Робота в шахтах кипіла, на радість геолога.
Баан-Ну не міг натішитися, дивлячись, якими темпами наповнюються скриньки. Та більше од усіх раділи арзаки: ніколи раніше праця не давала їм стільки відради; що не кажи, вони працювали задля свободи свого народу.
УРФІН У РАНАВІРІ
Що стосується першого походу Урфіна до Ранавіра, то він виявився невдалим. Проникнути на територію бази інопланетян він зумів. А ось тачку з фруктами й овочами залишив біля огорожі, так менше ризику.
Стукати до палацу Гуррікапа Урфін не став, без фруктів там йому нічого було робити. Але довкола житла чарівника Джюс обійшов скрадливими кроками, ховаючись за кожним рогом. Він заглядав у вікна — дуже вже хотілося знати, як живуть менвіти, — спочатку в жовтуваті, потім у рожеві, голубуваті, але нічого, крім шибок, розгледіти не вдалося.
Додому городник, підхопивши тачку, повертався кружним шляхом, і шлях цей пролягав через смарагдові копальні. Урфін причаївся за невисоким курганом з відпрацьованої породи. Робочий день у шахті щойно закінчився, і він дуже близько бачив привітні обличчя арзаків із задумливими очима.
Простеживши, якою дорогою поверталися раби до замку, Урфін забіг наперед і, висипавши з тачки чудові плоди, склав їх на шляху гірників.
Арзаки заворожено зупинилися перед цим дивом, а коли скуштували, їх пройняв дивовижний настрій, ніби вони потрапили в казку, де всі надії збуваються.
Урфін став часто навідуватися до смарагдових копалень. Найбільше його вражала та обставина, що, виходячи з вибою після роботи, арзаки виглядали набагато жвавішими і веселішими, ніж коли приступали до праці. Ніби вони не втомлювалися, а відпочивали в шахті. Зрештою, віддавши добуті смарагди геологові-менвітові, який стояв зі скринькою біля виходу, вони знову ставали млявими, йшли, не дивлячись один на одного.
— А диво, либонь, від смарагду, більше ні від чого, — здогадався Урфін.
Удруге Урфін Джюс з повною тачкою плодів відкрито наблизився до Ранавіра. Охорона негайно схопила його, і він постав перед Баан-Ну. Роль перекладача виконував Ільсор; про нього Джюс, як і інші жителі Чарівної країни, вже знав.
— Відповідай, хто ти такий і чого прийшов до нас? — запитав його генерал. Він не приховував: його цікавив белліорець, який добровільно навідався до менвітів.
— Я городник, вирощую фрукти й овочі, яких більше ніде нема, — відповідав Урфін. — І готовий возити їх кожного дня до столу пана генерала. За свої послуги прошу дрібницю. Один смарагд за десять тачок.
Для Чарівної країни, де смарагдів було стільки, скільки зір на небі, це була справді скромна плата.
На завершення бесіди городник розклав перед Баан-Ну виноград, дині, полуниці і ще всяку всячину, яку привіз у тачці. У міру того як генерал куштував фрукти, його недовіра до белліорця зникала. Баан-Ну навіть погодився розплачуватися смарагдами, вирішивши, однак, відібрати їх у городника, як тільки завоює Гудвінію.
Відтоді Джюс щодня привозив менвітам на кухню по кілька тачок чарівних фруктів. Незабаром до Смарагдового міста долетіла звістка про зраду Урфіна, який добровільно погодився постачати плоди зі свого городу генералові та іншим менвітам. Звичайно, не безплатно — за десять тачок він одержував чудовий смарагд. Крім того, Прибульці обіцяли не чіпати його, коли завоюють Гудвінію, а можливо, — всю Белліору.
