Я ж лише скажу: наказуйте, ваша світлосте, я готовий до всього.
— Ваше помилування? — здивовано спитав Рішельє.
— Авжеж, ваше світлосте, — відповів Д'Артаньян.
— А хто його підписав? Король?
Кардинал промовив ці слова з неприхованою зневагою.
— Ні, ви, ваше високопреосвященство.
— Я? Ви що, збожеволіли, пане?
— Ваша світлість, безперечно, впізнає свій почерк.
І Д'Артаньян поклав перед кардиналом безцінний документ, який Атос здобув у міледі й віддав юнакові, щоб він служив йому охоронною грамотою.
Кардинал узяв папір і повільно, наголошуючи на кожному слові, прочитав:
"Пред'явник цього діє згідно з моїм наказом і на користь держави.
В таборі під Ла-Рошеллю, 5 серпня 1628 року.
Рішельє".
Прочитавши ці два рядки, кардинал глибоко замислився, але не повернув документа Д'Артаньянові.
"Він вирішує, як краще мене скарати, — подумав Д'Артаньян. — Ну що ж! Коли вже на те пішло, він побачить, як вмирає дворянин".
Молодий мушкетер був певен, що геройськи зустріне смерть.
Замислившись, Рішельє то згортав, то розгортав у руках записку. Нарешті він підвів голову, зупинив свій орлиний погляд на чесному, відкритому й шляхетному обличчі Д'Артаньяна. Він прочитав на цьому обличчі сліди всіх страждань, що їх Д'Артаньян зазнав за останній місяць, і втретє, а то й учетверте подумав про те, які великі надії подає цей юнак у свої двадцять років і як успішно міг би скористатися з його енергії, мужності та розуму далекоглядний політик.
До того ж, правду кажучи, злочини, могутність і пекельний геній міледі не раз страхали кардинала. Він відчував якусь потаємну радість від думки, що назавжди позбувся цієї небезпечної спільниці.
Рішельє неквапно розірвав документ, що його так великодушно віддав йому мушкетер.
"Я загинув", — подумав Д'Артаньян.
І він низько схилився перед кардиналом як людина, що промовляє свої останні слова:
"Боже, хай буде Твоя воля".
Кардинал підійшов до столу, написав, сідаючи, кілька рядків на пергаменті, дві третини якого були вже списані, й приклав свою печатку.
"Це мій вирок, — вирішив Д'Артаньян. — Принаймні, кардинал звільняє мене від нудного перебування в Бастилії та від судової тяганини. Це ще дуже люб'язно з його боку".
— Візьміть, пане, — сказав кардинал. — Я забрав у вас один відкритий лист і натомість даю інший. На цьому патенті не проставлене ім'я; ви впишете його самі.
Д'Артаньян нерішуче взяв папір і глянув на нього.
Це був наказ про призначення лейтенантом мушкетерів.
Д'Артаньян упав до кардиналових ніг.
— Ваша світлосте, — сказав він, — моє життя належить вам, віднині ви можете розраховувати на нього до кінця. Але я не вартий вашої милості: у мене є троє друзів, які мають набагато більше заслуг і прав…
— Ви хоробрий юнак, Д'Артаньяне, — перебив його кардинал і дружньо поплескав по плечу, в захопленні від того, що йому пощастило підкорити таку непокірливу натуру. — Робіть з цим патентом усе, що вам заманеться. Тільки добре затямте: хоч у ньому й не вказано імені, а втім, я даю його саме вам.
— Я цього ніколи не забуду, — відповів Д'Артаньян. — Ваше високопреосвященство може не сумніватися в цьому.
Кардинал обернувся й голосно покликав:
— Рошфоре!
Шевальє, який, мабуть, стояв за дверима, одразу ввійшов.
— Рошфоре, — сказав кардинал, — перед вами пан Д'Артаньян; від сьогодні він належить до числа моїх друзів. Тож поцілуйтесь обоє й поводьтеся розумно, якщо хочете зберегти свої голови.
