Цю справу відклали до ранку. А поки що довелось обмежитись кріпленням перебірок і деякими іншими частковими заходами захисту від прориву великих мас води. її викачували ручними брандспойтами, вичерпували відрами, але вона знову прибувала. А ніщо не може так сильно турбувати й дратувати моряків, як хлюпання води всередині корабля.
"Светлана" йшла без вогнів. На містку, вирізняючись серед інших людей своєю високою й сутулуватою постаттю, стояла людина в кітелі. В її руці ніби спалахував світлячок, на мить освітлюючи одутле обличчя з широким носом і круглу попелясту бороду. Під час таких спалахів коротко поблискували її освітлені очі. Це курив, пильнуючи, командир
Шеїн. Над ним більше не було ніякого начальства. Він навіть не знав, де перебувають тепер його адмірали. Бездротовий телеграф не працював, і зв'язок з російськими кораблями в нього був остаточно перерваний. Він був залишений на самого себе і, як старий і досвідчений моряк, цілком розумів усю відповідальність перед країною за свій корабель і людей.
Залпи далекої канонади і поодинокі постріли все рідше гуркотіли в морському просторі. Але частіш то з одного, то з другого боку, крізь "ічний морок, простягалися довгі голубі промені прожекторів. Шеїн намагався їх обходити. Потім, через деякий час, він знову лягав на попередній курс.
На містку було темно і тихо. Прожектори залишились далеко за кормою. Обпершись на поручні, Шеїн оглядався на світлі смуги променів, то креслили гострі кути і паралелі, на труби, що вивергали густі й чорні, як дьоготь,| клуби диму. Багато років проплавав він на суднах, і це нічне видовище було йому давно знайоме. Але зараз, заспокоєний тим, що крейсер невидний для патрулюючих суден ворога, він задивився на три димуючих труби, немов бачив їх уперше в житті. Навіть людина, позбавлена уяви, могла прийняти їх чи то за три масивних колони, що підпирали темне небо, чи то за три величезних шланги, що викидали скручені фонтани чорної рідини. Раптом трапилось те, чого ніхто не хотів на "Светлане". З передньої труби вихопилось полум'я, наче з доменної печі. Перед очима командира постали освітлені щогли, шлюпки, палуба з гарматами і вартовими комендорами, вартовий під кормовим прапором. Потім вогняний дощ іскор розвіявся в повітрі. Це не входило в розрахунки командира, який намагався замаскуватися темрявою. Він рвонувся від поручнів і, дивлячись на сухорлявого чоловіка середнього зросту і гарної постави, почав докоряти йому тонким голосом, що зривався на високих нотах:
— Мічмане Картавцев, що ж це таке? Я попереджав, щоб не було такого фейерверка. А у вас що робиться на вахті? Негайно припинити цю недоречну ілюмінацію.
— Єсть,— відповів лагідним голосом вахтовий начальник, що завинив, і відразу кинувся до переговорної труби.
Іскри перестали сипатись. Корпус корабля знову поринув у темряву.
На місток швидко піднімався чоловік, який нагадував газетну карикатуру на типового товстуна. Наблизившись до командира, він зупинився, широкий і круглий, наче скирта сіна, його велика голова зливалася з шиєю, наче вросла в широкі плечі, роззявленим від задишки ротом він голосно вдихав повітря. Командир здивувався, як поквапно підходив до нього огрядний полковник Петров. На кораблі всім була відома млявість і флегматичність цього старшого суднового інженер-механіка. В тропіках, знемагаючи від спеки, він безперервно пив воду і крижем лежав біля машинних люків під рукавом парусинової вентиляції, весь у прищах, а вістовий Васильєв не встигав рушником витирати на ньому рясний піт. Зараз у ньому помітно було разючу зміну. Навіть голос звучав, як у молодої людини.
— Сергію Павловичу! Всі трюми, я обстежив зі своєю командою. В кормових відсіках води нема, а в жилій палубі течі поменшало. Машини працюють справно. Робимо сто п'ять оборотів.
— Чудово, Андрію Павловичу,— ласкаво сказав командир, як видно, задоволений жвавістю, несподіваною для товстуна. Але одразу нотки досади з'явилися в голосі командира, коли він заговорив про інше:
— Усе це так. Але ви зриваєте нашу тактику. Ми ховаємось у темряву, а ваша кочегарка іскрами з труб з головою видає нас японцям. Ще раз прошу вас, будь ласка, накажіть кочегарам якнайсуворіше, щоб вони не дуже захоплювалися, шуруючи в топках. Краще не набавляти більше ходу.
— Єсть,— відповів Петров,— постараємось. Про якість вугілля я вам, Сергію Павловичу, доповідав: його в нас більше норми, але дуже дрібне, майже порох.
Закінчивши розмову, інженер-механік поспішив в машинне відділення. Назустріч йому підіймалася інша людина. По збитому на потилицю кашкету Шеїн одразу впізнав свого помічника — старшого офіцера Зу-рова. Підходячи до командира, він обтрушувався, від чого з його аксельбантів бризнули краплі води, а той плаксиво заговорив:
— Олексію Єсандровичу, чого це вас так давно не видно? А я тут страшенно занепокоївся. З однієї труби вирвався вогонь і посипались такі іскри, що нас могли б з Токіо помітити. Де це вас так облило?
— Дуже затягнувся водний аврал, Сергію Павловичу! Матроси працювали прекрасно. Навіть і наш священик,, отець Федор, "від початку і до кінця вистояв на брандспойті. Ну, тепер, слава богу, жилу палубу осушили. А вдосвіта і пластир...
