А сам сів на стілець, щоб не спати до ранку і якнайшвидше попередити поліцію в гавані. Ще я хотів якось підготувати Джеккі до того, що сталося, і трохи його втішити цими п'ятдесятьма марками. А якщо вітрильника зразу не знайдуть, я хотів дати телеграму до Копенгагена. До готелю "Англетер".— Еміль знизав плечима.— Але я раптом заснув. Пробачте мені, капітане. Що ви тепер робитимете?
— Я виряджу всі моторки, що стоять на причалі. Ми обшукаємо все море,— сказав старий капітан Шмаух, ідучи до дверей.— Збуди свого приятеля, і приходьте в гавань.
І він побіг.
Еміль підійшов до канапки і збудив Вівторка. Вони мерщій почистили зуби, абияк умилися, тоді розв'язали пакунок із бутербродами, який Вівторок весь уча-рашній день тягав із собою, і вибігли з дому, жуючи на ходу.
На перехресті Еміль спинився.
— Малий, біжи в гавань. Може, ти будеш потрібний капітанові. А я збуджу Джеккі й приведу його з собою.
І Еміль помчав до готелю.
За півгодини двадцять два рибальських катери, п'ять вітрильників і сім моторок вийшли з гавані Корлсбютеля. За молом вони розійшлися віялом навсебіч. Моряки домовилися, що сусідні човни не губитимуть один одного з очей, аби випадком щось не зосталося не обстежене.
Капітан Шмаух стояв за кермом моторки "Аргус". Власник човна, фабрикант, віддав його в капітанове розпорядження. Еміль, Вівторок і Джеккі сиділи на лавах і пильно вдивлялися в море. Часом човен так нахилявся, що солона вода бризкала їм в обличчя.
— Здається, хлопці, я й досі вас не подякував,— сказав Джеккі.— Це тому, що я злякався. Особливо в першу хвилину. Отже, щиро дякую. І за гроші теж.— Він потис хлопцям руки.— А тепер я хочу трохи розрадити старого дядька. Йому куди гірше, ніж мені.
Він перебрався до капітана і бадьоро йому кивнув.
— Не хвилюйтеся, капітане. Нічого лихого не могло статися. Лихе я завжди відчую. У мене є шосте чуття.
Капітан напружено дивився вперед.
Джеккі озирнувся. Ліворуч удалині вимальовувався на хвилях темний обрис рибальського катера, праворуч ясніла біла яхта.
— Можна спитати, капітане? Тут є мілини? Або якісь острівці? Чи щось таке?
Старий моряк на мить випустив із рук кермо. Човен одразу ж закрутився на хвилях.
— Хлопче! — збуджено крикнув капітан.— Це ідея! Якби ти тільки мав слушність!
Більше він нічого не сказав. Але змінив курс.
Троє робінзонів прокинулись удосвіта. Вони змерзли, як цуцики, тож вилізли з каюти і взялися робити зарядку, аж поки сонце трохи підбилося вгору.
Потім хлопці випили по кілька ковтків води й поснідали консервами. Порожні консервні бляшанки стояли тепер на піску і, роззявивши пащі, чекали дощу. Але дощем і не пахло. Навпаки. Вперше за багато днів небо було безхмарне, блакитне.
— Я й гадки не мав,— сказав Густав,— що погожа днина може так дратувати. Ніколи всього не знаєш.
А Професор сердився:
— Якби у нас не було консервних бляшанок, то дощ періщив би цілий день. Завжди так буває.
— Але в усякому поганому можна віднайти і щось добре,— заперечив Густав.— Уяви собі, що ти вже написав твір про найцікавіші пригоди під час літніх канікул. Страшно й подумати. Хоч у вогонь його кидай.
— Хтозна, чи ми ще будемо колись писати твори,— сумно мовив Професор.
— То не біда, якось я це перетерпів би. Але від думки, що я більше ніколи не побачу свого мотоциклета, мені аж рюмсати хочеться.
І він став щось насвистувати.
Ганс Шмаух скинув свою білу сорочку й почепив на щоглу, наче прапор.
— Може, так нас швидше знайдуть! — пояснив він. Потім вони ще раз спробували зіпхнути "Кунігунду"
на воду. Але яхта й не хитнулася.
— Мабуть, вона, клята, за ніч коріння пустила,— сказав Ганс.— Марна праця.
