Хай кожний добрий католик зробить цієї ночі десяту частину роботи, яку я зроблю, і завтра не буде жодного гугенота в королівстві.
— Цс! — сказав Ла Гюр'єр.
— Що таке? — промовили разом Коконна і Морвель.
З башти Сен-Жермен л'Оксерруа пролунав перший удар дзвона на сполох.
— Гасло! — скрикнув Морвель. — Почали раніше?.. Мені казали, що тільки опівночі... То й краще! Коли справа йде про славу бога і короля, кращий той годинник, що поспішає, ніж той, що спізнюється.
Справді, з церкви Сен-Жермен л'Оксерруа чути було похмуре гудіння дзвону. Незабаром пролунав перший постріл, і майже зараз по тому світло від багатьох факелів осяяло, як блискавка, вулицю Арбр-Сек.
Коконна провів по лобу вогкою від поту рукою.
— Почалось, — скрикнув Морвель, — ходім!
— Одну хвилину, одну хвилину! — сказав хазяїн. — Перш ніж іти в похід, забезпечимо тил, як кажуть на війні. Я не хочу, щоб зарізали мою жінку і дітей, поки мене не буде вдома: тут є гугенот.
— Пан де Ла Моль? — сказав Коконна, аж підскочивши на місці.
— Так! Нечестивець сам ускочив вовкові в пащу.
— Як! — сказав Коконна. — Ви нападете на свого гостя?
— На нього я точив рапіру.
— О! о! — сказав п'ємонтець, насуплюючи брови.
— Я ніколи не вбивав нікого, крім своїх кролів, качок та курей, — перехопив шановний хазяїн готелю, — я не знаю навіть до пуття, як узятися за діло, щоб убити людину. Ну, я повчуся на цьому. І якщо зроблю щось не доладу, там принаймні не буде нікого, хто глузував би з мене.
— Чорт візьми, це не просте діло! — сперечався Коконна. — Пан де Ла Моль — мій товариш, пан де Ла Моль вечеряв зо мною, пан де Ла Моль грав зо мною...
— Так, але пан де Ла Моль єретик, — сказав Морвель, — пан де Ла Моль — засуджений на смерть; і якщо ми його не вб'ємо, то інші вб'ють.
— Не кажучи вже про те, — мовив хазяїн, — що він виграв у вас п'ятдесят екю.
— То правда, — сказав Коконна, — але чесно, я певен.
— Чесно чи ні, а вам доведеться колись заплатити; а коли я його вб'ю, ви поквитаєтесь.
— Ну, ну, не гайтеся, панове, — крикнув Морвель, — застрельте з аркебузи, убийте шпагою, молотом, таганом, чим хочете, тільки кінчайте, коли хочете прийти вчасно, як ми обіцяли, на допомогу панові де Гізу проти адмірала.
Коконна зітхнув.
— Біжу туди, — крикнув Ла Гюр'єр, — почекайте мене.
— Чорт візьми! — скрикнув Коконна. — Він мучитиме бідного хлопчину, може ще й пограбує. Піти собі та докінчити його, коли треба буде, і не дати вкрасти грошей.
З цією щасливою думкою Коконна й собі кинувся вгору по сходах за метром Ла Гюр'єром і незабаром наздогнав його, бо той дедалі уповільнював ходу, певне, під впливом своїх міркувань.
Коли він, а за ним Коконна, підійшли до дверей, на вулиці пролунало кілька пострілів. В ту саму хвилину почулося, що Ла Моль скочив з ліжка, і підлога рипнула у нього під ногами.
— От, чорт! — пробурчав Ла Гюр'єр, трохи стурбований. — Він, здається, прокинувся!
— І мені теж здається, — сказав Коконна.
— І він оборонятиметься?
— Він здатний і на таке. Скажіть, метр Ла Гюр'єр, чи не потіха буде, коли він вас уб'є?
— Хм, хм, — пустив хазяїн.
Але, почуваючи в руках добру аркебузу, підбадьорився і дужим ударом ноги вибив двері.
Він побачив Ла Моля, що стояв позад ліжка, без капелюха, але зовсім одягнутий, з шпагою в зубах і з пістолетами в руках.
