Мені завжди казали, що гугенотам щастить у грі. Я й сам хотів би зробитись гугенотом, чорт мене забери!
Очі в Ла Гюр'єра заблищали, як дві жарини, але Коконна, захоплений грою, не помітив того.
— Зробіться, граф, зробіться, — сказав Ла Моль, — і хоч шлях, що привів вас до цієї думки, дуже дивовижний, проте наші приймуть вас якнайкраще.
Коконна почухав за вухом.
— Коли б я був певен, що вам щастить від цього, — сказав він, — запевняю вас... і взагалі, я не так уже держуся тієї меси, а що й король не більше...
— А до того ж... це така прекрасна віра, — сказав Ла Моль, — така проста, така чиста!
— І до того ж... вона в моді, — сказав Коконна, — і ще — вона приносить щастя в грі, бо ж, чорт мене забери, усі тузи у вас; я ж слідкую весь час за картами: ви граєте чесно, без шахрайства... певне, це од віри...
— Ви мені винні ще шість екю, — сказав спокійно Ла Моль.
— Ах, як ви спокушаєте мене! — сказав Коконна, — і якщо я цієї ночі лишусь незадоволений з пана де Гіза...
— То що?
— А те, що завтра я попрошу вас відрекомендувати мене королю Наварському, і не турбуйтесь, коли вже я стану гугенотом, то буду гугенотом більше, ніж Лютер, Кальвін, Меланхтон і всі реформатори в світі.
— Тихо! — сказав Ла Моль. — Ви посварите нас з вашим хазяїном.
— О, це правда! — сказав Коконна, звернувши очі до кухні. — Але він нас не слухає, він надто зайнятий в цей момент.
— Що він робить? — спитав Ла Моль, який з свого місця не міг бачити хазяїна.
— Він балакає з... Це він, чорт мене забери!
— Хто він?
— Отой самий нічний птах, з яким він розмовляв, коли ми приїхали, чоловік у жовтій куртці та коричневому плащі. Чорт візьми! та й гаряча розмова! Гей, метр Ла Гюр'єр, скажіть, ви часом не про політику розмовляєте?
Але на цей раз відповіддю Ла Гюр'єра був такий енергійний і владний рух, що Коконна, не зважаючи на всю свою любов до розмальованого картону, підвівся і підійшов до хазяїна.
— Що там у вас? — спитав Ла Моль.
— Ви питаєте вина, пане дворянин? — сказав Ла Гюр'єр, хапаючи швидко Коконна за руку. — Зараз принесуть. Грегуар! Вина панам!
Потім прошепотів йому на вухо:
— Мовчіть, мовчіть, якщо вам дороге життя, і відпровадьте товариша.
Ла Гюр'єр був такий блідий, чоловік у жовтому такий похмурий, що Коконна ніби аж затремтів і сказав, повернувшись до Ла Моля:
— Дорогий пане де Ла Моль, прошу вибачити. Ось ті п'ятдесят екю, що я програв, не встигши й оком змигнути. Сьогодні мені не щастить, і я боюся зовсім програтись.
— Добре, пане, добре, — сказав Ла Моль, — як хочете. Та й я не від того, щоб полежати з хвилину. Метр Ла Гюр'єр!..
— Пане граф?
— Якщо прийдуть за мною від короля Наварського, розбудіть мене. Я ляжу вдягнутий і швидко буду готовий.
— Так само і я, — сказав Коконна, — а щоб його світлості не чекати мене й хвилини, я зроблю собі зараз знак. Метр Ла Гюр'єр, дайте мені ножиці та аркуш білого паперу.
— Грегуар! — гукнув Ла Гюр'єр. — Білого паперу написати лист, ножиці зробити конверт!
— Ну, тут коїться щось зовсім надзвичайне, — мовив сам собі п'ємонтець.
— Надобраніч, пане Коконна! — сказав Ла Моль. — А ви, хазяїне, будьте ласкаві, покажіть, як мені пройти до моєї кімнати. На все добре, друже!
