1] Радили раду боги, у господі сидячи в Зевса
2] На золотому помості, і юна володарка Геба
3] Всім розливала нектар, вони ж золоті піднімали
4] Келихи в честь одне одного і поглядали на Трою.
5] Та заманулось Кронідові словом ущипливим Геру
6] Подратувати, і от жартома він до неї промовив:
7] "Дві між богинями тут заступниці є в Менелая:
8] Гера аргейська і з нею Алалкоменіда Афіна.
9] Справді сидять тут обидві й, здаля поглядаючи тихо,
10] Слухають слово його. Афродіта, на усміхи щедра,
11] Завжди з Парісом усюди, від згуби його захищає.
12] От врятувала й сьогодні, коли вважав себе мертвим.
13] Та переміг же, проте, Менелай, Ареєві любий.
14] Тож поміркуймо тепер, як далі спрямуємо справу —
15] Знову жахливу розпалим війну й бойову колотнечу
16] Поміж народів чи згоди між ними дамо досягнути?
17] В разі якщо це милим здається для вас і приємним,
18] Хай непорушним лишиться Пріама владущого місто,
19] А аргів'янку Єлену нехай Менелай забирає".
20] Так він сказав, і з обуренням слухали Гера й Афіна.
21] Поруч сиділи вони і троянам біду замишляли.
22] Тільки Афіна мовчала й ні слова із уст не зронила,
23] Хоч і лютилася гнівом на Зевса, могутнього батька.
24] Гера ж у грудях не стримала гніву свого і сказала:
25] "Немилосердний Кроніде, яке-бо ти вимовив слово!
26] Чи надаремним бажаєш і марним ти труд мій зробити
28] Воїв ахейських на горе Пріамові й дітям збиравши?
29] Дій, як ти волиш, та інші того не схвалять богове".
30] З гнівним обуренням мовив у відповідь Зевс хмаровладний:
31] "О безпощадна! Яку ж бо Пріам і Пріамові діти
32] Прикрість тобі учинили, що в тебе на думці одно лиш,
33] Як Іліон зруйнувати, прегарно збудоване місто?
34] Лиш через брами та мури високі ввірвавшись до нього,
36] Трої синів, лиш тоді б свою ти наситила злобу.
37] Що ж, як хочеш роби. Хай надалі лише ця незгода
38] Не обертається в зваду між мною й тобою велику.
39] Ще тобі інше скажу я, а ти заховай в своїм серці:
40] Як заманеться колись і самому мені зруйнувати
41] Місто, в якому мужі проживатимуть любі для тебе,
42] Дай мені волю тоді і гніву мого ти не стримуй,
43] Так же, як зараз і я проти волі тобі уступаю.
44] Скільки під сонцем ясним, під зоряним неба наметом
45] Гарних є міст і держав, де люди живуть земнородні,
46] Серцем моїм над всіма Іліон я шаную священний
47] І на чолі із Пріамом народ списоборця Пріама.
48] Там мій ніколи олтар без учт не лишався належних,
49] Чи узливань, чи жертовного диму, що нам подобає".
50] В відповідь мовила Гера йому, велеока владарка:
51] "А як на мене, то три є міста, мені найлюбіших:
52] Аргос, і Спарта, й до них широкодорожня Мікена.
53] Що ж, руйнуй їх, як стануть для серця твого осоружні.
54] Ні заступатись за них, ні перечить тобі я не буду.
55] Хай би перечила я, як станеш ти їх руйнувати, —
56] Не досягну тим нічого, бо ти набагато сильніший.
57] Та не повинен же труд і мій залишатися марним.
58] Я божество, як і ти, бо одного з тобою ми роду.
59] Старшою все ж таки Кронос мене породив гнучкомудрий,
60] Двічі поважну, — і родом, і тим, що тобі за дружину
61] Стала, а ти ж над всіма безсмертними владу тримаєш.
62] Будьмо ж одне перед одним поступливі в цьому обоє.
63] Я — тобі, ти — мені, щоб і інші боги це за приклад
64] Мали для себе. А зараз — скажи якнайшвидше Афіні,
65] Щоб поспішала на поле змагання троян і ахеїв
66] І намовляла троян порушити першими клятви,
67] Що їх недавно дали вони гордим у славі ахеям".
