А ви ж знаєте, що серце Скаженого зовсім не з каменю. Він купить усю партію, хоч би це коштувало йому одної з копалень. Я знаю його. Він тільки удає з себе непохитного. Але менш як за десять доларів не віддавайте. Коли продасте хоч на цент дешевше, я вам ніколи не подарую.
Опівдні Малий поставив на стіл горщик бобів, каву, перепічки на сковорідці, бляшанку з маслом, баночку згущеного молока, оленину з салом та компот з персиків. — Обід готовий, — сказав він. — Але спочатку поглянь на Саллі.
Смок одклав збрую, яку він латав, одчинив двері і побачив Саллі та Скорого, що завзято одгонили сусідських собак, які прийшли здобувати собі їжу. Але він також угледів щось таке, що примусило його швидше зачинити двері та кинутися до пічки. Сковорідку, ще гарячу після оленина, він поставив на конфорку і поклав на неї велику грудку масла, потім дістав яйце і розбив його над сковорідкою. Коли він сягнув по друге, Малий схопив його за руху.
— Що це ти робиш? — спитав він.
— Смажу яєшню, — сказав Смок, розбиваючи й друге яйце.
— Ти, мабуть, хворий? — захвилювався Малий, коли Смок розбив і третє яйце. — Тут же на цілих тридцять доларів!
— А треба, щоб було на шістдесят, — одповів Смок, розбиваючи четверте. — Не заважай, Малий! Скажений суне пагорком і буде тут хвилин за п'ять.
У того відлягло від серця, і він сів до столу. Коли у двері постукали, Смок і Малий сиділи за столом один проти одного, і перед кожним стояла тарілка з яєшнею із трьох яєць.
— Заходьте, — гукнув Смок.
Скажений, молодий велетень, майже шести футів на зріст та фунтів сто дев'яносто вагою, зайшов і привітався до них.
— Сідай, перекусиш з нами, — запросив Малий. — Смоку, приготуй йому яєшню. Б'юсь об заклад, що він не відмовиться.
Смок розбив три яйця на гарячу сковорідку і за кілька хвилин поставив яєшню перед гостем.
Той подивився на них з таким лютим виразом, що Малий, як він потім казав, злякався: а раптом Скажений схопить яєшню і втече з нею.
— Мабуть, найбагатші тузи в Штатах не їдять так, як ми, — радів Малий. — Ось ми зараз утрьох наминаємо яєць на дев'яносто доларів і навіть оком не моргнемо.
Скажений втупився в яєшню, яка швидко зникала, і немов закам'янів.
— Призволяйтесь, — піддавав пари Смок.
— Вони… вони не варті десяти доларів, — повільно вимовив Скажений.
Малий прийняв виклик:
— Будь яка річ варта того, що можна за неї взяти, чи не так?
— Так. Але…
— Які там "але". Я ж кажу, скільки ми можемо за них взяти. По десять доларів за штуку. Ми яєчний трест — Смок і я. Прошу не набувати цього. — Малий витер тарілку шматком перепічки. — Я з'їв би ще пару, — зітхнув він і поклав собі бобів.
— Ви не маєте права так пожирати яйця! — кричав Скажений. — Це… це несправедливо!
— Така наша слабість, — виправдувався Малий.
Скажений без смаку скінчив їсти і якось непевно подивився на обох.
— Слухайте, хлопці, ви можете зробити мені величезну послугу, — почав він нерішуче. — Продайте мені або позичте, чи так дайте з дванадцять яєць.
— Справді, — сказав Смок, — я сам знаю, як іноді хочеться яєчка. Але ми не такі бідні, щоб брати гроші, пригощаючи. Ні цента не візьмемо… — Тут дужий удар ногою під столом сказав йому, що Малий починає нервуватися. — Дванадцять, кажеш?
Скажений кивнув.
— Слухай, Малий, — кинув Смок, — підсмаж йому ще. Цілком співчуваю. Був час, коли я сам міг з'їсти дванадцятеро за раз.
Але Скажений простяг руку й затримав Малого.
— Не треба смажити, — сказав він. — Я хочу їх взяти сирими.