ПЕРША ПЕРЕМОГА АЛЬФРЕДА КАННІНГА
Жителі країни Гуррікапа жодних побоювань у Баан-Ну не викликали. Щодо дивовижних створінь Чарівної країни — Страшила, Залізного Дроворуба, Тіллі-Віллі та інших — він залишався в невіданні. Його непокоїли велетні. І ще: коли б з Великого світу сюди з'явилася армія з гарматами і рушницями, тоді варто було задуматися. Але генерал твердо вірив: багаточисельна армія не зможе наблизитись тайкома.
Все ж Баан-Ну вирішив, що не зайвим буде вжити деякі застережні заходи. Він наказав оточити Ранавір огорожею з колючого дроту, лише де-не-де залишивши в ній проходи. В цих місцях робітники налаштували сигналізацію з рупорів, дзвінків, антен: ревінням сирен вона дасть знати про кожного, хто спробує пройти.
Протягом перших же днів трапилося кілька фальшивих тривог: сирени гули, а поблизу нікого не виявилось, Якби менвіти були уважніші, вони помітили б у кущах і за великими каменями кумедні мордочки гномів. Але їді було невтямки. Вони просто-напросто губилися в здогадках, від чого спрацьовує сигналізація.
А коли гномам набридло дражнити менвітів, вони прорили під огорожею довгі канавки-траншеї та, як і раніше, розгулювали нишком по території бази.
Коли Альфред Каннінг проглядав у Смарагдовому палаці донесення гномів, йому здавалася сміховинною думка про фальшиві тривоги. Добряче все обдумавши, він приписав до чергового наказу Страшила кілька слів. Вони стосувалися передусім Кагги-Карр.
Небавом на всіх пропускних пунктах інопланетян зчинилася тривога. Сирени оглушливо завили.
Менвіти з променевими пістолетами напоготові кинулися до огорожі. У всіх інопланетян виникла одна і та сама думка: "На базу напали белліорці".
Але біля колючого дроту було порожньо. Менвіти обстежили метр за метром усю огорожу, — як і раніше, нікого! Спантеличені, вони повернулися. Однак не встигли вробити і ста кроків, як виття відновилося. Кілька разів повторювалася така історія. Нарешті по тремтінню листя в лісі Прибульці зрозуміли: "Птахи!"
Так, усю цю метушню, весь цей шум-гам улаштували омелюхи та ластівки. Зграєю налітати вони на сигналізатори, які відразу починали ревіти. Командувала атаками пернатих Кагги-Карр. Нальоти здійснювалися не один раз, а птахи залишалися невловимими.
Мешканці Ранавіра довго билися, поки нарешті не махнули рукою на щоденну метушню.
Але тут у гру включилися летючі миші. Водилися вони в найближчих печерах тисячами. І що тут почалося! Виття сирен не змовкало по ночах ні на секунду, його не могли витерпіти жодні вуха. Рамерійці перестали спати.
Генерал Баан-Ну, посинілий від безсилої люті, наказав робітникам-арзакам вимкнути сигналізацію.
Так Альфред Каннінг одержав першу, хай не дуже значну, але все-таки перемогу.
ЯК БОРОТИСЯ З МЕНВІТАМИ?
На екстреній нараді, скликаній Страшилом, були присутні, крім Правителя, Залізний Дроворуб, Сміливий Лев, Альфред Каннінг, Дін Гіор, Фарамант і Кагги-Карр. Тіллі-Віллі з вулиці заглядав у вікно, і ніхто не знав, що в кабіні в нього, зручно влаштувавшись, сидить Енні. Учасники наради обговорювали складне питання: як боротися з Прибульцями, щоб досягти перемоги? Вступати у відкриту війну було неможливо: променеві пістолети інопланетян перевершували звичайні рушниці і револьвери, які їм привіз Каннінг з Великого світу. Найкраще було б використати одне з чудес Чарівної країни.
Фарамант запропонував напустити на замок Гуррікапата та його околиці Жовтий туман Арахни. Магічні слова, за допомогою яких це вдавалося чаклунці, пам'ятав Тім. Випадково, звичайно. Чарлі Блек, перш ніж спалити чаклунську книжку, читав уголос її заклинання, а в хлопчика була добра пам'ять.
