Більше хлопець його не бачив.
На превеликий жаль, професоре, я згаяв у Камаргу цілий тиждень, сподіваючись знайти їх. Ночував з циганами й табунниками, ходив по селах. Проте монгол зі своїм табунцем зник.
Наступну звістку я дістав з жандармського поста в Трасі, що розташований кілометрів за двісті далі на схід. Майстер, який обслуговує лінію високої напруги, прокладену через гори, став свідком того, як на галявині в сосняку довго пустували троє поні. Та коли я за два дні прибув до Граса, мені сказали, що все відбувалося три тижні тому. Знову я відстав на кілька тижнів.
Нарешті я отримав ще одне повідомлення з застави на італійському кордоні під Соспелем.
Офіцер цієї застави повідомляв, що він та двоє його солдатів помітили трьох невеличких коників, які долали дуже крутий схил на самому кордоні. Солдати відкрили по них вогонь, щоб перевірити далекобійність своїх автоматичних карабінів. При звуках пострілів один кінь просто сказився, він бігав угору і вниз по схилу й підганяв решту, збуджено підштовхуючи їх. Офіцерові здалося, що один кінь хотів повернути назад, але цей скажений став дибки її замахав передніми ногами в повітрі біля нього, і скоро вся трійця зникла в корковому дубняку на італійському боці.
Звичайно, професоре, я вестиму пошуки й далі, але навряд щоб я зміг багато зробити в Італії. Кордон — моя офіційна межа. Я спробую зв'язатися зі своїми численними колегами в Італії і сподіваюся, що Би зробите те саме. Найважливіше зараз для нас — це визначення напрямку, що його обрав дикий кінь. Повідомте мені, будь ласка, коли Ви щось довідаєтеся від наших італійських колег".
Оце поки що всі новини, Бар'юте, що їх ми отримали від мосьє Фанона. Дідусь розглядає карту й порпається в міжнародних довідниках, щоб з'ясувати, хто з науковців чи зоологів міг би нам посприяти в Італії.
У мене пальці вже так затерпли, ніби я писала по дереву грубим цвяхом. Я вже навчилася друкувати на машинці, але ще не дуже швидко. Принаймні мої думки випереджають мене, отож друкувати було б повільніше.
Місіс Еванс учора сказала мені: "Якби ти мала голову на плечах, а не за десять миль попереду, ти б не впала з тієї гори і не поранилася б".
Мабуть, її правда. Я просто безнадійна. Мені вже давно пора спати. На добраніч!
Твій непосидющий друг
Кітті.
Р. S. По-моєму, таємниця твоєї мами про Таха просто чарівна. Мамині жарти такі милі. Я певна, що неодмінно розігруватиму своїх дітей, якщо вони в мене будуть. Хоча це важко уявити.
К.
Дорога Кітті!
Тобі, мабуть, буде цікаво дізнатися, що ми зрештою умовили маму розкрити нам свого таємницю про Таха. Коли тітонька Сероглі читала твого останнього листа, мама, як завжди, сиділа, похитуючи головою, і все ахала й охала, ніби все знала наперед. Це так обурило мого дідуся, що він зупинив тітоньку Сероглі й сказав:
— Керо (так звуть мою маму), ти не повинна критися від нас зі своєю таємницею. Якщо ти знаєш усе, що відбувається з цим конем, ти повинна сказати нам, звідки тобі це відомо. А то ми погано думатимемо про тебе,
Дідусь мій дуже старенький (власне, він мені прадідусь) і думав по-старому. До того він ще й забобонний, і всілякі загадки, й таємниці йому не до вподоби. По-моєму, він їх побоюється.
Тоді мама, не бажаючи бути непоштивою і щоб не завдавати прикрості дідусеві, вибачилась.
— Це дуже просто, баба (дідусю),—промовила вона поважно, хоча очі її сміялися. — Наш дикий кінь іде додому.