Рошфор і Д'Артаньян, ледь торкнувшись губами, поцілувалися. Кардинал стояв поруч і пильно стежив за ними. Вони разом вийшли з кімнати.
— Адже ми ще побачимось, чи не так, добродію?
— Коли вам буде завгодно, — відповів Д'Артаньян.
— Така нагода не забариться, — сказав Рошфор.
— Що таке? — спитав Рішельє, відчиняючи двері.
Молоді люди усміхнулись один до одного, потисли один одному руки і вклонилися його високопреосвященству.
— Ми вже почали непокоїтися, — сказав Атос.
— От і я, друзі мої! — відповів Д'Артаньян. — І не тільки на волі, а ще й у неабиякій милості.
— Ви нам розкажете все?
— Сьогодні ж увечері.
Справді, того ж вечора Д'Артаньян прийшов до Атоса і застав його за пляшкою іспанського вина.
Д'Артаньян розповів йому все, що сталося між ним і кардиналом. Вийнявши з кишені патент, він сказав:
— Візьміть, мій любий Атосе, він належить вам по праву. Атос усміхнувся своєю доброю та приємною посмішкою.
— Друже, — відповів він, — для Атоса цього забагато; для графа де Ля Фера — замало. Лишіть собі цей патент — він ваш. На жаль, ви купили його надто дорогою ціною.
Д'Артаньян попрощався з Атосом і попрямував до Портоса. Юнак застав мушкетера перед дзеркалом; той приміряв розкішний, прикрашений блискучим гаптуванням камзол.
— А-а, це ви, мій любий друже! — вигукнув Портос — Як вам здається, чи личить мені цей костюм?
— Він чудовий, — відповів Д'Артаньян. — Але я прийшов запропонувати костюм, який буде вам ще більше до лиця.
— Який саме? — спитав Портос.
— Мундир лейтенанта мушкетерів.
Д'Артаньян розповів Портосові про своє побачення з кардиналом і, вийнявши з кишені патент, сказав: — Візьміть, любий друже, впишіть своє ім'я й будьте мені хорошим командиром.
Портос глянув на патент і, на превеликий подив Д'Артаньяна, повернув його назад.
— Авжеж, — сказав він, — це було б для мене дуже приємно, але мені недовго довелося б користатися такою милістю. Поки ми їздили до Бетюна, помер чоловік моєї герцогині. Схоже на те, що скриня небіжчика проситься мені до рук, і тому, мій любий друже, я вирішив одружитися з удовицею. Бачите, я саме приміряю своє весільне вбрання; залиште собі чин лейтенанта, мій друже, залиште.
І він оддав патент Д'Артаньянові.
Юнак пішов до Араміса.
Він застав його на колінах перед аналоєм[253], зі схиленою над розгорнутим молитовником головою.
Д'Артаньян розповів йому про побачення з кардиналом і, втретє вийнявши з кишені патент, мовив:
— Ви, наш друже, наш світоче, наш незримий заступнику, прийміть цей патент; ви, як ніхто інший, заслужили його своєю мудрістю й тими порадами, що завжди приносили нам успіх.
— Гай-гай, мій любий друже! — відповів Араміс — Наші останні пригоди назавжди відвернули мене від мирського життя й військового мундира. Цього разу я вирішив безповоротно: по закінченні облоги вступаю в братство лазаристів[254]. Залиште собі цей патент, Д'Артаньяне; військова служба — ваша стихія, ви будете хоробрим і відважним командиром.
Д'Артаньян, із сльозами вдячності на очах і з радістю в погляді, знову поспішив до Атоса, який і досі сидів за столом і роздивлявся проти світла лампи останню склянку малаги.
— Так от, — сказав Д'Артаньян, — вони теж відмовились!
— Це тому, мій любий друже, що ніхто інший не заслуговує цього патента більше, ніж ви.
