При перельоті через протоку доктор вирішив триматися все на тій же висоті, щоб бачити берег на великій відстані. Він безперестанку дивився на термометр і барометр, що висіли під напівзнятим тентом. Другий барометр, прикріплений зовні, повинен був служити для нічних вахт.
Після двох годин польоту "Вікторія", просуваючись зі швидкістю понад восьми миль на годину, вже була над материком. Доктор вважав за потрібне знизитися; він зменшив полум'я, і "Вікторія" полетіла вже всього на висоті трьохсот футів над землею.
Ця частина східного берега Африки називається Мріма. Густа облямівка мангових дерев захищала берег, і завдяки відпливу можна було розгледіти їх густе коріння, підмите хвилями Індійського океану. На горизонті виднілися дюни, що колись складали берегову лінію, а на північному заході височіла загострена гора Нгура.
"Вікторія" тепер летіла над селищем Каші, — доктор знайшов його на карті. Тубільці при вигляді кулі лютими криками висловлювали свій гнів і страх. Вони стали пускати стріли в чудовисько, що витає в повітрі, але, на щастя, не могли досягти кулі, і вона велично розгойдувалась над усією цією безпорадною люттю.
Вітром її несло на південь, але це анітрохи не бентежило доктора; він навіть був радий, так як це давало йому можливість простежити шлях, пройдений капітанами Бертоном і Спіком.
Кеннеді став так само балакучий, як і Джо. Обидва вони обмінювалися захопленими фразами.
— Геть диліжанси! — вигукував один.
— Геть пароплави! — вторив інший.
— А що таке, питається, в порівнянні з цим залізниці?— підхоплював Кеннеді. — Їдеш ти по ним через різні країни і рівно нічого не бачиш!
— Інша справа наша "Вікторія"! — вставляв Джо. — Навіть не відчуваєш, що рухаєшся. Природа сама розгортається перед вами.
— А види які! Види! На диво! Який захват! Здається, що спиш в гамаку і бачиш сон.
— До речі, чи не час поснідати? — раптом запитав Джо, у якого від перебування на свіжому повітрі розігрався апетит.
— Думка непогана, мій милий, — погодився Фергюсон.
— Приготувати сніданок недовго: сухарі та м'ясні консерви, — заявив Джо.
— І скільки завгодно кави, — додав лікар. — Знаєш, Джо, я дозволяю тобі зайняти трохи тепла у мого пальника: в ньому його більше ніж достатньо. І можна не боятися пожежі.
— А це було б жахливо! — зауважив Кеннеді. — Адже над нами щось на зразок порохового льоху.
— Не зовсім так, — відгукнувся Фергюсон. — Але тим не менше, якщо б газ запалав, він потроху вигорів б, і ми неминуче спустилися б на землю, що було б далеко не приємно. Але не бійтеся! Наш куля закрита абсолютно герметично. — Ну, так давайте ж снідати, — запропонував Кеннеді.
— Сніданок поданий, панове, — оголосив Джо. — Їжте, я теж не буду відставати від вас, але в той же час займуся приготуванням кави, та такої, що у вас слинки потечуть.
— Що правда, то правда, — підтвердив доктор, — у Джо серед багатьох його талантів є один славний: вміння готувати цей чудовий напій. Він змішує кави якихось різних сортів, але тримає це в секреті.
— Так і бути, сер, раз ми в повітряному просторі, я вже відкрию вам свій секрет. Бачте, я готують суміш з трьох рівних частин кави: мокко, бурбонського і рио-нунесу.
Через кілька хвилин з'явилися три димлячі чашки кави, якою і був закінчений ситний сніданок, приправлений чудесним настроєм його учасників. Наситившись, кожен з аеронавтів зайняв свій спостережний пост.
Країна, над якою пролітала куля, була надзвичайно родюча. Вузькі звивисті стежки майже губилися під склепіннями густої зелені; виднілися поля дозрілого тютюну, маїсу, ячменю; там і сям миготіли плантації рису з прямими стеблами і пурпуровими квітами. У клітинах, укріплених на палях, можна було розгледіти овець і кіз: мабуть, їх тут рятували від зубів леопарда. Куди не подивишся, всюди з щедрого ґрунту піднімалася розкішна рослинність. Поселень було багато, і в кожному з них, побачивши "Вікторію" починали загальне сум'яття і лунали крики. Доктор Фергюсон завбачливо тримався на такій висоті, куди не могли долетіти стріли. Тубільці, збившись в купу біля своїх хатин, що близько стоять одна від одної, довго посилали навздогін мандрівникам свої безсилі прокляття.
Опівдні доктор, глянувши на карту, висловив припущення, що вони линуть над країною Узарамо [28]. Внизу показались кокосові пальми, папайї та бавовняні дерева. Джо подібна рослинність нітрохи не дивувала: опинившись в Африці, він вважав все природним. Кеннеді траплялося на очі чимало зайців і перепілок, які немов чекали його пострілу. Але це було б марною тратою пороху, адже дичину неможливо було підібрати.
Повітроплавці просувалися зі швидкістю дванадцять миль на годину і незабаром над селищем Тунда досягли 38 ° 20 ' східної довготи.
— От саме тут, — зауважив доктор, — Бертон і Спік захворіли найсильнішою лихоманкою і на мить повірили, що їх експедиція провалилася. Вони зовсім ще недалеко відійшли від берега, але втома і неприємності вже сильно давали себе відчувати.
Дійсно, в цій місцевості вічно лютує малярія. Щоб уникнути небезпеки отримати цю хворобу, доктор вирішив триматися вище, над міазмами цієї сирої землі, з якої пекуче сонце викачує випаровування.
