Чи не краще йому піти геть? Посрати десь у застумі? Поїсти собачого зілля, щоб пронесло? А то чернецьким робом застромити в рота руку по лікоть для кендюха полекші? Знаєте, біда біду гонить.
Аж це нагнав брата Жана Пантагрюель:
Лиш Бахусовим підхилившись чарам,
На волю лиш віддавшись п'яним марам,
Зробився він завзятим співаком.
Бо хто без краю
І без загаю
Вино кружає
Та ще й душком,
Кричить, співає
І розпускає
Брехню кругом,
То за столом
Він язиком
Всіх забиває.
Та бачачи, яким пала він жаром,
Хоть ви його і звете пияком,
Брать на глузи його було б гріхом.
— Як? (сказав брат Жан). Ви теж римуєте? Присяйбогу, ми всі набрались повні. Подививсь би тепер на нас Ґарґантюа! Бігме, не знаю, римувати мені й собі чи не римувати. Я чоловік темний, але ж усі на римування з'їхали! Іваном Предтечею свідчусь, на віршомаза я закривлюсь не згірш від усякого. А як невлад, то даруйте.
О Боже! Просту воду
Вином зробив ти вмить.
Дай, щоб мій зад народу
Ліхтар міг замінить.
Після нього знов озвався Панурґ:
Самої Пітії триніг
Вовіки б дать і то не зміг
Мудрішого за цей відказ,
Щоб так усіх уразив нас.
Не в Дельфах мав би він родиться,
А тут споруджений в каплиці.
Коли б Плутарх, подібно нам,
Явився тринькнути в цей храм,
Не засумнився б він ніяк,
Чому оракул став німак,
Німіший за саму рибину.
А ось яка цьому причина:
Триніг пророчий назавжди
Із Дельф принесено сюди.
Він тут стоїть, він дух пророчий.
І вбити Атеней нам хоче,
Що цей триніг — то Сулія
З вином предивним, бачу я,
Бо істина таки в вині.
Від неї й мовлено мені.
Яка нас жде будучина,
Відкрила найвірніш вона,
Оця Божественна Плящина.
От, брате Жане, в цю хвилину
Спитав би ти, поки ми тут,
І щоб самому все почуть,
У трисмегістовської[521] Пляшки,
А це ж тобі овсі не важко,
Чи треба нам тебе женити.
А щоб її не прогнівити
Нецеремонністю такою,
Посип скоріш фонтан мукою.
На це брат Жан спересердя відповів:
Клянуся ботою малою
Святого Бенуа, що вмить
Посвідчить кожен мій сусід,
Що я покірно і безгласо
Радніше скину свою рясу.
Піду бурлакою із хати,
Ніж дамся жінці попихати.
Женитися? Ото охота!
Загрузнуть в баб'ячім болоті!
Під боком мать це ластів'я?
То як же зможу тоді я
До Цезаря і до Помпея
Піднестись звагою своєю?
Та шлюб мені — страшна кормига.
Тут Панурґ розхристав накривку і всі свої містичні шати і так відповів братові Жану:
То знай, безсовісний латрига,
Що підеш ти в смолі кипіть,
А я в раю, як самоцвіт,
Сіятиму в красі усій
Й на тебе звідти, блудодій,
Мочитимусь. От буде сцена.
А втім є інша думка в мене:
Поки чортів'я попід руки
Тягтимуть грішного на муки,
А що як дама Прозерпіна
Своє охітне око спине
На тому, що в твоїй матні.
І бачиться тепер мені,
Як ця розвогнена жага
На закоханців вже чига,
Як вас Амур у шал уверг,
Як ти береш її під верх.
Невже тоді, признайсь, синок,
Не побіжить в якийсь шинок
Принести випити вина
На загад твій сам Сатана?
І пляшку ти не вип'єш махом
За ту, що тішиться з монахом?
— Пішов ти, дурню старий (сказав брат Жан), к бісу! Не стану я більше римувати, рима кісткою мені в горлі стоїть. Побалакаймо про те, як нам віддячитися.
