Боцман дивився на наші вузли і хитав головою: нам можна не турбуватися, не мине й двох тижнів, як усі вірьовки перетруться і пліт розвалиться, бо в морі великі колоди увесь час рухатимуться то вгору, то вниз і будуть тертися одна об одну.
Коли ми не замінимо наші вірьовки на сталеві троси або ланцюги, то нам краще скласти свої речі в чемодани і повертатися додому.
Ці доводи важко було спростувати. Коли справдиться хоч один з них, то у нас нема ніяких шансів на успіх. Мабуть, я не раз запитував тоді у себе, чи розуміємо ми, на що зважуємось. Сам я, не бувши моряком, не міг нічим заперечити проти цих застережень. Але в мене залишався єдиний козир, па, якому й була основана уся наша подорож. У глибині душі я був переконаний, що доісторична цивілізація поширилась з Перу на острови Тихого океану в ту епоху, коли бальзові плоти були єдиними суднами на цьому узбережжі. З цього я робив висновок, що коли бальзові дерева плавали і кріплення витримували у Кон-Тікі в 500 році нашої ери, то витримають вони й зараз, бо ж ми, багато не мудруючи, збудували й собі точно такий самий пліт. Бенгт і Герман повністю прийняли мою теорію, і, поки спеціалісти оплакували нас, хлопці ставилися до всього зовсім спокійно і чудово розважалися в Лімі. Якось увечері Торстейн стурбовано запитав у мене, чи певний я, що океанська течія проходить в потрібному нам напрямку. Ми сиділи тоді в кіно і милувалися Дороті Ламур, яка разом з гавайськими дівчатами танцювала у солом'яній спідничці серед пальм на мальовничому острівці Південного моря.
— Сюди нам і треба допливти, — сказав Торстейн. — І мені жаль вас, коли течія йде не так, як ви говорите!
Вже майже напередодні відплиття ми пішли в бюро паспортів, щоб одержати дозвіл на виїзд з країни. Бенгт як перекладач стояв у черзі перший.
— Ваше прізвище? — запитав церемонний, низенький на зріст чиновник, підозріло поглядаючи зверх окулярів на велику бороду Бенгта.
— Бенгт Еммерік Даніельсон, — чемно відповів Бенгт.
Чиновник заклав у друкарську машинку довгий бланк.
— Яким пароплавом ви прибули до Перу?
— Та, бачте, — став пояснювати Бенгт, нахилившись до переляканого маленького чоловічка, — я прибув не на пароплаві, я приплив у Перу на човні.
Занімівши від подиву, чиновник подивився на Бенгта і надрукував у відповідній графі бланку "човен".
— А на якому пароплаві ви відпливаєте з Перу?
— Та, бачте, знову-таки, — ввічливо промовив Бенгт, — я відпливаю з Перу не на пароплаві, а на плоту.
— Чом би не так! — сердито вигукнув чиновник, роздратовано висмикуючи з машинки бланк. — Чи будете ви відповідати на мої запитання як слід?
За кілька днів до відплиття ми повантажили на пліт продовольство, воду і все наше спорядження. Продовольства взяли з собою для шести чоловік, на чотири місяці — невеликі міцні картонові коробки з армійськими раціонами. Герману спало на думку розплавити асфальт рівним шаром і облити кожну коробку з усіх боків. Щоб вони не склеїлися, ми обсипали їх піском і щільно склали під бамбуковою палубою, де вони заповнили усі проміжки між дев'ятьма тонкими ронжинами.
Із кришталево чистого гірського джерела ми набрали п'ятдесят шість невеликих бідонів прісної води, куди увійшло 1100 літрів. Бідони ми теж міцно укріпили між ронжинами, щоб їх увесь час обмивала вода океану. На і бамбуковій палубі прив'язали інше спорядження, а також великі плетені кошики, наповнені фруктами та кокосовими горіхами.
Один куток бамбукової каюти Кнут і Торстейн зайняли для радіостанції. В кутку каюти внизу між ронжинами ми поставили вісім ящиків, міцно прив'язавши їх до колод. У двох помістили наукові інструменти та кіноплівки, а інші розподілили між собою, по одному на кожного; це наче вказувало на те, що кожен може взяти з собою стільки власних речей, скільки вміститься в його ящик. Ерік приніс кілька рулонів паперу для малювання і гітару, і так заповнив свій ящик, що свої шкарпетки він змушений був покласти в ящик Торстейна. Потім з'явилися чотири матроси з ящиком Бенгта. Він не взяв з собою нічого, крім книг, але зате умудрився укласти собі 73 праці з етнографії та соціології. Поверх ящиків ми поклали плетені мати та солом'яні матраци. Тепер нам можна було вирушати в дорогу.
Передусім наше судно відбуксирували з території військового порту і проволокли трохи вздовж гавані, щоб перевірити, чи правильно розподілено вантаж; потім пліт протягли через усю гавань до яхт-клубу, де перед нашим відплиттям у присутності гостей та інших зацікавлених осіб його мали охрестити.
27 квітня підняли норвезький прапор, а на реї майоріли прапори тих іноземних держав, що практично підтримали експедицію. Набережну заповнили люди, які хотіли подивитися на церемонію "хрещення" незвичайного судна. Колір шкіри та риси обличчя багатьох глядачів говорили про те, що їх далекі предки плавали на бальзових плотах уздовж цього берега. Але тут були й нащадки старовинних іспанських родів на чолі з представниками морського відомства та уряду, а також посли Сполучених Штатів, Великобританії, Франції, Китаю, Аргентини і Куби, колишній губернатор англійських колоній у Тихому океані, шведський та бельгійський посланники, і, нарешті, наші друзі з маленької норвезької колонії разом з генеральним консулом Баром. Метушилися журналісти, клацали кіноапарати; бракувало лише духового оркестру та великого барабана. Нам усім було ясно одне: якщо пліт, вийшовши з гавані, розпадеться, нам краще буде плисти в Полінезію, кожному на окремій колоді, аніж повертатися назад.