— Що?! — вигукнули ми спантеличено.
Він іде додому, повторила мама.— Він поклав собі вернутися в рідні гори. Ось що мені відомо, баба. І тому я певна, що він ніде не зупиниться, не затримається й подолає усі перешкоди. Тому не переймайся цим. Оце й усе, що я знаю.
Звичайно, відразу всі закричали навперебій, і що тоді почалося! Дістали карту світу, розклали її на килимі і обступили з усіх боків. Ми показали мамі, що коли Тах прямує додому, то йому доведеться пройти цілу Європу та Азію від Атлантичного океану до Тихого, подолати тисячі кілометрів, Але на маму це не справило ніякого враження, і вона твердо повторила: "Наш дикий кінь іде додому! "
Ти можеш повірити цьому, Кітті?
Взагалі я мушу признатися, що коли якась думка западе мені в голову, її страшенно важко позбутися. І все ж я навіть не зважуюся думати про це. І досі ще не спитав Гріта, що він гадає. Цікаво, що скаже твій дідусь з цього приводу? Мені дуже хочеться дізнатися.
У кожному разі, мамині піддражнювання не припинилися. По-моєму, вона зараз вигадує ще якусь нову таємницю, Я вчуся плавати в ставку, який зробили біля річки. Досі не знав, що плавання насправді є проблемою гідравліки. Так каже мій брат, який учиться на інженера. Але він теж не вміє плавати, дарма що знає гідравліку.
Напиши мені, що думає твій дідусь. А я нічого не скажу про те, що думаю, поки не одержу твоєї відповіді.
З привітом Бра'ют.
Р. S. Чи ти граєш у шахи? Минулого тижня я грав з Грітом, доли ми пасли табун, і він запропонував, щоб ми з тобою організували англо-монгольський шаховий турнір.
Б.
Дорогий Бар'юте
Коли я прочитала твого листа дідусеві й він дізнався про здогад твоєї мами про Таха, він плеснув себе по колінах і вигукнув; "Дивовижна жінка! Авжеж, вона має слушність. Безперечно, дикий кінь іде додому. Я сам про це міркував, але тому, що я дивився з наукової точки зору, то не міг цього припустити. А мати Бар'юта відразу попала в саму ціль".
Хоча це зовсім неймовірно, Бар'юте, але в цьому розгадка!
— Можна навіть помітити, — вів далі дідусь, — що Тах обирає найкращий з усіх можливих шляхів. Мабуть, у нього дуже сильний інстинкт усіх його предків, що колись вільно блукали безкраїми просторами Європи та Азії.
— Але ж за скільки часу він зможе дістатися до своїх гір? — спитала я в дідуся, все ще не вірячи.
— Хтозна. Рік. Два. Можливо, й більше.
Така дідусева відповідь, Бар'юте. Він вірить у це. Як і ви ми дістаємо карту світу й намагаємося визначити маршрут, який обере Тах. А поки що я не знаю; чи сподіватися на те, що Тах зуміє цілий рік уникати людей і нарешті дістанеться до ваших гір, чи на те, що його невдовзі переймуть і повернуть нам разом із Пташкою.
Звичайно, я думаю про Пташку та гніду, яка з ними. Адже обидві вони свійські коні. А якщо вони підуть слі-дом за Тахом, то, напевне, загинуть від виснаження задовго до того, як дістануться до Монголії.
Ну, хай би там що, а дідусь написав до зоопарків та науковців у Турині, Мілані, Венеції й Трієсті. Він також написав мосьє Фанону й запитав його, чи згоден він з думкою твоєї мами. Дідусь переконаний, що мосьє Фанон з самого початку думав так само.
А ти чого сподіваєшся, Бар'юте? Що Тах добереться до рідних гір? Чи що його переймуть і повернуть нам? А що буде з Пташкою? Я весь час думаю і турбуюся про неї.
Тепер до дальших подій, хоча тільки небесам відомо, що ще може трапитись.