68] Так говорила, й уважив їй батько людей та безсмертних,
69] І до Афіни промовив одразу ж він слово крилате:
70] "Вируш негайно у путь до війська троян і ахеїв,
71] Спробуй намовить троян порушити першими клятви,
72] Що їх недавно дали вони гордим у славі ахеям".
73] Так він Афіну на те спонукав, до чого та й прагла.
74] Кинулась швидко вона із високих вершин олімпійських,
75] Наче зоря, що син гнучкомудрого Кроноса нею
76] Шле мореплавцям чи війська широким загонам знамення
77] Світло-яскраве, і сиплються іскри навкруг незліченні.
78] Схожа на неї злетіла на землю Паллада Афіна
79] І серед війська упала. Всіх жах охопив невимовний —
80] І конеборних троян, і мідноголінних ахеїв.
81] Так не один говорив, на сусіда поглянувши зблизька:
82] "Знову жахлива почнеться війна й бойова колотнеча
83] Поміж народів — невже ж таки миру не дасть осягнути
84] Зевс, наших воєн людських керівник і верховний правитель?"
85] Так не один виголошував серед троян і ахеїв.
86] Вигляду Антеноріда прибравши, бійця Лаодока,
87] Поміж троянських мужів замішалась тим часом Афіна —
88] Чи богорівного де не натрапить Пандара між ними?
89] Скоро в юрбі могутній Лікаона син бездоганний
90] В очі їй впав. При могутніх стояв він рядах щитоносних
91] Війська того, що сам він привів з-над Есепових течій.
92] Близько підходить і мовить вона йому слово крилате:
93] "Хочеш мене ти послухать, Лікаона сину розумний?
94] От коли б зважився бистру пустить ти стрілу в Менелая,
95] Мав би подяку троян і слави у них ти зажив би,
96] А щонайбільше з усіх — в молодого вождя Александра.
97] Перший тепер він тобі багаті приніс би дарунки,
98] Тільки б побачив лише, як Атрід Менелай войовничий,
99] Пострілом стятий твоїм, на вогнище сходить скорботне.
100] Тож в Менелая славетного кидай стрілу свою прямо,
101] Давши обіт Аполлону Лікійському, славному луком,
102] Щедру йому принести гекатомбу з ягнят первородних,
103] Щойно додому повернешся в мури Зелеї священні".
104] Так говорила Афіна і впевнила розум безумця.
105] Зняв із плеча свого лук він, гладенько обтесаний з рогу
106] Дикої сарни швидкої, що сам, затаївшись в засаді,
107] В груди стрілою поцілив її, коли мала стрибнути
108] З бескиду й тут же замертво навзнак на скелю упала.
109] Роги над лобом у неї долонь на шістнадцять здіймались.
110] їх, обробивши ретельно, з'єднав роготокар майстерний,
111] Вилощив лук і на край приладнав золотеє окільце.
112] Лук спорядив і, об землю обперши, його натягнув він,
113] Товариші ж хоробрі щитами його заступили,
114] Щоб не наскочили часом Арея синове, ахеї,
115] Перш ніж впаде Менелай войовничий, Атрея нащадок.
116] З сагайдака він, віко ізнявши, невживану вийняв
117] З нього крилату стрілу — скорбот провинницю чорних,
118] Швидко наклав ту гірку він стрілу на лук з тятивою,
119] Давши обіт Аполлону Лікійському, славному луком,
120] Щедру йому принести гекатомбу з ягнят первородних,
121] Щойно додому він вернеться в мури Зелеї священні;
122] Взявши стрілу й молотком її вправивши в жилу волову,
123] Він до грудей тятиву притулив, а залізко до лука.
124] Тільки-но дугоподібний він лук натягнув свій великий,
125] Лук задзвенів, тятива загула, і стріла гостродзьоба
126] Враз полетіла, жадаючи вцілити в натовп ворожий.
127] Та не забули блаженні боги, Менелаю, про тебе,
128] Й перша з них — Зевсова донька Афіна, що здобич дарує.
129] Стала вона біля тебе й стрілу відхилила колючу,
130] Легко від тіла її відігнала, немовби та мати
131] Муху зганяє з дитини, повитої сном найсолодшим.
132] Вістря її скерувала в те місце, де череса злотні
133] Пряжки, на панцир зайшовши, подвійну броню утворили.
