"Ласкавий пане"...
Луїза пише тремтячою рукою.
"Уже три нестерпні дні минули... минули... а ми не бачилися, з вами".
Луїза (здивовано відкидає перо). Кому цей лист? Вурм. Катові вашого батька! Луїза. О мій боже!
Вурм. "Цьому виною майор... майор... який цілісінькі дні, мов Аргус, мене стереже".
Луїза (схоплюється). Це нечувана підлота! І кому лист? Вурм. Катові вашого батька!
Луїза (заламуючи руки ходить вперед і назад). Ні! Ні! Ні! Це тиранство, о небо! Карай людей по-людському, коли вони тебе прогнівили, але навіщо примушувати мене вибирати між двома безоднями? Навіщо ти кидаєш мене між смертю й ганьбою? Навіщо садовити мені на шию цього кровожерного вампіра?.. Робіть, що хочете! Я ніколи цього не писатиму!
Вурм (хапає капелюха). Як хочете, мадемуазель! Це залежить од вашої волі.
Луїза. Волі, кажете ви? Од моєї волі?.. Геть, варваре! Повісь нещасного над прірвою пекла — і вимагай чогось від нього, і богохульствуй, і питай, чи це його воля?.. О, ти надто добре знаєш, що кровні зв'язки міцними ланцюгами тримають наше серце. Але тепер мені однаково! Диктуйте далі! Я ні про що більше не думаю. Я піддаюся пекельним підступам. (Знову сідає.)
Вурм. "Цілісінькі дні, мов Аргус, мене стереже..." Написали?
Луїза. Далі! Далі!
Вурм. "Учора в нашому домі був президент. Забавно було дивитись, як добрий майор захищав мою честь".
Луїза. О, чудово, чудово! О, розкішно! Ну, продовжуйте!
Вурм. "Я мусила навмисно зомліти... зомліти, щоб не засміятися вголос".
Луїза. О небо!
Вурм. "Але швидко моя маска стане мені нестерпною... нестерпною... Коли б я тільки могла його збутися..."
Луїза (зупиняється, підводиться, ходить по кімнаті з похиленою головою, ніби чогось шукає долі; потім знову сідає, пише далі), "...збутися".
Вурм. "Завтра він на службі... Пильнуйте, коли він од мене піде, і приходьте на умовлене місце..." Написали "умовлені е"?
Луїза. Я написала все!
Вурм. "На умовлене місце до вашої ніжної... Луїзи".
Луїза. Тепер тільки немає адреси!
Вурм. "Панові гофмаршалу фон-Кальбу".
Луїза. Вічне провидіння! Ім'я таке ж чуже для мого слуху, як і ці ганебні рядки для мого серця!.. (Підводиться, довгий час дивиться нерухомим поглядом на написане, нарешті простягає листа секретареві; слабким, завмираючим голосом.) Візьміть, пане.
Моє чесне ім'я... Фердінанда... усю втіху мого життя я віддаю тепер до ваших рук... Я — жебрачка.
Вурм. О ні! Не журіться, люба мадемуазель! Я сердечно співчуваю вам. Можливо... Хто знає?.. Я міг би на дещо заплющити очі... Справді! їй-богу! Я співчуваю вам!
Луїза (дивиться на нього нерухомим, пронизливим поглядом). Не говоріть далі, пане. Ви готові побажати собі чогось страхітливого.
Вурм (намагається поцілувати їй руку). Скажімо, цю гарненьку руку... То як, люба панночко?
Луїза (велично і з погрозою). Та я б задушила тебе першої шлюбної ночі, а потім з радістю віддала б себе на катування. (Хоче йти, але швидко вертається.) Ми вже скінчили, мій пане? Чи може голубка тепер летіти?
Вурм. Ще одна дрібничка, панночко! Ви мусите піти зі мною і перед святинею присягнути, що цього листа написали добровільно.
Луїза. Боже, боже! І ти ствердиш своєю печаткою ці діяння пекла?
Вурм веде її.
Г% б!* €}Л СЛ г£" ОД ОД #1" ДО 0}
ДІЯ ЧЕТВЕРТА
ЯВА ПЕРША Зал у домі президента.
