Сказано ж:
Хто великого образить, той не може буть спокійним,-
Надто руки в нього довгі — знищить кривдника свойого.
Я гадаю, шановний, що найкращий вихід — не чинити опору. Як то кажуть:
Адже герої ті, котрі в бою жаркім,
смерть зневаживши,
За край свій полягли, ураз на небесах
блаженства досягають.
Але ніяк не ті, котрі святі місця
подвижницьки обходять
І сотнями дарів жадали б заслужить
небесного блаженства.
На небесах полеглі досягають благодаті,
Хто залишається в живих, той — слави осяйної.
Отож небесного блаженства і земної слави
Не так вже важко досягти героям доброчесним. [79]
До того ж
Нагороду ту, що за дари,
Узливання у вогонь жертовний,
За паломництво в святі місця,
За подвижництво, дотримання обітів,
На полі бою дістають одразу ж".
Вислухав усе Даманака й подумав: "Видно, цей бовдур ладен вступити в бій. Якщо він своїми рогами розпоре черево повелителеві, біди не оминути. То краще розумом своїм я примушу його вирушити в іншу країну!", і мовив: "О друже, правдиві слова твої! Але хіба можливий бій між слугою і повелителем? Сказано ж:
Могутній ворог стрівсь тобі, що ж, захищайсь, рятуй себе.
Як місяць, будь могутній сам,— він світло ллє, а не пече.
А також
Хто ворожнечу почина, розвідавши ворожу міць,
Той подолає ворогів, як долає море пташка".
"Як же це може бути?" — спитав Санджівака, і Даманака розповів йому.
Оповідка дванадцята
"В одній країні на березі Океану жила собі пара черво-нолапих гусей. І ось, коли настав час висиджувати потомство, гуска, звісно, почала нестися. А незадовго перед тим вона сказала своєму чоловікові: "Чуєш, любий, скоро я знесу яйце, то, може, нам знайти зручніше місце для цього?" Гусак на те їй відповів: "Ні, тільки на березі Океану ми мусимо зростити свій виводок". Вона затялася: "Але ж, коли місяць буде вповні, приплив Океану добереться й сюди, і, немов скажений слон, усе чисто потрощить. Краще десь-інде пошукаймо затишку". Гусак засміявся і мовив: "Кохана моя, хто це бачив, щоб таке скоїлось?! Та хто він, той Океан, щоб губити моє потомство?! Ти, любенька, не хвилюйся і спокійно звільни свою утробу. Неспроста ж кажуть:[80]Того, хто, вздрівши чужаків, з гнізда свого відлетів,
Як мушу, нене, я назвать? Ти ж маєш народить синів!"
Почув це Океан і подумав: "Ну й гонористий же нікчемний птах! Справедливо сказано:
Чого гордій не наговорить,
Поринувши у власні думи,-
На спину впавши, тітібга
Підносить лапки,— непокоїть небо.
Побачимо, чи вдасться йому спекатись мене! Що він робитиме, як я їхні яйця змию?!" — і причаївся до слушної нагоди. А коли от-от мали вже вилупитись гусенята, Океан припливом своїм змив усі до одного яйця цього подружжя. Жінка побачила, що гніздо порожнє, і, ридаючи, присікалась до чоловіка: "Хіба ж я, дурню, тобі не казала, що приплив Океану занапастить наше потомство і що нам треба було перенести гніздо далі від берега?! Але ж ти вперся, як той пень, і моїх порад не послухав. Ось до чого призвела твоя пиха! Таки правду кажуть:
Хто не слуха вірних друзів і порадників, той гине,
Як безтямна черепаха, що ціпок свій упустила".
Спитав її гусак: "Як же це сталося?", і вона розповіла.
Оповідка тринадцята
"Жила собі в якомусь озері черепаха на ім'я Камбугри-ва, і була в неї велика дружба з двома лебедями, яких звали Санката і Віката. Лебеді прилітали на берег озера й довго розмовляли з черепахою про богів, мудреців та відомих пророків, а при заході сонця поверталися до своїх гнізд. Минав час, і через відсутність дощів озеро почало мало-помалу висихати. Птахи дуже засмутилися і сказали Камбугриві: "О люба, наші серця тривожить те, як далі Житимеш у цьому багновищі?!" І сказала їм черепаха: Якщо в озері не стане води, то нам життя тут не буде. Мені, певно, десь треба шукати порятунку! Бо ж кажуть:Той, хто мужності не втратить,
Вийде з будь-якої скрути. [81]
Моряки рятунок знайдуть,
Коли гине корабель.
До того ж
"Розумний другу й родичу завжди готовий помогти,
Як небезпека виника",— говорить мудрий Ману так.
Отож принесіть мотузку та легеньку паличку, а потім знайдіть повноводе озеро. Я вчеплюся зубами за середину палички, а ви, взявшись за її кінці, віднесете мене до того озера". Лебеді сказали Камбугриві: "О люба, ми так і зробимо! Тільки пообіцяй, що мовчатимеш, інакше випустиш з рота палицю і впадеш!" Отак вони домовилися і вирушили в політ разом з черепахою, котра міцно закусила зубами середину палиці. Раптом Камбугрива побачила внизу якесь місто. Жителі його теж помітили незвичайних літунів і почали схвильовано кричати: "Погляньте! По-гляньте-но! Два птахи несуть щось, схоже на диск Вішну!" Камбугрива, почувши ці вигуки, озвалася: "Гей, чого ви так хвилюєтеся?!" Та не встигла вона рота роззявити, як упала на землю поміж людей і вщент розбилася. Ось тому я й кажу:
Хто не слуха вірних друзів і порадників — той гине,
Як безтямна черепаха, що ціпок свій упустила.
