Цей цар, як мені розповідали, мав у своїх скарбницях стільки срібла, що ніхто з царів, які жили після нього, не могли його в цьому перевершити і навіть наблизитися до нього. І оскільки він хотів надійно зберегти свої скарби, кажуть, що він наказав побудувати кам'яну будівлю(3). Одна із сторін муру цієї будівлі була частиною зовнішньої огорожі його палацу. Але та людина, що її побудувала, задумала лиху справу і вдалася до таких хитрощів. Вона влаштувала так, що один із каменів могли легко витягти з муру двоє людей чи навіть одна людина. Коли було закінчено будування скарбниці, як мені сказали, цар поклав туди свої скарби і коли минув деякий час, будівельник, що наблизився до кінця свого життя, покликав до себе своїх синів (а їх у нього було двоє) і повідомив, що, піклуючись про їхнє майбутнє, щоб у них були всі засоби для заможного життя, він зробив таку хитрість, будуючи цареву скарбницю. І коли він докладно пояснив їм усе, що треба було знати, щоб відсунути камінь, і вказав на його розмір, і сказав, щоб вони ретельно дотримувалися його вказівок, і тоді вони зможуть розпоряджатися царевими скарбами. Після того, кажуть, він помер і не минуло багато часу, як його сини розпочали роботу. Вночі вони прийшли до палацу, знайшли той камінь у мурі будівлі і без усяких труднощів пересунули його руками й узяли там багато скарбів. Проте, сталося так, що цар відчинив двері скарбниці і збентежився, побачивши, що в джбанах не було грошей, але не знав, хто це міг зробити, бо і печатки були цілі і двері скарбниці замкнуто. Але оскільки він відчиняв скарбницю і два і три рази і щоразу знаходив, що грошей ставало все менше й менше (бо злодії не припиняли крадіжки), кажуть, що він зробив таке: він наказав виготувати пастки і поставити їх навколо джбанів, у яких були гроші. І коли прийшли злодії, як і перед тим, і один із них зайшов туди, щойно наблизившись до джбана, з якого хотів узяти гроші, як потрапив у пастку. Коли він зрозумів, що з ним сталося, то одразу покликав свого брата, розповів йому, як було, і сказав, щоб той, не гаючи часу, зайшов усередину і відрубав йому голову, щоб не побачили, хто він такий і не захопили його брата. Той подумав, що брат правильно каже, послухався його і зробив так, як той сказав. І поклавши на місце камінь, повернувся з головою свого брата додому. Скоро розвиднилося, зайшов, кажуть, цар у свою скарбницю і розгубився, побачивши безголове тіло злодія в пастці, а скарбницю цілою, як і була і ніде там не було видно, через що хтось міг зайти і вийти. В своїй розгубленості, як кажуть, він наказав повісити труп злодія на мурі скарбниці, призначив людей охороняти його і дав їм наказ, коли вони побачать, що хтось плаче або стогне, дивлячись на труп, схопити того і привести до нього. Тим часом як померлий залишався висіти там високо на мурі, мати злодія почала обурюватися. Вона наказала синові, що врятувався, щоб він будь-що, як завгодно зняв звідти тіло свого брата і приніс їй. Коли він цього не зробить, кажуть, вона загрожувала йому, що піде до царя і скаже йому, що викрадені гроші в її сина. Оскільки мати поставила свого сина в безвихідне становище і хоч що він їй не казав, вона не змінила свого рішення. Тоді він привів ослів, наповнив бурдюки вином, навантажив їх на них і вирядився в путь. Скоро він прибув на місце, де люди стерегли повішеного мерця, відтягнув у бік два-три бурдюки і навмисне розв'язав кілька культяпок, що були обернені донизу. Коли вино почало витікати, він почав галасувати і бити себе по голові, ніби не знав, до якого осла йому бігти. Щойно сторожі побачили, що виливається стільки вина, як похапали глечики і всі повибігали на шлях, уважаючи, що це для них щасливий випадок захопити вино, яке виливається. Злодій прикинувся розгніваним і почав сваритися з усіма ними, але невдовзі, коли сторожі заходилися розраджувати його, він прикинувся, ніби заспокоївся і, коли минув його гнів, відвів ослів із шляху і поладнав їхній вантаж. Поступово між ними почалася розмова, і коли один із сторожів сказав йому якийсь дотеп і цим змусив його засміятися, злодій подарував їм один бурдюк. Відтоді всі вони посідали і вже не думали ні про що інше, крім пиятики, і його запросили до свого товариства, щоб і він пив разом із ними. Нарешті він дав себе вмовити і залишився з ними. А оскільки, випиваючи, вони ставилися до нього дуже прихильно, він подарував їм ще один бурдюк. Але сторожі вже стільки випили, що вже зовсім сп'яніли. Вони вже не могли пересилити сон і позасинали там, де випивали. А злодій, коли вже минуло чимало часу в ночі, відв'язав тіло свого брата, зняв його з муру, і, щоб познущатися з сторожів, оголив у них у всіх праву щоку, навантажив мертве тіло на осла і вирушив додому. Так він виконав те, що йому доручила мати.