Вони знов полягали на пісок.
— Послухайте мене,— мовив Ганс.— Я винен у цій біді. Води нам стане до завтрашнього ранку. Якщо нас сьогодні вдень не підберуть, я візьму один із тих надувних жилетів, що лежать у човні, і спробую доплисти до берега. А може, десь натраплю на рибальский човен або на пароплав.
— І не здумай! — вигукнув Густав.— Якщо комусь із нас треба плисти, то, звісно, тільки мені.
— Через мене це сталось, я й повинен щось робити.
— Хіба так можна міркувати? — обурився Густав.— Попливе той, хто найкраще плаває. Зрозуміло?
— Отже, я! — крикнув Густав.
— Я попливу!
— Ні, я!
Вони скочили на ноги, ладні вчепитися один в одного. Тоді Професор кинув обом в обличчя по жмені піску. Хлопці стали відпльовуватися й терти очі.
— Чи ви геть із глузду з'їхали? — спокійно спитав Професор.— Краще лягайте та поспіть кілька годин. Уві сні не хочеться їсти й пити. І харчів нам стане на довше.
Вони слухняно полягали на піску й заплющили очі. А Професор сів у "Кунігунду", прихилився до щогли і став вдивлятися в далину.
Моторний човен "Аргус" впевнено розтинав хвилі. Часом, коли хлопці забували міцно триматися, вони злітали з лавки аж до того борту човна. Вівторок уже набив собі на лобі чималеньку гулю. Всі дивилися туди, куди правив капітан Шмаух, а він стояв за кермом, наче монумент.
— Он там! — нараз вигукнув він і показав у далечінь. Але хлопці нічого не бачили.
— Білий прапор! — у захваті крикнув капітан.— Це вони! — Він кивнув Джеккі: — Як це ти надумався спитати?
— Про що, капітане?
— Чи є тут острів. Капосні діти попали до острова з пальмою і сіли на мілину. Ого, тепер їм від мене перепаде!
Хлопці оточили капітана.
— Я ж знав, що нічого лихого не станеться,— нагадав Джеккі.
— Авжеж,— засміявся капітан.— У тебе ж є шосте чуття.
— Тепер і я бачу щось біле! — крикнув Еміль.— І щоглу!
— Я теж бачу! — закричав Джеккі.
А Вівторок і досі нічого не бачив. Еміль хотів йому показати, аж тут помітив, що хлопець плаче. Сльози дзюрком текли йому по засмаглих щоках.
— Що сталося, малий?
— Я такий радий, страшенно радий,— прошепотів Вівторок.— Тільки не розказуй Густаву й Професорові, що через них я плакав. Бо ще почнуть задаватися, нещасні шипучки.
Він уже сміявся крізь сльози. Еміль пообіцяв мовчати.
— Видно три постаті! — крикнув капітан.— І мою "Ку-нігунду" теж. Ну, голуб'ята, начувайтесь! Хай я до вас дістануся!
Густав і Ганс стрибали на маленькому острівці, наче в якомусь негритянському танку. Вони вимахували руками й галасували. А Професор не зрушив з місця, він креслив пальцями якісь фігурки на піску. Тоді підвівся, позбирав усі порожні консервні бляшанки і став задумано кидати одну по одній у воду.
Ганс виліз на вітрильник, зняв свою сорочку — білий прапор — і хутко натяг на себе. Збурюючи білу піну, човен наближався до острівця. Капітан заглушив мотор і кинув линву. Ганс вправно спіймав її і міцно прив'язав до корми вітрильника. Тепер човни стояли поруч.
— Урра, шипучки! — закричав Густав.
Капітан Шмаух перший стрибнув із "Аргуса" на "Ку-нігунду-ІУ".
Небіж підбіг до нього і сказав:
— Дядьку, в усьому винен я!
Капітан відважив йому добрячого ляща й вигукнув:
— Пусте, аби ви всі були живі-здорові!
Розділ тринадцятий ДАЛЬШІ КРОКИ
Повернення рятівного флоту і потерпілих з "Кунігунди" перетворилося на невеличке загальне свято. На причалі, на набережній і навіть на прилеглих вулицях юрмилися люди й вітально махали руками. Була обідня пора, і, певне, в багатьох кухнях у цей час попригоряли страви.
