Два плавці, що лишилися з "Нахимова", тільки ввечері були врятовані японськими рибалками, що проходили мимо.
ПІД СПІВ ПІВНІВ
Вранці 14 травня, за сигналом адмірала Рожественського, на крейсері "Владимир Мономах", як і на інших кораблях, пробили бойову тривогу і зарядили гармати бойовими снарядами. Незабаром ескадра вступила в перестрілку з японськими розвідувальними суднами. "Владимир Мономах", будучи в цей час по другий бік російської бойової колони, вогню по них не відкривав. Ворожі розвідники зникли.
Командир крейсера, капітан 1-го рангу Попов, вийшов з рубки на місток, самовдоволено покручуючи чорні вуса. На його худорлявому, товстоносому обличчі радісно засяяли карі очі, з яких одно сильно косило. Звертаючись до старшого артилериста, лейтенанта Новикова, командир повільно заговорив, немовби витягуючи з себе кожне слово:
— Здається, прогнали японців. Більше вони не посміють турбувати 4нас Ми без бою прийдемо у Владивосток. До речі, скажіть, Миколо Миколайовичу, адже ваші шестидюймові гармати не заряджені?
Лейтенант Новиков, молодий, тонкий, підтягнутий блондин, ввічливо відрубав:
— Заряджені, Володимире Олександровичу. Інакше і не могло бути. Після бойової тривоги всі гармати повинні бути заряджені бойовими снарядами. На початку дев'ятої години я вам доповідав про цілковиту готовність нашої артилерії до дії.
Командир одним оком дивився на Новикова, а другим, скошеним, наче навмисне повернув убік, щоб стежити за горизонтом, і продовжував:
— Досадно! Як же ми тепер їх розрядимо? Японські крейсери навряд чи до нас підійдуть. Стріляти по них не доведеться. Якщо ваші гармати заіржавіють, то ви будете в цьому винні.
— Розрядити їх завжди можна, хоча б вистреливши в "Ідзумі". От він праворуч іде. Відстань до нього — не більше п'ятдесяти кабельтових. Він цілком доступний для наших шестидюймових і стодвадцятиміліметрових снарядів.
— Можна то можна, але краще не стріляти. В усякому разі, на ніч чим-небудь закрийте дула гармат, щоб вони не ржавіли. Так буде доцільніше.
Командир пішов у рубку. Новиков з сумом подивився на його довгу спину, що віддалялась. Інші офіцери, що чули цю розмову, іронічно переглянулись.
Дехто на крейсері запевняв, що колись Попов був непоганим моряком парусного флоту. Але під час походу на Далекий Схід всі переконалися, що він як командир бойового корабля дуже відстав. В артилерії, в мінній і механічній справі він мав дуже вбогі знання. Очевидно, це бентежило і його самого — він боявся показуватись на очі начальству. М'який характером і не надто вимогливий, він рідко вдавався до дисциплінарних стягнень і обмежувався лише доганами. Він дуже любив посудачити в офіцерському колі про вади інших командирів, за що й був прозваний у флоті "чиновницею". Наймилішим йому був затишок і тихе життя; він глибоко вірив у те, що коли вчасно лягати спати, то можна прожити до ста років. Тому пізно вночі він не лишався на містку. Хай бушує буря, хай наростає яка інша тривога, командир о десятій годині йшов до себе в каюту, наказавши спочатку своїм помічникам:
— Коли трапиться щось особливо важливе, що вимагатиме мого розпорядження, то розбудіть мене.
Але сон командира лише в рідких випадках порушували його підлеглі. Не було потреби в цьому,— все одно його не могли підняти з постелі. Він давав їм якісь вказівки, іноді не зовсім виразні, перевертався на другий бік і знову засипав.
В канцелярії і судновій звітності Попов був дуже акуратний і педантичний. Кожна копійка у нього була на обліку. Це був справжній господарник. Він якось помилково потрапив у військові люди і зайняв пост
командира судна. З нього вийшов би хороший фермер. Недаром на всіх зупинках, де тільки можна було, він скуповував курей. Він ставився до них з особливою любов'ю і не давав їх різати навіть для кают-компанії, хоч і знав, що офіцерам іноді доводилося харчуватися погано. На час приходу в Цусімську протоку на судні зібралося безліч курей. Клітки з птахами ярусами стояли на пів'юті, висіли над півбаком на штангах, були прикріплені по боках на леєрах між шлюпбалками. Військовий корабель перетворився в курник.
І тепер, охоплені весняним припливом почуттів, кудкудакали кури, співали півні.
Матроси сміялись:
— За що любить їх командир? Курка — найдурніший птах на світі. Інша розкричиться годин на дві. Думаєш — бог зна, що зробить. А вона всього тільки одне яйце знесе.
Після обіду ескадру не переставали супроводити ворожі розвідники, тримаючись від неї на великій відстані. На місток піднявся підполковник Маневський і, побачивши командира, що вийшов з рубки, сказав:
— Я готовий до ваших послуг, Володимире Олександровичу. Хочу бути хоч чим-небудь корисний у бою. Тому пропоную себе у ваше розпорядження ординарцем.
Командир Попов ласкаво посміхнувся йому.
— Спасибі, Віталію Олександровичу. Дуже радий. Але я думаю, що мені не доведеться скористуватися з вашого благородного пориву.
— Чому?
— Противник, як видно, навряд чи посміє вступити з нами у відкритий бій.
— Такий висновок, по-моєму, можна зробити тільки ввечері.