— О! о! — вимовив Коконна, роздимаючи ніздрі, як справжній дикий звір, що почув запах крові. — Справа стає цікавою, метр Ла Гюр'єр. Ну, ну, вперед!
— А схоже, що мене хочуть убити! — скрикнув Ла Моль, блискаючи очима. — І це ти, нещасний?
Метр Ла Гюр'єр відповів на слова його тим, що підняв аркебузу і націливсь у молодого чоловіка. Та Ла Моль помітив це і, коли пролунав постріл, упав на коліна, і пуля пролетіла над головою в нього.
— До мене! — крикнув Ла Моль. — До мене, пане Коконна!.
— До мене, пане Морвель, до мене! — гукнув Ла Гюр'єр.
— Слово честі, пане де Ла Моль, — сказав Коконна, — усе, що можу я зробити, це не втручатись. Здається, цієї ночі б'ють, в ім'я короля, гугенотів. Бороніться самі як можете.
— Ах, зрадники! Ах, убивці! Так от як! Ну, добре ж!
І Ла Моль, націлившись, спустив курок одного з пістолетів. Ла Гюр'єр, що не зводив з нього очей, встиг відскочити вбік; але Коконна, не сподіваючись на таку швидку відповідь, лишився на місці, і куля черкнула його по плечу.
— Чорт візьми! — крикнув він, заскреготавши зубами. — То ти так! Побачимо, хто кого, коли ти сам так хочеш!
І, вихопивши рапіру, кинувся на Ла Моля.
Коли б він був сам, Ла Моль, звичайно, чекав би його; але позаду Коконна був метр Ла Гюр'єр, що знову набивав свою аркебузу, і, крім нього, Морвель, який, поспішаючи на допомогу хазяїнові готелю, біг по сходах, плигаючи через кілька приступок. Ла Моль кинувся до вбиральні і замкнув за собою двері.
— Ах ти шельма! — крикнув розлючений Коконна, стукаючи в двері ручкою рапіри. — Чекай, чекай! Я проткну тебе шпагою стільки разів, скільки екю ти виграв у мене сьогодні! Я йшов, щоб не дати тебе мучити! Я йшов, щоб не дати тебе обікрасти! А ти віддячив мені кулею в плече! Чекай, чекай!
Тим часом прибіг метр Ла Гюр'єр і одним ударом аркебузи розбив двері на друзки.
Коконна вскочив туди, але трохи не ткнувся носом у стіну: в кімнаті не було нікого, і вікно стояло навстіж.
— Він вискочив у вікно, — сказав хазяїн, — але ми на четвертому поверсі, і він убився.
— Або врятувався по даху сусіднього будинку, — сказав Коконна, вискакуючи на підвіконня й збираючись і собі пуститись тією самою слизькою і крутою дорогою.
Але Морвель і Ла Гюр'єр кинулись на нього і втягли назад у кімнату.
— Ви здуріли! — кричали обидва в один голос. — Ви ж уб'єтесь!
— От іще! — сказав Коконна. — Я горець і звик бігати по льодовиках. До того ж, коли хто образить мене, я подерусь за ним на небо або полізу в пекло, хоч би якою дорогою пішов він туди. Пустіть мене!
— Ну, — сказав Морвель, — він або вбився, або тепер уже далеко. Ходіть з нами; якщо цей і втік від вас, то ви знайдете тисячу інших замість нього.
— Ваша правда, — сказав Коконна. — Смерть гугенотам! Мені треба помсти, і чим швидше, тим краще.
І всі троє помчали сходами вниз, як лавина.
— До адмірала! — гукнув Морвель.
— До адмірала! — кричав за ним Ла Гюр'єр.
— Хай і до адмірала, коли вам так хочеться! — сказав і собі Коконна.
І всі троє, вискочивши з готелю "À la Belle-Étoile", де зосталися Грегуар та інші слуги, побігли до будинку адмірала на вулиці Бетізі; напрямок показувало їм блискуче полум'я та гуркіт стрілянини.
— Гей, хто там! — крикнув Коконна. — Чоловік без камзола і пояса.
— Це з тих, що тікають, — сказав Морвель.
