Казали б просто — не хочемо, мовляв, більше битися. А мені ця війна тим більше непотрібна.
— Я вже давно помітив, як вони підгинають хвости,— промовив Попов.— Але це буде номер, коли ми без бою здамося. Ахне вся Росія, коли дізнається про все.
Тим часом за розпорядженням начальства сигнальники приготували білий парламентерський прапор (скатертину) і прапор Червоного Хреста, причепивши їх до фалів.
На містку між командиром і штабними чинами йшла розмова, покваплива, з відтінком розгубленості.
— Наш "Бедовый" — тільки госпітальне судно,— говорив Баранов, оглядаючи всіх з таким виразом на бородатому обличчі, наче просячи в них ще раз підтвердження цієї безглуздої думки.
— Так, так, цілком вірно,— вторив йому полковник Філіпповський, сутулячись і киваючи головою, обмотаною бинтом.
Він був спокійніший, ніж інші, але чомусь часто зривав з товстого носа пенсне, нашвидку протирав хусточкою скельця і знову приставляв їх до темно-карих, трохи банькатих очей.
— Звичайно, на ньому стільки поранених,— згоджувався флаг-капітан Клап'е де Колонг, незадоволено насуплюючи чорні густі брови.
— А головне — сам командуючий ескадрою вийшов із строю,— заявляв флагманський мінер, лейтенант Леонтьев.
В їхніх міркуваннях були і лицемірство і брехня, але вони й далі наводили всякі докази на користь висунутого положення, немов хотіли переконати і один одного, і самих себе в своїй правоті. І ніхто на це не заперечив, що, згідно з міжнародним правом, госпітальне судно, на протилежність бойовим кораблям, повинне мати особливе забарвлення та інші відмітні знаки. Про це заздалегідь повідомляють противника. А в даному випадку бойовий міноносець вважали за госпітальне судно тільки на підставі того, що на ньому було кілька чоловік поранених. З такою логікою можна було б перший-ліпший крейсер, перший-ліпший броненосець поставити під захист Червоного Хреста — на яких суднах наших не було поранених?
А тим часом ворог не ждав. Маючи хід майже вдвічі швидший, ніж "Бедовый", він з кожною хвилиною наближався. Тепер уже неозброєним оком можна було бачити, що гоняться японські міноносці. На місток ще раз був викликаний інженер-механік їльютович.
— Володимире Володимировичу, коли саме будуть готові пари? — спитав командир.
— Через півгодини,— відповів їльютович. Флаг-капітан Клап'є де Колонг сказав:
— Розводьте ж швидше пари!
їльютович пішов, але його знову окликнули:
— Ні, постривайте. Не треба!
Інженер-механік став боком до начальства і, повернувши до нього лише голову, раптом збичився. Бронзове обличчя його, чорнооке, з яструбиним носом, ворушачи звислими вусами, набрякло і нахмурилось. Він втупився в Клап'є де Кол он г а погрозливим поглядом і, витримавши невелику паузу, голосно крикнув:
— Як — не треба?
— Добре, розводьте,— ледве чутно пробелькотів флаг-капітан.
На юті байдуже стояли флаг-офіцер, лейтенант Кржижановський, лікар Тржемеський і волонтер Максимов. Потім з кают-компанії виліз наверх капітан 2-го рангу Семенов і, кульгаючи на праву ногу, пошкандибав у напрямі до містка. Ця маленька і кругла людина, або, як його прозвали моряки, "ходячий пузир", був найметкіший і найхитріший офіцер у флоті. З усякої паскудної справи він міг вийти сухим, як гуска з води. Кают-компанія на міноносці була така мала, а говорили в ній офіцери так багато про підготовлювану здачу судна, що не можна було їх не почути. Все це було йому відоме. Але тоді він мовчав. І хіба не йому належала ідея, що виникла ще на "Буйном", перетворити бойовий корабель на госпітальне судно? А тепер, коли задуми його колег по штабу і самого адмірала здійснювались на практиці і коли біля обох щогл уже стояли сигнальники з прапорами напоготові, він звертався до кожного зустрічного і обурено кричав:
— Що таке? Чому не даємо повного ходу?
Те ж саме Семенов повторяв, наблизившись до містка, і потрясав руками, як актор, бажаючи звернути на себе увагу, Таким чином його невинність у здачі в полон була забезпечена. Назад, до корми, не соромлячись свого штаб-офіцерського чину, він поліз рачки, ніби зовсім знемагаючи, і зник у кают-компанії 35.
"Грозный" догнав "Бедового" і, зайшовши на його правил траверз, запитав семафором:
— Що будемо робити?
— Скільки можете дати ходу? — і собі запитав "Бедовый".
— Двадцять т|>и вузли.
— Ідіть до Владивостока.
— Чому йти, а не прийняти бій?
На останнє запитання "Грозный" не дочекався відповіді.
Японські міноносці наблизились на відстань пострілу. "Грозный", пробивши бойову тривогу, почав розвивати повний хід. На "Бедовом" комендори, не дожидаючись розпорядження начальства, розійшлись до гармат. Але зараз же залилась дудка, а слідом за нею пролунав голос боцмана Чудакова:
— Чохли з гармат не скидати!
З містка спустились на палубу штабні чини. Лейтенант Леонтьев, бігаючи від однієї гармати до іншої, почав кричати на комендорів:
— Не смійте цього робити! Жодного пострілу! Хіба ви не розумієте, що ми рятуємо життя адмірала?
— Як же це так, ваше благородіє? Японці потоплять нас, як щенят.
— Не мають права: наш міноносець — госпітальне судно. Полковник Філіпповський умовляв матросів лагідніше:
— Братці, ми рятуємо адмірала, а він для Росії коштує дорожче, ніж міноносець. т
Клап'є де Колонг додав:
— Міноносець — дрібниця: можна новий збудувати, а от адмірала такого не знайдеш!