І Ла Моль, слідом за Ла Гюр'єром, зник на сходах, що повертали вгору. Тоді загадковий чоловік теж ухопив Коконна за руку і, тягнучи його за собою, сказав квапливо:
— Пане, ви тут сто разів трохи не проговорились про таємницю, від якої залежить доля королівства. Бог дав, що вам встигли вчасно заткнути рота. Ще слово, і я вбив би вас із аркебузи. Тепер ми, на щастя, самі, слухайте.
— Але хто ви, що говорите зо мною тоном командира? — спитав Коконна.
— Ви чули про сіра де Морвеля?
— Убивцю адмірала?
— І капітана де Муї.
— Чув.
— Сір де Морвель — я.
— О, о! — мовив Коконна.
— Слухайте ж мене.
— Чорт візьми! Адже я слухаю.
— Цс! — пустив сір де Морвель, підносячи пальця до губ.
Коконна завмер, дослухаючись.
Чути було, як хазяїн зачиняв двері у якійсь кімнаті, потім у коридорі, засунув їх на засув і швидко вернувся до розмовників.
Він подав одного стільця Коконна, другого Морвелю, а третього взяв собі і сказав:
— Скрізь позамикано добре, пане де Морвель, можете говорити.
На церкві Сен-Жермен л'Оксерруа пробило одинадцять годин. Морвель лічив один по одному удари, що, тремтячи, сумно лунали в темряві ночі, і, коли останній завмер вдалині, звернувся до Коконна, збентеженого усіма цими застережними заходами:
— Пане, ви добрий католик?
— Гадаю, — відповів Коконна.
— Пане, — вів Морвель, — ви віддані королю?
— Серцем і душею. Ви ображаєте мене, пане, звертаючись з таким питанням.
— Не будемо сперечатись; треба одно — щоб ви йшли за нами.
— Куди?
— Це вас не стосується. Ідіть, куди поведуть. Йдеться про ваше щастя і, може, про ваше життя.
— Попереджаю вас, пане, що опівночі у мене є діло в Луврі.
— Туди ми й ідемо.
— Мене чекає пан де Гіз.
— Нас теж.
— Але я маю особливий пароль, — сказав Коконна, трохи ображений, що доведеться поділити честь своєї аудієнції з сіром де Морвелем та метром Ла Гюр'єром.
— Ми теж.
— Але я маю спеціальний знак.
Морвель усміхнувся, витяг з куртки жменю хрестів з білої матерії, один дав Ла Гюр'єру, один Коконна і один лишив собі. Ла Гюр'єр почепив свій знак на шолом, Морвель — на капелюх.
— От як! — сказав вражений Коконна. — Значить, побачення, пароль, знак призначені всім?
— Так, пане; тобто усім добрим католикам.
— То, значить, в Луврі буде свято, королівський бенкет, чи що? — скрикнув Коконна. — І на свято не хочуть допустити цих собак-гугенотів?.. Добре! чудово! якнайкраще! Досить уже вони там величалися.
— Так, у Луврі буде свято, — сказав Морвель, — королівський бенкет, і гугеноти будуть на ньому дорогими гостями... Більше, вони будуть героями свята, вони заплатять за бенкет, і якщо ви згодитесь бути з нами, ми почнемо з того, що підемо запросити їх головного проводиря, їх Гедеона[30], як вони кажуть.
— Пана адмірала? — скрикнув Коконна.
— Так, старого Гаспара, в якого я не влучив, як останній дурень, хоч стріляв з королівської аркебузи.
— От чому, пане дворянин, я чистив собі шолом, гострив шпагу та ножі, — сказав скрипливим голосом Ла Гюр'єр, озброєний як на війну.
Почувши це, Коконна здригнувся і зблід, бо почав уже розуміти.
— Як, то насправді, — скрикнув він, — це свято, цей бенкет... це... зараз...
— Довго ж треба вам догадуватись, пане, — сказав Морвель, — видно, вам не так, як нам, остогидло нахабство цих єретиків.
— І ви взялися піти до адмірала та...
Морвель усміхнувся і, підвівши Коконна до вікна, сказав:
— Подивіться, — бачите там на майдані, в кінці вулиці, за церквою, гурток шикується в тіні?
— Так.
— У людей в тому гуртку на капелюхах білі хрести, як у метра Ла Гюр'єра, у вас і у мене.
— Ну?
— Ну, то відділ швейцарців з малих кантонів під командою Такено; ви знаєте, що вони заодно з королем.
