Мало того, що промова була траурна, але найбільш гнітило присутніх те, що таку заупокійну російському флотові виголосив один з найкращих морських командирів — кандидат в адмірали. Не того чекали від Бухвостова, який нещодавно відсвяткував двохсотліття Преображенського полку як нащадок першого солдата-гвардійця.
Командирові слова виявились пророчими. Але вони пролунали не на всю країну, яка нічого не знала про непідготовленість свого флоту, а лише в тісних стінах кают-компанії.
Але вернімося до 14 травня.
За "Суворовым" наступним мателотом був "Александр III". Флагманський корабель з самого початку бою зазнав таких пошкоджень, що важко було йому оправитися. Він вийшов із строю. Ескадра, ніким не керована, була залишена напризволяще.
І ось тоді на зміну "Суворову" з'явився броненосець "Александр III", з ім'ям якого назавжди лишаться зв'язаними найжахливіші спогади про страхіття Цусіми. Після того, як ескадра втратила адмірала, він став на чолі бойової колони і повів її далі. На цей броненосець обру-шився весь вогонь дванадцяти японських кораблів. А він, прийнявши на себе весь тягар артилерійського удару, тим самим ціною своєї загибелі рятував решту наших суден. У безвихідній обстановці бою він іноді навіть проявляв ініціативу, на яку тільки був здатний, не раз прикривав собою "Суворова" і намагався прорватися на північ під хвостом ворожої колони. Одного разу йому вдалося скористуватися туманом і тимчасово вивести ескадру з-під огню. На протязі кількох годин він з надприродною мужністю вів бій проти переважаючих сил ворога.
Надвечір це була вже не війна, а бойня.
Броненосець "Александр III", як і інші кораблі, не витримав нарешті ворожого натиску. О шостій годині, сильно накренившись, він вийшов із строю. Вигляд у нього в цей час був жахливий. З масою пробоїн у бортах, із зруйнованими верхніми надбудовами, він весь обгорнувся чорним димом. З проломів, з купи розбитих частин виривалися фонтани вогню. Здавалося, що вогонь от-от добереться до бомбових погребів та крюйт-камер, і броненосець злетить у повітря. Але він через якийсь час
оправився і, мляво відстрілюючись, знову вступив у бойову колону. То була остання спроба чинити ворогові опір.
Що діялося під час бою на його містках, у бойовій рубці, в баштах і на палубах? Хто ж саме був тим фактичним командуючим, що так талановито маневрував у залізних лещатах японців? Чи був це командир корабля, капітан 1-го рангу Бухвостов, його старший офіцер Племянников, чи під кінець останній уцілілий в строю молодший з мічманів? А може, коли нікого з офіцерів не лишилося, корабель, а за ним і всю ескадру вів старший боцман або простий рульовий? Це назавжди лишиться таємницею.
Але поведінка цього гордого корабля в найжахливішому морському бою, який тільки знає історія, у багатьох викликатиме здивовання.
Броненосець, вступивши знову в стрій, перемістився вже в середину колони, а своє почесне головне місце уступив своєму однотипному со-братові — "Бородино". Тут, на новому місці, "Александр III" протримався ще якихось двадцять-тридцять хвилин. Досить було йому зазнати ще кілька ударів крупнокаліберних снарядів, щоб остаточно позбутися останніх сил. На цей раз він викотився вліво. ОЧЄРИДНО, у нього зіпсувався рульовий привод, руль лишився покладеним на борт. Від циркуляції стався сильний крен. Вода, розливаючись всередині броненосця, ринула до борту, що накренився, і відразу прийшов кінець.
З крейсерів "Адмирал Нахимов" і "Владимир Мономах", що йшли за броненосцем, бачили, як він повалився набік, ніби підрубаний дуб. Матроси з його екіпажу посипалися в море, інші, в міру того, як переверталося судно, повзли по його днищу до кіля. Потім він відразу перевернувся і хвилин зо дві ще плавав у такому положенні. До його величезного днища, зарослого водоростями, прилипли люди. Гадаючи, що він ще довго так триматиметься на поверхні моря, на нього полізли й ті, хто вже борсався у хвилях. Здалека здавалося, що це пливе морська потвора, розпустивши пасмо водоростей і показуючи рудий хребет кіля. Люди, що повзали на ньому, були схожі на крабів.
Інші кораблі, б'ючись з противником, ішли далі.
Вільно гуляв вітер, несучись в нові краї. Там, де був "Александр III", котилися великі хвилі, гойдаючи на своїх хребтах уламки дерева, що спливли наверх, як німі ознаки страшної драми. І ніхто і ніколи не розкаже, які муки пережили люди на цьому броненосці: з дев'ятисот чоловік його екіпажу жодного не лишилося в живих.
ЧАСТИНА ЧЕТВЕРТА
УЛАМКИ ЕСКАДРИ
ДО ЧОГО ПРИВОДИТЬ ПОМИЛКА
В ніч на 6 травня 1905 року, коли 2-а ескадра проходила між островом Формоза і Філіппінами, на горизонті позначились контури невідомого корабля. Він ішов без вогнів. Посланий до нього крейсер "Олег" дізнався, що це прямує до Японії з контрабандним вантажем англійський пароплав "Олдгамія". Другого дня російська команда, набрана з різних кораблів 2-ї ескадри, замінила англійців, яких було перевезено на наші транспорти. А начальницький склад "Олдгамії" потрапив на плавучий госпіталь "Орел". Командир "Орла" капітан 2-го рангу Лох-матов і головний лікар Мультановський, приймаючи полонених, перезиралися між собою і знизували плечима, але нічого не могли зробити всупереч розпорядженню адмірала Рожественського. Обидва вони розуміли, що з цього моменту плавучий госпіталь було поставлено під загрозу японців.
