Він знову схопився на задні лапи, заревів і посунув на Фрама.
Той підчепив його так, як навчав колись дурний Август. Цей прийом завжди йому вдавався й викликав сміх на гальорці.
Дикун зарив носом у сніг.
Фрам оддав йому честь кумедно й глумливо.
Той знову підвівся і, сопучи, поліз битися. Фрам перескочив через нього, зробивши подвійне сальто-мортале, найвдаліше зі всіх виконаних на арені цирку.
Дикий ведмідь змагався ніби не з живим ведмедем, а з гумовим, вертким, як дзиґа.
Фрам ухилявся, перестрибував його, глумився, зачіпаючи лапою його за ніс і, нарешті, розгніваний його глупотою й упертістю, всівся на нього зверху.
Цей комічний прийом він також завчив од дурного Августа.
Бідолаха стріпувався, ричав, бігав то на двох, то на чотирьох лапах, пробував кусатися й дряпатися, крутився, качався в заметах.
Його пойняв жах.
Йому здалося, що він здибався з божевільним ведмедем, з дияволом у шкурі звіра, з якимось небаченим страховиськом.
Тепер йому хотілося одного: спекатися цієї халепи і мерщій дременути.
І коли Фрам, втомившись, послабив м'язи, дикун вирвався й побіг що є сили. Нісся на всіх чотирьох, задерши куций хвіст. Йому здавалось, що чудовисько ось-ось поженеться за ним. Страх весь час підганяв його, і якби білі ведмеді були підковані, а під льодом лежав кремінь, то з-під п'ят утікача кресалися б іскри.
Фрам дивився йому вслід з досадою і співчуттям: перша зустріч із родичем — і така невдала!
Замість товариша й брата, який зустрів би його з радістю, Фрамові трапився упертий, задерикуватий дурень.
Якщо всі інші ведмеді Півночі так поведуться, тоді даремно він рвався в таку далеч, аби з ними познайомитися.
У великій зажурі блукав він серед чужих і ворожих криг.
Як йому хотілося відчути на шиї лагідну людську руку. Це втішило б його. Згадав, як останнім часом до нього приходили люди й запитували:
— Що тобі, Фраме? Чому ти такий сумний! Ану ж відповідай! Потонули твої кораблі? Чи не щастить тобі в лотереї?
Та не було нікого, хто б розвіяв його печаль.
Від нього втікали наполохані песці, стрибали зайці-біляки, над головою шурхотіли крилами зграї білих птахів.
Цей острів аж кишів звіриною, хоча й лежав північніше, ніж той, біля якого причалив корабель. Та Фрама не радували всі ці вільні, прудкі звірята, які гралися й полювали одне одного. Його засмучувало те, що все живе тікало від нього, як од ворога. Навіть його брат, білий ведмідь, замість подружити з ним, зразу ж затіяв бійку. Що за біс! Невже на Півночі тісно білим ведмедям?
Його супротивник ще разів кілька потрапляв йому на очі.
Тубілець підстерігав його, сховавшись за скелями. Фрам бачив лише морду з наляканими очима, які дивилися тупо й розгублено. Варто було Фрамові наблизитись, як той пускався навтьоки.
Його кумедна втеча дратувала Фрама. Бо ж він шукає товариша, щоб розвіятись, а той тільки й знає, що бурмотіти — мор-мор!—та ще й біжить світ за очі.
Проминуло чимало часу, і Фрам знову зустрів цього недотепу. Дикун стояв до нього спиною між громаддям криги й жадібно уминав чималу тушу моржа. Він затягнув сюди здобич і тепер, муркочучи, напихався свіжиною.
Зачувши, що по снігу риплять кроки, ведмідь підвів голову й блимнув очима.
Фрам уже знав, з ким він здибався.
Замість того щоб ричати і погрозливо шкіритися, він жартома наїжачився, ніби збирався нападати, зробив два сальто-мортале й закрутився на п'яті, як дзиґа.
Дикун залишив здобич і кинувся геть од "божевільного".