— О, о! — скрикнув Коконна.
— Тепер, бачите відділ вершників, що проїздить набережною? Пізнаєте їх вождя?
— Як можу я пізнати його? — сказав, весь тремтячи, Коконна. — Я тільки сьогодні увечері приїхав до Парижа!
— Ну, це той, з ким у вас побачення в Луврі опівночі. Бачите, він їде туди, щоб почекати вас.
— Герцог де Гіз?
— Він самий. З ним колишній купецький голова Марсель і теперішній Шорон. Ці двоє піднімуть усе своє міщанство; а ось, гляньте, капітан кварталу увійшов у вулицю; дивіться, що він буде робити.
— Він стукає в кожні двері. Але що там на тих дверях, куди він стукає?
— Білий хрест, молодий чоловіче, такий, як у нас на капелюхах. Колись полишали богові клопіт відзначати вибраних своїх, тепер ми стали освіченіші і звільняємо його від цієї роботи.
— Але кожен будинок, куди він постукав, відчиняється, і з кожного виходять озброєні городяни.
— Він постукає і до нас, і ми теж вийдемо.
— І всі ці люди, — сказав Коконна, — підіймаються, щоб убити одного старого гугенота! Чорт візьми! Це ганьба! Це діло горлорізів, а не солдатів!
— Молодий чоловіче, — сказав Морвель, — якщо старі вам не до вподоби, можете вибирати собі молодих. Вистачить на всякий смак. Якщо гордуєте кинджалом, можете користуватись шпагою, бо гугеноти не з таких, що дають перерізати собі горло, не боронячись, і всі — і старі і молоді — стоять за життя, ви це знаєте добре.
— То, значить, їх повбивають усіх? — скрикнув Коконна.
— Усіх.
— З наказу короля?
— З наказу короля і пана де Гіза.
— Коли?
— Як ударить дзвін на Сен-Жермен л'Оксерруа.
— Ага, от чому той люб'язний німець, що служить у пана де Гіза... як бо його звати?
— Пан де Бем?
— Саме так. Так от чому пан де Бем звелів мені прибігти, як тільки ударять на сполох?
— Ви бачили де Бема?
— Бачив і говорив з ним.
— Де саме?
— В Луврі. Він завів мене туди, сказав пароль і...
— Дивіться.
— Чорт візьми! Це він сам.
— Хочете поговорити з ним?
— Не від того.
Морвель тихенько відчинив вікно. Справді, Бем проходив повз нього, а з ним чоловіка з двадцять.
— Гіз і Лотарінгія! — сказав Морвель.
Бем повернувся і, здогадавшись, що до нього мають справу, підійшов.
— А, це ви, пане де Морвель?
— Так, я; чого ви шукаєте?
— Готель "À la Belle-Étoile", щоб попередити монсі Гогонна.
— Я тут, пане де Бем! — сказав молодий чоловік.
— А, добре, добре! Ви готоф?
— Так. Що треба робити?
— Що скаже монсір де Морфель. То бути добрий католик.
— Чуєте? — сказав Морвель.
— Так, — відповів Коконна. — А ви куди йдете, пане де Бем?
— Я?.. — сказав де Бем, сміючись.
— Так, ви?
— Я йду сказати один слов адміралу.
— Скажіть йому два, коли треба, — сказав Морвель, — і на цей раз якщо він встане від першого, то не встане від другого.
— Будьте певні, монсір де Морфель, будьте певні, та навчіть добре той молодий чоловік.
— Так, так, не бійтеся, Коконна — добрі гончі, а добрі собаки полюють з самої природи.
— Прощайте.
— Ідіть.
— А ви?
— Починайте полювання, ми прийдемо на здобич.
Бем пішов, і Морвель зачинив вікно.
— Чуєте, молодий чоловіче? — сказав Морвель. — Якщо у вас є особистий ворог, то хоч би він і не був гугенот, запишіть його в список, і він піде з іншими разом.
Вражений усім, що бачив і чув, Коконна дивився то на хазяїна, що прибирав грізні пози, то на Морвеля, що спокійно витягав список з кишені.
— Щодо мене, — сказав він, — ось мій список: триста чоловік.