескадри такий самий некорисний, як некорисна бородавка на тілі. "Бодрый" не зробив по японцях жодного пострілу. Навіть у рятуванні людей йому не довелося брати участі. Тільки якось випадково помітили з нього людину, що пливла в морі і волала про допомогу. Міноносець вирішив врятувати його, і почалася метушня. Потопаючому кидали кінці, але невдало. Командир Іванов нервувався і, збиваючи з пантелику своїх помічників, хрипів:
— Хід назад! Стоп машина! Вперед! Право руля! Ліво руля! Трюмний квартирмейстер Волков, спостерігаючи безглузді дії командира, сказав:
— Ну і послав же нам господь бог чадушку з бородою. Машинний квартирмейстер Пинаєв додав:
— Сухопутний моряк.
Перш ніж підняли на борт плавця, міноносець прокрутився біля нього цілих півгодини. Врятований був невисокий на зріст, товстий, круглий, як відгодований кабан. В одній білизні, з якої струмками стікала вода, з фінським ножем, що висів на ремені, він зараз був схожий на пірата, який побував за бортом через невдалий напад на судно. На одну мить він важко повис на руках матросів. Усе тіло його судорожно смикалось від поривчастого дихання, на широкому зблідлому обличчі з голубими застиглими очима і роззявленим ротом був такий вираз, наче його тільки що витягли з зашморгу. Здавалось, що він доживає останні хвилини. Проте він, на подив усіх, несподівано випростався, оглядівся і посміхнувся посинілими губами. З розпитів виявилося, що це був вільнонайманий рульовий з загиблого буксирного пароплава "Русь", родом з Ревеля, за національністю естонець. Коли пароплав "Русь" був залишений усіма, він один залишався на своєму посту: стояв у> рубці біля руля і чекав команди. Та командувати було вже нікому. Судно через пробоїну наливалося водою, кренилося. Рульовий в тривозі оглядався, а потім вискочив на місток і, впевнившись, що жодної людини, крім нього, на "Русі" не залишилось, кинувся в море. Години півтори він плавав самотній, гойдаючись на хвилях, і тільки випадково "Бодрый", підібравши, врятував його від смерті. Він переодягся в сухий одяг, одержав від баталера Ігнатьєва чарку рому і, зійшовши в унтер-офіцерську каюту, міцно заснув.
"Бодрый" дав повний хід, прямуючи до своїх крейсерів. Через кілька хвилин невеликий ворожий снаряд попав у щит 47-міліметрової гармати і розірвався. Кочегар Бельков упав мертвий, комендор Царєв застогнав від тяжких ран; злегка були зачеплені осколками ще чотири матроси. В припасовому ящику з 47-міліметровими патронами спалахнув бездимний порох, загрожуючи вибухом, але мінний квартирмейстер Руднєв схопив голими руками палаючу масу і, опікаючись, викинув її за борт. Осколками покалічило трубу для подачі 75-міліметрових снарядів і пробило верхню палубу. Але скоро всі пошкодження було полагоджено. Проте командир Іванов самостійно вирішив вийти з бою.
15 травня, прийнявши команду з затопленого "Блестящего", "Бодрый" йшов безперебійно, тримаючи курс на Шанхай, і до самого вечора ні з ким не зустрівся. З нетерпінням чекали ночі, а коли настала вона, людей знову охопив неспокій. їм усе ввижалися вогні праворуч, ліворуч, спереду. "Бодрый", боячись наразитись на японців, звертав з свого шляху в різні боки. Наступного дня засумнівалися у правильності курсу — його часто міняли. До цього прибавилось нове ускладнення: сприятлива зранку погода почала псуватися. Швидко падав барометр. Південний вітер, посилюючись, поступово дійшов до десяти балів. Запінилось Китайське море, спухаючи горбами і бавлячись корабликом водотоннажністю у триста п'ятдесят тонн, як лев з мишкою. Загрожувала небезпека, що "Бодрый", позбавлений достатнього вантажу в трюмах, може легко перевернутись на хвилі догори кілем. Щоб збільшити остійність судна, спустили чотири бортових гармати у вугільні ями. Крім того, довелось поставити міноносець носом проти вітру і, борючись з штормом, утримуватись на місці за допомогою машин.
— Як же це так? — запитував у матросів, що проходили повз нього, баталер Ігнатьев.— Ну ж, японці нагодяться, а в нас гармати у вугільній ямі?
— Жахіть багато, а смерть одна,— відповів йому, махнувши рукою, комендор Ключегорський.
