— Ще рано. Треба почекати інших — los expedicionarios[23], — пробував я пояснити, показуючи в бік міста.
Але ніхто не розумів мене. Офіцери тільки ввічливо посміхалися, і канат на носі плоту було закріплено за всіма правилами. Я відв'язав його і кинув у воду, пояснюючи свої дії різними знаками і жестами. Папуга скористалася з загальної метушні і, вистромивши з клітки дзьоб, повернула защіпку дверець; коли я обернувся, вона вже весело походжала по бамбуковій палубі. Я спробував піймати папугу, але вона, вигукнула кілька іспанських лайок і перелетіла на купу бананів. Стежачи одним оком за матросами, які старалися знову накинути канаті на пліт, я кинувся ловити папугу. Птиця з криком залетіла в каюту, там я загнав її в куток і схопив за ноги саме в ту мить, як вона збиралася перелетіти через мене. Коли я знову з'явився на палубі і вкинув свою тріпотливу здобич у клітку, матроси на березі встигли вже зняти причали плоту, і він безпомічно витанцьовував на довгій хвилі, що докотилася сюди з-за молу. У відчаї я схопив коротке весло і з усіх сил старався утримати пліт від зіткнення з дерев'яними палями набережної. Потім моторний катер сіпнувся, пліт сильно рвонуло, і "Кон-Тікі" рушив у свою довгу дорогу. Єдиним моїм супутником була сердита папуга в клітці, яка говорила іспанською мовою. Люди на березі радісно кричали й махали руками, а смугляві кінооператори у моторному катері мало не падали в море, стараючись будь-що зняти кожну деталь драматичного відплиття експедиції з Перу. Охоплений відчаєм, я стояв на плоту, виглядаючи своїх супутників, які десь загаялися у місті, але ніхто не з'являвся. Так ми підійшли до "Гуардіан Ріос", який стояв під парами, готовий підняти якір і рушити в дорогу. В одну мить видряпався я по канатному трапу і учинив на пароплаві такий гармидер, що наш старт відклали, і моторний катер рушив знову до набережної. Його не було досить довго, а потім він повернувся назад з гарненькими сеньйоритами, але без жодного чоловіка із зниклого екіпажу "Кон-Тікі". Все це було, звичайно, дуже приємно, але моє скрутне становище не полегшилося; чарівні сеньйорити стовпилися на плоту, а катер знову пішов розшукувати los expedicionarios noruegos[24].
Тим часом Ерік і Бенгт, не поспішаючи, з оберемком газет та журналів і різним дріб'язком у руках спускалися до набережної. Назустріч їм рухалася юрба людей, що розходилися по домівках; нарешті, біля поліцейської застави їх зупинив якийсь люб'язний чин і сказав, що дивитися вже ні на що. Бенгт, граціозно вимахуючи сигарою, пояснив поліцейському, що вони прийшли не як глядачі, — вони самі мають вирушити на плоту.
— Це даремно, — поблажливо сказав поліцейський. — "Кон-Тікі" відплив годину тому.
— Такого бути не може, — промовив Ерік, виймаючи один пакунок, — у мене тут ліхтар!
— Так-так! — додав Бенгт. — Ось він штурман, а я судновий економ.
Вони прорвалися через заставу, але плоту справді не було. У відчаї вони ходили туди й сюди молом, де й зустріли інших учасників експедиції, які також нетерпляче розшукували зниклий пліт. Тут вони побачили катер, і скоро ми всі шестеро знову були разом; "Гуардіан Ріос" повів нас на буксирі у відкритий океан, і навколо плоту запінила вода.
Ми вирушили в дорогу вже після полудня, і "Гуардіан Ріос" мав буксирувати нас до ранку, аж поки ми не вийдемо з берегових вод. Як тільки ми проминули мол, назустріч нам покотили великі хвилі, і всі маленькі човни, що йшли слідом, один по одному повернули назад. Лише кілька великих яхт дійшли разом з нами до виходу з бухти, щоб подивитись, як у нас підуть справи далі.
"Кон-Тікі" йшов слідом за буксиром, наче сердитий козел, якого тягнуть на мотузці, і розбивав носом зустрічні хвилі так, що вода заливала палубу. Це не віщувало нічого доброго — । хвилі на морі були дуже невеликі, порівняно з тими, на які можна сподіватися в майбутньому. Посеред бухти буксирний канат увірвався, і наш кінець його почав спокійно тонути, тоді як "Гуардіан Ріос" йшов далі вперед.
Ми кинулися до борту, щоб виловити кінець каната, а яхти помчали далі, намагаючись зупинити пароплав. Великі медузи підіймалися й опускалися разом із хвилями вздовж плоту і вкрили всі вірьовки слизьким шаром палючої драглистої маси. Коли пліт накренився на один бік, ми, лежачи долілиць, перехилялися через борт і старалися дотягтися рукою до поверхні води, але наші пальці лише торкалися сковзького каната. Потім пліт знову накренився в інший бік, і наші голови поринали у хвилю, а солона вода та величезні медузи перекочувалися нам через спини. Ми всі плювалися, лаялись, витягали з волосся клейкі часточки медуз, та коли буксир повернувся, кінець каната вже лежав на плоту, підготовлений до з'єднання.
