І тоді, коли ви заступалися за сина цієї огидної людини, на вашій руці був мій портрет!
Графиня (знімає браслет і дивиться на нього). Графе, графе, я поверну його вам. Я знаю, що не варта його. (У повному самозабутті.) Господи! Що ж це зі мною? Ах, я втрачаю розум! Моя затьмарена свідомість народжує примари! Ще за життя я приречена на довічну кару! Я бачу те, чого немає... Це вже не ви, це він: він робить мені знаки йти за ним, зійти до нього у могилу!
Граф (злякано). Що з вами? Та ні, це не...
Графиня (марить). Лиховісна тінь! Геть!..
Граф (болісно кричить). Це не те, що ви думаєте!
Графиня (кидає браслет на підлогу). Зараз... Чекай... Так, я корюся тобі!..
Граф (дуже схвильовано). Графине, послухайте мене...
Графиня. Я йду... Я корюся тобі... Я помираю. (Непритомніє.)
Граф (зляканий, підіймає браслет). Я перейшов межу... їй дуже погано... О Боже! Скоріше покликати на допомогу. (Вибігає. Графиня в конвульсіях зісковзує з крісла на підлогу.)
СЦЕНА XIV
Леон вбігає, графиня знепритомніла.
Леон (кричить). О мамо!.. Матусю!.. Це я вбив тебе! (Підіймає її та саджає у крісло, вона все ще непритомна.) Чому я мовчки не скорився своїй долі і не поїхав, нікого ні про що не благаючи?! Тоді б не було цієї жахливої сцени!
СЦЕНА XV
Граф, Сюзанна, Леон, графиня непритомна.
Граф (увійшовши, кричить). її син!
Леон (збентежено). Вона померла! О, я цього не переживу! (Урозпачі обіймає її.)
Граф (злякано). Сіль! Принесіть солі! Сюзанно! Мільйон, якщо ви врятуєте її!
Леон. О, нещасна мати!
Сюзанна. Пані, понюхайте. Підтримайте її, пане, я спробую розпустити шнурування.
Граф (збентежено). Рви все! Зривай все! Ах, чому я не пожалів її!
Леон (несамовито кричить). Вона померла! Вона померла!
СЦЕНА XVI
Граф, Сюзанна, Леон, графиня непритомна, Фігаро вбігає.
Фігаро. Хто помер? Графиня? Та не кричіть ви так! Від цього вона й справді помре! (Бере її руку.) Ні, вона жива, це тільки ядуха від сильного прилиття крові. Треба негайно надати їй допомогу. Піду принесу все, що треба.
Граф (у нестямі). Лети, Фігаро! Отримаєш усе моє багатство.
Фігаро (пожвавлено). Мені не до ваших обіцянок — графиня у небезпеці! (Вибігає.)
Граф, Леон, Сюзанна, графиня непритомна.
Леон (тримає біля неї флакон). Якби повернути їй дихання! О Боже! Поверни мені мою нещасну матір!.. О, схоже вона приходить до тями...
Сюзанна (плаче). Пані! Ну ж бо, пані, отямтесь!..
Графиня (приходить до тями). Ох, як важко помирати!
Л е о н (збентежено). Ні, мамо, ви не помрете!
Графиня (збентежено). Боже мій! Перед двома суддями! Перед чоловіком та сином! Усе розкрилось... і я злочинна для них обох... (Кидається їм у ноги.) Пометіться за себе! Обидва! Мені немає вибачення. (Жахаючись.) Злочинна мати! Негідна дружина! Одна мить згубила нас усіх. Я принесла розбрат у родину! Через мене спалахнула війна між батьком та дітьми! Боже правий! Мій злочин мав розкритися! Нехай смерть моя стане спокутою за моє злодіяння!
Граф (у відчаї). Досить! Отямтесь! Ваші страждання роз'ятрюють мені душу! Посадімо її у крісло... Леоне! Сину мій! (Леон неймовірно здивований.) Сюзанно, посадімо її! (Вони саджають графиню у крісло.)
СЦЕНА XVIII Ті ж самі й Фігаро.
Фігаро (вбігає). Вона прийшла до тями?
Сюзанна. О Господи! Мені теж недобре. (Розпускає шнурування.)