В цей час хотіли підняти прапори, але флаг-капітан, спохватившись, послав лейтенанта Леонтьева доповісти адміралові. В супроводі мічмана Цвєт-Колядинського, Леонтьев побіг униз і, скоро повернувшись, сповістив:
— Адмірал погодився.
Ту ж мить знялися вгору: на фок-щоглі білий прапор (скатертина.), на грот-щоглі — прапор Червоного Хреста. Потім підняли сигнал: "Маю поранених".
"Грозный" віддалявся під повними парами. За ним погнався двотрубний міноносець "Качеро". Між ними зав'язалась перестрілка. Другий японський міноносець "Сазанамі", чотиритрубний, відкрив вогонь по "Бедовому". Це сталось о 3 годині 25 хвилин з лівого боку острова
Дажелет, у п'яти-шести милях від нього. Ворожі снаряди падали біля міноносця, роблячи недоліт або переліт. На містку "Бедового" всі заметушились. Мічман О'Брієн де Лассі побіг у кочегарку спалити сигнальні книги, карти й секретні документи. Баранов наказав застопорити машину, підняти шари до місця, а потім скомандував:
— Кормовий прапор спустити!
Лейтенант Леонтьев і сигнальник їончук кинулися на ют, і андріївський прапор, що висів на флагштоку, моментально зник.
Баранов заховався за котельний кожух і, присівши навпочіпки, закричав:
— Прокляття! Нащо вони стріляють, косоокі варвари?! Хіба не бачать наших прапорів?!
Потім кинувся до сигнального прапора і почав давати сиренні гудки, немов просячи цим пощади у противника.
"Грозный", відбиваючись від "Качеро", ішов все далі й далі.
"Сазанамі" нарешті замовк. Він наближався до "Бедового" дуже обережно.
Інженер-механік Ільютович, наказавши в машині приготувати ручники у клінкетів холодильника, з'явився до флаг-капітана і сказав:
— Дозвольте потопити міноносець. Через десять хвилин він буде на дні.
Клап'є де Колонг схопився за голову.
— Що ви говорите? Хіба ви хочете втопити адмірала? Лікар сказав, що його не можна турбувати.
Через деякий час до "Бедового" пристала японська шлюпка. В цей момент майже весь екіпаж міноносця був на верхній палубі. Командир Баранов, розгладивши атласну бороду, стояв біля трапа попереду всіх, виструнчившись, наче на параді. Японський офіцер, як потім довідались — командир міноносця "Сазанамі", капітан-лейтенант Айба, піднявшись на палубу, раптом вихопив тесак із ножен. Перше враження було, що він, здурівши від щастя, зараз почне стинати голови полоненим, тому багато хто здригнувся, інші з жахом розкрили очі. Але він пробіг повз людей, прямуючи до радіорубки, і насамперед перерізав проводи. А тим часом японські матроси кинулись на корму, і підняли на флагштоку прапор Країни сонячного сходу. Після цього капітан-лейтенант Айба наказав усім зібратися у фронт і об'явив англійською мовою:
— Командир тут я!
Штабні офіцери почали йому пояснювати, чому здався "Бедовый"-Тут же був і капітан 2-го рангу Семенов, йому чогось зразу стало легше,— він стояв прямо, підбадьорившись, і навіть намагався розмовляти з противником японською мовою. Капітан-лейтенант Айба слухав і багато разів перепитував наших офіцерів. Яке ж було його здивування, коли він довідався, що разом з судновими офіцерами попав до нього в полон і сам командуючий ескадрою, віце-адмірал, генерал-ад'ютант Рожественський із своїм штабом! Маленький і в'юнкий, схожий на підлітка, японський офіцер вискалив рідкі зуби і, радіючи, втягнув у себе повітря з таким шумом, немов сьорбнув з блюдця гарячий чай. На його жовтому, акуратно виголеному обличчі, з чорними розкосими очима, з'явився вираз і торжества і розгубленості, наче трапилося щось таке, чого він не міг уявити навіть у своїй фантазії. Він замотав головою і, задихаючись, сказав:
— Я візьму адмірала з собою на міноносець "Сазанамі". Штабні офіцери почали умовляти його:
— Ми просимо вас лишити адмірала на "Бедовом". Він тяжко поранений. Він помре, якщо ви його візьмете.
Зійшлись на тому, що замість адмірала на "Сазанамі" переправляться чотири суднові офіцери як заложники.
— А де лежить ваш адмірал? — поцікавився японський офіцер.
— Він у командирській каюті. Але лікар каже, що його не можна турбувати.
— О, ні, ні, я не турбуватиму адмірала, я тільки погляну на нього. Японський офіцер швидко подріботів до кормового люка і спустився
по трапу вниз. З хвилюванням відчинив вказані двері. Адмірал, лежачи на койці, втомлено подивився на незнайоме обличчя, не виявивши ні здивування, ні хвилювання. Мовчки зустрілись їхні погляди. Двері тихо зачинились. Капітан-лейтенант Айба, тріумфуючи, обережно пішов від каюти навшпиньках, наче мисливець, що несподівано відкрив великого звіра.
Через кілька хвилин Рожественський, дізнавшись від флаг-капітана, що чотирьох суднових офіцерів беруть на японський міноносець як заложників, наказав покликати їх до нього. Коли вони прийшли в каюту, він сидів на койці, звісивши ноги, в самій тільки нічній сорочці, пониклий, з мертвотно-блідим обличчям і обгорілою бородою. Забинтована голова його повільно підвелась і слабо захиталась, чорні очі налилися слізьми.