Наймення цій оселі — Світ.
.Невиправний злочинець Ірод Антипа у своєму Махерузь-кому палаці опускав голову, коли туди приходив виснажений Йоан Хреститель, страшний у своїй верблюжій шкірі, і кидав Іродові просто в обличчя: "Не годиться тобі мати за дружину жінку брата свого". Сам Ірод ніколи не посадив би Йоана у в'язницю, якби не наполягання Іродіади. Можливо, він навіть зробив це для того, щоб захистити його, бо, як каже євангеліст Марко, Ірод шанував і беріг Йоана Хрестителя, у багатьох випадках слідував його порадам і залюбки слухав.
Але Хреститель не кидав бісеру свиням, бо він не говорив йому про Христа. Про це свідчить хвилювання Ірода, з яким він уже після смерті Йоана слухав розповіді про Ісусові чуда: "То Йоан, якому я стяв голову, це він воскрес!"
Приязнь Ірода до в'язня не могла зрівнятися своєю силою з ненавистю Іродіади. Цей вінценосний сліпий раб, який постає на весь зріст в історії Спокутування, цей царьок, що тремтить перед Римом, але чується повним господарем у Галилеї, для якого зовсім не існує поняття злочину, незабаром сягне останньої межі у своєму закабаленні. Жінка хоче голови святого й вичікує слушної години.
Опуститься вечір, буде повне сп'яніння, коли тіло вже відчуватиме радісне збудження, а вино розпалить гордість, стане невгамовною радість панування над плоттю і розумом. Всемогутня Іродіада не боїться робити ставку на мерзенну хтивість; наприкінці бенкету вона кличе Саломею, доньку від першого чоловіка, щоб дівчина затанцювала. Були там і придворні, І значні вельможі Галилеї. "Блаженні чисті серцем!" Це слово ще не встигло прорости у цій залі. Навіть поклонники правдивого Бога пожадливими очима вп'ялися у цю гадючку. "Даю все, чого бажаєш! Вимагай хоч половину мого царства!" — вигукував тетрарх, перейнятий ницим захватом, який заполонив усю його плоть. Ось що значить жити! Він живе, він може похвалитися, що опинився на самому вістрі щастя, на противагу іншому Блаженству, яке дихало на віддалі одного дня ходу звідси, яке жило посеред цієї галилейської ночі ц.одному з тих усамітнених кутків, куди віддалявся Син людський для молитви.
Дівчина вибігла, щоб спитати матір: "Що маю просити?" Іродіада відповіла: "Голову Йоана Хрестителя". Маленька Саломея зовсім не здивувалася і не збентежилася.
"Вельми засмутився цар, та із-за присяги й з огляду на гостей не хотів їй відмовити. Тож цар відразу послав одного з охоронців, наказавши,принести голову Йоана. Той пішов, обезглавив Йоана у в'язниці, приніс його голову на полумиску й подав її дівчині, а Дівчина дала її матері своїй".
Йоан Хреститель спізнав нарешті радість і дізнався, хто був Той, перед ким він ішов по землі; він пізнав Ісуса.
Розділ XIV
ЗЦІЛЕННЯ ПАРАЛІЗОВАНОГО В ОВЕЧІЙ КУПАЛЬНІ
У дні після вбивства Йоана Хрестителя популярність Ісуса в народі досягла свого апогея, що вельми стривожило тетрарха. Зросла і любов, яку Христос викликав до себе, а ще більше — зненависть. Можливо, до того часу слід віднести коротке перебування Ісуса в Єрусалимі на якомусь іудейському святі, назви якого євангеліст Йоан не уточнює. Видається, що він здійснив цю подорож потайки, без дванадцятьох, яких розіслав парами по Галилеї. Опинившись наодинці у ворожому таборі, він сповнив те, для чого прийшов, але зробив це з обережністю гадюки, як радив своїм учням.
