~ г
— І вас тільки звільнили в той час, про який мова мовиться?
— Так вони говорили мені.
— А ви нічого не пригадуєте про той випадок?
— Ні. В голові моїй порожнява з якогось часу..— Я не можу навіть сказати, з якого часу... коли я в моєму полоні шив черевики, до того часу, коли опинився в Лондоні з моєю любою донькою. Вона стала близькою мені, коли милосердний бог повернув мені мої здібності; проте я зовсім неспроможний сказати, як вона стала близькою мені— Я не пригадую, як це відбувалося.
Генеральний прокурор сів, сіли й батько з дочкою разом.
У справі тепер постали особливі обставини. Завдання полягало в тому, щоб довести, що в'язень, з якимсь товаришем зловмисником, якого не розшукано, тієї ночі в п'ятницю в листопаді п'ять років тому їхав у Дуврському поштовому диліжансі і встав із карети вночі, як хитра людина, в такому місці, де не залишився, а з нього пішов назад миль за дванадцять чи більше до міста, де був Гарнізон і адміралтійство, і там збирав відомості. Викликано було свідка, щоб визнати його за ту саму особу, що саме в той час, потрібний для справи, в кав'ярні в готелі міста, де був Гарнізон і адміралтійство, ждала іншої особи. Оборонець в'язня взяв цього свідка на перехресний допит без будь-яких наслідків, за вийнятком того, що він ніколи за інших обставин не бачив в'язня. Коли це джентлмен у перуці, що ввесь час дивився на стелю, написав на маленькому клаптику паперу два чи три слова, згорнув і кинув його оборонцеві. Він розгорнув папера підчас найближчої павзи і з великою увагою і цікавістю подивився на в'язня.
— Скажіть іще — ви цілком певні, що то був в'язень?
Свідок був цілком певен того.
— А чи не бачили ви коли когонебудь такого, що дуже похожий на в'язня?
— Не остільки похожого, — сказав свідок, — щоб можна було помилитися.
— А подивіться лишень на он того джентлмена, мого ученого друга,—показав він на того, що кинув йому папера, — а потім придивіться добре до в'язня. Що ви скажете? Чи дуже похожі вони один на одного?
Поминувши те, що зовнішність "мого ученого друга" була неохайна, нечепурна, навіть трохи чи не п'яницька, вони були досить похожі один на одного, щоб здивувати не тільки свідка, а й усіх присутніх, коли їх порівняли. Коли ж оборонець по-, просив мілорда, щоб він наказав його ученому другові зняти перуку, на що той не дуже радо згодився, то схожість стала ще разливішою. Мілорд спитав у Страйвера (в'язневого оборонця), чи не слід притягти до суду за зраду й м-ра Картона (ім'я "мого ученого друга")? Ні, — відповів м-р Страйвер мілордові, — він хотів тільки спитати свідка, щоб він сказав, чи те, що сталося раз, не могло статися й двічі, чи він говорив би так упевнено, коли б раніш бачив такий очевидний доказ своєї не— обачности; чи й тепер ще він такий певний і т. д. Кінець-кінцем, він розбив дощенту цього свідка, як череп'яний горщик, і повернув його участь у справі в непотрібне сміття.
Тим часом м-р Кренчер, слідкуючи за судовим процесом, спокійно поснідав іржею з своїх пальців. Тепер він уважно стежив, як м-р Страйвер припасовував справу в'язня до присяжних, як приміряють і прилаштовують одежу, показував, що патріот Барсад—найнятий шпигун і зрадник, безстидний торговець кров'ю і один з найбільших шибеників на світі по проклятім Юді,— він і справді мав подібний вигляд. Що доброчесний служник Клай був його другом і товаришем і був гідний того, що пильні очі цих фалшівників і кривоприсяжників вибрали собі за жертву підсудного, тому що' будучи французом з походження, він мав якісь родинні справи, що вимагали від нього робити ті переїзди через канал, і ці справи такі, що, з огляду на близьких і любих йому осіб, забороняють йому викрити їх навіть задля спасіння свого життя. Щодо свідчень, які силоміць вимучили від молодої леді, — а ясно було, з яким стражданням вона подавала їх, — то вони нічого не важать, бо то були тільки невинні чемні розмови та ввічливість, які бувають між молодим джентлменом і молодою леді, що зустрічаються за таких умовин; вииняток ставить тілько згадка про георґа Вашінґтона, яка-разом з тим надто недоладня й неможлива, щоб на неї не можна дивитися інакше, ніж на дивовижний жарт.
М-р Страйвер викликав декількох своїх свідків, і м-р Кренчер уважно стежив, як генеральний прокурор вивертав на всі боки одяг, що його так припасував на присяжних м-р Страйвер, доводячи, що Барсад і Клай навіть у сто разів кращі, ніж він думав, а в'язень у сто разів гірший. Наостанку виступив сам мілорд, вивертаючи одяг то на той, то на цей бік, а взагалі дуже рішучо викроював і припасовував могильний саван для в язня.
А от і присяжні почали обмірковувати справу, і великі мухи задзижчали знову.
М-р Картон, що так довго сидів і дивився на стелю судової залі, не змінив ні місця, ні пози навіть серед такого хвилювання. Тимчасом цей м-р Картон більше зважав на все, що діялося навколо нього, ніж це здавалося; бо ось, коли голова міс Манетт похилилася батькові на груди, він перший помітив це й чутно сказав: "Пристав! Зверніть увагу на молоду леді. Поможіть джентл— менові вивести її. Хіба ви не бачите, що вона зараз зомліє?"
Скільки було жалю до неї, коли її виносили, і симпатії до її батька! Очевидно для нього було великим стражданням Повість про двоє міст — 5.