Зуров не докінчив фрази і, хитнувши головою, насторожився. З батарейної палуби донеслись звуки гармонії, і одразу чоловічі голоси підхопили їх і загойдались, як на хвилях.
Как на матушке на Неве-реке, На Васильевском славном острове, Молодой матрос корабли снастил...
В лад заливалися тенори і вторили баси,, супроводжувані мажорними перебоями гармонії. Здавалося, що "Светлана" не пережила ні денного бою, ні водної тривоги. Це було так несподівано, що навіть командир і старший офіцер на кілька секунд застигли на місці. Як.люди, вони підпали під владу першого безпосереднього враження, згадуючи, можливо, в цю мить красуню Неву на далекій батьківщині. Але як офіцери, вони не могли допустити цієї вільності на війні і дозволити розважатися співами, хоч звуки і зворушували їхні змучені душі.
— Ах, чортові перечниці! З глузду вони з'їхали,— вигукнув Зуров, бігцем прямуючи до трапа.
Залишившись на містку, командир ще хвилину слухав рідні наспіви матроської пісні. Вона обірвалась одразу, як по команді, замовкла й гармонія. Далі, повним контрастом до пісні, що стихла, надсаджувався роздратований і уривчастий голос Зурова:
—— Що це за неподобство] Хіба була команда — "співати й веселитися"? Забули, де ви знаходитесь? Це вам не Єлагінські острови, а фронт.
Машиніст Медков, перший заспівувач на кораблі, спробував виправдатись:
— Ваше високоблагородіе, для бадьорості заспівали. Крізь бій прорвалися, воду відкачали, позбулися небезпеки і йдемо у Владивосток — ближче до батьківщини. Дозвольте на радощах...
— Мовчать! — перебив його старший офіцер.— Кожної хвилини чекаємо нападу. Я вас відучу порушувати дисципліну на війні.
Зуров відкинув ліву руку, як під час гімнастики, і, зігнувши її потім у лікті, почав правою рукою креслити олівцем по накрохмаленій манжеті. Вона йому заміняла блокнот і була вся списана прізвищами "грішників" — матросів, які завинили. З хористів першим у список попав заспівувач машиніст Медков, другим — гармоніст Шпеков. А далі йшли комендор фомов, матроси Чуйко, Фадеев і маляр Бесєдін. Зуров оглядав виконавців пісні, що стояли навитяжку, і буркотів:— У Владивостоку дізнаєтесь, що за це буває за законами воєнного часу. Там ви заспіваєте на інший мотив. Тут не трактир, а військовий корабель, чортові перечниці.
Зуров копнув повітря відстовбурченим великим пальцем правої руки і вийшов з батарейної палуби.
У цей час на верхній палубі наводили дрібні гармати на невідомий корабель, що наближався до "Светланы". В темряві його погано було видно. Ще одна мить — і стався б вибух, але той встиг показати світловим семафором свої позивні. Це був контрміноносець "Быстрый". Він пристав до "Светланы" і не розлучався з нею до ранку.
КУРС НА БЕРЕГ
Контрміноносець "Быстрый" у денному бою 14 травня не дістав ніяких пошкоджень. Не було на ньому втрат і серед особового складу. Навпаки, команда його збільшилася на десять чоловік, підібраних з броненосця "Ослябя", що загинув. Усі механізми міноносця працювали справно.
Туманний світанок 15 травня застав невсипущу вахту на своїх місцях. На містку виднілися чотири постаті. Троє з них стояли нерухомо: рульовий не відривав очей від компаса, а сигнальник і вахтовий начальник напружено вдивлялися в сиву каламуть горизонту. Четвертий не стояв на місці. Рвучкою ходою, босий, припадаючи на праву ногу, з. безпалою ступнею, наче міряючи кроками відстань між поручнями, походжав середнього зросту чоловік, з невеликою темно-русявою борідкою і звисаючими, як у моржа, вусами. На ньому була матроська фланелева форменка з нашивками старшого стройового унтер-офіцера, на грудях його висіла, поблискуючи нікелем, боцманська дудка. Вигляд він мав неохайний, але, не соромлячись присутності офіцера, тримався невимушено. Це особливо помітно було по тому, як високо він підіймав відкинутий набік зігнутий лікоть руки, коли поправляв пенсне в золотій оправі.
Ранкова заграва, розгоряючись, наче ледь-ледь піднімала на горизонті найтоншу газову завісу. Видимість збільшувалась. Кульгавий чоловік, подивившись зліва по носу, раптом зупинився, чимсь зацікавлений. Показуючи рукою і ні до кого не звертаючись, він сухо запитав:
— Що це — дим чи хмари?
Сигнальник, дивлячись у бінокль, не обертаючись, відповів:
— Ніяк ні, скелі якісь.
— Мабуть, це відкрився острів Дажелет, Отто Оттовичу,— пояснив вахтовий начальник мічман Погожев, високий і стрункий блондин.
— Чорт візьми! Мало проскочили за ніч,— захвилювався чоловік з боцманською дудкою і знову почав ходити по містку. Проходячи повз компас, він поплескав рульового по плечу і кинув йому вривисто:
— Не виляти, друже! Держи на курсі.
— Єсть, держать на курсі.
За кілька хвилин увагу всіх на містку привернули чотири ворожих кораблі, що з'явилися праворуч позаду траверза. І тут-таки помітили, що "Светлана" повернула ліворуч. "Быстрый" наслідував її приклад. А людина з боцманською дудкою звернулась до вахтового начальника мічмана Погожева:
— Володимире Дмитровичу! Довідайтесь у механіка про вугілля.