Це —то і дозволило Калістусу Менбару на поставлене йому питання про зиму відповісти: "Нічого подібного ми не знаємо!" Стандарт-Айленд плаває тільки між тридцять п'ятою паралеллю на північ від екватора і тридцять п'ятою паралеллю на південь від нього. Пройти сімдесят градусів, тобто близько тисячі чотирьохсот морських миль, — які це відкриває прекрасні можливості для плавання! Тому кораблі завжди знають, де їм шукати "перлину Тихого океану", — адже переміщення її між різними групами привабливих островів, які оазисами розсипані в безмежній пустелі океану, відбувається за розкладом.
Та до того ж кораблям не доводиться наосліп розшукувати точне місцезнаходження Стандарт-Айленда. Компанія могла б для інформації користуватися двадцятьма п'ятьма кабелями довжиною в шістнадцять тисяч миль, що належать Eastern Extension Australasia and China Co, але не захотіла цього робити. Плавучий острів не бажає ні від кого залежати. Тому на поверхні моря розмістили кілька сотен буїв, на яких закріплені кінці електричних кабелів, що мають зв'язок з бухтою Магдалени. Підпливають до такого буя, з'єднують провід з апаратами обсерваторії, посилають телеграми, і агенти, що знаходяться в бухті, інформовані про координати Стандарт —Айленда. В результаті постачання острова за допомогою вантажних пароплавів може відбуватися з правильністю залізничного розкладу.
Залишається з'ясувати ще одне важливе питання.
Звідки ж береться прісна вода для задоволення різноманітних потреб населення? Її отримують шляхом дистиляції на двох спеціальних заводах по сусідству з портом. По трубах вона доставляється до житлових приміщень, по трубах проходить під зеленим покровом полів. Її використовують і для домашніх потреб і для дорожнього господарства, вона виливається благодатним дощем на поля і галявини, які тепер вже не залежать від примхи неба. І ця вода не тільки прісна, вона дистильована, вона гігієнічніше води в самих чистих джерелах Старого і Нового Світу: адже кожна крапля завбільшки з шпилькову головку може містити до п'ятнадцяти мільйонів бактерій.
Залишається розповісти, за яких умов відбувається пересування цього чудового судна. Велика швидкість для нього не є необхідною, — адже протягом шести місяців воно не повинно залишати областей, обмежених тропіками і сто тридцятими — сто восьмидесятими меридіанами. Від п'ятнадцяти до двадцяти миль на добу — більшого не потрібно. Правда, такої швидкості легко домогтися простим буксируванням. Для цього потрібно було б виготовити особливий канат з індійської коноплі, дуже міцний і в той же час легкий, який не занурювався б у глибину моря і не чіплявся б за нерівності дна. Канат накручувався б на циліндри з паровим двигуном, і Стандарт-Айленд можна було б буксирувати таким чином вперед і назад, подібно баржам, які піднімаються вгору і спускаються вниз за течією деяких річок Старого і Нового Світу. Але такий канат повинен був би мати величезну товщину, відповідно масі плавучого острова, і часто піддавався би всіляким ушкодженням. Тим самим острів був би "посаджений на ланцюг", і йому довелося б завжди слідувати по одній і тій же незмінною трасі, бути на прив'язі, а з втратою свободи пересування вільні американці ні за що б не примирилися.
На щастя, електротехніка досягла таких успіхів, що до електрики, цієї душі всесвіту, стало можливим висувати будь —які вимоги. Вона стала рушійною силою штучного острова. Двох електростанцій достатньо для того, щоб приводити в дію величезні динамо —машини, що виробляють електричну енергію постійного струму з помірною напругою у дві тисячі вольт. Ці динамо —машини змушують працювати потужну систему гвинтів, розташованих поблизу обох портів. Кожна електростанція розвиває енергію в п'ять мільйонів кінських сил завдяки наявності сотень котлів, що підігріваються нафтовими брикетами, менш громіздкими і такими, що дають менше відходів, ніж вугілля, і в той же час — більш високу температуру. Цими станціями за допомогою численного персоналу механіків і кочегарів керують два головних інженера, Уотсон і Сомуа. Вищий контроль здійснює комодор Етель Сімкоо. Зі свого кабінету в обсерваторії комодор підтримує телефонний зв'язок зі станціями, з яких одна розташована у порту лівого боку, а інша — у порту правого. Від комодора виходять вказівки щодо руху в тому чи іншому напрямку, згідно встановленого маршруту. І він же в ніч з 25-го на 26— е розпорядився, щоб Стандарт-Айленд, який до початку свого щорічного плавання стояв біля каліфорнійського узбережжя, вийшов у відкрите море.
Ті з наших читачів, які побажають подумки відправитися в цю подорож по Тихому океану, будуть свідками різних перипетій його і, може статися, не пошкодують про це.
Скажімо тепер, що найбільша швидкість плавучого острова, коли машини його розвивають всю свою енергію в десять мільйонів кінських сил, досягає восьми вузлів. Найпотужніші вали, які здіймаються вітром, не справляють на нього ніякої дії. Завдяки своїм розмірам він не відчуває ні найменшої качки; морської хвороби на ньому побоюватися не доводиться. Лише в перші дні подорожі "на борту" острова відчуваєш легку дрож, яка передається його підґрунтовій частини від обертання гвинтів. Шістдесятиметрові хвилерізи на обох краях острова легко розрізають воду, і він без жодних поштовхів здійснює свій шлях по широкому морському простору.