У суботній день під одним із п'яти портиків Овечих купалень він спокійним голосом звелів чоловікові, якого тридцять вісім років тому скував параліч: "Устань, візьми ложе твоє і йди". І відразу ж, немовби вчинив щось погане, загубився у натовпі. Справді, для іудеїв було злочином наказувати паралізованому нести своє ложе в суботу. Почали розслідування; і зцілений, побачивши згодом Ісуса у храмі, впізнав його і назвав.
Тоді Назарянин, обернувшись проти цієї зграї, вчинив опір. Він так відважно говорив з іудеями про єдність Сина і Вітця, що змушений був покинути святе місто, аби не прискорити свій смертний час.
ПРИМНОЖЕННЯ ХЛІБА
На березі озера Ісуса чекали дванадцять апостолів, які повернулися з проповідей, вражені тим, що вони сповнювали його ім'ям. Очевидно, Іуда Іскаріотський упевнився в цю хвилину, що він нарешті досяг мети і що Господь здійснить незабаром щось велике. І виявиться тоді, як добре бути одним із його найближчих друзів! Усі були щасливі, засліплені, але знесилені. Стільки людей завжди оточувало їх, що вони навіть не мали часу поїсти. Учитель зглянувся на їхню втому і відвів апостолів у відлюдне місце, щоб дати їм трохи відпочити.
Кожне безлюдне місце, куди приходив Син людський, відразу ж заповнювалося людьми. Він мав спокій лише в човні Петра або синів Зебедеевих. Отож вони відплили од берега. Але в той час, коли натовп слідував за ними, люди дізналися про місце його спочинку. Коли Ісус з учнями зійшов на протилежний берег, він зустрів там багато людей, що прибули сушею; до них безперервно долучалися мешканці навколишніх сіл; натовп був виснаженим, відданим і довірливим. І всі ці голови овечок були звернені до нього. Це не дратувало .його. Серце Господнє сповнювалося людським почуттям; у його крові пульсувала Божа любов, бо відколи Слово стало тілом, жалість є спільним почуттям для Творця і його творіння. У своєму власному тілі Бог відчув голод бідних, їхню спрагу і виснаження. Він був часткою їхнього поту, сліз і крові.
Тоді він почав навчати їх, як мовиться в Євангелії. Ми не знаємо, про що говорив Христос, відчуваючи жалість до цього знесиленого і послушного натовпу. Не знаємо, бо це неможливо передати ніякими словами. Але ми знаємо, що ніхто з тієї маси чоловіків, жінок і дітей не стривожився тим, що над луками вже западала темрява. Вони слухали, вони довірялися цьому таємничому пастору. А він говорив доти, поки учні не перервали його шепотом:
— Місце відлюдне, і ніч наближається^ Відпусти їх, щоб вони могли у навколишніх господарствах і селах купити собі якусь поживу.
В голосі Учителя чулося роздратування і втома, коли він відповів їм: "Дайте самі їм їсти!" Хіба вони досі не зрозуміли, що все це для нього нічого не коштує?
Филип промовив: "Навіть якби купити хліба на 200 ди-наріїв, не вистачило б дати по куснику кожному..." Був тут хлопчина, який мав п'ять ячмінних хлібів і дві риби. Та що ж це на таку безліч людей! Для тих п'яти тисяч, яких Ісус наказав розсадити на траві. "Він узяв хлібини і, поблагословивши їх, роздав їх людям, і дві риби на всіх поділив..." Згодом назбирали дванадцять повних кошиків того, що лишалося.
Ситі вівці — це вже не вівці, вони перетворилися на пристрасних прихильників Ісуса і прагнуть зробити його своїм царем. Саме цієї хвилини, без сумніву, чекав чоловік з Іскаріота, такої нагоди ні в якому разі не можна втрачати. На жаль, Ісус знову його розчарував: скориставшись сутінками, Учитель ухилився від ці£ї прекрасної нагоди і подався на гору, перед тим наказавши своїм учням сідати у човен і плисти до Капернаума. Він хотів побути на самоті. Можливо, був схвильований тим, що тільки-но вчинив і що не вкладалося в поняття тих нещасних людей. Так митця дратує похвала, яку адресують його ескізам, в той час як він носить у своєму серці ще незнаний світові задум.
