Як ми його добре піддурили: він ледве не дав мені ключі. Чи не там і ключ від жалюзі? Розіна. Це найновіший з усіх.
СЦЕНА VII
Бартоло, Фігаро, граф, Розіна.
Бартоло (повертається, вбік). Я не знаю, що роблю. Як можна було залишити тут цього клятого цирульника! (До Фігаро.) Беріть! (Дає йому ключі.) У моїй кімнаті під столом. Але не чіпайте нічого!
Фігаро. Чорт візьми! Який недовірливий! (Убік, виходячи.) Як усе-таки небо допомагає невинним!
СЦЕНА VIII Бартоло, граф, Розіна.
Бартоло (тихо до графа). Це він передав листа графові.
Граф (тихо). Він справляє враження шахрая.
Бартоло. Більше мене не обдурять.
Граф. Здається, найважливіше тут уже зроблено.
Бартоло. Зваживши все, я подумав, що відіслати його в мою кімнату краще, ніж залишити з нею.
Граф. Вони не сказали б жодного слова, якого б я не почув.
Розіна. Дуже чемно, панове, розмовляти увесь час тихо. А мій урок?
(Чується шум, ніби падає посуд.)
Бартоло (кричить). Що я чую? Цей Фігаро побив усе на сходах! Найкращі речі з мого приладдя... (Вибігає.)
СЦЕНА IX Граф, Розіна.
Граф. Використаймо хвилину, яку дає нам спритність Фігаро. Заклинаю вас, дайте мені можливість сьогодні ввечері поговорити з вами! Це конче треба, щоб можна було вирвати вас з рабства, яке на вас чекає.
Розіна. Ах, Ліндоре!
Гр аф. Я можу підійнятися до вашого вікна. Щодо листа, якого я одержав сьогодні вранці від вас, я мусив...
СЦЕНА X Розіна, Бартоло, Фігаро, граф.
Бартоло. Я не помилився: усе розбите, поламане.
Фігаро. Яке велике нещастя! Чи варто зчиняти такий галас? На сходах нічого не видно. (Показує графові ключ.) Підіймаючись, я зачепив ключем...
Бартоло. Треба бути обережним, коли щось робиш. Зачепити ключем! Який незграба! Фігаро. Ану, знайдіть кращого.
СЦЕНА XI
Попередні актори, дон Базиль.
Розіна (перелякана, вбік). Дон Базиль... Граф (убік). О, небо! Фігаро. Це сам диявол!
Бартоло (іде назустріч). А, Базилю, друже мій! Ви вже одужали? Вітаю! Отже, ваша хвороба не була серйозна? Ні, справді, сеньйор Алонсо мене дуже налякав. Спитайте його, я збирався до вас, і якби він мене не затримав...
Базиль (здивовано). Сеньйор Алонсо?..
Фігаро (тупає ногою). Що ж це таке? Знову перешкода! Дві години на одну погану бороду!.. Собача робота,
Базиль (дивиться на всіх). Чи не будете такі ласкаві, щоб сказати мені, панове...
Фігаро. Ви з ним поговорите, коли я піду.
Базиль. Але ж треба було б...
Граф. Треба було б мовчати, Базилю. Чи ви маєте передати панові щось невідоме для нього? Я йому сказав, що ви доручили мені дати урок музики замість вас.
Базиль (здивовано). Урок музики... Алонсо...
Розіна (вбік до Базиля). Мовчіть.
Базиль. Вона також!
Граф (тихо до Бартоло). Скажіть же йому тихенько, що ми вже змовилися.
Бартоло (до Базиля, вбік). Не думайте заперечувати, що це ваш учень. Ви зіпсуєте все.
Б а з и л ь. А!
Бартоло (голосно). Справді, Базилю, не можна бути талановитішим, ніж ваш учень.
Базиль (вражений). Ніж мій учень? (Тихо.) Я прийшов повідомити вас, що граф поїхав.
Бартоло (тихо). Я знаю, мовчіть.
Базиль (тихо). Хто вам сказав?
Бартоло (тихо). Очевидно, він.
Граф (тихо). Авжеж, я.
Розіна (тихо до Базиля). Невже так важко замовкнути?
Фігаро (тихо до Базиля). Гм... Дурень. Він не дочуває.
Базиль (убік). Кого ж, чорт візьми, тут дурять? Усі змовилися.
Бартоло (голосно). Ну, Базиль, ваш юрист...