Капітан звелів хлопцям іти кружною дорогою до готелю. А сам подався з рибалками й моряками, що допомагали йому шукати хлопців, до сільського шинку. Там він замовив для всіх дві бочки пива і по дві чарки горілки на кожного. Подякувавши всім, він попрощався і швидко пішов до готелю.
У готельному ресторані він замовив для себе і хлопців розкішний обід в окремому кабінеті, щоб не заважали сторонні. Хлопці взялися до страв так, що аж за вухами лящало, і водночас розповідали свої пригоди. Ганс Шмаух, хоч і був кельнеровим учнем, теж сидів за столом поміж інших, і його шеф, кельнер Шмідт, старанно його обслуговував.
На десерт подали шоколадний пудинг із ванільною підливою.
— Я пропоную,— сказав капітан,— щоб удома ви поки що тримали язика за зубами щодо робінзонади, до якої тут дехто причетний. Завтра повертаються ваші туристи з Данії. Не прохопіться їм жодним словом про цей прикрий випадок. А якщо вони все одно дізнаються, то звертайте все на мене. Я все залагоджу.
Еміль і Професор схопилися на ноги. Та капітан спинив їх рухом руки.
— Я знаю, що ви хочете сказати. Ви, звісно, хлопці горді й прагнете самі відповідати за свою провину.— Він похитав головою.— Ні, досить того, що мені від хвилювання аж живіт заболів. Бережіть дорослих. У нас погані нерви.
Еміль і Професор знову сіли на свої місця.
— Ну от,— приязно сказав капітан.— А тепер дядько Шмаух піде торгувати деревом.— Він обернувся й гукнув: — Кельнере, прошу рахунок!
По обіді хлопці побігли вниз, до гавані. Тільки Ганс Шмаух зостався в готелі. Він перебрався в старий одяг і знову став учнем кельнера, наче нічого й не було. А хлопці взяли з вітрильника "Кунігунда-ІУ" кошик із рештками харчів і врочисто віднесли його додому, до комори.
Густав поважно оголосив:
— Сьогодні, нарешті, я черговий!
Він поклав список продуктів на кухоний стіл і заходився підраховувати (хоча на цьому й не дуже розумівся).
Потім вони послали Джеккі Пахульке до готелю, щоб він забрав свої речі, а самі тим часом поставили йому розкладачку в Клотільдиній кімнаті, бо в готелі Джеккі більше не міг залишатися.
Коли все було влаштовано, Професор сказав:
— Власне, тепер треба було б усім добре виспатися.— Він говорив у ніс, бо застудився на острові, хоч там і росла тропічна пальма.— Але спати будемо потім, насамперед треба подумати, що ми можемо зробити для Джеккі. Добре, що в містера Андерса вирвали п'ятдесят марок, але довго на ці гроші не проживеш. Джеккі не має ні батьків, ні братів, ні сестер. Невідомо, чи пощастить йому десь потрапити на сцену. ІГо що ви пропонуєте?
Малий Вівторок підняв руку.
— Ходімо в садок. Нас четверо детективів, а в садку чотири кутки. Сядемо по кутках і напружено думатимемо. А через п'ять хвилин зійдемося до садового столу й кожний скаже, що він у своєму кутку надумав.
Усі пристали на цю думку й побігли в сад, кожен в окремий куток. Там детективи сиділи й думали.
День був на диво гарний. Цвіркуни вигравали на своїх мандолінах. У траві, із стеблини на стеблину, стрибали коники. З вільшаного гаю лунав посвист іволги.
Хвилин за п'ять хлопці зібрались, як було домовлено, біля великого садового столу й поважно посідали круг нього.
— Мені здається,— сказав Еміль, озираючись,— що бракує одного детектива.
— Густава,— уточнив Вівторок.
Усі побігли до того кутка, куди пішов Густав, і побачили, що він розлігся на траві й спить.
Професор взявся його чимдуж трясти, гукаючи:
— Гей, хлопче!
Густав насилу розплющив очі.
— Що сталося?
— Тобі треба було думати,— суворо сказав малий Вівторок.
Густав сів, бурмочучи:
— Як я можу думати, коли ви заважаєте?
— Балакай! — обурився Еміль.— Ти думав! То що ж ти надумав?
— А нічого, шипучки!
Усі зареготали.