Підполковник Маневський, займаючи посаду обер-аудитора в загоні адмірала Небогатова, плавав на крейсері "Владимир Мономах" і не належав до суднового складу офіцерів. Він не стояв на вахті і ніякої відповідальності за будь-яку матеріальну частину корабля не ніс. Робота обер-аудитора полягала лише в тому, щоб стежити за всіма юридичними справами загону, розбиратися в злочинах, вчинених моряками, і визначати, кого з винуватих віддати під суд, а кого піддати дисциплінарному стягненню. Коли б не лисина на голові, він виглядав би молодше за свої сорок років. Середній на зріст, дебелий, він ходив легко і бадьоро. Бакенбарди, що спускалися від скронь, густі брови, короткі вуса і борідка клинцем чорними і правильними штрихами окреслювали його сите і червонощоке обличчя. Він мав особливу пристрасть до казенних, офіційних паперів. Помітивши на якомусь із них пляму або кляксу, він нервувався і бридливо морщив тонкий, з горбинкою ніс. Пом'ятий офіціальний папірець він сам обережно розгладжував трохи нагрітим утюгом і акуратно підшивав його до справи. Якщо ж перед ним лежав рапорт, написаний хорошим, без помарок, почерком, то він усміхався, показуючи білі зуби, і закохано дивився на нього, як на вродливу жінку.
Напередодні бою підполковник звернувся до командира:
— Скажіть, Володимире Олександровичу: якщо ви вийдете із строю, хто вас заступатиме?
— Ясно, що старший офіцер,— не задумуючись, відповів Попов.
— Цілком правильно, але не ясно буде далі. Може статися, що і старший офіцер буде поранений або навіть убитий. Хто тоді прийме на себе роль командира? А тим часом, за морським статутом, ця честь має належати мені як старшому по чину серед інших офіцерів крейсера. Але про це вам доведеться наперед оголосити наказом по кораблю. Все мусить бути офіціально оформлено. Без цього, як без світла, люди починають діяти наосліп — кожен по-своєму.
Маневський домігся свого: прізвище обер-аудитора в переліку заступників командира стояло в наказі другим.
Коли ескадра вступила в бій з головними силами противника, старший артилерист "Мономаха", лейтенант Новиков, наблизився до командира.
— Дозвольте, Володимире Олександровичу, відкрити вогонь по "ІдзумЬ. Він для нас найбільш підходяща ціль. Відстань до нього не дуже велика.
Командир Попов заперечив:
— Як же ми можемо почати стрільбу, коли на це не було сигналу адмірала? Нам потім дістанеться за сваволю.
— Адмірал більше і не підійматиме сигналу, бо вся ескадра уже б'ється.
Командир опирався. Новиков доводив:
— До речі, є слушна нагода розрядити наші шестидюймові гармати. З такими доводами командир нарешті згодився. Але лейтенант Новиков звернувся до нього з новим проханням:
— Дозвольте мені управляти вогнем з верхнього містка.
— Згідно з морським уставом, ви повинні бути під час бою в бойовій рубці.
— Я знаю це, але в той же час гадаю, що ви згодитесь зі мною, коли зважите, що з бойової рубки відкрита лише одна третина горизонту. Спереду—фок-щогла і клітки з курми. Праворуч і ліворуч — мінні катери, баркаси і знову клітки з курми. Позаду — димова труба, ростри, грот-щогла з великою площадкою для прожекторів, катери, вельботи, шестірки, що висять на шлюпбалках, і знову клітки з курми. При таких умовах я не можу коригувати стрільбу, не бачачи попадань своїх снарядів.
Командир неохоче протягнув:
— Ви завжди що-небудь придумаєте всупереч уставу. Ну, гаразд, будьте на верхньому містку. Тільки частіше доповідайте мені про результати стрільби.
До "Ідзумі" виміряли відстань, перевірили її пристрілкою. І тільки після цього відкрили вогонь всім правим бортом по ворожому крейсеру. У відповідь полетіли снаряди і з боку противника.
Досить ляснути в долоні, щоб усяку птицю знервувати. А тут бухали свої гармати, розривалися навколо судна ворожі снаряди. З курми почалась істерика. їм ніколи не доводилося переживати такого гуркоту.
Вони несамовито кричали і, в безумному пориві сховатися куди-небудь від жаху, безупинно підстрибували, билися об покрівлю свого житла, падали одна на одну, перекидалися, розмахували крилами і билися, як у корчах. Від кліток летіло пір'я, що носилося над палубою судна, наче великі пластівці снігу. Шум крил і гомін пташиних голосів, разом з гуркотом гарматних пострілів, заглушали команди начальства. Не можна було розібрати слів. Офіцери і матроси, що були на містках, на всі лади проклинали курей.
— Щоб вони подохлиі —г Сказилися, кляті!
З перших же російських пострілів крейсер "Ідзумі" почав зазнавати поразки. Снаряди влучали в його передню частину. Він став зариватися носом. Через п'ятнадцять хвилин ворожий крейсер повернув праворуч і, збільшивши хід, став віддалятися. На короткий час він зник у млі. Але незабаром знову побачили його. Він ішов назустріч "Мономаху" за сорок кабельтових. По ньому знову відкрили посилений вогонь. На цей раз корма "Ідзумі" обгорнулася димом, і це змусило його покинути поле бою і звернути ліворуч40.
"Владимир Мономах" лишався цілий. Ворожі снаряди робили недольоти або перельоти, і тільки один з них влучив у корабель. Командир Попов радів. Коли до нього підійшов старший артилерист Новиков, він, стараючись перекричати галас курей, які все ще не заспокоїлися, торжествуючи, заговорив:
— Та й добре ж ми йому всипали! Як п'ятами накивав! Повним ходом помчав від нас.
Командир не розумів, що він був тут ні при чому.