Фердінанд фон-Вальтер, з розпечатаним листом у руці, вбігає в одні двері, а в другі входить камердинер.
Фердінанд. Не було тут маршала?
Камердинер. Пане майоре, пан президент просять вас до себе.
Фердінанд. Громи небесні! Я питаю, чи не було тут маршала?
Камердинер. Ласкавий пан сидять нагорі за карточним столом.
Фердінанд. Нехай ласкавий пан, ім'ям усього пекла, зійде вниз!
Камердинер пішов. ЯВА ДРУГА
Фердінанд сам, перебігаючи листа очима, то несамовито бігає по кімнаті, то зупиняється мов скам'янілий.
Фердінанд. Це неможливо! Неможливо! У цій небесній оболонці не може таїтися таке диявольське серце. А все ж, а все ж!.. Коли б усі ангели зійшли з неба і ручилися за її безневинність, коли б небо й земля, коли б творець і все створене зібралися докупи і ручилися за її безневинність, все ж таки це її рука... Нечуваний, потворний обман, якого ніколи не знало людство... Ось чому так уперто відмовлялася вона тікати! Ось чому! О боже! Тепер я прокидаюся, тепер усе розкривається передо мною! Ось чому з такою відвагою одмовилась вона від мого кохання і навіть мене, навіть мене ледве не обдурила ця небесна личина! (Ще швидше бігає по кімнаті, потім знову зупиняється в роздумі.) Так глибоко мене збагнути! Відповідати на кожне сміливе почуття, на кожне легке, боязке тремтіння, на кожне палке поривання. По найтонших, ледве вловимих змінах у голосі пізнавати мою душу. Зрозуміти мене в одній сльозі. Супроводити мене на кожну стрімку вершину пристрасті, бути зі мною перед кожною запаморочливою прірвою... Боже! Боже! І все це тільки облуда? Облуда! О, якщо брехня так міцно забарвлена, то як сталося, що жоден чорт не пробрався ще обманом у царство небесне? Коли я відкрив їй небезпеку для нашого кохання, як переконливо облудниця зуміла збліднути! З якою переможною гідністю відбила вона зухвале глузування мого батька, а проте в ту ж мить ця жінка почувала себе винною!.. Як? Хіба не витримала вона й випробування вогнем правди? Лицемірка зомліла. Якою мовою ти говоритимеш тепер, почуття? І кокетки ж зомлівають. Чим ти виправдаєшся, невинносте? Навіть повії зомлівають. Вона знає, що вона з мене зробила. Вона бачила всю мою душу. Моє серце відбилося в моїх очах, коли я почервонів від першого поцілунку. А вона не відчувала нічого? Чи, може, відчувала лише тріумф свого мистецтва? А я в щасливому безумстві, здавалося, обіймав з нею все небо! Тоді замовкали мої найбурхливіші бажання! У мене не було ніяких думок, тільки вічність і дівчина... Боже! І вона нічого не відчувала? Нічого не відчувала, крім того, що її задум удається? Нічого, крім усвідомлення своїх принад? Смерть і помста!.. Нічого, крім того, що мене обдурено?
ЯВА ТРЕТЯ Гофмаршал і Фердінанд.
Гофмаршал (дрібочучи по кімнаті). Ви мали бажання побачити мене, мій любий!..
Фердінанд (сам до себе). Скрутити мерзотникові в'язи. (Вголос.) Маршале, цей лист, мабуть, випав у вас із кишені під час параду... а я (із злим сміхом), на щастя, знайшов його.
Гофмаршал. Ви?
Фердінанд. Найкумедніший випадок. Нарікайте на всемогутнього.
Гофмаршал. Ви бачите, як я злякався, бароне!
Фе рдінанд. Читайте! Читайте! (Відходить від нього.) Коли я вже поганий як коханець, то, може, буду кращим звідником. (Поки той читає, він підходить до стіни і знімає пістолети.)
Гофмаршал (кидає листа на стіл і хоче втекти). Прокляття!
Фердінанд (приводить його за руку назад). Терпіння, любий маршале! Звістки, здається мені, приємні. Я хочу мати нагороду за мою знахідку. (Показує йому на пістолети.)