Ми збиралися закинути його на буксир, як пліт раптом понесло хвилями під виступ корми і ледве не розбило об борт пароплава. Забувши про все, ми схопили бамбукові жердини та весла і, поки не пізно, намагалися відштовхнутися. Та це нам ніяк не вдавалося: коли пліт потрапляв у западину між двома хвилями, ми не могли дотягтися до навислої над нами корми, а коли його піднімало на гребені, вся корма "Гуардіан Ріос" опускалася у воду, загрожуючи роздушити нас, коли б пліт затягло під неї. Нагорі, на палубі буксира, люди метушилися і кричали; нарешті, гвинт завертівся біля самого плоту, і в останню мить піднята гвинтом хвиля відкинула нас убік. Ніс плоту від кількох ударів трохи змінив свою форму, але далі поступово вирівнявся.
— Що погано починається, — повинно добре закінчитись, — сказав Герман. — Коли б уже швидше припинилася оця морока: від смикання пліт скоро розвалиться.
"Гуардіан Ріос" буксирував нас цілу ніч; ми рухалися поволі і майже без перешкод. Яхти давно залишили нас, за кормою зникли останні берегові вогні. Лише зрідка у темряві пропливали вогні кораблів, що перетинали нам шлях. Ми розподілили між собою нічні вахти, щоб поглядати за буксирним канатом, і кожен зміг непогано виспатися. Другого дня вдосвіта густий туман заволік берег Перу, зате перед нами на заході було зовсім чисте голубе небо. Наскільки сягало око, котилися довгі спокійні хвилі з невеликими гребенями; наш одяг, колоди і все, за що б ми не бралися, було мокре від роси. Відчувалася прохолода, і зелена вода навколо нас була на диво холодною як для 12° південної широти. Ми знаходилися в течії Гумбольдта, яка несла холодні потоки води з Антарктики на північ уздовж берегів Перу, а потім повертала на захід і перетинала океан, ідучи під самим екватором. Саме у цих водах Пісарро[25], Сарате[26] та інші древні іспанці вперше зустріли індіанців-інків, які на великих парусних плотах запливали звичайно на 50‒60 миль від берега: і ловили тунців та золоту макрель у самій течії Гумбольдта. Цілий день тут дув береговий вітер, а надвечір він повертав у бік материка і допомагав рибалкам допливти додому, коли, це їм було потрібно.
Буксир стояв зовсім близько, і ми старалися тримати пліт далі від його носа, поки спускали на воду надувний гумовий човник. Він застрибав на хвилях, як футбольний м'яч, і витанцьовуючи, наблизився до "Гуардіан Ріос"; Ерік, Бенгт і я вхопилися за вірьовочний трап і вибралися на судно.
Через Бенгта як перекладача нам показали на нашій карті місцеперебування плоту. Ми знаходимося за 50 морських миль від берега на північний захід від Кальяо. Щоб на пліт не наскочило якесь каботажне судно, нам треба буде кілька перших ночей засвічувати ліхтарі. Далі ми не зустрінемо ніякого судна, бо в цій частині Тихого океану не проходить жодна пароплавна лінія.
Ми урочисто попрощалися з усіма, хто був на буксирі; а коли спустилися у свій човник і, погойдуючись на хвилях, попливли назад до "Кон-Тікі", нас проводжали якимись дивними поглядами. Потім відв'язали буксирний канат, і пліт залишився сам. Тридцять п'ять чоловік на судні "Гуардіан Ріос" стали вздовж борту і махали нам доти, доки ми могли розрізняти їх постаті. А шестеро мандрівників сиділи серед ящиків на плоту і не зводили очей з буксира, аж поки він не зник удалині. Лише після того, як чорний стовп диму розсіявся і розтанув за горизонтом, ми хитнули головами і глянули один на одного.
— Бувайте здорові, прощавайте, — сказав Торстейн. — А тепер, хлопці, час заводити нашу машину!
Ми розсміялися і, послинивши пальці, взялися визначати напрямок вітру. Легкий південний бриз переходив поволі у південно-східний. Ми підняли бамбукову рею з великим прямокутним парусом. Він розслаблено повис, і обличчя Кон-Тікі зморщилося, набрало невдоволеного вигляду.
— Старому не подобається, — промовив Ерік, — коли він був молодим, його обвівали сильніші вітри.
— А здорово нас несе, — сказав Герман і кинув шматочок бальзового дерева у воду біля носа плоту.
— Раз, два, три… тридцять дев'ять, сорок, сорок один.
Тріска все ще спокійно погойдувалася на воді поряд з плотом, вона не пройшла й половини довжини борту.
— Чудово! — сказав Торстейн. — Може статися, ця тріска супроводжуватиме нас усю дорогу.
— Сподіваюся, що вечірнім бризом нас не віднесе назад, — сказав Бенгт. — Прощання в Кальяо було дуже симпатичне, але я не хотів би, щоб нас так скоро вітали там з поверненням!
Та ось тріска проминула кінець плоту. Ми прокричали "ура" і взялися розміщувати та закріплювати все те, що було скинуто на палубу, в останню мить. Бенгт розпалив примус на дні порожнього ящика, і скоро ми з насолодою пили гаряче какао з печивом, а на закуску розколювали свіжі кокосові горіхи. Банани виявилися ще не зовсім стиглими.
— В одному відношенні тепер уже все гаразд, — вдоволено усміхаючись, промовив Ерік. Він походжав по палубі у широких штанях з овечої шкури, у високій індіанській шапці на голові, з папугою на плечі.
— Одно мені не подобається, — додав він, — І коли ми й далі стоятимемо тут нерухомо, то всі ці маловивчені зустрічні течії знесуть нас якраз до прибережних скель.
Ми поговорили про те, чи не взятися нам за весла, але вирішили зачекати вітру.
І вітер піднявся. Він подув з південного сходу, рівний і стійкий.