До того ж
"Якби не трапилось чогось", "Як все гаразд, то і гаразд" —
Живуть собі, загинуло "Хай буде так, як бог пошле".
Гусак запитав: "Як же це так?", і дружина розповіла.
Оповідка чотирнадцята
"Жили в якомусь озері три рибини: "Якби не трапилось чогось", "Як все гаразд, то і гаразд", "Хай буде так, як бог пошле". Були вони дуже розумні й завжди плавали вкупі. Одного разу повз те озеро проходили рибалки і гомоніли між собою: "Ти диви, скільки риби в цьому озері! А ми ще тут ніколи не були. Треба сюди нам вранці навідатися, бо на сьогодні нам харчу вистачить: добрий улов маємо, та [82] вже й вечоріє. Краще прийдемо сюди завтра вдосвіта". Підслухавши цю розмову, що вразила її, немов удар грому, "Якби не трапилось чогось" скликала всіх риб і сказала: "Отаке й таке, сестри, я чула від рибалок. Треба нам якнайшвидше перебратись до іншого озера. Бо ж сказано:Як могутній нападає, кволий мусить рятуватись,
Бо ж у нього і фортеці, й інших засобів немає.
А на світанку сюди прийдуть рибалки й почнуть ловити рибу. Так-от, гадаю, нам не можна залишатися в цьому озері ані на хвилину. Відома ж річ:
Ті мудреці, які знаходять вихід
Із небезпек, живуть у благоденстві,
Ті ж мудреці, що виходу не бачать,
Себе занапащають і свій рід".
Вислухавши це, "Як все гаразд, то і гаразд" мовила: "Твоя правда, шановна. Я згодна з тим, що нам треба звідси тікати. Бо ж сказано:
Рятунок у чужім краю собі шукає страхопуд,
Ворони, олені свою погибель в ріднім краї ждуть.
Для кого стеляться за обрії шляхи,
Той від жури за батьківщиною помре.
Мерзенний той, хто п'є з багна в краю чужім
І примовля при цім: "Яка смачна вода!"
"Хай буде так, як бог пошле" мовчки слухала їхню розмову, зрештою засміялася і сказала: "Все, що тут шановні говорили, нікуди не годиться. Не варті уваги слова тих перехожих. Чого це ми будемо ні сіло ні впало кидати озеро, яке дісталось нам від батьків та дідів? Якщо дожив свого віку, то, куди не піди, смерть тебе все одно спостигне. Недарма кажуть:
У кого захист є, того боронить і талан,
Однак беззахисних нещадно губить він.
Із волі талану подвижник вижива,
Вмира і вдома одинак, хоч би і догляд був за ним.
Так-от, я звідси нікуди не піду, а шановні нехай роблять, к самі знають". Дослухавши її, "Якби не трапилось [83] чогось" і "Як все гаразд, то і гаразд" в табуні з іншими рибинами перебралися до сусіднього озера. А коли вранці прийшли рибалки й закинули свої сіті, вони, крім крихітної "Хай буде так, як бог пошле", нічогісінько не впіймали, хоч не один раз неводами сколочували воду в тому озері. Тому я й кажу:
"Якби не трапилось чогось", "Як все гаразд, то і гаразд" —
Живуть собі, загинуло "Хай буде так, як бог пошле".
Але гусак заперечив їй: "Чого це, люба, мене має спіткати така сама доля, як "Хай буде так, як бог пошле"?! Ось побачиш — я силою свого розуму висушу цей мерзенний Океан!" А дружина-гуска йому відмовила: "Господи, невже ти вступиш з Океаном у двобій? Не треба гнівити його. Бо ж кажуть:
Безсилих гнів лиш наклика на них самих страшну біду,-
Скипає глиняний горнець і власні боки обпіка.
До того ж
Хто, сил не знаючи своїх, рушає з ворогом на бій,
Той знайде в ньому свій кінець, немов метелик у вогні".
На це гусак їй відповів: "Не кажи так, люба моя. Той, хто докладає певних зусиль, хоч сам і слабкий, неодмінно переможе могутнього ворога. Як то кажуть:
Хто не мириться з ганьбою, ворога весь час колошка.
Так, приміром, Відгунтуда й нині напада на Чандру.
До того ж
На слона, що розлютився, хоч який він здоровило,
Лев-гривань заносить лапу, хоч за нього менший тілом.
Крім того,
Проміння сонця з вишини паде на маківки гірські,
Куди подітися від них вершинам в сяєві своїм?!
Так-от, зберу я всіх дзьобатих і примушу його висохнути!" Гуска не вгавала: "Де тобі, чоловіченьку, впоратися [84] з ним, коли він і Джахнаві, і дев'ять сотень інших річок у себе вбирає, а також Інд і ще вісімнадцять сотень річок його напувають. То хіба можна буде висушити його за допомогою дзьобатих, яким під силу взяти лише по одній краплі води? Та й не зробиш цього, не приносячи належної жертви!" І сказав їй на це гусак: "Люба моя,
Хто зберігає силу й мужність,
Той корінь щастя добуває.
Міцний мій дзьоб, є досить часу,
І осушу я Океан.
Якщо не докладати сил,
В житті звитяги не здобути.
Так сонце хмари розганяє,
Як тільки визирне з-за пруга".
Дружина порадила: "Якщо ти справді хочеш розпочати боротьбу з Океаном, то склич усіх птахів і з ними разом приступай до діла. Бо ж кажуть:
Незборна спілка багатьох, хай навіть і дрібних істот,-
З травинок сплетене сильце змію вбиває, бо ж міцне.
А крім того,
І жаба, й муха, й горобець, хоч поодинці всі дрібні,
Змогли великого слона у спілці покарать насмерть".
Спитав її чоловік: "Як же це?", і вона розповіла.