Фрам, як у цирку, провів його низьким уклоном, потім спокійнісінько взявся їсти. Він знайшов дарову їдальню.
Хліб насущний він заробив завдяки цирковій науці.
Клоун Льодовитого океану
Біда вчить не лише людину. Звіра також.
Фрамові знадобилися в його новому дикому житті гіркі плоди набутого досвіду. Стала в пригоді й давня наука, яку перейняв од людей.
Тепер він уже знав, як спорудити собі барліг, надійний і вигідний, що його не зробив би жоден інший білий ведмідь, відколи існує їхній рід.
Під час хуги він уже не тремтів, як цуценя, в крижаній розколині, яку наскрізь пронизував вітер.
Коли Фрам не знаходив поблизу печери, то зводив собі помешкання сам: стягував величезні брили, складав їх, зверху накривав плоскою льодиною й забивав щілини снігом, аби не віяло. А в завірюху закривав вхід крижаними дверима, як раніше зачиняв клітку в цирку Струцького. Так Фрам став неабияким муляром.
Це йому не завдавало особливого клопоту. Скільки разів він спостерігав, як циркові майстри ставили за один день на пустирі стайні, склади, шатра! А тут його ніхто не квапив, день тягнувся кілька місяців — часу хоч одбавляй! ‘
Його не зв'язували парадні вистави, про які сповіщали розклеєні афіші.
— Давай, давай! — бувало, бурчить директор.
— Швидше, швидше! — погейкували один на одного майстри.
— Коли вже закінчите? — цікавились гімнасти й еквілібристи.
— Мерщій, мерщій! — галасували за старою звичкою клоуни.
Тепер його ніхто не підгонив. Він працював повагом, все зваживши й обдумавши.
Щоправда, у нього не було, як у циркових майстрів, ні матеріалів, ні струменту в скриньках. Ні дерева, ні цементу, ні піску, ні кельми, ні молотка, ні цвяхів…
Не було нічогісінько.
А втім, на полюсі, як на полюсі!
Фрам не знав про Робінзона Крузо, якого викинуло після корабельної катастрофи на безлюдний острів в іншому кінці земної кулі, в теплих морях. Він і гадки не мав про те, як вправно Робінзон будував собі хатину, виготовляв голки й нитки, шив одяг із шкур, приручав диких кіз і вирощував пшеницю.
А Фрам був своєрідний Робінзон з білих ведмедів і виходив з будь-якої скрути завдяки винахідливості й кмітливості.
Та найдужче дошкуляло одне—щоденні пошуки їжі.
У Робінзона були рушниця й вудлище, він полював і ловив рибу. Відчувши голод, легко міг його вгамувати.
А що вдіє Фрам?
Адже він всього-на-всього ведмідь, який не навчився полювати.
Навіть голодний і зморений, він не наважувався вбивати тварин, пускати в хід свої зуби й кігті.
Із того іншого, циркового життя на нього лагідно дивилися великі круглі невинні очі тюленів.
Йому здавалося, що вони дивляться з докором.
Його часто дратували нахабні песці. Вони нишпорили у його барлозі, шмигали попід ним, сновигали навколо, коли він спав, зчиняли неймовірний галас, билися, ділячи, птахів, яких вони патрали в його лігві, що аж летів пух. Він міг би перебити їм хребти лапою. Варто тільки замахнутися. Але Фрамові було їх жаль.
Він м'яко штовхав їх лапою, як дурного Августа, коли той до нього чіплявся й заробляв шльопанці по ковпаку чи по носі-перчині.
Песець, якому перепало, схоплювався й неоглядки втікав, підстрибуючи з радості, що спекався біди.
Деякий час Фрам ласував запасами впертого дикого Телепня.
Од людей він знав, що всі живі істоти мають ім'я. Тигрів у цирку Струцького звали Раджа або Кім; папуг — Коко або Джек; слонів — Колос або Дерев'яний хобот, мавп — Нікі або Пікі.
У кожного було своє прізвисько, своя історія.