Розділ XLVII
Як, попрощавшись з Бакбук, ми оракул Сулії покинули
— Про віддяку (сказала Бабук) не може бути й мови. За нагороду нам буде те, що ви зостанетесь удоволені. Тут під землею, в теренах циркумцентральних, для нас вище благо не в тім, аби брати і приймати, а в тім, аби наділяти і давати, і раді ми не тоді, як багато беремо і від інших приймаємо, як це заведено, мабуть, по ваших сектах, а тоді, як ми багато чим інших наділяємо і багато їм даємо. Я прошу вас про одне: запишіть у цій ритуальній книзі ваші імена і назву вашого краю.
З цим словом вона розгорнула велику гарну книгу, і її містагог записав з нашого голосу, провівши золотим стилетом кілька ліній, проте ніяких письмен після цього не з'явилося.
Тоді Бакбук налила незвичайної своєї води у три міхи і, передаючи їх нам до рук, сказала:
– Ідіть, друзі мої, і хай береже вас ця духовна сфера, центр якої всюди, а кружина ніде, і звана у нас Богом; коли ви вернетесь до себе, то посвідчіть, які величезні скарби і дива дивні криються тут під землею. Адже недарма Церера, шанована всіма за те, що відкрила штуку рільництва, навчила його людей і завдяки винаходу пашні вибавила рід людський від такої грубої поживи, як жолуді, недарма вона так побивалась, що її доньку умкнули в попідземні наші терени, певна річ, передчуваючи, що під землею її дочка виявить більше благ і більше чудес, ніж сотворила нагорі вона сама.
На що звелася у вас штука викликати блискавку і зводити з неба вогонь, колись винайдена мудрим Прометеем? Ви її, напевне, вже втратили; на вашій півкулі вона зникла, тоді як тут, під землею, вона застосовується, як колись. Даремно ви дивуєтесь, побачивши, як перун і вогонь небесний спалюють і спопеляють ваші міста, вам невтямки, від кого, через кого і звідки береться цей катаклізм, як на ваш погляд страхолюдний, а нам звичний і навіть корисний. Філософи ваші нарікають, що все відкрите старожитніми, їм нема чого відкривати, але вони помиляються. Все, що постає перед нашим зором на небі і що ви звете явищами, все, що вам виставляє на очі земна поверхня, все, що таять у собі моря і річки, ніщо проти того, що держать у собі надра земні.
Ось чому титул Підземного Державця майже всіма язиками позначається епітетом, пов'язаним з багатством. Коли добіжать краю й дійдуть до скутку труди й зусилля знайти Бога-Вседержителя, якого єгиптяни називали сокровенним, утаєним, скритим і, цими іменами іменуючи його, молили об'явитись і показатись їм, то Бог, на людські благання зглянувшись, розширить їхні знання і про себе самого і про свої творіння, і в провід дасть добрий ліхтар, бо всі любомудри і давні мудреці, аби щасливо прийти до богопізнання і до мудрости, побажали, щоб їхнім вожаєм був Бог, а сопутцем — людина.
Так перс Зороастр, філософію творячи, взяв у супутники Аримаспа, єгиптянин Гермес Трисмегіст обрав Ескулапа, фракієць Орфей — Мусея, троянець Аглаофем — Штагора, атенець Платон обрав Діона із Сиракуз Сицилійських, як той помер — Ксенократа, Аполлоній — Дамида.
І ось коли ваші філософи, ведені Богом і супроводжувані якимсь ясним ліхтарем, пильно шукатимуть і досліджуватимуть (як це притаманно людині і як це мають на увазі Геродот і Гомер, називаючи людей альфестами, тобто шукачами і винахідниками), то вони побачать правоту мудреця Талеса, який на запитання Амазиса, царя єгипетського, що на світі найрозумніше, відповів: "Час", бо тільки час відкривав і відкриватиме все сокровенне, і ось чому стародавні називали Сатурна, тобто Час, батьком Істини, а Істину — дочкою Часу. І ось так філософи зрозуміють, що всі їхні знання, так само як і знання їхніх попередників, це зникома частка того, що є і чого вони ще не знають.