Гофмаршал (вражений, відступає). Будьте розсудливі, мій любий!
Фердінанд (сильним, страшним голосом). Більше ніж треба, щоб послати такого мерзотника, як ти, на той світ! (Примушує його взяти один пістолет і одночасно витягає свою носову хусточку.) Візьміть! Тримайте цю хусточку! Я дістав її від розпусниці!
Гофмаршал. Через хусточку? Ви збожеволіли! Що вигадали ви?
Фердінанд. Берися за цей край, кажу я! Інакше ти не влучиш, боягузе!.. Як він тремтить, цей боягуз! Ти повинен дякувати богові, боягузе, що хоч вперше щось попаде в твою пусту голову!
Гофмаршал лагодиться тікати.
Спокійно! Цього не можна робити! (Випереджає його і замикає двері.)
Гофмаршал. У кімнаті, бароне?
Фердінанд. Хіба варто йти з тобою до валу? Мій найдорожчий, тут голосніше пролунає^ і це, мабуть, буде перший випадок, коли ти наробиш у світі шуму. Цілься!
Гофмаршал (витираючи лоба). І ви хочете рискувати вашим дорогоцінним життям, ви, молода, повна надій людина?
Фердінанд. Цілься, кажу тобі! Мені нема що більше робити на цьому світі!
Гофмаршал. Але ж мені є що робити, мій незрівнянний!*
Фердінанд. Тобі, нікчемо? Що тобі? Бути затичкою там, де людей стає все менше ? В одну мить сім разі© скорчитись і сім разів витягнутись, як метелик на шпильці? Старанно записувати, як працює шлунок твого пана, і бути поширювачем його дотепів? З таким же успіхом і я можу водити тебе, немов якогось рідкісного байбака. Як приручена мавпа, танцюватимеш ти під виття грішників, подаватимеш поноску та служитимеш, як пес, і своїми придворними штучками розважатимеш вічний розпач.
Гофмаршал. Усе, що накажете, пане! Як вам завгодно... тільки ґеть пістолети!
Фердінанд. Гляньте на цього сина гріха! На цю ганьбу шостого дня творення! 1 Неначе його спотворив тюбінгенський книгар, передруковуючи твір всемогутнього! Шкода тільки, безмежно шкода унції мозку в цьому невдячному черепі, яка не дає
1 За біблійною легендою, бог створив світ за шість днів, і саме шостого-дня він з глини виліпив людину.
найменшої користі. Додати б цю унцію павіанові, то й він би став цілком людиною, а тепер це тільки якась крихта розуму!.. І з таким поділяти її серце? Жахливо! Непростимо! Цього финтика зроблено скоріше для того, щоб одводити від гріхіз, аніж спокушати.
Гофмаршал. О! Вічна дяка тобі, боже! Він уже жартує!
Фердінанд. Ні, я не чіпатиму його! Терпимо ж ми гусениць, можна і його пощадити! Зустрівши його, хіба що знижуть плечима і, може, здивуються мудрому господарюванню неба, яке годує деякі створіння покидьками й мулом, яке і крукові на шибениці дає поживу і придворному в багнюці біля трону. Чудуватимуться кінець кінцем з великої передбачливості провидіння, яке й в духовному світі оплачує своїх змій і тарантулів для виділення отрути. Але (знову вибухає люттю) нехай не підповзає огидна погань до моєї квітки, бо я її (хапає маршала і безцеремонно трясе ним) отак, і так, та ще й отак розчавлю.
Гофмаршал (зітхаючи, сам до себе). О мій боже! Як від нього втекти? За сто миль звідси, хоч у Бісетр під Парижем *, тільки б далі від нього!
Фердінанд. Мерзотнику! Якщо вона вже не невинна! Мерзотнику! Якщо ти мав насолоду там, де я молився! (Ще лютіше.) Якщо ти задовольняв свою похіть там, де я почував себе богом! (Раптом замовкає, потім загрозливо.) Краще було б тобі, мерзотнику, втекти до пекла, ніж зустрітися з моїм гнівом на небі!.. Як далеко зайшло в тебе з цією дівчиною? Признавайся!
Гофмаршал.