— Ти хочеш їх взяти з собою?
— Авжеж.
— Це не годиться, — зауважив Малий. — Це вже торгівля, а не гостинність.
— Звичайно, — підтримав його Смок. — Це інша справа, Скажений. Я думав, ти хочеш їх з'їсти… Бачиш, ми задумали одну комерційну операцію.
Небезпечний вогник блиснув у блакитних очах Скаженого.
— Я заплачу, — кинув він гостро. — Скільки?
— Тільки не за дванадцять, — відповів Смок. — Ми не продаємо вроздріб, бо не хочемо шкодити собі. Ми продамо тільки всю партію.
— Скільки ж ви маєте яєць і скільки за них правите?
— Скільки там у нас, Малий? — запитав Смок.
Малий прочистив горлянку і почав уголос рахувати: — Дев'ятсот сімдесят три мінус дев'ять, це буде дев'ятсот шістдесят два. А по десять доларів за кожне… Це значить дев'ять тисяч шістсот двадцять. Звичайно, Скажений, коли трапиться тухле яйце, то ми повернемо гроші назад, але у нас нема зіпсованих. Єдина річ, якої я ніколи не бачив на Клондайці, — це тухле яйце. Люди не такі дурні, щоб привозити сюди тухлі яйця.
— Цілком справедливо, — підтримав Смок, — за зіпсовані яйця ми повернемо гроші. Ну, по руках? Плати гроші — і яйця твої.
— Ти зможеш продати їх по двадцять і заробиш удвоє більше, — пораяв Малий.
Скажений сумно похитав головою і поклав собі бобів.
— Це надто дорого, Малий. Мені не треба так багато. Я дам вам по десять доларів, але за два десятки.
— Всі або нічого, — відрубав Смок.
— Слухайте, хлопці, — одверто признався Скажений. — Ви знаєте, що я та міс Ерол були заручені. Але вона кинула мене. Ви це теж знаєте. Всі це знають. І я… для неї хочу купити яєць.
— Еге, — посміхнувся Малий. — Тепер зрозуміло, чому ти хотів мати їх у шкаралупі. Але цього я від тебе ніколи не сподівався.
— Чого не сподівався?
— Це просто підлість, от що! — вигукнув Малий розгнівано. — Я б не дивувався, якби хто почастував тебе олив'явим горохом. Бо ти таки вартий цього.
Скажений ладен був уже вибухнути гнівом, як завжди у таких випадках. Він так стиснув кулак, що погнув виделку, і в блакитних очах у нього загорілися люті вогники.
— Слухай, Малий, що ти хочеш цим сказати? Коли ти вважаєш, що у мене щось погане на думці…
— Я кажу те, що я думаю, — відповів Малий. — Це паскудство так робити! Невже ти збираєшся ними шпурляти?
— Чим шпурляти?
— Та яйцями ж, сливами, кулями… Але ти помиляєшся, Скажений. Ніхто в театрі не допустить цього. Того, що вона актриса, зовсім не досить, щоб прилюдно закидати її яйцями.
Здавалося, що Скажений от-от лусне. Але він випив гарячої кави і поволі опанував себе.
— Ти помиляєшся, Малий, — повагом та стримано сказав він. — Я не збираюсь закидати її яйцями. Я хочу дати їй ці яйця на тарілці! Вона їх дуже полюбляє.
— Я знав, то цього не може бути! — зрадів Малий. — Бо ти ж нездатний на таке паскудство.
— От і гаразд, — заспокоївся Скажений. — Але повернемося до справи. Тепер ви знаєте, нащо мені потрібні яйця.
— Даєш дев'ять тисяч шістсот двадцять доларів? — спитав Малий.
— Це здирство! — вигукнув Скажений.
— Це бізнес, — наполягав Смок. — Ти думаєш, ми для себе скупили ці яйця?
— Ти слухайте ж! — благав Скажений. — Мені потрібно тільки два десятки. Я дам вам по двадцять доларів за штуку. Що ж мені робити з рештою?
— Не треба так хвилюватись, — порадив Малий. — Коли вони тобі не потрібні, то й не треба. Ми ж не накидаємо їх тобі.
