Вони застали Германа вже на одужанні. Він півгодини провисів на ременях, стягнених круг голови, поки лікарі вправляли перший хребець на шиї.
Рентген показав, що хребець мав тріщину і перевернувся задом наперед. Германа врятувало від смерті лише чудове здоров'я; незабаром він виписався з лікарні і, весь у синцях, з нерухомою шиєю та ревматичним болем, з'явився у військовому порту, куди вже прибули бальзові колоди, і взявся до роботи. Герман змушений був протягом кількох тижнів перебувати під наглядом лікарів, і ми не були певні, що він зможе вирушити з нами. Але сам Герман не сумнівався в цьому анітрохи, хоч зазнав уже першого гіркого випробування в обіймах Тихого океану.
Через якийсь час прилетів з Панами Ерік, а Кнут і я — з Вашингтона, і тепер ми всі зібралися в Лімі, звідки мали відпливати.
На березі на території військового порту лежали великі бальзові колоди з лісів Ківедо. Це була справді зворушлива зустріч. Свіжозрубані круглі колоди, жовті стовбури бамбука, очерет і зелене бананове листя — весь наш будівельний матеріал — були звалені в купи серед грізних підводних човнів та есмінців. Шестеро білих жителів півночі та двадцятеро коричневих "матросів", у жилах яких текла інкська кров, вимахували сокирами та довгими ножами-мачете[20], тягли канати і в'язали вузли. Підтягнуті морські офіцери у синій формі з галунами проходили мимо і з подивом дивилися на цих блідих іноземців і на ці рослинні матеріали, що раптом з'явилися у них в порту.
Уперше за кілька століть бальзовий пліт будувався в бухті Кальяо. Легенди інків розповідають, що в цих берегових водах їх предки навчалися плавати на таких плотах від давно зниклого племені Кон-Тікі, а європейці, як свідчить історія, в пізніші часи заборонили індіанцям користуватися плотами на тій підставі, що плавання на відкритому плоту небезпечне для життя людини. Нащадки інків не відстали від часу, вони теж одягли випрасувані штани із складкою і матроски. А бамбук і бальза відійшли у глибоку давність, зараз тут так само все йде вперед — до броні і сталі.
Ультрасучасний порт став нам дуже в пригоді. З Бенгтом, який був у нас за перекладача, і з Германом як головним конструктором ми в численних теслярських і парусних майстернях почували себе як удома; в своєму розпорядженні ми мали половину пакгаузу, де зберігалося наше спорядження; нам дали невеликий плавучий пірс, і ми спустили там колоди на воду, як тільки почали будування плоту.
Для основи судна відібрали дев'ять найгрубіших колод. Щоб вірьовки, які мали з'єднати між собою колоди і скріпити увесь пліт, не спорснули, на дереві поробили глибокі зарубини. У цій плавучій будові не було жодного костиля чи цвяха, жодного шматка сталі. Насамперед, ми спустили на воду дев'ять великих колод одну по одній поруч, виждали потрібний час, щоб вони стали на плав, а потім міцно зв'язали їх між собою. Найдовшу чотирнадцятиметрову колоду поклали в середину, і вона дуже виступала з обох кінців. По обидва боки від неї симетрично лягли інші колоди, все менші й менші, так що край плоту мав у довжину близько десяти метрів, а ніс виступав як ріжок снігоочисника. Корму на плоту обрізали рівно, окрім трьох середніх колод, які трохи видавалися; на цьому виступові укріпили коротку товсту бальзову деревину, яка лежала впоперек плоту і мала зарубини для кочета стернового весла. Коли дев'ять бальзових колод були міцно зв'язані окремими прядив'яними мотузками у тридцять міліметрів завтовшки, поверх них упоперек з проміжками близько метра ми закріпили тонкі бальзові колоди — ронжини[21]. І пліт уже був готовий, старанно скріплений трьома сотнями мотузок різної довжини, пов'язаних міцними вузлами. Потім ми настелили палубу з розщеплених бамбукових деревин і прив'язали їх до ронжин, а зверху поклали мати, сплетені з бамбукового пруття. Посеред плоту, трохи ближче до корми, ми поставили невеличку відкриту каюту з бамбукових жердин; стіни її виплели з пруття, а покрівлю зробили з бамбукових дощок, настеливши на них, наче черепицю, глянсувате бананове листя. Перед каютою ми поставили дві щогли з твердого, як залізо, мангрового дерева; вони стояли похило одна до одної, а їх схрещені верхівки були міцно зв'язані разом; із двох бамбукових жердин, складених разом, щоб вони були міцнішими, зробили рею, а до неї прикріпили важкий чотирикутний парус.
Кожну з дев'яти великих колод ми спереду затесали, як це робили індіанці, щоб пліт легше йшов у морі, а на носі, над самою поверхнею води, поставили низенький фальшборт для захисту від хвиль.
У кількох місцях, де між колодами були великі щілини, ми просунули товсті соснові дошки, всього п'ять штук, які поринули у воду на півтора метри поперечним ребром вертикальної вниз під прямим кутом до плоту. Вони були розміщені без усякої системи, мали у товщину двадцять п'ять міліметрів і шістдесят сантиметрів у ширину — маленькі паралельні кілі, або шверти, які утримувалися на місці клинцями та мотузками. Такого роду кілі були на всіх бальзових плотах в часи інків задовго до відкриття! Америки і ставилися для того, щоб плоский дерев'яний пліт не відносило вітром чи течією. Ніякого поруччя кругом плоту ми не робили, але на кожен борт поклали довгу тонку бальзову колоду, що мала бути міцною опорою для । ніг.
