Чепперелло або Чапперелло Дієтаюті із міста Прато був одружений і мав дітей; працював, однак, не нотарем, а збирачем податків і десятин на користь Філіппа Красивого та папи Боніфація VIII. По-італійськи його ім'я, що так нагадує прізвисько, може походити від іменника ceppo — "поліно", "обрубок" — із додаванням зменшувального суфіксу — arello, або ж бути зменшувальним від Ciapo, деформованої форми імені Jacopo.
Костирник — гравець у кості.
"...кинуть його у яму, як собаку" — у ями (тобто рови, що оточували браму міста) викидали тіла самогубців, єретиків і відлучених від церкви, а також лихварів.
"Сих ломбардців собачої віри..." — ломбардцями у Франції називали всіх вихідців із Північної Італії, з Тоскани в тому числі. "Ломбардець" було синонімом слова лихвар, яке часто супроводжувалось зневажливим chien — фр. — собака.
Парастас — заупокійна служба.
Стихар — верхній одяг церковнослужителів.
Казальниця — амвон, підвищене місце в церкві для проповідника.
Святий Чаппеллетто — звісно, ім'я цього "святого" не фігурує в жодному переліку. Однак, у XIV столітті канонізація святих не була ще передана папській курії і виявлялась досить простим, буденним обрядом, як показує Боккаччо у своїй новелі.
Оповідка друга
Содомлянський гріх — педерастія.
Хліби духовні — церковні посади і пов'язані з ними прибутки.
Симонія — продаж церковних володінь, посад і духовних звань.
Клірик — служитель церкви.
Оповідка третя
Мельхіседек — розповсюджене єврейське ім'я, що означає "цар справедливості".
Саладін — (Салахаддін, він же Юсуф-аль-Малік-ан-Насер) — єгипетський султан (1138—1193), засновник династії Аюбідів. У 1187 році оволодів Єрусалимом, що дало привід до третього хрестового походу. Славився своєю толерантністю в справах віри. В час його правління Єгипет в Європі часом називали Вавілонією.
Віра агарянська — мусульманська.
Оповідка четверта
"Не з-так далеко од наших країв, у Луніджані, був колись монастир..." — автор називає монастир Монтелунго поблизу містечка Понтремолі, що належав Абатству Св. Дзено, але описує події іншого, більш відомого йому самому монастиря Санта Кроче дель Корво (що на горі Капріоне, поруч з містечком Лерічі). Цей заклад, створений у 1176 році і покинутий у 1350—60 роках, належав пізанському Абатству Св. Мікеле.
Дорміторій — спальний покій у монастирі.
"...вирішив нагримати на нього добре та й ув'язнити" — кожен монастир мав карцер для ув'язнення монахів, що провинилися.
"…служу в законі святого Бенедикта" — мається на увазі чернечий орден бенедиктинців.
Оповідка п'ята
Маркізат Монферрато (іт. Monferrato— залізна гора) — середньовічна держава, що містилась між сучасними областями Італії Лігурія і П'ємонт. Утворилась наприкінці X ст., з 1536 р. — під владою мантуанських герцогів Гонзага, у 1631 частково, а у 1713 повністю приєднана до герцогства Савойї і П'ємонту.
"…обачна женщина стережеться полюбити мужчину вищого за неї станом" — канони середньовічної куртуазної поведінки, повністю викладені у трактаті Андреа Каппеллано "Про кохання". Цікаво, що чоловікам навпаки "радилось" закохуватись у шляхетніших жінок.
"Маркіз Монферратський, муж доблесний..." — постать історична, це був Коррадо дельї Алерамічі, відомий захисник Константинополя і Тіру. Один з найактивніших учасників ІІІ хрестового походу, незадовго до смерті (1192) тримав почесне звання короля Єрусалиму. Однак Коррадо не полишав дружину вдома у Монферрато: на час свого перебування у Константинополі (1187) він удівець. Тут Коррадо одружується з Теодорою, сестрою імператора Олексія, яку потім залишає, одружуючись у 1190 році з Ізабеллою, принцесою Єрусалима. Отже, і в цій новелі Боккаччо вдається до улюбленого ним прийому поєднання історичних подій і бувальщини з вигадкою.
Храмовий хорунжий (гонфалоньєр) — прапороносець духовно-лицарського ордену, згодом просто почесний титул.
Філіпп Кривоокий — французький король Філіпп Август (1165— 1223), що очолив ІІІ хрестовий похід разом з німецьким імператором Фрідріхом Барбароссою і англійським королем Річардом Левове Серце.
Оповідка шоста
Чернець-мінорит — член францисканського ордену жебруючих монахів. У даній новелі Боккаччо, ймовірно, мав на увазі конкретну особу — ченця Міно із Сан Квіріко, інквізитора у Флоренції з 1332, якого за жадібність та негідну поведінку було розжалувано у 1334 році.
Епікур — давньогрецький філософ-матеріаліст (342— 270 до н.е.), згідно з вченням якого душа складається з атомів, що після смерті людини розпадаються і зникають.
"…огонь, яким йому загрожували, замінено було ласкаво на хреста.. " — тобто спалення на вогнищі було замінено покаянням. Приречені до покаяння мали нашивати на свій одяг полотняного хреста.
Храм Чесного Хреста — мається на увазі церква Санта Кроче у Флоренції — головний осередок францисканців.
Оповідка сьома
Бергаміно — можливо, мався на увазі Ніколо на прізвисько Пергаміно, майстерний оповідач, автор твору "Dialogus creaturarum".
Примас — у першій половині ХІІІ століття дуже популярним є Примас Кельнський, автор численних "пісень голіардів" і кількох невеликих поем, написаних латинською мовою, блискучий імпровізатор.
