Найменший з пароплавів являв собою залізне громаддя водотоннажністю в 9460 тонн, а найбільший — у 12 500 тонн, на кожному поставили від чотирнадцяти до двадцяти двох гармат, кулемети, далекоміри, прожектори. Забезпечили судна піроксилінбвими патронами для підривних робіт, обладнали на них бомбові погреби, й радіорубки. Багато було різних переробок, щоб пристосувати пароплави для виконання воєнних завдань. А коли все було готове, їх включили до категорії крейсерів 2-го рангу. Вони мали хороший хід — дев'ятнадцять вузлів. І ще в них була одна позитивна якість — вони могли брати великий запас палива і понад два місяці перебувати в плаванні, не заходячи в порт. Але особовий склад був не на належному рівні. Морське відомство не виділило для них бойових моряків: більшість офіцерів була з Добровільного флоту, а команди — із запасних матросів, не навчених і не знайомих з найновішими приладами.
За кілька днів до Цусімського бою командири цих кораблів одержали від командуючого Рожественського секретні пакети з інструкціями. Кожне з чотирьох суден, відокремившись від ескадри, рушило своїм шляхом, щоб діяти у визначеному районі, і, вони вже жодного разу один з одним не зустрічались. Всім Тм було наказано ловити. воєнну контрабанду, що йшла до Японії. Вважали, що, виконуючи таке завдання, вони разом з цим проведуть ефектну воєнну демонстрацію у тилових водах біля берегів противника. Така диверсія російських суден може відвернути увагу і роз'єднати його головні морські сили, зосереджені в Корейській протоці для зустрічі нашої 2-ї ескадри. Вище командування було певне, що крейсери в цій війні з Японією відіграють дуже важливу роль. А що ж вони насправді зробили?
"Рион" крейсирував на водних шляхах Шанхай — Квельпорт — Нагасакі, йому відразу ж пощастило— 13 травня о восьмій годині вечора він зустрів норвезький пароплав "Транзит". Надійшли відомості, що вантаж пароплава становлять порох і рушниці, а є фальшиві документи на гас у Гонконг. Освітлений прожектором, почувши попереджувальний постріл, "Транзит" зупинився. Наблизились до нього мало не впритул. Спочатку мали намір оглянути його, але потім командир, капітан 2-го рангу Троян, передумав і обмежився лише тим, що запитав у рупор:
— Звідки?
— З Артура. Порожній.
— Добре. До побачення. "Транзит" відпустили.
А командир заходив по містку.
Наступного дня зустрілись ще з одним судном. Під час огляду виявилось, що це теж норвезький пароплав, який ішов з Америки до Таку з повним вантажем лісу. Документи були всі в порядку. Приязно розпрощались і з цим пароплавом.
Вдосвіта 15 травня "Рион" взяв напрям до острова Росе і йшов малим ходом, зигзагами. Погода була ясна. За цілий день це бачили на горизонті жодного димку. І тільки надвечір затримали німецький пароплав "Тетартос". На ньому виявили залізничний вантаж японського походження. Цей вантаж супроводжували сім чоловік японців-здавальни-ків. Не було ніякого сумніву — контрабанда.
Призова комісія вирішила потопити пароплав "Тетартос". Але командир, керуючись якоюсь неясною інструкцією міністерства закордонних справ, довго не погоджувався з ухвалою комісії. Офіцерам довелося палко переконувати його. Нарешті він розпорядився посадити на пароплав свій конвой і лягти на зюйд-вест 71е, щоб якомога далі відійти від берега в море. Вранці застопорили машини. З пароплава перевезли на крейсер особовий судновий склад. На "Тетартосі" відкрили кінгстони, але він довго не тонув. Пізніше по ньому дали три постріли з відстані в п'ять кабельтових. Усі три снаряди влучили в нього, але жоден з них не вибухнув. Пароплав і далі тримався на воді і лише о пів на першу повільно пішов на дно.
"Рион", проблукавши днів з чотири в тумані, натрапив на англійський пароплав "Сілурнум". Це сталося в тридцяти милях від Сідельних островів. Капітан пароплава зустрів російського офіцера на палубі, привітався з ним і вирішив одразу ж приголомшити його:
— Дуже сумні і тяжкі новини маю для вас.
Від нього дізналися, що 2-у ескадру розбито. Це стверджувалося і шанхайськими газетами, одержаними від капітана. Очевидно, капітан розраховував, що ці сенсації відвернуть увагу росіян від огляду його пароплава, але дарма. На кораблі виявили сто тридцять кіп бавовни, яку викинули в море.
Звістка про загибель ескадри тяжко вразила весь екіпаж. Про дальші операції ніхто вже не думав. Перед людьми постало питання: куди йти, щоб запастися вугіллям і повернутись до Росії? Рушили в Бата-вію, де людей з "Тетартоса" перевезли на берег і почали вантажити вугілля. Тут з "Риона" дезертирувало тридцять шість матросів. Голландці не дозволили стояти в гавані більш ніж двадцять чотири години. "Рион" знявся з якоря і рушив у Рас-Гафун.
Чотирнадцять днів гойдались на хвилях Індійського океану. 17 червня показались ререги Африки. Попереду височів стрімкий мис Рас-Гафун. Тут, далеко від театру воєнних дій, у вахтовому журналі "Риона" зробили запис про випадок, що ним екіпаж згодом пишався.
