оселилось у Північній Італії. Від них походить назва області Ломбардія.
Оповідка третя
"...пішла до того святого отця; сіла в церкві коло ніг його..." — сповідалень на той час у церкві ще не існувало, як елемент інтер'єру вони з'являються лише в XVI столітті.
"сорок парастасів святого Григорія" — традиційно їх тридцять, як їх справив колись святий Григорій за спасіння душі ченця Юста.
Оповідка четверта
Дон — титул, що ставився перед іменами духовних осіб, а інколи і аристократів.
Пуччо ді Ріньєрі — городянин, із родини Каріні, що проживав у районі Флоренції Сан-Бранкаціо, або Сан-Панкраціо, названому так за ім'ям францисканського монастиря, що там містився.
терціарій — член так званого третього розряду, що існував ніби філіал при чернечому ордені. Терціарії жили, як правило, у себе вдома, хоча могли жити і в монастирі.
бичівники — або флагеланти — християнська секта в середньовічній Європі, члени якої намагались одвернути божий гнів і покару умертвінням своєї плоті і тому самі себе бичували.
Оповідка п'ята
мессер Франческо Верджеллезі — Верджеллезі або Верджолезі — знатна і могутня родина Пістойї, що очолювала спершу Білих Гвельфів, а потім Гібеллінів міста. В 1326 році член цієї родини на ім'я Франческо і справді поїхав головувати до Ломбардії.
подеста — бургомістр чи староста в італійському місті-республіці.
альба — світанкова пісня, що співалася під вікнами коханої.
Оповідка шоста
Річчардо Мінутоло — представник шляхетної неаполітанської родини, лицар і радник Роберта Анжуйського і королеви Джованни І, яка направила його у 1343 році своїм намісником і капітаном в Отранто.
Кателла — скорочене від Катерина.
Філіпелло Фігінольфі — високопоставлена особа при дворі королеви Джованни. Був одружений, однак, не з Катериною, а з Маттеою д'Апрано. Зменшувальна від Філіппо форма імені Філіпелло часто зустрічається при неаполітанському дворі.
Оповідка сьома
Тедальдо Елізеї — родина Елізеї — одна з найдавніших флорентійських родин, що мешкала спершу в районі Сесто Сан П'єтро, а потім поруч зі Старим ринком, тобто там же, де жила родина Аліг'єрі, з якою Елізеї, мабуть, були родичами.
Альдобрандіно Палерміні — Як і Елізеї, Палерміні також були старовинним флорентійським родом, належали до табору гібеллінів і жили в районі Сан Панкраціо. Однак, імена Тедальдо, Альдобрандіно і Ермелліна не зустрічаються серед імен членів цих родин, хоч і були досить розповсюдженими на той час у Флоренції.
Сан Лодеччо — містечко на шляху з Ріміні до Урбіно, в якому побував Боккаччо, подорожуючи Адріатичним узбережжям Емілії і Марке.
Калугир — чернець.
Фаціоло — скорочене від Боніфаціо.
жолдак — найманий солдат.
Оповідка восьма
Гірський дідуган — легендарний старець Гасан-ібн-ас-Саббах, що очолював азіатську секту Ісмаїлітів. Він мав серед гір чудовий сад, до якого приводив молодих хлопців і дівчат, напуваючи їх перед тим снодійним, і запевняв їх, що вони потрапили до Раю. Примушував їх потім приймати наркотики і спонукав на негідні вчинки. Про Гірського старця в Європі дізналися з оповідей хрестоносців і Марко Поло.
Оповідка дев'ята
Жілетта з Нарбонни — Нарбонна — місто у Південній Франції. Жілетта — зменшувальне від Еджидії. Всі персонажі цієї новели вигадані.
Бертран Руссільйонський — Руссільйон — графство у Південній Франції, поруч зі східними Піренеями.
"...вирішив допомогти флорентійцям у їхній війні проти Сієни". — серед війн ХШ ст. між Сієною і Флоренцією варто згадати війну 1260 року, програну флорентійцями під Монтаперті. Інші відомі війни — 1228, 1235, 1254, 1268 років; але ворожнеча між цими тосканськими містами точилась майже постійно.
