Опір путінському режиму

Втім, і до цього жодного великої любові між грузинами та росіянами не було.)

Марк зі знімальною групою грузинського ТБ поквапилися до ескалатора в головному вестибюлі форуму, де розчохлили камеру та зайняли позицію. Дмитро Клюєв та Андрій Павлов із двома співробітниками російського МЗС з'явилися через кілька хвилин. В обох на шиї бовталися бейджики з акредитацією на засідання ОБСЄ, які вони отримали від офіційних представників російської делегації, попри те що ця парочка не мала нічого спільного з російським урядом.

Зйомка почалася. Клюєв намагався не звертати на них уваги. Згорбившись, він зняв бейджик і засунув його в кишеню піджака. Нервово озирнувшись, він поїхав на ескалаторі вгору до виходу. Вдалося зняти лише хвилину, але цього було більш ніж достатньо для наших цілей.

Вже після того як Клюєв залишив форум, хлопці з пресцентру виклали ролик у публічний доступ та скинули посилання Марку.

Несподіваний візит Клюєва до Монако став просто подарунком. Спенсер Олівер ніколи не погодився б зустрічатися із Дмитром Клюєвим, якби російський уряд не попросив його про це офіційно. Все це доводило, що ОЗУ Дмитра Клюєва та російський уряд — дві частини одного цілого.

До голосування залишалося кілька годин, за цей час Марк обійшов практично всі делегації асамблеї та показав їм кліп із Клюєвим.

Тепер усі сумніви, що залишалися у когось після перегляду нашого фільму, випарувалися. Асамблея проголосувала за резолюцію не просто більшістю голосів, а практично одноголосно: 291 голос "за", 18 "проти". Проти голосували депутати з Росії, Білорусі та Казахстану.

Кремль ефектно підіграв нам, навіть можна сказати, що вони зробили практично всю роботу за нас. Росіяни не тільки не змогли зупинити голосування щодо резолюції Магнітського, а й міцно сіли в калюжу, не кажучи вже про те, що Дмитро Клюєв тепер став світовою "знаменитістю".

Марк повернувся додому тріумфатором, але на цьому добрі новини не закінчувалися — події в Монако спонукали швейцарських правоохоронців заарештувати банківські рахунки Клюєва.

То був уже другий арешт активів у справі Магнітського. За ним підуть інші.

12. Молдовський файл

Літо 2012 року

"Я щось знайшов! Прямо тут, у Нью-Йорку!" — схвильовано сказав він.

Після публікації статті про швейцарський запит він став просто одержимим справою Магнітського. У пошуках інформації, використовуючи свої зв'язки, він отримав доступ до бази даних банківських переказів банку "Ді-Економі" з Молдови — невеликої колишньої радянської республіки, затиснутої між Україною та Румунією.

База даних була опублікована щойно створеною НКО "Центр дослідження корупції та організованої злочинності" (англ. OCCRP). Це об'єднання ЗМІ та незалежних репортерів займалося журналістськими розслідуваннями корупції у Східній Європі та Росії. Проєкт зародився в Сараєві та Бухаресті, там же були розташовані його офіси. Коли він тільки з'явився, мені здалося, що це більш скидається на прикриття контор з відмивання, ніж на антикорупційну організацію, але я глибоко помилявся.

Центр мав свою людину в столиці Молдови — Кишиневі, яка змогла роздобути кримінальну справу стосовно банку "Ді-Економі", а в його матеріалах — цю базу даних. Хлопці з Центру поділилися нею з Біллом Алпером та з нами.

База відкривала нові можливості для розслідувань. До цього Вадим міг відстежити шлях грошей лише всередині Росії, за винятком 11 мільйонів доларів, які опинилися у Швейцарії, і більшої суми в 55 мільйонів доларів, що надійшла на рахунки двох молдовських компаній у банку "Ді-Економі". На цьому місці ланцюжок уривався. Але тепер, за допомогою молдовського файлу, Вадим зміг побачити, куди гроші вирушили далі. Перекази були в доларах, і частина їх простежувалася за базою, яку ми отримали згідно із судовим запитом із Нью-­Йорка.

В нас знову з'явилася дорожня карта. Використовуючи цей файл, Вадим з'ясував, що гроші з Молдови пішли на рахунки банків Кіпру, Литви, Латвії та Естонії. На жаль, ні в нас, ні в Центрі досліджень корупції не було поліцейських файлів із цих країн. Знаючи, що Євросоюз серйозно захищає свої електронні бази, ми розуміли, що не зможемо так просто придбати їх, як це було в Росії.

Наша команда у Лондоні почала готувати заяви про відкриття кримінальних справ до правоохоронних органів країн, які отримали брудні гроші. Ми сподівалися, що там розпочнуться розслідування, які допоможуть нам рухатися далі.

Але з даними можна було працювати і по-іншому — такий спосіб використав Білл Алперт. Замість того щоб відстежувати гроші лінійно, з пункту в пункт, з Росії по всіх транзитних країнах до фінального одержувача, на що пішли б роки, він запропонував стратегію інтелектуального аналізу даних.

У молдовському файлі були вказані тисячі пустушок — компаній з іменами на кшталт "Декстерсон ЛЛП", "Грін Пот Індастріал Корпорейшн", "Превезон Холдінгс", "Малтон Інтернешнл" і так далі. Білл вирішив прогнати всі ці компанії через реєстр нерухомості Нью-Йорка, який був у відкритому доступі, припускаючи, що хтось із шахраїв мав купити нерухомість на Мангеттені за гроші від 230-мільйонної афери.