Граф (кричить). Фігаро! Допоможіть!
Фігаро (захекано). Одну хвилинку! Заспокойтеся, стан графині вже не викликає занепокоєння. Боже мій! І треба було мені піти з хати! Добре ще, що я вчасно повернувся!.. Графиня мене дуже налякала! Досить, графине, тримайтесь!
Графиня (молиться, відкинувшись на спинку крісла). Боже милостивий, пошли мені смерть!
Леон (влаштовує її комфортніше). Ні, мамо, ви не помрете, ми виправимо всі наші помилки. Графе! Я більше не ображу вас іншим звертанням. Візьміть назад ваші титули, ваші маєтки, — я не маю на них жодного права. На жаль, я не знав цього. Але ж будьте милостиві та не віддавайте на поталу цю нещасну, яка була вашою... Невже гріх, омитий двадцятьма роками сліз, все ще залишається злочином, що чекає на свою кару? Ми з матір'ю підемо з вашого дому.
Граф (жваво). Нізащо! Нікуди ви не підете!
Леон. Монастир стане притулком для неї, а я під ім'ям Леона, без пишних титулів, в одязі простого солдата захищатиму свободу нашої нової батьківщини. Невідомий, я помру за неї або ж служитиму їй, як ревний громадянин. (Сюзанна плаче у кутку сцени; в іншому куті Фігаро заглибився у свої думки.)
Графиня (через силу). Леоне! Мила моя дитино! Твоя хоробрість знов повертає мене до життя. Я ще можу жити на цьому світі — мій син настільки великодушний, що не зневажає свою матір. Притоманна тобі гідність у нещасті — ось твоє справжнє багатство. Граф одружився зі мною без приданого, то ж не треба нічого вимагати від нього. Своєю працею підтримуватиму я своє життя, що згасає, а ти служи державі.
Граф (у відчаї). Ні, Розіно! Нізащо! Справжній злочинець — це я! Скількох чеснот позбавив я свою гірку старість!
Гр а ф и н я. Ви будете оточені ними. З вами залишаються Флорестина та Бежеарс. Флореста, ваша дочка, ваше обожнюване дитя!..
Граф (здивовано). Що таке?.. Звідки вам відомо?.. Хто вам сказав?..
Графиня. Графе, віддайте їй все своє багатство — ми з моїм сином не перешкоджатимемо цьому: ми будемо втішені усвідомленням того, що вона щаслива. Але перед тим, як розлучитися, зробіть мені принаймні одну послугу! Скажіть, як потрапив до вас цей лист? Я була впевнена, що спалила його разом з іншими. Хтось украв його в мене?
Фігаро (кричить). О, так! Украв! Цей негідник Бежеарс! Я бачив, як він передавав листа графові.
Граф (швидко). Ні, я зобов'язаний цим простому випадку. Сьогодні вранці ми з ним розглядали вашу скриньку з зовсім іншою метою. Спочатку ми навіть не думали, що в ній може бути подвійне дно. Потім ми стали тягнути скриньку кожний до себе, Бежеарс випадково натиснув і, на його великий подив, таємниця зненацька розкрилася. Він навіть подумав, що скринька зламалася!
Фігаро (кричить ще голосніше). Він здивувався таємниці? Чудовисько! Він же сам замовляв скриньку! Граф. Невже?
Графиня. Так, це щира правда!
Граф. Ми помітили листи, він навіть не підозрював про їх існування. Коли ж я запропонував прочитати їх вголос, він відмовився навіть подивитися на них.
Сюзанна (кричить). Таж він сотню разів читав їх разом з графинею!
Граф. Це правда? Він знав про ці листи?
Графиня. Він мені й передав їх. Він привіз їх з армії після смерті цієї нещасної людини.
Граф. Він? Цей вірний друг, якому я так довіряв?..
Фігаро, Графиня, Сюзанна (разом, кричать). Так, він!
Граф. О, пекельне лиходійство! Як вправно він мене б оплутав! Тепер я знаю все!
Фігаро. Даремно ви так вважаєте!
Гр а ф. Я зрозумів його мерзенний план. Але, для більшої ясності, зірвімо повністю пелену. Хто сказав вам про Флорестину?