— А ну, ви, з аркебузами! — крикнув Коконна.
— Ну, ні, — сказав Морвель, — я бережу порох на кращу дичину.
— Гей, Ла Гюр'єр!
— Чекайте, чекайте, — сказав хазяїн готелю, націляючись.
— Ну, так, — скрикнув Коконна, — поки ми чекатимемо, він утече.
Він кинувся за бідолахою і швидко наздогнав його, бо той був уже поранений. Але в хвилину, коли Коконна, не хотячи бити ззаду, кричав: "Повернись, та повернись бо!" — пролунав постріл з аркебузи, повз вухо Коконна свиснула куля, і втікач покотився, мов заєць, якого наздогнала на швидкому бігу ще швидша мисливська куля.
Коконна почув позад себе переможний крик; п'ємонтець озирнувся і побачив Ла Гюр'єра, що набивав свою аркебузу.
— Ага, — крикнув він, — на цей раз я таки зробив почин!
— Так, але трохи не влучили в мене.
— Стережіться, мій дворянине, стережіться, — крикнув Ла Гюр'єр.
Коконна скочив назад. Поранений підвівся на коліно і, увесь захоплений жагою помсти, хотів увіткнути в Коконна кинджал в ту мить, коли хазяїн перестеріг п'ємонтця покриком.
— Ах, ти ж гад! — скрикнув Коконна.
І, кинувшись на пораненого, тричі увіткнув йому в груди шпагу по саму ручку.
— А тепер, — крикнув Коконна, покинувши гугенота конати в конвульсіях, — до адмірала! До адмірала!
— Ага, мій дворянине, — сказав Морвель, — і вас, здається, за живе забрало.
— А так, — сказав Коконна. — Не знаю, чи то запах пороху п'янить мене, чи кров збуджує, але, чорт візьми, мені хочеться вбивати. Це ніби полювання на людей. Я полював досі тільки на ведмедів та вовків, але, присягаюсь честю, полювання на людей здається мені ще втішнішим.
І вони побігли далі.
VIII. Різня
Особняк, в якому жив адмірал, стояв, як ми вже казали, на вулиці Бетізі. Це був великий будинок, що підносився вгору в глибині двора, а дві бічні його прибудови виходили на вулицю. Для входу в двір у мурі зроблено було великі ворота і дві невеликі хвіртки.
Коли троє прибічників де Гіза прибігли до вулиці Бетізі, — продовження вулиці Фоссе — Сен-Жермен — л'Оксерруа, — вони побачили, що особняк оточили швейцарці, солдати та озброєні городяни; усі мали в правій руці шпаги, списи або аркебузи, а декотрі в лівій руці держали факели, що освітлювали цю картину похмурим і тремтячим світлом, що відповідно до руху факелів то розливалося по бруку, то здіймалося вподовж стін, то пробігало по цьому живому морю, де зброя вилискувала як блискавка. Навколо особняка і на вулицях Тіршапп, Етьєнн та Бертен-Пуаре відбувалися страшні події. Чути було протяжні крики, лунала стрілянина, і часом якийсь бідолаха, напіводягнутий, блідий, облитий кров'ю, плигаючи, як переслідуваний олень, пробігав через осяяне зловісним світлом коло, де метушилося ніби стовпище демонів.
За хвилину Коконна, Морвель і Ла Гюр'єр, яких здалека пізнали по білих хрестах і вітали криками приязні, опинилися в самій гущі стовпища, де люди задихалися, давлячи один одного, як отара. Пройти далі вони, напевне, не мали б змоги, але дехто впізнав Морвеля, і йому дали дорогу. Коконна і Ла Гюр'єр протиснулися за ним, і таким способом усі троє проштовхалися в двір.
Усі три входи в двір були виламані, а серед двору стояв чоловік, навколо якого вбивці шанобливо залишили порожнє місце; він стояв, спершись на вийняту з піхви шпагу, не відриваючи очей від балкону, що був футів за п'ятнадцять від землі, виступаючи над головним вікном особняка. Чоловік тупав з нетерплячки ногою і часом звертався з запитаннями до тих, хто стояв ближче до нього.
— Нічого й досі, — бурмотів він.