Само собою зрозуміло, що електрична енергія,яка виробляється станціями, є не тільки силою, що приводить в рух острів, але отримує і інше застосування. Вона дає освітлення рівнині, парку, місту. Вона служить джерелом того потужного світла, який крізь скло маяків цілими снопами спрямовується у відкрите море і попереджає здалеку про появу плавучого острова, усуваючи тим самим будь —яку можливість зіткнень. Вона джерело струму, використовуваного телеграфними, телефотними, телеавтографними і телефонними установками, джерело струму для житлових будинків і торговельних кварталів. Нарешті, це вона живить штучні місяця силою у п'ять тисяч свічок, які в змозі освітити площу в п'ятсот квадратних метрів.
В даний час це надзвичайне судно здійснює свій другий рейс по Тихому океану. З місяць тому воно покинуло бухту Магдалени і попрямувало до тридцять п'ятої паралелі, щоб відновити своє плавання на широті Сандвічевих островів. Воно знаходилося неподалік від узбережжя Нижньої Каліфорнії, коли Калістус Менбар, що дізнався по телефону, що Концертний квартет виїхав з Сан-Франциско в Сан —Дієго, запропонував заручитися співпрацею цих видатних артистів. Відомо, як він з ними зробив, як доставив їх на плавучий острів, який перебував тоді в декількох
кабельтових від берега, і як завдяки його підступній витівці меломани Мільярд —Сіті отримали можливість насолоджуватися камерною музикою.
Таке це дев'яте диво, цей шедевр людського генія, гідний двадцятого сторіччя. На ньому гостюють зараз дві скрипки, альт і віолончель. Плавучий острів уносить їх у західні області Тихого океану.
6. ЗАПРОШЕНІ... НАСИЛЬНО
Хоча, можливо, Себастьєн Цорн, Фрасколен, Івернес і Пеншіна — люди, що звикли нічому не дивуватися, все ж їм важко було не піддатися цілком законному приступу люті і спокусі схопити Калістуса Менбара за горло. Вважати з упевненістю, що у тебе під ногами твердий ґрунт Північної Америки, і раптом опинитися у відкритому морі! Думати, що знаходишся в якихось двадцяти милях від Сан-Дієго, де очікують твого завтрашнього концерту, і несподівано дізнатися, що віддаляєшся від нього на плавучому острові! По правді сказати, такий напад люті був би цілком вибачний.
Американець, на щастя, ухилився від першого громового удару. Скориставшись подивом, вірніше навіть приголомшенням, членів квартету, він втік з майданчика башти і, спустившись в ліфті, опинився поза межами досяжності для чотирьох розлючених парижан.
— Який мерзотник! — кричить віолончель.
— Яка худобина! — вторить йому альт.
— Ну, ну... адже завдяки йому ми надивилися всяких чудес... — лагідно зауважує перша скрипка.
— Так що ж, ти його виправдовуєш? — заперечує друга.
— Анітрохи, — заявляє Пеншіна, — і якщо на цьому острові є правосуддя, ми доб'ємося, щоб обманщик-янкі отримав по заслугах!
— І якщо тут є кат, — гарчить Себастьєн Цорн, — ми доб'ємося, щоб його повісили!
Однак, щоб добитися всього цього, необхідно перш за все знову опинитися
серед мешканців Мільярд-Сіті, бо поліція не діє в повітрі, на висоті ста п'ятдесяти футів. І це буде зроблено в кілька митей, якщо тільки вдасться спуститися. Але кабіна ліфта назад не піднялася, нічого схожого на сходи не видно. Таким чином квартет, що знаходиться на вершині вежі, відрізаний від усього світу.
Після перших бурхливих виливів досади і гніву Себастьєн Цорн, Пеншіна, Фрасколен, надавши Івернесу захоплюватися оточуючим, повщухали і заспокоїлися. Над ними майорить полотнище прапора. Себастьєн Цорн відчуває шалене бажання перерізати мотузку і спустити його, як спускають прапор корабля, що здається ворогові. Але краще не накликати на себе зайвих неприємностей, і товариші утримують віолончеліста, коли в його руці з'являється добре відточений мисливський ніж.
— Не будемо давати приводу для будь —яких звинувачень проти нас, — каже мудрий Фрасколен.
— Так що ж... ти задоволений становищем, в якому ми зараз знаходимося?.. запитує Пеншіна.
— Ні... але ускладнювати його нема чого.
— А багаж —то їде собі в Сан-Дієго!.. — вимовляє "Його високість", сплеснувши руками.
— А завтрашній концерт!.. — вигукує Себастьєн Цорн.
— Дамо його по телефону, — відповідає перша скрипка. Але цей жарт найменше може заспокоїти киплячого обуренням віолончеліста.
Нагадаємо, що обсерваторія займає середину великого скверу, до якого примикає Перша авеню. На протилежному кінці цієї головної трикілометрової магістралі, що розділяє Мільярд-Сіті навпіл, видніється велична будівля, увінчана легкою і витонченою вежею. Артисти висловлюють припущення, що там знаходиться управління острова і муніципалітет, якщо, зрозуміло, в Мільярд-Сіті є мер з яким —небудь штатом. Вони не помилилися. Якраз у цю хвилину куранти на вежі починають свій веселий передзвін, і разом з завмираючими зітханнями легкого вітерцю до обсерваторії доносяться звуки музики.
— Послухай-но!..