До Шанхая більше не посувалися, а тим часом кочегарки з'їдали залишки палива. Під парами залишились тільки два котли замість чотирьох. Для корабля наставав той момент, якого найбільш боялись моряки. Не було пробито ніякої тривоги — ні бойової, ні пожежної, ні водної, але весь екіпаж, від командира до матроса, заметушився, немов усім об'явили про негайну загибель. Близько півночі все вугілля закінчилось. По судну квапливо забігали люди з сокирами й ломами, розшукуючи дерево. То в одному місці, то в іншому лунав тріск розтрощуваних споруджень. До топок несли стелажі продовольчих погребів, ґратчасті люки, командні рундуки і коєчні сітки, обідні столи, сходні, дошки для вантаження, обладнання жилих приміщень, клоччя, масло,— все, що могло горіти. Проте й цього вистачило ненадовго. Додали дві шлюпки: двійку й вісімку. Це було останнє паливо. Пари в котлах припинилися. Труби перестали диміти, не було більше чутно ритмічного дихання машин, корабель повертало вітром, як труп кита, що сплив, і несло у безвість.
— Лотові на лот! — з тремтінням у голосі закричав командир Іванов, ледве втримуючись на ногах від качки, що посилилась. ■
Зміряли глибину — вона виявилась такою значною, що не можна було стати на якір.
В цю ніч люди прощалися з життям. А вранці 17 травня вітер почав ущухати. За обчисленням визначили своє місцеперебування в морі: до шанхайського маяка "Шавейшан", на який держали курс, залишалось ще близько дев'яноста миль.
"Бодрый" залишився у владі моря. Прилаштували і о 10 годині 40 хвилин підняли на ньому паруси, зшиті з тентів і матроських койок,— клівер, фок— і грот-марселі. Але міноносець не держався на курсі
і повільно повертався носом то в один бік, то в другий. Мічман Давидов, який став на вахту, заглянув у вахтовий журнал і, прочитавши запис попереднього офіцера, посміхнувся кутиками губів:
— Це називається — на ходу під парусамиї Так гучно зветься наше кружіння на місці. Слід було б записати — карусель під парусами, або танець на хвилях.
Море мілішало. Вирішили посуватися ближче до мети, користуючись припливною течією і кидаючи якір під час відпливу. Проте успіх від цього був незначний. Корабель нагадував безногого каліку, який намагається на самих лише руках проповзти величезну відстань. Спереду до самого берега тягнулась мілина. Це було і добре і погано: вона давала можливість ставати на якір під час відпливу і хоч повільно, але зменшувати відстань; вона ж і погіршувала становище міноносця, бо в цій полосі моря, боячись аварій, не ходили великі пароплави і не можна було розраховувати на сторонню допомогу. Поповзом насунувся, горбками стелячись по брижах, туман, сірий і густий, як вата. Він теж грав значну роль, приховуючи міноносець не тільки від японців, а й від нейтральних суден. На додаток до всього продукти і прісна вода кінчалися.
На міноносці, екіпаж якого подвоївся, було тісно. Туман, що закривав сонце, був теплий, як пара в бані, і розслаблював усіх. Двоє тяжко поранених померли, трупи їхні викинули за борт. Прісна вода, що випадково збереглася в одному котлі, була мутна, іржава, несмачна. Але і її видавали тільки по дві склянки на людину на добу під суворим контролем хазяїна трюмних відсіків Волкова. Біля цього котла, щоб хто-небудь не вкрав дорогоцінної вологи, день і ніч стояли вартові. Баталер Ігнатьєв роздратовано бурчав:
— Хотів би я знати, в якому місці у нашого командира Іванова заховано розум? Адже мусив він думати. До призначеного місця ми однаково не дійдемо. Отже, треба було залишити хоч трохи вугілля для опріснювача.
— Так, якби працював тепер у нас опріснювач, не було б такої скрути з прісною водою,— обізвались матроси.
— Не командир; а шляпа, ще й дірява.
Зменшили вдвічі і порції продуктів. Замість свіжого хліба люди одержали кілька житніх сухариків. Обід готували з солоної забортної води і м'ясних консервів. Щоб не померти завчасно, його з'їдали, кривлячись і перемагаючи себе, з'їдали з такою огидою, з якою хворі вживають противні ліки. І всі розуміли, що це ще не найгірше. Міноносець "Бодрый", користуючись припливною течією, наближався до жаданої землі надзвичайно повільно — від п'яти до семи миль на добу. Якщо не трапиться стороння допомога, то люди зовсім залишаться без їжі й питва. Майбутнє уявлялося не менш страшним, ніж бій при Цусімі.
Матроси з "Блестящего" згадували свого командира:
— От наш Шамов — це був справжній моряк. Він знав море, як власну квартиру. Був би він на "Бодрому" — в нього вистачило б ї цього вугілля. Це вам не Іванов, який плутався в морі, як кручений баран. З нашим командиром ми давно вже були б у Шанхаї.
У відповідь на це команда "Бодрого" могла порівняти з Ш а мовим тільки одного свого офіцера:
— Був і у нас штурман — мічман Гернет.