— Але ж вони мені потрібні, — скиглив Скажений.
— Тоді ти знаєш, скільки вони коштують: дев'ять тисяч шістсот двадцять доларів. Коли мій обрахунок невірний, виправимо.
— А може, вони завтра будуть нікому не потрібні? — зауважив Скажений. — Може, міс Ерол втратила смак до яєць?
— Я сказав би, що міс Ерол варта цієї витрати, — спокійно вставив Смок.
— Варта! — Скажений скочив з місця. — Вона варта мільйона! Вона варта всього мого майна! Вона варта всього золота Клондайку! — Він сів і провадив уже спокійніше: — Але це не причина, щоб здерти з мене десять тисяч за сніданок для неї. Давайте ось що. Ви позичаєте мені два десятки. Я дам їх Славовичу, а він піднесе міс Ерол з привітанням від мене. Вона вже не посміхалася мені сто років. Якщо вона усміхнеться мені після цього, то я куплю у вас всю партію.
— Може, ти підпишеш зобов'язання? — спитав Смок, бо знав, що Люсіль Ерол посміхнеться.
Скажений аж рота роззявив од подиву.
— Ох, які ж ви швидкі, — зітхнув він.
— Ми ж тільки пристаємо на твою власну пропозицію, — відповів Смок.
— Гаразд. Давайте паперу. Пишіть свій контракт, — закричав Скажений.
Смок склав документа, за яким Скажений зобов'язувався купити всю партію яєць по десять доларів за кожне, якщо видані йому авансом два десятки спричиняться до його замирення з Люсіль Ерол.
Скажений взяв перо, щоб підписати, але спинився.
— Зачекайте, — сказав він. — Коли я купую яйця, то тільки свіжі.
— Тут, у Клондайку, нема зіпсованих, — чмихнув Малий.
— Нехай. Але, коли я знайду хоч одне погане, ви мусите взяти його назад.
— Гаразд, — погодився Смок.
— І кожне погане яйце я сам берусь з'їсти, — додав Малий.
Смок вставив до контракту слова "доброї якості", а Скажений, злісно підписавшись, узяв цебрик з двома десятками яєць, надяг рукавиці і кинувся до дверей.
— Бувайте, грабіжники! — буркнув він, люто грюкнувши дверима.
V
Другого ранку Смок був свідком сцени у Славовича. Скажений запросив його за свій столик поруч столу Люсіль Ерол. Все відбулося точнісінько так, як вона передбачала.
— Ви ще не дістали яєць? — жалібно спитала вона офіціанта.
— Ні, міс, — відповів той. — Кажуть, хтось у Доусоні закупив усі. Містер Славович хотів купити трохи для вас, але той на десятки не продає.
Тоді Скажений поманив до себе господаря і, поклавши йому руку на плече, прошепотів:
— Слухай, Славовичу. Я ж послав тобі вчора два десятки. Де вони?
— В коморі. Я тільки шестеро відігрів і держу для вас напоготові.
— Це не для мене, — ще тихше зашептав Скажений. — Звари їх ріденько та піднеси від мене міс Ерол.
— Я сам зараз все зроблю, — запевнив його Славович.
— Та не забудь поклонитись від мене, — додав Скажений.
Гарненька Люсіль Ерол з відразою поглядала на шматок шинки та картоплю, коли Славович поставив перед нею тарілку з двома некруто звареними яйцями.
— Привіт вам від містера Скаженого, — звернувся він так, що почули за сусіднім столом.
"Яка акторка!" — подумав Смок, дивлячись на Люсіль. Обличчя її зашарілось, вона швидко повернула голову, здавалося, що вона ось-ось усміхнеться — і тільки зусиллям волі вона стрималась і щось сказала Славовичу.
Скажений під столом штовхнув Смока ногою.
— Чи буде вона їх їсти, ось у чім справа? Чи буді вона їх їсти? — тривожно прошепотів він.
І скоса поглядаючи в той бік, вони побачили, як Люсіль Ерол спочатку завагалась, навіть мало не відсунула тарілки — і раптом піддалася спокусі.
— Беру всю партію! — сказав Скажений. — Умова діє.