Від землі їх підіймали на перший ряд сходин. Щойно було піднято камінь на цей ряд, його клали на інший підйомник, поставлений на перший ряд, а з нього його підносили іншим підйомником на другий ряд, і скільки рядів сходин було, стільки було й підйомників, або той самий підйомник переносили по черзі на кожний ряд, скоро з підйомника знімали камінь, бо треба мені згадати про обидва засоби, як про них мені розповіли. Хоч як би там було, спершу вони заповнювали простори між кутами на горішніх частинах піраміди, потім заповнювали ті, що були нижчі від них і, нарешті, в тих частинах, що були ближчими до землі, в найнижчій частині. На піраміді було зазначено єгипетськими письменами, скільки було витрачено на сірмайю і на цибулю, і на часник для робітників, і, наскільки точно я можу пригадати те (2), що мені прочитав товмач і пояснив, було на це витрачено тисячу шістсот срібних талантів. І коли стільки було витрачено, то скільки ще довелося витратити на залізні знаряддя, якими там працювали, і на споживок і одяг робітників? Якщо на спорудження піраміди треба було стільки часу, як ми згадали, то до нього слід додати ще час, потрібний для вирубання каменів і на їхнє перевезення, а також на проведення підземного коридору, і все це, на мою думку, потребувало багато часу.
126. Кажуть, що Хеопс дійшов до такого ступеня розбещеності, що, маючи потребу в грошах, помістив свою власну дочку в дім розпусти і змусив її давати йому гроші, а скільки я точно не знаю, бо сказати правду, жерці мені цього не визначили. Отже, вона робила все, як їй наказав батько, а крім того, вона ще для себе вигадала таке, щоб її пам'ятали. Вона просила кожного відвідувача подарувати їй камінь. Кажуть, що з цих каменів було побудовано піраміду(1), що високо стоїть серед двох інших, навпроти великої піраміди і кожний бік якої має поверхню в півтори плетри.
127. Цей Хеопс, казали єгиптяни, царював п'ятдесят років і після його смерті владу успадкував його брат Хефрен(1). Кажуть, що і цей поводився так, як і його попередник, і щодо всього іншого, і щодо того, що і він спорудив піраміду. Проте, вона не має розмірів піраміди Хеопса (бо сказати правду, я і сам її вимірював) і ще тому, що під нею нема підземних приміщень і до неї не проведено каналу, щоб донести до неї воду з Нілу, як це зроблено для іншої, для якої побудовано канал, що обтікає перед нею острів, де, як кажуть, покоїться сам Хеопс. Хефрен побудував першу прискалку з ефіопського каменя(2) різних кольорів і припинив будування на сорок стіп нижче від попередньої великої піраміди, біля якої він збудував свою. Обидві вони побудовані на тому ж горбі, заввишки приблизно в сто стіп. Хефрен, як кажуть жерці, царював п'ятдесят шість років.
128. Отже, вважають, що ці сто шість років були для єгиптян роками всілякого роду нещасть і злиднів(1), і протягом усього цього часу святилища залишалися замкненими і не відчинялися. Через зненависть, що її мають до цих владарів єгиптяни, вони аж ніяк не хочуть називати імена цих царів і навіть не лише це, але і піраміди вони називають іменем Філітія, який на той час випасав худобу в тих місцях.
129. Після Хефрена, кажуть, царем Єгипту став Мікерін(1), син Хеопса, який не схвалював усього того, що зробив його батько. Він відчинив двері святилищ і дозволив народові, зовсім виснаженому і вкрай злиденному, займатися своїми справами і приносити жертви. І порівняно до всіх царів саме він приймав найкращі рішення. Отже, за те, що він зробив, з усіх царів, що дотепер царювали в Єгипті, його найбільш вихвалюють єгиптяни, бо не лише за те, що він приймав справедливі рішення, але, наприклад, якщо хтось скаржився на вирок суду, він давав йому відшкодування із своєї скарбниці і заспокоював його гнів своєю щедрістю. І коли Мікерін лагідно поводився з своїми підлеглими і додержувався всіх законів, його спіткало перше нещастя: померла його дочка, єдина дитина, що була в нього у домі. І він, як кажуть, так сумував, що сказати не можна, через це лихо, що його спіткало, і бажаючи влаштувати похорон, значніший, ніж це роблять звичайно, наказав зробити дерев'яну корову (2), порожню всередині, позолотив її і в ній поховав ту, про яку я згадав, свою дочку, що померла.
130. Ця корова не була закопана в землю, але її можна було бачити і за моїх років. Вона є в Саїсі(1), поставлена в прикрашеному палацовому покої. Щодня перед нею запалюють різні пахощі і щовечора перед нею і впродовж усієї ночі горить світильник (2). Неподалік від цієї корови, в іншому покої, стоять статуї, які за словами жерців міста Саїс, є зображеннями наложниць Мікеріна. Справді, там є величезні дерев'яні статуї голих жінок, не менш як двадцятьох, але кого вони зображують, я не можу встановити, я просто повторюю те, що кажуть (3).
131. Про цю корову і про ці величезні статуї інші розповідають таку історію: нібито Мікерін закохався в своїй дочці і потім злягся з нею проти її волі, а після того, як кажуть, ніби вона в своєму горі повісилася, а він поховав її всередині корови, про яку я сказав, а її мати повідрубала руки тим служницям, що передали дочку батькові і що тепер їхні статуї виявляють те нівечення, якого вони зазнали за життя(1). Але те, що кажуть, це нісенітниця. Я сам так гадаю щодо рук цих величезних статуй, бо сказати правду, я в цьому переконався, що вони втратили свої руки за давністю часу. Ще і за моїх років можна було побачити їхні руки, що впали і лежали біля їхніх ніг.