Ф і г а р о. У вас ще цілий вечір на розмови про юриста.
Бартоло (до Базиля). Скажіть тільки одне слово, чи задоволені ви з юриста?
Базиль (перелякано). З юриста?
Граф (посміхаючись). Ви його не бачили, цього юриста?
Базиль (нетерпляче). Ні, я його не бачив.
Граф (до Бартоло, вбік). Невже ви хочете, щоб він говорив тут перед нею? Відішліть його.
Бартоло (тихо до графа). Ви праві. (До Базиля.) Але як це ви захворіли так несподівано?
Базиль (з гнівом). Я вас не розумію.
Граф (тихенько вкладає йому в руку гаманця). Лікар у вас запитує, чому ви, хворий, прийшли сюди?
Фігаро. Він блідий як мрець.
Б а з и л ь. А, я розумію.
Граф. Ідіть і ляжте, дорогий Базилю. Вам погано, і це нас дуже турбує. Ідіть і ляжте!
Фігаро. Він зовсім змінився на виду. Ідіть і ляжте.
Б а р т о л о. За версту видно, що в нього гарячка. Ідіть і ляжте! ,
Розіна. Нащо ви вийшли? Кажуть, це заразливо. Ідіть і ляжте!
Базиль (дуже здивований). Щоб я ліг?
Усі актори разом. Так, безперечно.
Базиль. Справді, панове, найкраще, що я можу зробити, це піти геть. Я відчуваю, що я тут ні в сих ні в тих.
Бартоло. До завтра, якщо вам покращає.
Граф. Базилю, я буду у вас з самого ранку.
Фігаро. Раджу вам: ляжте і вкрийтеся тепло.
Р о з і н а. До побачення, пане Базилю.
Базиль (убік). Хай чорт мене візьме, якщо я щось розумію! А без цього гаманця...
У с і. До побачення, пане Базиль, до побачення!
Базиль (виходить). Отже, до побачення, до побачення! (Усі, сміючись, проводжають його.)
СЦЕНА XII Усі попередні, крім Базиля.
Бартоло (серйозно). Він таки нездоровий.
Розіна. Очі неспокійно блукали.
Граф. На нього так вплинуло свіже повітря.
Ф і г а р о. Чи бачили ви, як він розмовляв сам з собою? Очевидно, про нас. (До Бартоло.) Чи ви нарешті будете голитися? (Підсовує йому крісло подалі від графа і дає рушника.)
Граф. Перш ніж закінчити, пані, я мушу вам сказати дещо про розвиток мистецтва, яке я маю честь вам викладати. (Підходить і щось тихо каже їй на вухо.)
Бартоло (до Фігаро). Так-так-так!.. Але здається, що ви навмисне стали переді мною, щоб я нічого не бачив.
Граф (тихо до Розіни). Ми маємо ключ од віконниць і будемо тут опівночі.
Фігаро (зав 'язує рушника навколо шиї Бартоло). Що бачити? Якби це був урок танців, було б на що дивитися. Але урок співів... Ай, ай!
Бартоло. Що таке?
Фігаро. Мені щось потрапило в око (нахиляється). Бартоло. Не тріть же.
Ф і г а р о. У ліве око. Будьте такі ласкаві, подмухайте на нього. (Бартоло бере голову Фігаро, дивиться поверх неї, враз із силою відштовхує його і йде до графа й Розіни підслухати їхню розмову).
Граф (тихо до Розіни). А щодо вашого листа, я ніяк не міг вигадати причини, щоб залишитися тут...
Фігаро (здалеку, щоб попередити). Гм... Гм...
Граф Я в розпачі, що моє переодягання і цього разу не дало користі.
Розіна (перелякана). Ах...
Бартоло. Дуже добре, пані! Не соромтеся. Як! На моїх очах, при мені, мене зважуються так ображати!
Граф. Але що з вами, сеньйоре?
Бартоло. Віроломний Алонсо!
Граф. Сеньйоре Бартоло, якщо у вас часто бувають примхи, свідком яких мене зробив випадок, я не дивуюся більше, що думка бути вашою дружиною викликає в пані огиду.
Розіна. Його дружиною? Я? Жити ціле життя коло ревнивого старого, що замість щастя засуджує мене на жахливу неволю!
Бартоло. Ах, що я чую!
Розіна. Так, я це кажу відверто. Я віддам серце й руку тому, хто зможе мене вирвати з цієї жахливої в'язниці, де беззаконно тримають мене, й усе моє майно. (Розіна виходить).