Він узяв перо, написав на пергаменті ім'я Д'Артаньяна й віддав йому патент.
— Отже, я лишаюся без друзів, — мовив юнак, — але, на жаль, із гіркими спогадами…
Він охопив голову руками, і сльози покотились йому по щоках.
— За вами молодість, — відповів Атос — Час обов'язково зітре гіркі спогади, щоб замінити їх приємними!
Епілог
Ла-Рошель, не підтримана ні англійським флотом, ні військом, що його обіцяв Бекінгем, склала зброю після річної облоги. 28 жовтня 1628 року було підписано капітуляцію.
Король прибув до Парижа 23 грудня того ж року. Йому влаштували урочисту зустріч, наче він і справді повернувся після перемоги над ворогами, а не над французами. Він в'їхав через заквітчану аркаду, спеціально споруджену в передмісті Сен-Жак.
Д'Артаньян прийняв чин лейтенанта. Портос покинув службу й одружився наступного року з пані Кокнар. В омріяній скрині виявилося вісімсот тисяч ліврів.
Мушкетонові пошили розкішну ліврею, і нарешті збулась його найзаповітніша мрія: він став їздити на приступці визолоченої карети.
Араміс після однієї з подорожей до Лотарингії несподівано зник і перестав писати друзям. Згодом, через пані де Шеврез, яка розповіла про це кільком своїм близьким знайомим, стало відомо, що він постригся в ченці в одному з монастирів у Нансі.
Базен став послушником.
Атос служив мушкетером під командуванням Д'Артаньяна аж до 1631 року, коли, поїхавши до Турені, теж залишив службу, пояснивши це тим, що дістав невелику спадщину в Русийоні.
Грімо поїхав з Атосом.
Д'Артаньян тричі бився на дуелі з Рошфором і всі три рази його поранив.
— Учетверте я, мабуть, уб'ю вас, — сказав він, простягаючи Рошфорові руку й допомагаючи йому підвестись.
— Певно, буде ліпше для нас обох, якщо ми на цьому й зупинимось, — відповів поранений. — Тисяча чортів! Я ставлюсь до вас куди краще, ніж ви гадаєте, бо вже після нашої першої зустрічі міг би, сказавши тільки одне слово кардиналові, добитись того, щоб вам відрубали голову.
Цього разу вони поцілувалися від щирого серця. Планше, завдяки сприянню Рошфора, дістав чин сержанта гвардії. Пан Бонасьє жив собі спокійно, не знаючи, що сталося з його дружиною, і зовсім про це не турбуючись. Якось він необачно зважився нагадати про себе кардиналові. Кардинал наказав відповісти: він сам простежить за тим, щоб відтепер пан Бонасьє був забезпечений усім необхідним.
І справді, пішовши наступного дня о сьомій годині вечора з дому до Лувру, пан Бонасьє більше не повернувся на вулицю Могильників. На думку людей, які були добре поінформовані в таких справах, він дістав стіл і квартиру в одному з королівських замків од щедрот його високопреосвященства.
Переклад із французької Романа Терещенка. Ілюстрації Сергія Якутовича
Примітки
1
Людовік XIV (1638–1715) — син Людовіка XIII та Анни Австрійської, король Франції з 1643 по 1715 рік; правління Людовіка XIV, якому належить вислів "Держава — це я", характеризувалося посиленням абсолютизму — необмеженої централізації королівської влади.
2
Бастилія — фортеця в Парижі, збудована в XIV столітті для захисту від англійців; з XV століття стала в'язницею для політичних в'язнів. Під час французької буржуазної революції 14 липня 1789 року повсталі парижани захопили Бастилію, і в 1789–1791 роках вона була зруйнована згідно з рішенням Установчих зборів. День захоплення Бастилії народом — національне свято Франції.
3
Внаслідок перемоги нідерландської буржуазної революції XVI століття в 1581 році було створено Голландську республіку — так звану республіку Сполучених провінцій.