Через те що в дикуна бракувало в голові однієї клепки, Фрам охрестив його Телепнем. Після першої ж зустрічі стало ясно, що з ним каші не звариш.
Телепень чвалав на полювання. Фрам не заважав йому. Він вийшов на берег, аби помилуватися океаном, по якому пливли в невідомі краї льодини — таємничі кораблі без вітрил, стерен і веслярів;
Потім неквапом шукав Телепневі сліди. Криваві сліди свідчили, що полювання було вдале, що мисливець причаївся в затишному куточку й уминав здобич.
Бенкет був у розпалі.
Фрам звівся на задні лапи й лукаво віддав йому честь, ніби говорячи:
— Смачного, Телепню! А чи радий гостеві?
Навіть не підвівши морди, той кинувся тікати. Фрам гарненько прилаштувався і впорав решту здобичі. Наївшися, поплескав себе по череву й пішов спочивати. І його не мучило сумління, що він краде в іншого.
Та з часом Телепневі набридло полювати для цього дармоїда.
Він зважився й рушив на плавучій крижині в інші краї, де нема божевільних ведмедів, які перекидаються через голову, підскакують, мов гумовий м'яч, коли їх хочеш ударити, а опріч того, ще й нахабно знущаються.
Фрам залишився сам.
І тому голодував.
його "ресторан" зачинився. Хазяїн покинув свого відвідувача напризволяще.
У Фрама видовжилась морда, запав живіт.
Коли ввечері він умощувався спати, відчував під хутром кістки.
— Кепське життя! — бурмотів він собі під ніс.— Важко, дуже важко… Як бути, бідолаха Фраме?
Що робити?
Він, подався вглиб острова, подалі од берега. Проте там була ще більша пустка. Все живе поривалося до узбережжя, де можна поласувати рибою, де на сонці гріються втомлені птахи зі своїми виводками.
Фрам повернувся з цієї мандрівки такий охлялий, що аж світив ребрами. Передумавши, він вирішив обійти навколо острова.
Сонце підбилося на середину неба. Сніг і лід сліпили очі.
Зелений, безмежний океан, на якому тремтіли дрібні хвилі, стелився за обрій, допоки сягав зір.
Інколи підпливали прозорі крижини, зупинялись під скелями й знову посувалися далі довжелезною валкою.
На них мандрували моржі й тюлені з своєю малечею. Подорожували з одного краю океану в інший, вигріваючись на сонці.
А один-єдиний раз Фрам побачив пароплав.
Забилося серце. Гаряча хвиля крові зупинила дихання. Пароплав!.. Люди!.. Може, там є той самий мисливець, що привіз його на пустельний острів і залишив для нього харчі в холодильнику прибережних скель. Може, там і молода жінка, яка так ніжно пестила його.
Пароплав!.. Люди!.. Інший світ… Той далекий світ, де його розуміли, де ніколи не був він самотній, не знав голоду й не відчував себе таким чужим, як у цій глушині, де ведмеді-телепні як не шкіряться, то втікають, коли до них наближаєшся.
Фрам зіп'явся на задні лапи, а передніми радісно замахав.
Та пароплав, не помітивши його, розтанув у голубому тумані.
Може, він плив до інших, зазначених на карті островів з хатинами мисливців і рибалок.
А може, йому це просто приверзлося.
Океан знову спохмурнів. По нім невпинно носилися крижини.
Фрам подався далі, вдовж скелястого берега.
Там він несподівано стрів родичів. Цього разу білу ведмедицю з двома ведмежатами.
Після зустрічі з Телепнем Фрам вирішив позбутися непорозумінь зразу ж. Він дуже зрадів, бо шукав друга. Може, ці ведмежата сироти, без батька. Він готовий взяти їх під свою опіку й навчити багатьох цікавих штук.
Тому він ще здаля приязно замахав лапою.
А наблизившись, віддав честь, зробив сальто-мортале, пройшовся перекидом, підкинув угору й спіймав п'ять грудок снігу й, кружляючи в вальсі, наблизився, врешті, до незнайомки.
Ведмедиця, забачивши таке, зчудувалась і знітилась.