рейментар — воєначальник, командир.
Оповідка десята
Рустіко — ім'я, яке часто давали монахам та схимникам. Капса (або Гафса) — місто у Тунісі.
Фіваїдська пустиня — місце, облюбоване схимниками у Єгипті.
"Діоней і Ф'яметта виспівували собі про лицаря Гвільєма та мадам де Вержі". — Лицар Гвільєм — славетний провансальский трубадур ХІІІ ст., що кохався з дружиною свого сеньйора, графа Руссільйонського, який убив його і примусив невірну дружину з'їсти серце її коханого. Мадам де Вержі — героїня французького рицарського роману; пізніше її ім'я було пов'язане з історією відомого французького трувера де Кусі, що нібито заповідав, гинучи в хрестовому поході, послати своє набальзамоване серце коханій, чоловік якої примусив її те серце з'їсти. Мотив "з'їденого серця" був дуже поширений у середньовічній куртуазній літературі.
ДЕНЬ ЧЕТВЕРТИЙ
Філіппо Бальдуччі — Бальдуччі — відома міщанська родина у Флоренції, члени якої працювали у банку Барді, де свого часу був зайнятий і Боккаччо.
гора Азінайська — гора поруч з Флоренцією, більше відома під назвою Сенаріо. Тут у печерах раніше жили схимники.
Гвідо Кавальканті (1259—1300) — італійський поет і філософ, друг Данте.
Чіно із Пістойї (1270—1336) — юрист і ліричний поет, був знайомий з Данте.
Оповідка перша
Танкред, князь салернський — вигаданий персонаж, навіяний спогадами про норманський період Салерно, так само, як і Гвіскардо. Але подібні імена зустрічались серед князів Салерно і володарів Капуї.
"...без вагання з'єднаю при твоїй помочі мою душу з тією, що ти їй, серце, так вірно служило!" — згідно з середньовічними уявленнями, душа людини містилася в крові, а отже і у серці.
Оповідка друга
Імола — містечко трохи південніше від Болоньї.
Берто делла Масса — брехливий і розпусний чоловік, чиє ім'я стало уособленням лицемірства.
"…махнув із горя в Венецію, те утечище всякого непотребу…" — уїдливість Боккаччо до Венеції та венеціанців пояснюється історичним суперництвом між Флоренцією і Венецією, підсиленим тим, що флорентійці підтримували добрі стосунки з заклятим ворогом Венеції — Генуєю.
"...постригся в ченці-мінорити, нарікшися отцем Альбертом". — ймовірніше усього він служив у найбільш відомому францисканському монастирі Венеції де'Фрарі.
Франціск Ассізький (1182—1226) — проповідник і поет, засновник чернечого ордену францисканців.
Монна Лізетта з роду Квірінів — рід Квіріно був одним з найдавніших у Венеції.
міст Ріальто — на одному з найважливіших островів Венеції, ім'я якого він носить. Дім Лізетти містився саме навпроти нього, там де зараз знаходиться рибний ринок.
Оповідка третя
Нінетта, Мадлена, Бертелла, Фолько і Угетто — ці імена покликані відтворити провансальський колорит оповідки.
Кандія — найбільше місто Кріту.
Оповідка четверта
"Гвільєльмо Другий, король Сицилії, мав...двох дітей — сина Руджієрі та дочку Костанцію". — насправді Гвільєльмо II Добрий, король Сицилії з 1166 по 1189, син Гвільєльма I Злого, не мав дітей: Руджієрі і Костанца були його дядьком і тіткою.
Джербіно — ім'я ймовірно походить від назви островів — Isole Gerbe — за які змагалися два королівства.
голдувати — бути в васальській залежності від когось.
"...як показано йому рукавицю, сказав, що вона тут ні до чого, бо соколів немає…" — мисливських соколів пускали на здобич з руки, захищеної рукавицею.