Закінчуючи писати звіти з фондового ринку, він ночами вперто досліджував бази, розшифровуючи їх примхливий юридичний жаргон, сподіваючись, що спливуть якісь деталі.

І, схоже, щось спливло.

— Вийшло тільки з однією компанією, — сказав він у трубку. — "Превезон". Той, хто нею володіє, скуповує нерухомість у Нью-Йорку оберемками.

— Не може бути!

— Може. Сам не повірив. Щойно нарив, прямо зараз! До речі, котра година? — У Лондоні була восьма ранку, а в Нью-Йорку ще третя ночі. — Ого, піду трохи посплю, а завтра подивлюся, що за нерухомість. Просто дуже хотів повідомити про знахідку одразу.

— Іди лягай, а я попрошу Вадима пошукати цей "Превезон".

— Чудово. Наберу пізніше. Давай.

Вадим вже був в офісі, і йому не важко було відшукати "Превезон" у нашій копії молдовського файлу. Дві молдовські пустушки перевели 857 764 долари з вкрадених 230 мільйонів на рахунок "Превезона". Сама компанія "Превезон" була зареєстрована на Кіпрі, що для нас було великою удачею. Річ у тім, що на Кіпрі реєстр компаній знаходиться у відкритому доступі, на відміну від Британських Віргінських островів та Панами, де він засекречений. Тому для того, щоб зрозуміти, на кого зареєстрована кіпрська компанія, достатньо зробити ряд нескладних маніпуляцій в онлайн-реєстрі.

Вадим зайшов до реєстру і з'ясував, що "Превезон Холдінгс" належить якомусь Денису Кациву.

Зазвичай у будь-якій схемі з відмивання грошей володіння компанією нагадує матрьошку. За кожною компанією стоїть ще одна, і як тільки ви підбираєтеся до неї, ви дізнаєтеся, що нею володіє наступна і так далі. І наприкінці цього ланцюжка в 99 випадках зі 100 власником буде якийсь алкоголік, безробітний, тренер з йоги або ще якась випадкова людина, яка продала свої паспортні дані за пару сотень баксів. Ці номінальні власники рідко щось знають про "свої" компанії-пустушки, через які злочинці прокачують мільйони, а іноді й мільярди доларів.

Спочатку Вадим так і подумав: Денис Кацив — один із цих номінальних власників. Але, погортавши яндекс, він дізнався, що батьком Дениса був Петро Кацив — високопосадовиий російський чиновник.

Увечері передзвонив Білл Алперт.

"Нерухомість дуже симпатична. Вони мають кілька квартир у новому будинку, в центрі, будинок 20, що на вулиці Пайн, колишня будівля банку "Дж-Пі-Морган". Комплекс подібний до Рокфеллерівського центру, а там, де раніше було банківське грошове сховище, тепер більярдна. Консьєрж, патіо на даху, все дуже цивільненьке", — розповів він.

Крім того, Білл дізнався, що ці квартири були куплені у Льва Лєваєва, російсько-ізраїльського алмазного магната.

На секунду у мене відібрало мову.

Загалом Денис Кацив через "Превезон" накупив нью-йоркської нерухомості майже на 17 мільйонів доларів. Звичайно, сума перевищувала 857 тисяч 764 долари, які ми знайшли, йдучи шляхом вкрадених 230 мільйонів. Було не дуже зрозуміло, за що саме Денис отримав ці гроші, але те, що син високопосадового російського чиновника якимось чином пов'язаний із вкраденими мільйонами доларів, було величезним проривом у нашому розслідуванні.

— Мені здається, "Барронс" зацікавить ця новина, — сказав я.

— Мабуть, — відповів він.

"Барронс" та Центр дослідження корупції домовилися скоординувати свої публікації з цього розслідування: одного і того ж дня, 12 серпня, "Барронс" мав опублікувати свою статтю в друкованому журналі та онлайн-версії, а Центр дослідження корупції на своєму вебсайті.

Що ближче була призначена дата, то складніше мені було знайти собі місце від хвилювання. Я згадував, як швейцарська влада свого часу відреагувала на статтю Білла Алпера, і мені здавалося, що так само вчинять і американські правоохоронні органи. І до кінця літа вони без жодної допомоги накладуть арешт на активи Дениса Кацива в Нью-Йорку і порушать кримінальну справу щодо відмивання злочинних доходів.

Я набрав Білла ввечері напередодні публікації.

— Як йдуть справи? — спитав я, очікуючи почути історію про те, як Денис Кацив методично все заперечував, відповідаючи на запитання Білла. Але натомість я почув його пригнічений голос:

— Вибач, Білле, статтю зарубали. Юристи видання відмовилися її пропускати.

— Як?! Що-небудь зможе змінити їхнє рішення?

— Ні, — відповів він.

Схоже, внутрішня юридична служба видання вирішила не ризикувати та не нариватися на можливий позов, попри те що всі факти були залізобетонними.

— Я не можу тобі всього розповісти, але повір, я розлючений не менше ніж ти, якщо навіть не більше, — сказав Білл.

У розпачі я повісив трубку. Без публікації в Америці не може бути жодного розслідування щодо "Превезона".

Втішало тільки те, що Центр дослідження корупції не злякався і розмістив історію на своєму сайті. Безумовно, відвідуваність вебсайту Центру — це одна тисячна від "Барронса", але той, кому треба, а саме — відділ відповідності вимогам законів банку "Ю-Бі-Ес" у Цюриху — прочитав розслідування. У цьому банку "Превезон" тримав на своїх рахунках сім мільйонів доларів.