132. Цю корову майже всю вкрито пурпуром, крім шиї і голови, які, здається, вкрито товстим шаром золота, між рогів у неї зображення сонячного диску, також виготовлене з золота. Корова не стоїть прямо, а на колінах, а розміром вона з велику живу корову. Щороку її виносять із покою, де вона знаходиться, коли єгиптяни б'ють один одного, оплакуючи бога, імені якого я тут не згадую(1). Саме тоді вони виносять цю корову на світло. Кажуть, ніби, коли дочка помирала, вона просила свого батька Мікеріна, щоб вона бачила сонячне світло хоч один раз на рік.
133. Після смерті його дочки, мені сказали жерці, царя спіткало ще одне нещастя, а саме: йому було переказано оракул із міста Буто, що йому залишилося жити ще шість років, а на сьомий він помре. Він обурився на це і послав скаргу до пророчого святилища, що його батько і його дядя закрили храми і ставилися байдуже до богів і не лише це, але й пригнічували людей, а жили вони багато років, але він, будучи таким побожним, мусить померти так рано. Проте з пророчого святилища йому принесли другий оракул, що саме тому скорочується його життя, бо він не виконав свого обов'язку, оскільки було передписано, що Єгипет мусив терпіти страждання протягом ста п'ятдесяти років і що ті двоє царі це зрозуміли, а він не зрозумів. Коли це почув Мікерін і вирішив, що це був для нього остаточний вирок, він наказав зробити багато світильників(1), і щойно наставала ніч, запалював їх і починав розважатися і вдень і вночі без перерви (2), і блукав і по болотах (3), і в лісах, і повсюди, де тільки він довідувався, що є гарні місця для розваги. А це він вигадав, бо хотів спростувати вирок пророчого святилища, щоб з шести років зробити дванадцять, перетворивши ночі на дні.
134. І після нього залишилася піраміда далеко менша за піраміду його батька. З кожного боку їй не вистачало двадцять стіп до трьох плетрів. Вона була чотирикутною і на половину побудована з ефіопського каменя. Отже, про цю піраміду деякі елліни розповідають, ніби вона піраміда однієї жінки, гетери Родопіди(1), але вони не кажуть правди. Мені здається, що ці люди, які це розповідають, навіть не знають, хто така була ця Родопіда, бо якби вони знали, вони не приписували б їй спорудження цієї піраміди, на яку було витрачено, можна сказати безліч тисяч талантів. Крім того, вони не знають, що Родопіда жила в той час, коли царем був Амасій, а не тоді, коли царював Мікерін, бо Родопіда жила багато, багато років після тих царів, що залишили після себе ці самі піраміди. Вона поход* іа з Фракії і була невільницею самосця Іадмона, сина Гефестополія, і була в нього в неволі разом із Есопом (2), що склав байки. Те, що він був рабом Іадмона, це доводить така обставина. Коли згідно з якимсь оракулом дельфійські жерці кілька разів посилали вісника, щоб той оголошував, хто хоче одержати призначений за вбивство Есопа штраф, ніхто не прийшов, крім онука Іадмона, іншого Іадмона, і цей одержав штраф. Це означає, що Есоп був рабом Іадмона.
135. Родопіда прибула до Єгипту, бо її туди привіз самосець Ксант. Вона прибула, щоб продавати своє тіло, і була викуплена за велику суму грошей мітіленцем Хараксом, сином Скамандроніма, і братом поетеси Сапфо. Отже, Родопіда в такий спосіб стала вільною і залишилася в Єгипті і тому, що вона була дуже принадною, вона заробила багато грошей, досить для того, щоб задовольнити таку Родопіду. але не стільки, щоб їх вистачило на побудування такої піраміди. Справді, і тепер той, хто хоче, може побачити десяту частину її багатства і відповідно ніхто не припише їй таких великих скарбів. Отже, Родопіда бажала залишити дещо в Елладі, щоб про неї згадували, бажала зробити таке, щоб нікому іншому це на думку не спало, щоб ніхто такого ще не пожертвував у святилище і оце вона пожертвувала б у Дельфи на спогад про себе(1). Отже, з десятини своїх скарбів вона замовила зробити багато залізних рожнів(2), щоб засмажити цілого бика, скільки можна було зробити на цю десятину, і послала їх у Дельфи. Ці рожни і сьогодні лежать у купі під жертовником, що його пожертвували хіосці, і перед дельфійським храмом. Узагалі гетери з Навкратіди відзначаються своєю привабливістю, а ця стала знаменитою так, що в усій Елладі знають ім'я Родопіди, а пізніше ще одна на ім'я Архідіка стала відомою в Елладі, але про неї все ж таки не стільки кажуть, скільки про Родопіду. Харакс (3) після того, як визволив Родопіду, повернувся до Мітілени, а Сапфо добре поглузувала з нього в одному своєму вірші. Тепер я припиню розповідь про Родопіду.
136. Після Мікеріна, як кажуть жерці, царем Єгипту став Асіхій(1). Це він побудував пропілеї в святилищі Гефеста, що дивляться на те місце неба, де сходить сонце, і вони незрівнянно прекрасніші та більші за розмірами, ніж усі інші.