Російські матроси в кількості тридцяти семи чоловік, опинившись на борту чужого корабля, спочатку почували себе незручно і не знали, чим зайнятися. їх похапцем розподілили в різні відділення за спеціальністю. Боцман Гоцка, ширококоста людина з круглим, трохи побитим ряботинням обличчям, любитель жартувати за всяких обставин, весело підганяв:
— Що ви, хлопці, скисли? Щавлем, чи що, об'їлися? Чи кораблів не бачили? Живо беріться за роботу! Хазяї тут тепер ми.
Матроси ледве справлялися з незнайомими для них механізмами. Особливо довго не налагоджувалась робота в машинному відділенні. Туди викликали прапорщика по механічній частині Зайончковського. Хиткою, нетвердою ходою він підійшов до механізмів, .з зачудуванням подивився на незрозумілі йому англійські написи і, постоявши в нерішучості, махнув рукою:
— Ви вже тут самі як-небудь розбирайтесь!
Машиніст Кучеренко, кинувши погляд на прапорщика, що пішов, буркнув:
— Теж офіцер! А відносно англійської мови нічого не тямить. Давайте мізкувати самі.
Машиністи довго придивлялися до різних приладів головної парової машини. Нарешті здогадалися, як управляти нею. Але апарат по опріснюванню води не швидко змогли привести в дію. Кучеренко навідступ-но морочився з ним, як дитина з незрозумілою іграшкою, і все-таки домігся свого. Показуючи кочегарам пущений апарат, він радісно вигукнув:
— Пішла Марфа за Якова! Вода буде!
А тим часом прапорщик Потапов, що прибув на "Олдгамію" раніше за інших офіцерів, розпоряджався на палубі. Цей малорослий блондин дрібними кроками снував по палубі і, примружуючи маленькі очиці, не без подиву зупинявся перед складними судновими приладами. Потім він наказав команді вантажити вугілля з транспорту "Куронія".
В розпалі цих робіт на капітанський місток до Потапова піднялись два прапорщики: попереду високий чорноокий чоловік з похмурим обличчям, за ним повнотілий усміхнений блондин, нижчий зростом.
Потапов, звертаючись до першого, відрапортував:
— Російська команда розподілена за спеціальністю. Вугілля вантажимо до ям, але краще було б вантажити на палубу. Погода свіжішає. Боюсь, заважатиме вона нам.
— Схвалюю,— сказав чорноокий офіцер, і повеселішав.
Це був щойно призначений командир "Олдгамії", прапорщик по морській частині Трегубов, який тільки що прибув з флагманського броненосця "Князь Суворов", його повнотілий супутник, зробивши крок вперед, відрекомендувався Потапову:
— Прапорщик Лейман. Прибув з броненосця "Александр III". З цього числа маю приємність бути вашим товаришем по плаванню. Призначений сюди старшим офіцером.
Для російських моряків почалося нове життя на чужому кораблі.
Через два дні "Олдгамія", відокремившись від ескадри, пішла своїм курсом на Владивосток. Більше вона не зустрічалась з російськими кораблями.
Пройшла ніч. Вранці, після побудки, командир "Олдгамії" прапорщик Трегубов наказав зібрати команду на ют. При хмарному небі дув дуже свіжий зустрічний вітер, заглушаючи слова початої промови. Командирові довелося підвищити голос до крику. Матросам, які стояли позаду, здалося навіть, що він когось лає. А один з них, Леконцев, спитав свого сусіда:
— На кого це наш "горбач" так розкричався? Трегубов вигукував:
— Наша ескадра пішла через Корейську протоку до Владивостока. Туди ж направляємося й ми. Але наш шлях' інший: навколо Японії Тихим океаном в Охотське море. Ми повинні в цілості доставити цей пароплав до своїх берегів. Постарайтеся, хлопці, в роботі і пильно стежте за горизонтом. Крім нагород за відвагу, ви одержите ще й призові гроші за доставку судна з контрабандою...
Командир пішов, ют спорожнів.
Три доби лютував шторм, що досягав десяти балів. Шуміли хвилі, виростаючи в білопінні горби. Блискавки з тріском і гуркотом рвали чорні хмари. На океан обрушувались зливи дощу. Здавалося, все небо задиміло від спалахів вогню, але хтось невидимий відразу ж заливав їх з гігантських шлангів, густо розбризкуючи струмені води. І серед цієї розбурханої стихії, хитаючись і черпаючи бортами хвилі, йшла самотня "Олдгамія". Більш за всіх мучилися кочегари, працюючи в закупореному і душному пеклі. Багато з них, хворіючи на морську хворобу, вибували з ладу. їм на зміну ставали верхньопалубні матроси.
По півночі 15 травня пройшли повз острів Аога. Погода покращала, вітер стих. На кораблі настало заспокоєння. Визначили девіацію на всі тридцять два румби. Матроси, відпочиваючи, найбільше розмовляли про 2-у ескадру і по-різному гадали про неї, але ніхто з них не знав, що в цей день рештки її, оточені переважаючими силами противника, витримують другий день бою. Машиніст Кучеренко, певна себе людина, розповідав своїм товаришам:
— На броненосці "Александр III" нас декілька чоловік було зверх комплекту. Я сам напросився на "Олдгамію". Дуже вже хотілося мені дізнатись, яке обладнання на англійському судні.
Стройовий матрос Леконцев, низькорослий дебелий хлопець, скаржився:
— А я, як дізнався, що мене призначили на пароплав, вирішив залишитися на броненосці.