— Холод, який принесе туман з собою, — сказав Вартовий Брами, — зробить Прибульців простудженими, слабкими, і ми легко впораємося з ними.
Пропозиція сподобалася: не без вигадки і не вимагав великого клопоту. Варто було про всякий випадок спробувати. До Тронної зали запросили Тіма.
Страшило ввімкнув чарівний телевізор. Альфред наказав Тіму говорити магічні слова перед екраном, на якому з'явилося зображення Ранавіра.
— Убурру-курубурру, тандарра-андабарра… — почав Тім і враз захлинувся сміхом. Дуже кумедним здалося йому виступати в ролі злого чарівника.
Фред накинувся на хлопчину:
— Хто вимовляє такі зловісні заклинання, регочучи? Ти повинен бути цілком серйозним, коли хочеш, аби в тебе щось вийшло.
Та саме серйозності Тім ніяк не міг набути. Досить було вимовити два-три слова, і він починав пирскати. Закінчилося тим, що хлопчака прогнали а заклинання, написане ним на папері, прочитав сам Каннінг. У його вустах воно лунало поважно, але жодних змін у Ранавірі не відбулося: небо там залишилося таким же голубим, а сонце сяяло, як і раніше. Учасники наради ошелешено дивилися один на одного, а потім Правитель Смарагдового міста сумно похитав головою:
— Ми забули: коли Арахна померла, а Велетень із-за гір спалив магічну книжку, всі її чари скінчилися.
— Отже, придумаємо щось інше, — сказав Каннінг діловим тоном. Він не хотів, щоб усі засумували. — Одна з найвеличніших дивовиж вашої країни — Сонна вода, — мовив він. — Пам'ятаєте, як легко вдалося з її допомогою перемогти підземних королів? Незважаючи на їхню армію, Шестилапих, драконів… Не забувайте, що арзаки допоможуть нам. Якщо вони додадуть Сонної води в їжу, Прибульці заснуть і справі кінець!
— Ти добре придумав, любий Фреде, в мене теж майнула така думка. Але як ти непомітно доставиш воду в замок Гуррікапа? — невпевнено заперечив Страшило. — Багато води не пронесеш…
— Як? — перепитав Каннінг. — Треба подумати…
Запала мовчанка.
— Звичайно, — сказав, поміркувавши, Альфред, — тут не обійтися без водогону. Необхідно по трубах спрямувати воду в колодязь замку.
— Але для цього доведеться прокласти підземний хід, — сказав Дін Гіор.
— Так, і при цьому потрібна максимальна обережність, — нагадав Страшило.
— А миші нащо? — не витримала у своєму сховищі Енні. Вона з допомогою Тіллі-Віллі перебралася з кабіни через вікно до Тронної зали. — Мишей багато, вони зроблять усе безшумно, їх потрібно лише спрямувати. Ось він, чарівний свисток Раміни, в мене! Хочете, я викличу королеву польових мишей?
— Це вихід, — бадьоро прокаркала Кагги-Карр і кинулася до дівчинки, щоб та погладила її пір'я. Вона, хоч була солідна, поважна ворона, однак дуже любила ласку. Енні тихенько гладила Кагги-Карр по голові і вичікувально дивилася на учасників наради.
— Певно, тут щось є, — нарешті погодився Каннінг.
— Ура! — мало не підстрибнула Енні.
— Ура! — прокаркала за нею Кагги-Карр.
— Не треба забувати ще про один вихід — крайній, — сказав Альфред. — Коли ніщо не допоможе, ми висадимо в повітря космічний корабель Прибульців. Виготовимо маленьку, але сильну міну. Замінуємо зореліт уже тепер. У небезпечній справі нам допоможе Ільсор.
Без зволікань зібрали дві бригади: Мигунів під проводом Лестара і рудокопів на чолі з Ружеро.