Цар, щойно йому доповіли, що викрадено труп злодія, страшенно розгнівався і, бажаючи за всяку ціну знайти, хто це такий, що може вчиняти ці крутійства, зробив те, що мені здається неймовірним. Кажуть, що він помістив свою власну дочку в дім розпусти і наказав їй приймати всіх без розбору чоловіків, але перед тим, як їм віддатися, вони мусили розповісти їй, що кожний із них зробив у своєму житті найдотепнішого та найбезчеснішого, і того, хто їй розповість те, що сталося із злодієм, нехай вона схопить його і не відпускає. Скоро почала дочка виконувати те, що їй наказав батько, злодій здогадався, з якою метою все це робиться і вирішив у своїх хитрощах перемогти царя. І зробив він ось що. Він відрубав від плеча руку померлого, сховав її під своїм плащем і зайшов до дому розпусти. Пройшов до царської дочки і, коли вона запитала його про те, про що запитувала і всіх інших, він розповів їй, як він зробив найбезчеснішу справу, коли його брат потрапив у пастку в царській скарбниці і він відтяв йому голову, а найдотепні-шим було те, як він підпоїв сторожів, розв'язав і зняв із муру повішеного там свого померлого брата. Вона, кажуть, щойно це почула, схопила його, але злодій у темряві протягнув їй руку померлого, а вона гадаючи, що це його рука, схопивши її, тримала, але злодій залишив їй руку і якнайскоріше вибіг за двері.
Коли і про це доповіли цареві, він був остаточно приголомшений хитрістю і зухвалістю цієї людини і, нарешті, послав вісників до всіх міст оголосити, що він пробачає цій людині і обіцяє їй дати великі дари, якщо вона прийде до нього. Кажуть, що злодій йому повірив і прийшов до нього і що Рампсініт висловив йому своє захоплення і віддав йому в жінки свою дочку, про яку в нас ішлося, бо він гадав, що цей злодій наймудріша людина на світі. Отже, цар сказав, що єгиптяни перші серед усіх інших людей, а серед єгиптян першою є ця людина.
122. Після того, як кажуть, цей цар живий зійшов до того місця, де, як гадають елліни, знаходиться Аїд. Там він зіграв у кості(1) з Деметрою(2), іноді вигравав, іноді програвав, а потім повернувся на землю і приніс із собою подаровану йому нею гаптовану хустину. Від того часу, коли Рампсініт зійшов в Аїд і повернувся звідти, мені казали, що єгиптяни святкують із цього приводу свято . Я знаю, що таке свято вони святкували і за мого часу, але я не можу сказати, чи" вони справді святкують його з цього приводу. В день свята жерці тчуть плащ, а потім міцно зав'язують стрічкою очі одному з них і ведуть того в плащі на шлях, що веде до храму Деметри, а самі вертаються назад. А цього жерця із зав'язаними очима, кажуть, ведуть до святилища Деметри, яке віддалене від міста на двадцять стадій, двоє вовків, а від святилища його знову відводять до міста вовки (4).
123. Нехай той, хто вважає такі оповідання, що їх переказують єгиптяни, вірогідними, має право вірити їм. Що ж до мене, я в усьому моєму оповіданні маю настанову записувати, як я це чув, що кажуть ті або інші. За словами єгиптян у Долішньому світі царями є Деметра і Діоніс(1). Єгиптяни першими обгрунтували вчення про те, що душа людини безсмертна і що, коли тіло руйнується, душа входить у якусь іншу істоту, яка щоразу народжується. І коли вона по черзі обійде коло всіх земних, морських і пернатих тварин, то знову входить у тіло людини, що народжується, і це відбувається за три тисячі років. Це вчення прийняли і деякі елліни. Одні вважають, що це буває раніше, а інші, що пізніше, немов би йшлося про їхні душі. Я знаю їхні імена, але не пишу їх тут(1).
124. Отже, до царювання Рампсініта, кажуть жерці, в Єгипті всі неодмінно дотримувалися добрих законів і країна перебувала в повному добробуті, але коли після нього царем став Хеопс(1), він довів їх до цілковитої злиденності. Насамперед, кажуть, він закрив усі святилища (2) і не дозволяв їм приносити жертви, а потім змусив усіх єгиптян працювати на нього. Так, одних він послав до каменярень на Аравійській горі, щоб вони звідти пиряли каміння до Нілу, а коли вони його перевозили суднами чере ріку, він змушував інших приймати його і тягти до так званої Лівійської гори. Працювали вони безперервно, ці сто тисяч людей навперемінно по три місяці(3). Так довгий час катувався в злиднях народ і було потрібно десять років для прокладання шляху, яким тягли каміння. Прокладання цього шляху, на мою думку, це твір не менший за значенням, ніж піраміда (бо він має завдовжки п'ять стадій, завширшки десять оргій і заввишки в тому місці, де насип є найвищим, вісім оргій, а виготований він із обточених каменів, на яких вирізьблено ієрогліфи). Для прокладання цього шляху було витрачено десять років і також для побудування підземних приміщень, розташованих на горбі, де стоять піраміди. Підземні приміщення він призначав для своєї гробниці на острові, що його було створено каналом, відведеним від Нілу(4). Для спорудження цієї піраміди, як кажуть, треба було витратити двадцять років. Вона чотирикутна і з кожного боку має поверхню у вісім плетрів і відповідну висоту. Побудовано її з обтесаних каменів, точно припасованих один до одного. Жоден із цих каменів не менший від тридцяти стіп.
125. Ось як було споруджено цю піраміду. Спершу її зробили в формі приступок(1), що їх одні називають прискалками, а інші сходинами. Оскільки їй спершу надали такої форми, то додаткові камені підняли підйомниками, зробленими з коротких деревин.