Іноді можна було розрізнити караван, — мабуть, в очікуванні нічної прохолоди він відпочивав в "краалі", цьому великому пустирі, оточеному огорожею та будяком, де кочові купці знаходять захист не тільки від диких звірів, а й від місцевих розбійницьких племен. Побачивши "Вікторію" тубільці звичайно в паніці розбігалися. Кеннеді хотів подивитися їх ближче, але Семюель кожен раз був проти цього.
— У їх ватажків є мушкети, — пояснив доктор, — "Вікторія", погодься, є занадто гарна мішень для їхніх куль.
— А хіба, отримавши маленьку пробоїну, куля впаде? — запитав Джо.
— Припустимо, відразу він не впаде, але незабаром ця пробоїна перетвориться в велику дірку, через яку і вийде весь газ.
— Ну, тоді нам треба триматися на чималій відстані від цих розбійників, — заявив Джо. — А цікаво знати, що вони повинні думати, бачачи нас в польоті, в повітрі? Мабуть, вони не проти і поклонятися нам.
— Нехай собі поклоняються, тільки здалеку, — відгукнувся доктор, — це завжди краще. Але погляньте-но — вид місцевості вже змінюється. Поселення трапляються рідше, а мангові гаї зовсім зникли. На цій широті вони вже не ростуть. Поверхня землі стала горбистою, що говорить про близькість гір.
— Справді, — погодився Кеннеді, — мені здається навіть, що з того боку вимальовуються якісь височини.
— На заході, чи не так? — перепитав доктор. — Це перші відроги гірського ланцюга Урізара. Повинна бути видна гора Дутумі, за якою я розраховую приземлитися на ночивлю. Зараз я підсилю полум'я пальника, так як нам потрібно триматися на висоті від п'ятисот до шестисот футів.
— Яка, однак, хитромудра вигадка, сер, ось цей самий пальник! — вигукнув Джо. — Так просто: взяти та й повернути кран! Ніяк не можна сказати, щоб це було важко або втомлює!
— Ну, тут ми вже будемо відчувати себе краще, — промовив мисливець, коли "Вікторія" піднялася, — а то, по правді сказати, відбиття сонячних променів на цьому червоному піску ставало нестерпним.
— Що за чудові дерева! — вигукнув Джо. — Хоча це і цілком природно тут, але дуже вже красиво! Який-небудь десяток таких дерев — і ось вам цілий ліс!
— Це баобаби, — пояснив доктор. — Ось, погляньте-но на то дерево: в ньому, напевно, буде футів сто в окружності. Бути може, саме під цим самим баобабом тисяча вісімсот сорок п'ятому році і загинув француз Маїзан. Ми якраз над селищем Джеламора, куди він наважився вирушити абсолютно один. Шейх цієї країни схопив бідного француза і прив'язав до підніжжя баобаба; під звуки войовничих пісень він повільно перерізав йому сухожилля, почав різати горло, але зупинився, щоб наточити ніж, що затупився, потім відірвав голову у нещасного француза ще раніше, ніж встиг відхопити її ножем. І, знаєте, цьому злощасному Маїзану було всього двадцять шість років!
— Невже Франція не зажадала, щоб злочин було покарано? — запитав обурений Кеннеді.
— Франція зажадала, і її союзник, володар Занзібару, зробив все, щоб захопити вбивцю, але це йому не вдалося.
— Тоді я буду дуже просити вас, сер, не робити тут зупинок, — заявив Джо. — Вже, будь ласка, послухайте мене, містер Семюель: давайте все підніматися, і підніматися вгору.
— Тим більш охоче, любий Джо, що гора Дутумі вже перед нами. Якщо мої обчислення вірні, то ми раніше семи годин перевалимо через неї.
— Що, ми і вночі будемо летіти? — запитав мисливець.
— По можливості ні, — відповів доктор. — Хоча, вживаючи всіх заходів обережності і будучи напоготові, ми і при нічному польоті нічим не ризикували б. Але ж недостатньо тільки пролетіти над Африкою, треба ще й побачити її.
— Поки нам скаржитися на цю саму Африку не доводиться, сер, — зауважив Джо. — Яка там пустеля! Сама оброблена, родюча країна на світі! Ось і вірте після цього географам!
РОЗДІЛ ТРИНАДЦЯТИЙ
Зміна погоди. — Лихоманка Кеннеді. — Ліки доктора Фергюсона. — Подорож по землі. — Басейн Іменго. — Гора Рубеко. — На висоті шести тисяч футів. — Привал днем.
Ніч пройшла спокійно. Але, прокинувшись вранці, Кеннеді став скаржитися на втому і озноб. Погода змінилася. Небо, покрите важкими хмарами, здавалося, загрожувало потопом. Край Зунгомеро, де вони опинилися, — похмура місцевість: тут дощі ллють не перестаючи, за винятком, можливо, якихось двох тижнів в січні.
Незабаром розверзлася сльота небесна і почалася злива. Аеронавти бачили, як під ними дороги, і без того зарослі колючим чагарником і гігантськими ліанами, відразу стали зовсім непрохідними завдяки потокам, що миттєво утворилися. "Нула", як вони звуться. А в повітрі ясно відчувалися випаровування сірчистого водню.
— На це явище звернув вже увагу капітан Бертон, — зауважив лікар. — Можна подумати, каже він, що тут за кожним кущем заховано по трупу; і дійсно, запах тут стоїть не з приємних.
— Кепська країна, — заявив Джо. — Ось і містер Кеннеді після проведеної тут ночі щось не дуже добре себе почуває.
— Дійсно, — погодився мисливець, — мене сильно лихоманить.
— Нічого тут немає дивного, дорогий мій Дік, — відгукнувся доктор, — ми зараз знаходимося в одній з найбільш нездорових місцевостей Африки.