134] В міцно пов'язаний черес гіркеє утрапило вістря,
135] Наскрізь пробила стріла майстерно оздоблений пояс
136] І пройняла вона й панцир, оздобами пишними вкритий,
137] Навіть пов'язку, що тіло йому від списів захищала
138] Захистом певним, — навіть її вона теж пронизала,
139] Тіло героєві ледь зачепивши, по шкірі дряпнула,
140] Й цівкою чорно-багряною кров з тої рани побігла.
141] Як меонійські жінки чи карійські слонову фарбують
142] Пурпуром кість, щоб наличники нею оздобити кінські,
143] І бережуть її дома — й багато комонників хтіло б
144] Мати її, але жде на державців оздоба коштовна:
145] Разом і коням краса, і візничому слава і шана, —
146] Так і тобі, Менелаю, збагрились пурпурною кров'ю
147] Стегна й гомілки стрункі, аж до кісточок, що над ступнею.
148] З жаху тоді затремтів державець мужів Агамемнон,
149] Чорну побачивши кров, що з рани відкритої бігла.
150] З жаху тремтів весь тоді й Менелай, Ареєві любий.
151] Та як побачив зазублини й зав'язь стріли він над тілом,
152] Знову йому до грудей вернулася духа бадьорість.
153] Важко зітхнувши, — навколо й усе товариство зітхало, —
154] Взяв Менелая за руку й сказав володар Агамемнон:
155] "Брате мій любий! Тобі на загибель ту склав я угоду,
156] Проти троян одного з ахеїв поставивши битись!
157] Ось тебе ранено — клятву священну зламали трояни!
158] Але ні клятвенна кров баранів не буває даремна,
159] Ні узливання, ні потиск правиць, що ми ними клялися.
160] Як не віддасть їм тепер олімпієць, то все ж неодмінно,
161] Хоч і пізніш, а віддасть, а ті вже заплатять за зраду
162] І головами своїми, й жінками, і рідними дітьми.
163] Добре-бо знаю це все і розумом я, і душею.
164] День той настане колись — Іліон загине священний.
165] З ним же загине Пріам і весь люд списоборця Пріама.
166] Зевс, що в ефірі живе, з висоти свого трону, Кроніон,
167] Темною сам потрясе тоді з неба егідою, в гніві
168] За віроломство й обман. І збудеться все неодмінно.
169] Але страшна мені буде скорбота й печаль, Менелаю,
170] Якщо тепер ти умреш, досягнувши кінця свого віку,
171] Вкритий ганьбою до Аргоса спраглого я повернуся.
172] Згадувать зразу ж почнуть ахеї тоді про вітчизну.
173] На похвальбу і Пріамові, й іншим троянам покинем
174] Ми аргів'янку Єлену. Твої зотліватимуть кості
175] В полі під Троєю, справа ж нескінчена так і лишиться.
176] Скаже тоді не один із троян гордовито зухвалих,
177] Ставши ногою, славетний Атріде, на пагорб твій гробний:
178] "О, коли б так і завжди свій гнів виявляв Агамемнон,
179] Як задаремно тепер привів сюди військо ахейське
180] 11 з кораблями порожніми знов повернувся додому,
181] В край вітчизняний, хороброго кинувши тут Менелая".
182] Скаже він так, і тоді — хай земля мене рідна поглине".
183] Щоб підбадьорить його, Менелай йому мовить русявий:
184] "Духом кріпися, щоб страху не сіять у війську ахейськім.
185] 1 Гостра не впала стріла на місця небезпечні", спочатку
186] Пишно мережаний черес затримав її та запона
187] Потім з пов'язкою, що мідники мені хитро склепали".
188] Відповідаючи, мовить владущий йому Агамемнон:
189] "О, коли б то й було так, улюблений мій Менелаю!
190] Рану досвідчений лікар огляне твою і цілющих
191] Ліків дасть, щоб чорні тобі заспокоїти болі".
192] Зразу ж покликаний був ним Талфібій, окличник божистий:
193] "Кликни, Талфібію, хай Махаон сюди прийде негайно,
194] Того Асклепія син, що лікарем був бездоганним,
195] Хай Менелая огляне, хороброго сина Атрея.
196] Лучник якийсь із троянських рядів чи лікійських стрілою
197] Ранив його — на славу собі та усім нам на горе".
198] Так він сказав, і послухався мови тієї окличник.
199] Швидко крізь лави ахеїв проходить він міднохітонних,
200] Скрізь Махаона шукаючи.