Клюнійський абат — згадки про бенедиктинське абатство Клюні на південному сході Франції і про щедрість його настоятелів часто зустрічаються у середньовічній літературі.
Кане делла Скала — Мессер Кангранде делла Скала (1291— 1329) — володар Верони, також відомий своєю щедрістю, гостинністю і прихильністю до людей науки і мистецтва. Свого часу прихистив при своєму дворі вигнанця Данте.
імператор Фрідерік — Фрідерік ІІ (1194—1250), король Сицилії. Здобув славу заступника і покровителя поетів. Провадив боротьбу з папою та північноіталійськими містами за владу в Італії. Його прихильники звались гібелінами, а прихильники папи — гвельфами.
"Намислив він якось справити в Вероні пишну та розкішну учту..." — серед можновладців було прийнято давати банкети на честь урочистих подій. Відомим був привід перемоги Верони над Падуєю (1328). До двору запрошувалось звично багато усякого люду на потіху володарю — від блазнів до вчених і поетів.
"…сам він із своїми кіньми й челяддю проживається в трактирі" — найімовірніше, Бергаміно зупинився у трактирі на площі Св. Анастазії (на цьому місці і зараз є готель "Дві башти"), де часто заночовували запрошені двору синьйорів делла Скала.
Оповідка восьма
Гвільєльмо Борсьєре — (точніше, Гульєльмо) можливо, був реально існуючим дотепником, якого згадує ще Данте у "Божественній комедії" (Пекло, XVI, 70—72), але про нього майже нічого невідомо: лише приблизна дата смерті — початок XIV ст.
мессер Ерміно де Грімальді — прізвище Грімальді належить відомому шляхетному роду Генуї. Але на другу половину ХІІІ століття нікого з родини Грімальді не звали Ерміно, отже ця новела Боккаччо є, ймовірно, переспівом одного з анекдотів на досі популярну в Італії тему про неймовірну скупість генуезців.
Оповідка дев'ята
кіпрський король — першим королем Кіпру був Гі де Лузіньян (1192—1194), відомий своєю безхарактерністю і нездатністю до правління. В дійсності, на відміну від того, що писав Боккаччо, кіпрський король так і не зміг позбутися своїх вад.
Готфрід Бульйонський (1061—1100) — герцог Долішньої Лотарингії, очолив І хрестовий похід (1096—1099), коли було відвойовано Єрусалим.
Оповідка десята
Маестро Альберто з Болоньї — ймовірно, Боккаччо мав на увазі відомого лікаря Альберто дей Дзанкарі, який народився близько 1280, дипломувався у 1310, практикував у місті Равенна, а потім викладав у Болонському університеті. Останнє, що про нього знаємо — заповіт, написаний ним 15 серпня 1348 року. Був двічі одружений, другу дружину звали саме Маргарита.
Мальгеріда де Гізольєрі — Гізольєрі — відома болонська родина, у відомостях про яку, однак, не було знайдено імені Мальгеріда — болонського варіанта Маргарити.
балада (від іт. ballata< ballare— танцювати) — лірична пісня, під яку часто танцювали.
ДЕНЬ ДРУГИЙ
"Уже сонечко світлом своїм день новий усюди розсвітило і пташки, веселих пісень у зеленому вітті вищебечуючи..." і далі по тексту — характерне для багатьох інтродукцій "Декамерону" авторське звернення до буколічного топосу — опису чудового місця на лоні природи. Схожий пейзаж знаходимо в одному з сонетів Боккаччо ("Навколо джерела, серед зелених лук...").
Оповідка перша
Мартелліно (а також Стеккі і Маркезе) — флорентійські паяци, досить вуличного рівня.
Святий Гендрік (точніше, Арріго) із Тревізо (або з Больцано) — Арріго Блаженний, у день смерті якого (10 червня 1315) і справді відбувалися всі дива, про які йдеться в новелі. Подробиці його життя, подзвін і навіть зцілення паралітика (справжнє!) — реальні події. Мощі Арріго Блаженного і зараз знаходяться у Соборі Тревізо.
"…на плацу повно німців" — точніше, не німців, а співвітчизників Арріго, мешканців прикордонного з німецькими землями міста Больцано.
суплікатор — прохач, скаржник.
Сандро Аголанті — Аголанті — прізвище відомої флорентійської родини, вигнаної із Флоренції у другій половині ХІІІ ст.; деякі документи початку XIV ст. згадують про Аголанті, що мешкали у Тревізо та Венеції разом з іншими флорентійцями-банкірами, які витіснили в цій сфері діяльності місцевих євреїв.
"...мав велику силу при синьйорові" — історична неточність: з грудня 1312 року в Тревізо не було синьйора, отже мається на увазі, мабуть, бургомістр Манно делла Бранка да Губбіо.
Оповідка друга
Рінальдо д'Асті — містечко Асті на Півночі Італії (сучасна область П'ємонт) було важливим торговельним центром, а ім'я Рінальдо досить часто зустрічалося в тих краях. Однак, можливо, автор мав на увазі і одного з флорентійських купців, яких було багато у Феррарі і Болоньї.
Кастель Гвільєльмо — укріплене містечко між Феррарою і Есте, на половині шляху до Верони. Тут Боккаччо зупинявся під час своїх подорожей по Венето і Романьї.
"...де буває, святому Юліанові не помолившись..." — святий Юліан — шанований у середні віки покровитель мандрівників, що забезпечував їм у шляху гостинність пристанища і теплу ночівлю.
Феррарський маркіз Ацца — мається на увазі Аццо VIII, володар Феррари, що помер у 1308 році.
Сольдо — мідна монета вартістю 1/20 флорина; динар — 1/12 частина сольдо.
"…за упокій отця і матері святого Юліана" — згідно з легендою, батьки помилково були вбиті Юліаном.