СЦЕНА XIII Бартоло, Фігаро, граф. Бартоло. Гнів мене душить.
Граф. Справді, сеньйоре, важко, примусити молоду жінку...
Фігаро. Так, молода жінка і старий чоловік — ось що запаморочило йому голову.
Бартоло. Як! Але ж я спіймав їх на гарячому! Клятий цирульник... У мене з'являється бажання...
Фігаро. Я тікаю, він божевільний.
Граф. Я також. Слово честі, він божевільний.
Фігаро. Він божевільний, божевільний...
(Виходять.)
СЦЕНА XIV Бартоло.
Бартоло (сам, кричить їм услід). Я божевільний! Ганебні підбурювачі! Посланці диявола, на якого ви всі працюєте і який може вас усіх забрати!.. Я — божевільний! Я їх бачив так, як бачу цей пюпітр... І так нахабно брехати! Тільки Базиль може мені пояснити це все. Так, пошлю по нього. Гей! Хто-небудь!.. Ах, я забув, що нема нікого... Сусід, перший стрічний, однаково хто!.. Так можна зовсім позбутися голови!
ДІЯ ЧЕТВЕРТА
СЦЕНА І
На сцені темно. Бартоло, дон Базиль тримає паперовий ліхтар.
Бартоло. Як, Базилю, ви його не знаєте? Хіба це можливо?
Базиль. Хоч сто разів мене питайте, я відповім вам те саме. Якщо він передав вам Розіниного листа, це, безперечно, графів посланець. Але, зважаючи на цінність подарунка, дуже можливо, що це сам граф.
Б а р т о л о. Це неймовірно! Але щодо цього подарунка... нащо ви його прийняли?
Базиль. Здавалося, що ви з ними були в повній згоді. Я нічого не розумів у цьому. А в тих випадках, коли не знаєш, на що зважитися, гаманець з золотом для мене завжди незаперечний доказ. До того, як говориться в приказці: "На чужому коні..."
Бартоло. Знаю, "...далеко не поїдеш".
Базиль. Ні, "поїдеш куди хочеш".
Бартоло (здивовано). Ага?
Базиль. Авжеж! Я переробив так декілька приказок. Але перейдімо до нашої справи. На що ви зважилися?
Бартоло. Ви самі на моєму місці, Базилю, чи не доклали б усіх зусиль, щоб заволодіти нею?
Базиль. Слово честі, ні, пане. Кажу вам, що заволодіти — це ще мало. Користуватися, ось у чому щастя. Моя думка така: одружитися з жінкою, що вас не любить, значить, зазнати...
Бартоло. Ви б боялися лихої пригоди?
Базиль. Е, пане, їх тепер багато! Усе-таки я б не силував її.
Бартоло. Дуже вдячний, Базилю! Краще хай вона плаче зі мною, ніж мені вмирати без неї.
Базиль. Хіба це загрожує вашому життю? Тоді одружуйтеся, лікарю, одружуйтеся!
Бартоло. Я так і зроблю. І саме цієї ночі.
Базиль. Отже, до побачення. Пам'ятайте, що у розмовах із вихованкою, треба усіх чоловіків змалювати в най-чорніших фарбах.
Бартоло. Це гарна порада.
Базиль. Наклепи, лікарю, наклепи! Це завжди допомагає.
Бартоло. Добре. Я маю Розіниного листа, що мені передав цей Алонсо. Проти свого бажання, він навчив мене, як ним скористатися.
Базиль. Прощавайте. О четвертій годині ми всі будемо тут.
Бартоло. Чому не раніше? Базиль. Неможливо. Нотар зайнятий. Бартоло. На шлюбі?
Базиль. Так, у цирульника Фігаро. Він одружує свою племінницю.
Бартоло. Кого? Він не має племінниці.
Базиль. Вони так сказали нотареві.
Бартоло. Чорт візьми цього Фігаро!.. Тут є якась змова.
Базиль. Ви так гадаєте?..
Бартоло. Бігме! Ці люди такі хитрі. Слухайте, друже мій, я не спокійний. Ідіть до нотаря. Хай він зараз же з вами прийде сюди.
Базиль. Дощ, погода жахлива, та ніщо не спинить мене. Але що ви робите?
Бартоло. Я вас проведу: цей Фігаро покалічив усіх моїх слуг. Я лишився сам-один.
Базиль. У мене є ліхтар.
Бартоло. Добре, Базилю, візьміть мого ключа.