Оповідка п'ята
Сан-Джіміньяно — містечко поруч зі Сієною, що славилось своєю вовною. Цікавий історичний збіг: санджіміньянські купці Ардінгеллі переселяються з Мессіни (де була значна колонія санджіміньянців) до Неаполя, як і брати Ізабетти.
"…кущ прегарних салернських васильків". — такого сорту в дійсності не існує. Однак, з 11 сортів є один, що в перекладі з арабської означає "головний, черепний". Ймовірно, він теж був відомий у Італії, і Боккаччо напряму пов'язав назву рослини із сюжетом новели.
Оповідка шоста
Брешія — місто на півночі Італії.
мессер Негро да Понте Карраро — видозмінене від Понте Каралі, або Понкарале, брешанської родини, відомої також і у Флоренції.
"Щоб же ніяка сила, опріч смерті, не змогла їхрозлучити, молодята взяли потаємне шлюб". — Габріотто і Андреола — майже попередники славнозвісних Ромео і Джульєтти.
Оповідка сьома
Сан-Галло — церква, монастир і лікарня, що містились за однойменними воротами Флоренції.
Ладжіна — скорочено-пестливе від Аделаїда, Аделаджа.
Пуччіно — скорочене від Якопо < Якопуччо < Якопуччіно.
Оповідка восьма
Сіг'єрі — багаті флорентійські купці.
Оповідка дев'ята
"...одного звали Гвільєм із Россільйону, а другого — Гвільєм із Кабестану. Обидва вони були... між собою великі друзі". — насправді Гвільєм із Кабестану (область у східних Піренеях) був не другом, а васалом Гвільєма із Россільйону.
Оповідка десята
Маццео делла Монтанья — або Маттео Сельватіко, придворний лікар неаполітанського короля Роберта, якому Маццео присвятив у 1317 році велику медичну енциклопедію. Помер в поважному віці після 1342 року.
Руджієрі да Єролі (точніше, д'Аєролі, за назвою земельних володінь) — справжнє прізвище його Мелі або Меле; після довгих літ злодійства очолив загін розбійників, який "діяв" у перші роки правління королеви Джованни.
Амальфі — містечко на узбережжі Тірренського моря поруч з Салерно.
Унція — золота монета, що була в обігу в Неаполітанському королівстві і дорівнювала за вартістю флорентійському флорину.
ДЕНЬ П'ЯТИЙ
Оповідка перша
Арістіпп (Галезо, Кімон), Іфігенія, Кіпсей, Пасімунд, Лісімах, Ормізд, Кассандра — грецькі імена.
"…коло прохолодної дзюркотливої криниці спала на зеленій траві дівчина-красуня..." — зустріч із сплячою красунею весною серед лісу біля криниці відповідає канону середньовічного любовного роману, але одночасно символізує стан душі героя, який після пробудження красою зможе розкрити всі свої найкращі якості.
Оповідка друга
Мартуччо Гоміто — з цим іменем не пов'язано жодних документальних свідчень, однак воно було досить розповсюдженим в ті роки в Неаполітанському королівстві. Гоміто — або Коміто означало "капітан озброєного корабля".
Карапреза — ім'я жінки походить від назви трапанської колонії, що була заснована на узбережжі Тунісу і населення якої займалось рибальством та виловом коралів.
Цар Абдаллах — викривлене Муліабдела, ім'я могло належати одному з двох тодішніх султанів хасидської династії у Тунісі — Абу Абд Аллаху Мухамеду І (1249—77), або Абу Абд Аллаху Мухамеду ІІ (1295—1309).
Оповідка третя
П'єтро Боккамацца — існувало на той час дві родини Боккамаццо: Боккамаццо ді Сант'Анджело і Боккамаццо дел Кардинале. До першої належала Анджела, дочка Ніколао Боккамацца, можливо внучка Аньолелли, до другої — дружньої партії Орсіні, як і герой цієї оповідки — Джованні Боккамацца, призначений кардиналом, що помер у 1309 році в Авіньоні.
"В Римі, що колись був усьому світові голова, а тепер на хвоста звівся..." — іронічне переінакшення лозунгу, що викарбовувався на римських монетах ("Roma caput mundi" — Рим — голова світу).