Завжди твій щирий друг Кітті Д.
Р, S. У шахи я грати не вмію, але дідусь обіцяє навчити мене. Місіс Еванс вважає, що з мене досить уроків та занять у школі, однак дідусь каже: "Дурниці".
Р. Р. S. Мені здається, я таки хочу, щоб Тах добрався до своїх гір, але не знаю, чого я хочу для Пташки. Аби тільки вона не загубилася, не покалічилася, не залишилася одна в чужому краю.
К.
11
Дорогий Бар'юте!
Ти не уявляєш собі, як важко було відшукати сліди відчайдушного переходу Таха, Пташки й гнідої на схід. Ми одержали найхимерніші звістки від різних людей з Європи, і коли нам нарешті переклали їх з французької, італійської та німецької, мені довелося кілька годин сортувати їх у дідусевому кабінеті. Отож нам тепер відомо, що з ними сталися принаймні три моторошні пригоди одна за одною.
Винний у них Тах. Він не зупиняється ні перед чим. Ми тепер знаємо, що він знову був тяжко поранений і навіть, можливо, конає. Але він і надалі ні перед чим не зупиниться, і можна тільки гадати, чим це все закінчиться,
Перша біда сталася з ними в Італії. Про це повідомив нам мосьє Фанон (наш "детектив"). Його начальство в бордоському зоопарку дозволило йому вирушити до Італії, оскільки всім їм було цікаво знати, як така дика тварина може вижити й пройти через безліч автострад, ферм, міст і сіл. Мосьє Фанон твердить, що визначити, як Тах перетнув Францію, було неважко. Він просто тримався у приморських Альпах. Але в якому становищі опинилися троє коней в Італії, де так багато сіл і доріг, де повно людей, які не дадуть бездоглядним коням ходити попасом?
І от мосьє Фанон спершу визначив їхній шлях в Італії, розпитуючи дорогою водіїв вантажних машин. Деякі з них бачили загадкових тварин уночі на узбіччі. Оповіді шоферів привели його до циганського табору під Вероною, а Верона розташована на їхньому шляху через північну Італію.
"Нікому точно не відомо, коли це сталося, — пише мосьє Фанон. — Проте циганам, хоч вірте, хоч не вірте, пощастило зловити дикого коня".
Цигани ті були водовозами і їздили по країні, пропонуючи свої послуги в селах і на фермах як поливальники садів, виноградників, городів. Користувалися вони віслюками та кіньми, а жили в полі у фургончиках та старих обшарпаних кибитках. Були в них й інші тварини — кози, собаки і навіть мавпа.
Якимсь чином, Бар'юте, цигани помітили трьох бродячих коней, що ховалися в лісі під Вероною. Як вони розповідали, коні намагалися обійти великий канал, що трапився на їхньому шляху. Це була зручна нагода, щоб упіймати всіх трьох. Цигани влаштували дротяні пастки на тій стежці, котрою, як вони помітили, йшли коні Тоді якось уночі вони підстерегли коней і наполохали їх вогнем смолоскипів і торохтінням чайників.
Пташка і гніда відразу ж заплуталися в пастках і попадали. Але Тах не розгубився, перескочив через дріт і втік. А Пташка із гнідою попали в полон.
Потім цигани загнали Пташку та гніду в тимчасовий загін, огороджений мотузками, гадаючи, що цього достатньо. Але вночі з'явився Тах почав збивати мотузяну огорожу. Цигани повибігали й хотіли спіймати його, але як тільки вони наближались, він кидався на них. Цигани були просто приголомшені — такого коня вони зроду не бачили. Тах пробрався в загін і вивів Пташку, Потім він вернувся по гніду, яка чомусь не дуже хотіла йти. Тоді Тах почав хвицати й штурхати її, спонукуючи бігти.
Побачивши, що вони втрачають усіх трьох коней, цигани примудрилися заарканити гніду.