Герді Волд, секретареві експедиції та зв'язковий між нами і материком, випало "охрестити" пліт молоком кокосового горіха почасти тому, що це гармоніювало з кам'яним віком, а почасти тому, що шампанське чомусь виявилося захованим на дні ящика Торстейна. Коли присутнім повідомили англійською та іспанською мовами, що плотові присвоєно ім'я великого попередника інків — сонце-короля, який півтори тисячі років тому зник з Перу і вирушив через океан на захід, а згодом появився в Полінезії, — Герда Волд стала "охрещувати" пліт "Кон-Тікі". Вона так сильно ударила об ніс плоту тріснутим на шкаралупі кокосовим горіхом, що молоко й сім'я опинилися на волоссі ближчих глядачів, які шанобливо стояли навколо.
Потім підняли вгору бамбукову рею і розправили парус, на якому наш художник Ерік намалював червоною фарбою бородате обличчя Кон-Тікі, — точну копію голови сонце-короля із статуї, викарбуваної з червоного каменю, знайденої в зруйнованому місті Тіахуанако.
— А, сеньйор Даніельсон! — захоплено вигукнув старший робітник із портової майстерні, побачивши бородате обличчя.
Він цілих два місяці називав Бенгта сеньйором Кон-Тікі після того, як ми йому показали бородате обличчя Кон-Тікі на аркуші паперу. І тільки зараз він, нарешті, зрозумів, що справжнє прізвище Бенгта — Даніельсон.
Перед відплиттям нас усіх запросили до президента на прощальну аудієнцію, а опісля ми зробили прогулянку високо в гори, щоб досхочу надивитися на скелі та кам'янисті стрімчаки, перш ніж вирушити у безкраїй океан. Коли ще на березі будувався пліт, ми жили в пансіоні серед пальмового лісу на околиці Ліми; у порт Кальяо і назад ми їздили на автомобілі міністерства авіації з шофером, якого Герді пощастило найняти на час підготовки експедиції. Зараз ми попросили шофера відвезти нас далеко-далеко в гори, але так, щоб за один день і повернутися. І ось ми мчали безлюдними дорогами вздовж древніх зрошувальних каналів інкських часів, аж поки не опинилися на висоті 4000 метрів над щоглою нашого плоту. Тут ми, не одриваючи очей, дивились на скелі, гірські вершини, на зелену траву, стараючись насититись спокійним гірським громаддям Анд, яке розстилалося перед нами. Ми пробували переконати себе, що нам дуже обридли каміння і суша і що ми хочемо лише одного — підняти свій парус І познайомитися з океаном.
Розділ 4
Через Тихий океан. 1
Драматичне відплиття. — Ми виходимо на буксирі у відкрите море. — Здіймається вітер. — Боротьба з хвилями. — Життя в течії Гумбольдта. — Літаку не вдається розшукати нас. — Колоди вбирають воду. — Дерево і вірьовки. — Ми харчуємося летючою рибою. — Незвичайний сусід на ліжку. — Зміїна макрель сплохувала. — Очі в океані. — Розповідь про морського привида. — Ми зустрічаємо найбільшу в світі рибу. — Погоня за морською черепахою.
Велике збудження запанувало в гавані Кальяо того дня, коли пліт "Кон-Тікі" мав вийти на буксирі у відкритий океан. Морський міністр дав розпорядження, щоб портовий буксир "Гуардіан Ріос" вивів нас із бухти, а потім далі — у відкрите море, за лінію прибережного плавання, туди, де в давні часи індіанці виходили на своїх плотах ловити рибу. Газети присвятили цій події статті під червоними і чорними шапками, і 28 квітня юрби народу з самого ранку заповнили набережні.
Ми всі мали зібратися на плоту десь після десятої, а поки що у кожного знайшлися різні справи в місті. Коли я під'їхав до набережної, на плоту був лише Герман. Я навмисне зупинив машину далеченько і пройшов увесь мол, щоб востаннє добре розім'яти ноги перед плаванням, яке могло забрати хтозна-скільки часу. Я стрибнув на пліт, безладно захаращений гронами бананів, кошиками та мішками з фруктами, які ми в останню мить скидали на палубу, щоб потім, коли трохи опам'ятаємось, пов'язати все і розмістити на плоту. Серед цього громаддя покірливо сидів Герман; його рука лежала на клітці з зеленою папугою, — прощальному подарунку від когось із друзів у Лімі.
— Постережіть-но хвилинку папугу, — сказав Герман. — Мені треба зійти на берег і випити останню склянку пива. Буксир прийде ще не скоро.
Як тільки він зник у натовпі, люди з берега стали вимахувати руками і на щось показувати. З-за молу з'явився буксир "Гуардіан Ріос" і повним ходом помчав до нас. Він кинув якір по той бік рухливого лісу щогл, які не давали йому підійти до "Кон-Тікі", і од нього відійшов великий моторний катер, щоб провести нас поміж яхт. На катері було повно-повнісінько військових моряків — матросів та офіцерів — і кінооператорів: поки давалися накази та клацали камери апаратів, на носі плоту закріпили міцний буксирний канат.
— Un momento[22], — закричав я у відчаї, не відступаючи від клітки з папугою.