Була одинадцята година ранку 17 червня, коли з містка "Риона" офіцери помітили дивну картину. Біля берега, повернувшись до нього лагом і накренившись на лівий борт, стояв на одному місці пароплав. На ньому майоріли якісь прапори. Командир повернув "Рион" просто на пароплав. Коли наблизились до нього на відстань у півтори милі, то побачили французький прапор і сигнал: "Терплю біду". Через борти пароплава, що накренився, плескали хвилі. Командир крейсера капітан 2-го рангу Троян добре розумів, що під час мусону, який дув у бік берега, неможливо було в такому відкритому місці стати на якір. І тільки виняткові обставини змусили пароплав це зробити. Круті брижі посмикували канат якоря. З "Риона" спустили вельбот. Це теж було рисковано. Як згодом виявилося, усі французькі шлюпки, що їх спустили на воду, перекинуло хвилею, а пасажирів перевозили на берег тубільці на своїх човнах. Проте прапорщик Нечаев рушив на вельботі до пароплава, що терпів біду, і за годину повернувся на крейсер. Командирове доручення* було виконано: на крейсер привезли помічника капітана французького пароплава "Шадок". Від француза дізналися, що їх пароплав сів на каміння два дні тому. Зняти його з мілини було неможливо. Пасажири, що їх переправили тубільними човнами на суходіл, розташувались там табором у восьми милях від берега. їх було шістсот вісімнадцять чоловік. Серед них були жінки, діти й хворі. Туди з крейсера послали на шлюпках двох офіцерів і шістдесят чоловік команди. Вони взяли з собою сім пар носилок. Пасажири і екіпаж пароплава насилу добирались по піску в спеку до берега. Команда "Риона" допомагала нести дітей і хворих на носилках. Вісім миль ішли протягом півдоби. Перебуваючи вже на крейсері, французи, пограбовані тубіль-цями-сомалійцями, із захватом говорили про благородний подвиг російських моряків. Врятовані зібрали для команди кілька сот франків. Але командир грошей не взяв і висловив від імені французів подяку команді.
"Рпон", залишивши Рас-Гафун, взяв курс на Аден. В путі в нього вийшло все вугілля, в топках.почали палити дерево. "Рион" ледве добрався до порту.
В Адені він здав урятованих людей на два іноземні пароплави і добре запасся паливом.
Дальше плавання крейсера відбувалось без пригод.
16 липня "Рион" кинув якір на кронштадтському рейді.
Крейсер "Кубань" одержав наказ бути при вході в Токійську затоку і ловити воєнну контрабанду. Міняючи весь час курс, він повинен був триматись від берега на відстані не менш як сто миль. Прибувши в призначений район, командир крейсера разом із штурманом почав розглядати карти шляхів комерційних суден. Після тривалих роздумів він обрав найжвавіше місце в Тихому океані, де сходяться шляхи від Ванкувера, Сан-Франціско, Сандвічевих островів, Сіднея. Усе свідчило про те, що їм доведеться потопити багато призових суден. Але сподівання не справдились: за десять днів крейсер чомусь не зустрів жодного пароплава. Посвіжіло, більшали хвилі. 23 травня крейсер повернув до Камрангу, щоб підвантажитись вугіллям. На цьому шляху він зустрів три іноземних судна. Доповіли про них командирові. Але він одмахнувся і сказав:
— Не будемо затримувати їх! При такій великій хвилі ми навіть не зможемо шлюпки спустити.
Так ці судна й пішли без огляду.
А днів .через три зустріли ще два пароплави — австрійський і німецький. Але цього разу діяли за всіма правилами — оглянули їх. Ніякої контрабанди на пароплавах не виявили. Але екіпаж крейсера дуже схвилювався, дізнавшись від зустрінутих моряків про загибель 2-ї ескадри. Тепер всі думали тільки про те, щоб якнайшвидше втекти далі від Японії.
З серпня "Кубань" став на якір в Лібаві. Дев'ять з лишком місяців крейсер був у плаванні. За цей час він пройшов відстань у тридцять сім тисяч п'ятсот миль, ;Екіпаж його становили мало не п'ятсот чоловік. Скільки праці в них пішло, скільки було в них переживань, і все це, з воєнної точки зору, було марне, немов крейсер зробив рейс тільки заради тривалої прогулянки.
"Днепр" мав оперувати в Східно-Китайському морі. Відокремившись від ескадри, він провів свої транспорти до Шанхая, Зразу ж по тому командир крейсера капітан 2-го рангу Скальський скликав військову раду, де докладно розробив план операції. Але наступного дня, на здивування офіцерів, командир змінив цей план і взяв курс на Філіппінські острови. Мабуть, йому хотілось бути якомога далі від Японії. Крейсер, не заходячи в порт, зупинився просто в морі, біля північних островів Філіппінського архіпелагу. Але чим зайнятися тут, щоб провести час? Почали скребти і підфарбовувати борти, начебто "Днепр" готувався до урочистого параду. На це пішло два дні. А далі вже незручно було стояти на одному місці із застопореними машинами і, нічого не роблячи, погойдуватись на морських брижах.
"Днепр" рушив до Гонконгу. На четвертий день крейсирування — 15 травня — він на цьому шляху натрапив на перше парове судно. Якось дивно було зустріти так далеко в морі від острова Седдельс річний англійський пароплав "Самсон". Його оглянули і відпустили. Наступного дня "Днепр" мав дуже щасливу зустріч. Команда його вже цілий місяць плавала, не маючи що курити, а австрійський пароплав "Ніпон", зупинений "Днепром", дав їм тютюн.