Уся плавуча споруда являла собою точну копію старовинних перуанських та еквадорських, суден, коли не зважати на низький фальшборт спереду плоту, який, до речі, як з'ясувалося потім, був зовсім непотрібним. Що стосується усяких деталей оздоблення, то ми, звичайно, могли керуватися своїм смаком, аби тільки це не відбивалося на мореплавних якостях нашого судна. Ми знали, що ось уже скоро цей пліт являтиме собою увесь наш світ, і тому всяка деталь нашого обладнання з кожним тижнем плавання набуватиме все більшого значення.
І ми старалися внести якомога більше різноманітності в обладнання нашої маленької палуби. Бамбуковий настил покривав не увесь пліт; він тягся лише перед каютою і вздовж її правого відкритого боку. Ліворуч від каюти було щось схоже на подвір'я, заставлене міцно прив'язаними ящиками та різним спорядженням, так що до краю плоту залишався лише вузький прохід. Спереду на носі і на кормі, аж до задньої стінки каюти палуба не мала ніякого настилу. Отже, щоб обійти навколо каюти, нам треба з жовтого бамбукового настилу і плетених мат переступити на круглі сірі колоди на кормі, а потім піднятися на купи вантажу, що лежали з другого боку. Віддаль була невелика, але психологічний ефект від подолання певних перешкод вносив різноманітність і компенсував обмеженість простору, в межах якого ми могли рухатись. На верхівці щогли ми прилаштували дерев'яний місточок, — не так для того, щоб мати спостережний пункт, коли ми станемо, нарешті, наближатися до землі, як для того, щоб вилазити на нього в дорозі і дивитися на океан під іншим кутом зору.
Коли наш пліт став набирати більш чи менш закінченого вигляду і вся споруда погойдувалась серед військових кораблів, виблискуючи зеленим листям та золотавими жердинами дозрілого бамбука, нашу роботу приїхав оглянути сам морський міністр. Ми безмірно гордилися своїм судном, що стояло тут, в оточенні страшних, військових кораблів, як живе свідчення про часи інків. Але морського,міністра охопив неймовірний жах, коли він побачив наш пліт. Мене викликали в управління військового порту і змусили підписати документ, який знімав з морського міністерства будь-яку відповідальність за те, що ми побудували в порту. Мене викликали також і до начальника порту Кальяо, і там я підписав інший документ, в якому значилося, що коли я з товаришами та вантажем відпливу з порту на плоту, відповідальність за це повністю ляже на мене. Через якийсь час військовий порт з дозволу начальства відвідала група іноземних морських спеціалістів і дипломатів. Їх думка також була дуже невтішлива, і через кілька днів мене викликав до себе посол однієї з великих держав.
— Ваші батьки живі? — запитав він. І коли я відповів ствердно, він глянув мені прямо у вічі і промовив зловісним, замогильним голосом: — Ваші і мати і батько будуть дуже засмучені, коли довідаються про вашу смерть.
Як стороння особа він просив мене відмовитися від подорожі, поки ще не пізно. Один адмірал, який оглядав пліт, сказав йому, що ми ні в якому разі не залишимося живими. Перш за все розміри плоту неправильні. Він настільки малий, що перекинеться від сильної хвилі; і довжина його така, що ніс і корма знаходитимуться на двох різних хвилях, і слабкі бальзові колоди з людьми і вантажем зламаються, не витримавши натиску води. І особливо погано те, що один з найбільших у країні експортерів бальзових дерев сказав йому, нібито пористі бальзові колоди пропливуть в океані четверту частину потрібної віддалі, а потім зовсім просякнуть водою і затонуть під нами.
Все це звучало невесело, але ми вперто стояли на своєму, і нам подарували біблію, щоб ми взяли її з собою у плавання. Взагалі кажучи, від спеціалістів, які оглядали пліт, ми не чули нічого втішного. Шторми, а можливо, й урагани змиють нас за борт, а то й знищать наше низеньке відкрите судно, що стане зовсім безпомічним і кружлятиме в океані волею вітрів та хвиль. Навіть звичайні хвилі раз у раз заливатимуть нас солоною водою, і вона роз'їсть шкіру на ногах та зіпсує все, що знаходитиметься на плоту. Коли скласти разом усе сказане нам по черзі різними спеціалістами, то виходило, що на плоту не було жодної вірьовки, жодного вузла, жодного розміру, жодного шматка дерева, які б не стали причиною нашої загибелі в океані. Билися об великий заклад щодо того, скільки днів продержиться пліт, а один легковажний морський аташе заклався на все віскі, яке можуть випити учасники експедиції до кінця свого життя, коли вони щасливо допливуть до якогось острова в Південному морі.
Та найгірше було тоді, коли в гавань зайшло норвезьке судно і ми привели у військовий порт капітана і кількох його найдосвідченіших моряків. Ми з нетерпінням чекали їх критичних зауважень і дуже розчарувалися, коли вони одностайно заявили, що для тупоносого незграбного плоту парус не дасть ніякої користі; крім того, капітан вважав, що коли ми й триматимемось на воді, то однаково для того, щоб переплисти океан за течією Гумбольдта, нам потрібно буде рік або й два.