Коли, як не сьогодні, наважиться він сповістити про дивне, "нечуване" примноження хліба і вина, які стануть його тілом і кров'ю. Йому залишилося жити не так довго... Запала ніч, здійнявся вітер і' напевно, приніс запах трави, столоченої тисячами людей, над якими змилосердився Син людський. Ісус думає про учнів, які, знемагаючи, веслують проти вітру; він вирішує наздогнати їх і обирає найкоротшу дорогу.
ІСУС ІДЕ ПО ВОДІ
Він швидко, не роздумуючи, ступає на розбурхану воду... Ми знаємо, що жодне його чудо не могло'бути мимовільним. Син Божий не міг забути, що він, як людина, не мав би ходити по воді. І все ж він чинить як той, хто відчуває хза собою право ходити по водній рівнині. Ноги, які витирала своїм волоссям грішниця, тепер вкриває піна. Без сумніву, було місячно, бо він здалеку бачив веслярів, які змагалися з вітром. Марко каже нам: "Він хотів минути їх". Але, побачивши, як вони покидали весла і, налякані, повставали у човні, зрозумів, що перестрашив своїх улюбленців так само, як мешканців Курсі. Він здалеку гукнув до них: "Це я! Не бійтеся! Це я!" Дійшовши до них, ступив у човен, і вітер стих, і заспокоїлось озеро під тим, хто плив по ньому.
Хоча це чудо звершилося під покровом ночі і свідками його були лише дванадцять, воно стало явним, бо багато людей бачили, як апостоли сіли у човен без свого учителя, а коли дісталися берегом до Капернаума, то дивувалися, що застали там Ісуса. Звідусіль линуло питання: "Учителю, коли ж ти прибув сюди?"
Вони шукали його, бо він нагодував їх у пустелі, і їм хотілося знову дістати цього дарового хліба. їх сповнювала нетерпелива радість знову мати безплатну їжу. І саме до них мав промовляти Ісус про той інший, зовсім не земний хліб! Але Син людський, якого розлючувало до нестями спілкування з фарисеями і первосвящениками, ставав з простими людьми безмежно терплячим. Він терпеливо попереджав їх:
— Працюйте не на ту їжу, яка проминає, а на ту, яка залишається і яку дасть вам Син людський.
У капернаумській синагозі, куди він їх привів, вороги вже змішалися з бідними, яких Ісус нагодував увечері. Почулися злісні голоси:
— Яке ж чудо ти твориш? Які твої вчинки?
І, без сумніву, він розповів їм про дивне примноження хліба... Ну й що? Вони знають, що в цього брехуна в запасі повйЬ всяких вигадок. А той набрід не так важко обдурити. Справжнє чудо — це манна небесна в пустелі. Хай спробує зробити таке і той, що вміє примножувати хліб! "Батьки наші манну в пустелі споживали..."
Ісус про себе зітхає: їх захоплює те, що є лише прообразом того, що сповнить Син Божий. Та мало хто захоче повірити. Чудо з чудес — це те, що не відступає перед здоровим глуздом, що пізнається єдиною вірою. Що може бути для більшості людей поза межами видимого і відчутного? Які надлюдські зусилля треба робити, щоб переконати їх у цьому; а тут вистачило б лише самої живої Любові! Він знає, що настане той час, коли величезні натовпи людей опускатимуться навколішки перед Святими Дарами. Розіп'ятий і воскреслий у цій подобі Ісус підніме безліч своїх послідовників в усіх країнах земної кулі; і що значить порівняно з майбутніми масами людей цей галасливий натовп іудеїв довкола нього в Єрусалимі та Капернаумі? Настав час уперше сказати про незбагненну тайну.
ХЛІБ ЖИТТЯ
— Істинно кажу вам: не Мойсей дав вам хліб з неба; це Отець мій дає вам правдивий хліб з неба, що життя світові дає.
Тоді вони кажуть: "Господи, хліба такого давай нам повсякчасно".
А він відповідає:
— Я — хліб життя.