З цих трьох міхів, що я вам оце вручаю, ви почерпнете розуміння і пізнання, бо недаром мовить прислів'я: 3 пазура знати лева. У міру розрідження налитої в них води, яке відбувається під впливом теплоти небесних тіл і жароти солоного моря, а також природного перетворення елементів, там утворюється дуже цілюще повітря, і це буде для вас ясний, тихий і похожий вітер, бо вітер є не що інше, як мариво. З цим ходовим вітром ви прямою путею, якщо не побажаєте десь зупинитись, доберетесь до порту Олон у Тальмондуа; ось тільки не забувайте надувати вітрила через це золоте піддувало, до міхів такою собі жоломійкою приторочене, тоді вітру стане аж до краю вашої нинішньої подорожі, приємної і безпечної, від хуртовини захищеної. Хуртовини не бійтесь і не думайте, що вона виникає і походить від вітру, навпаки, сам вітер походить від хуртовини, що здіймається з дна морського. І не думайте, що дощ від слаботи здержливих сил небесних і ваготи навислого хмаровиння; дощ викликають підземні терени, так само як під дією небесних тіл він непомітно підноситься знизу вгору, — це свідкує царствений Пророк, співаючи, що хлань тягне до себе хлань. З трьох міхів два налиті водою, про яку я вже вам казала, а третій витягнутий з криниці індійських мудреців, іменованої бочкою брахманів.
До того ж, ви побачите, що ваші судна обмислені всім, що ще може стати вам у пригоді дорогою назад. Поки ви тут були, я звеліла віддати їх до направи. Отож, друзі мої, пливіть собі веселенько, відвезіть листа цього цареві вашому Ґарґантюа і вклоніться йому від нас, а також усім принцам і всім його дворакам.
Сказавши цеє, верховна жриця вручила нам згорнуту і запечатану грамоту; ми уклінно подякували їй, а потім вона провела нас у прихрамову прозору капличку і запропонувала задати їй скільки завгодно запитань, хай би їх набралося з гору, удвічі вищу за Олімп. Коли ж ми поминули край, усяких утіх повний, край привітний, з такою самою помірною температурою повітря, як у Темпах Тесалійських, зі здоровішим підсонням, ніж у тій частині Єгипту, що до Лівії звернута, щедріший на воду і квітучіший, ніж Темискіра, плодючіший, ніж та частина Тавр, що до Аквілону звернута, ніж острів Гіперборей на морі Юдейському і ніж Калігія на горі Каспії, такий же духмяний, тихий і затишний, як Турень, ми побачили нарешті свої судна в гавані.
КІНЕЦЬ
п'ятій книзі геройських походів да ходів
зацного Пантаґрюеля
Примітки
1
3 додатком (латин.).
2
У кн(изі) II Про державу (латин.).
3
У кн(изі) III Про сили природні та в кн(изі) XI Про призначення частин тіла (латин.).
4
Тут п'ють (латин.).
5
У книзі III (латин.).
6
Кн(ига) Про страву (латин.).
7
Кн(ига) VII, роз(діл) V (латин).
8
Комедія про шкатулку (латин.).
9
Кн(ига) Про день народження (латин.).
10
Кн(ига) VII, роз(діли) III і IV, Про при(роду) тварин (латин.).
11
Кн(ига) III, роз(діл) XVI (латин.).
12
(Диґести), Про своїх і закон(них), з(акон) "Тому, хто не залишив духівниці", параграф 13… Новели про відновл(ення) у правах і про ту, що розроджується на одинадцятому місяці (латин).
13
Ґалл, (Диґести), Про дітей і посмер(тних) спадкоємців і (Диґести), Про стан людей, з(акон) "На сьомому (місяці)" (латин.).
14
Позбавлення уже передбачає посідання (латин.).
15
Горацій — Послання (латин.). Переклав Михайло Білик.
16
Жених (латин.).
17
Випалена земля (латин.).
18
Не забувай, з ким маєш справу; лий на двох; "бус" вийшло з ужитку (латин).
19
Пиймо, друзяко! (Баск.)
20
Прагну (латин.