пригадувати дні власного ув'язнення. Він виявляв сильне внутрішнє хвилювання, коли його допитували, і той задумливий чи скорботний вигляд, що робив його старим, наче чорна хмара від того часу найшов на нього. Коли тільки він виходив, присяжні вернулися до залі і по хвилинній павзі зробили заяву через свого старшину.
Вони не дійшли згоди і бажали віддалитися. Мілорд (може маючи на думці Ґеорґа Вашінґтона) виявив деякі здивовання, що вони не дійшли згоди, проте милостиво дозволив їм вийти під охороною і караулом і вийшов сам. Судовий процес тягся цілий день, і тепер у залі засвітили лямпи. Почали говорити, що присяжні пішли на довгий час. Глядачі стали виходити, щоб освіжитися, а підсудний відійшов до задньої стінки загородки і сів на лаву.
М-р Лоррі, що виходив був, коли виводили молоду леді та її батька, тепер повернувся й кивнув Джеррі. Інтерес тепер знизився, і Джеррі міг легко пройти до нього.
— Джеррі, якщо ви хочете чогось перекусити, то можете. Тільки тримайтеся поблизу. Ви напевне почуєте, коли увійдуть присяжні. Не спізніться ні на хвилину, бо я хочу, щоб ви віднесли вирок до банку. Ви наймоторніший посланець, якого я знаю, і прийдете до церковної брами значно раніш, ніж я.
Джеррі, вдячний за похвалу і за шилінг, приклав руку до чола. В цей момент підійшов м-р Картон і приторкнувся до руки м-ра Лоррі.
— Як молода леді?
— Вона дуже стурбована; проте батько втішає її, і вона почуває себе краще, відколи вийшла із залі.
— Я скажу про це в'язневі. Такому поважному банковику, як ви, не годиться говорити з ним на публіці, — ви це знаєте.
М-р Лоррі почервонів, ніби признаючися, що й сам він думав про те, а м-р Картон підійшов до перегорожі. В тому самому напрямку треба було виходити із залі, і Джеррі пішов за ним, настороживши очі, уші, і навіть своє їжакувате волосся.
— М-р Дарней!
В'язень негайно підійшов.
— Ви, звичайно, дуже бажаєте почути про свідку міс Манетт. їй тепер значно краще. Ви бачили найгірше її хвилювання.
_ Я глибоко засмучений, що спричинився до нього. Чи не можете ви сказати їй так од мене й подякувати якнайсер— дешніше?
— Так, можу. Я зроблю це, коли ви просите.
Поведінка м-ра Картона була недбайлива, навіть зухвала. Він стояв, наполовину відвернувшися від в'язня, спершися ліктем на перегорожу.
— Я прошу вас за це, прийміть мою щиру подяку.
— Чого ви сподіваєтесь, м-ре Дарнею?—сказав Картон, все ще наполовину повернувшися до нього.
— Найгіршого.
— Наймудріша річ ждати цього і найімовірніша. Проте я гадаю, на вашу користь те, що вони вийшли.
* Спинятися по дорозі із залі суда не дозволяли, і Джеррі не чув більш нічого; він залишив їх — таких похожих один на одного обличчям і таких непохожих один на одного поведінкою— стояти поруч, — обидва відбивалися в дзеркалі, що було над ними.
Повільно тяглися півтори години в наповнених злодіями й шахраями коридорах нижнього поверху, навіть з допомогою пиріжків з бараниною й пива. Хрипкий посланець, підживившись, задримав був, незручно сидячи на лаві; як ось постав крик, і його підхопила за собою швидка хвиля людей, що бігла вгору по сходах у залю суда.
— Джеррі, Джеррі! — кликав уже м-р Лоррі коло дверей, коли він увійшов.
— Я ось де, сер! Насилу продрався назад. Ось де я, сер!
М-р Лоррі протяг йому записку через натовп. Швидше! Ви дістали її?
— Так, сер.
На папері нашвидку написано було тільки одно слово "ви— правданий".
— Коли б ви знову послали звістку "Повернутий до життя",— пробубонів Джеррі, повертаючися, щоб іти,— то тепер би я вже знав, що це визначає.
Невчасно було говорити, або навіть і думати що інше, поки він не вийшов із Олд-Бейлу, бо натовп ринув з такою силою, що трохи не збив його з ніг, і голосне дзижчання неслося по вулиці, наче обдурені сині мухи розліталися, шукаючи іншого падла.
Розділ IV.
ПРИВІТАННЯ.
З кепсько освітлених коридорів суда виривалися самі рештки людського наброду, що парився там протягом цілого дня, коли доктор Манетт, його донька Люесі Манетт, м-р Лоррі, повірений для оборони та його адвокат м-р Страйвер зібрались навколо м-ра Дарнея, який оце зараз був звільнений, вітаючи його, що врятувався від смерти.
Тяжко було навіть при далеко яснішому світлі пізнати в докторі Манетті, в його розумному лиці та прямій постаті, шевця з піддашшя в Парижі. Однак, кожного, хто поглянув на нього вдруге, тягло знов подивитися на нього, хоч таким спостереженням і заваджав жалісний тон його низького поважного голосу та неуважність, що нападами, без будь-яких видимих причин, тьмарила його. Тимчасом була зовнішня причина, а саме натяк на Його довголітні страждання, що завжди як це було і підчас судового допиту — викликала той настрій з глибини його душі, іноді він поставав і сам по собі й наводив на нього хмурість, незрозумілу для тих, що не були обізнані в його історії,— в той час наче падала на нього тінь справжньої Бастілії, яку вона кидала при літньому сонці, хоч вона й знаходилася на відстані трьох сот миль.
Тільки донька вміла розвіювати ту чорну тінь з його душі.