Графиня (швидко). Я знаю про це тільки від нього.
Леон (швидко). Він повідомив мені про це по секрету.
Сюзанна (швидко). Мені він теж сказав це по секрету.
Граф (жахливо). Чудовисько! А я хотів віддати за нього Флорестину! Передати йому все своє багатство!
Фігаро (жваво). Більш ніж третина вже перейшла б до нього, якби я, нічого не кажучи вам, не відніс три мільйони золотом на зберігання пану Фалю. Він ледве не наклав на них лапу. На щастя, я засумнівався у ньому. Я передав вам розписку...
Граф (жваво). Негідник тільки що взяв у мене розписку й пішов по гроші.
Фігаро (у розпачі). О, горе мені! Якщо гроші видано, значить усі мої зусилля виявились марними! Побіжу до пана Фаля. Може, дасть Бог, встигну!
Г р а ф (Фігаро). Зрадник не міг так швидко туди дійти.
Фігаро. Якщо він втратив час, ми його впіймаємо. Вже біжу! (Хоче вийти.)
Граф (швидкимрухом зупиняє його). Але, дивися, Фігаро: фатальна таємниця, про яку ти тільки-но довідався, має бути похована в твоєму серці!
Фігаро (з глибоким почуттям). Пане, вона вже двадцять років у моєму серці, і ось вже десять років, як я намагаюся зашкодити цьому чудовиську скористатися нею для своїх підлих цілей! Чекайте на моє повернення і нічого не робіть.
Граф (жваво). Невже він стане виправдовуватися?
Фігаро. Неодмінно спробує. (Дістає з кишені листа.) Але ось протиотрута. Прочитайте цей жахливий лист, у ньому міститься пекельна таємниця. Ви ще дякуватимете мені за те, що я все робив, аби дістати його. (Передає листа Бежеарса.) Сюзанно, дай графині краплі. Ти знаєш, як їх треба приймати (дає їй флакон.). Покладіть графиню на кушетку — і повний спокій. І не починайте, пане, все знову — це її вб'є!
Граф (палко). Почати знову? Я перестав би поважати себе!
Фігаро (графині). Чуєте, пані, це на нього схоже: впізнаю свого хазяїна! Ах, я завжди говорив: гнів добрих людей — лише не що інше, як нагальна потреба вибачити! (Стрімко тікає. Граф та Леон беруть графиню під руки; всі виходять.)
ДІЯ П'ЯТА Велика вітальня першої дії.
СЦЕНА І Граф, Графиня, Леон, Сюзанна. Графиня не нарум'янена, її туалет у повному безладі.
Леон (підтримуючи матір). У приміщенні надто спе-котно, мамо. Сюзанно, підсунь ближче крісло. (Графиню саджають у крісло.)
Граф (розчулений, поправляє подушки). Вам добре сидіти? Як, знов сльози?
Графиня (знесилено). Ах, ці сльози заспокоюють мою душу! Після цих жахливих історій я відчуваю себе зовсім розбитою! Перш за все цей гидкий лист.
Граф (розлючено). У нього є дружина в Ірландії, а він сватався до моєї доньки! І на ті гроші, які я вклав у Лондонський банк, він розвів би тут розбійницьке кубло та ще пережив би всіх нас!... Та й лише одному Богу відомо, які засоби...
Графиня. Нещасний мій, заспокойтеся! Але треба скоріше покликати Флорестину; вона так боялася цього шлюбу! Сходи по неї, Сюзанно, тільки нічого їй не кажи.
Граф (урочисто). Сюзанно, те, що я сказав Фігаро, так само стосується і вас.
Сюзанна. Пане, я двадцять років бачила, як графиня плакала і молилась, і щоб я ще стала засмучувати її, я, котра стільки страждала за неї, — це неможливо! (Виходить.)
СЦЕНА II Граф, Графиня, Леон.
Граф (палко). Ах, Розіно, осушіть сльози! І нехай проклятий буде кожен, хто скривдить вас!
Графиня. Сину мій, обійми коліна твого великодушного заступника й віддяч йому за твою матір. (Леон хоче стати навколишки.)
Граф (підіймає його). Забудьмо минуле, Леоне.