О котрій годині прибув той незнайомець?
– Мабуть, ближче до дев'ятої вечора. Ми якраз повечеряли й сиділи за кавою та цигарками.
– Ваш чоловік уже виїхав у Лондон?
– Так, він пішов на потяг, що від'їжджає з нашої станції о 18 : 15.
– До станції він їхав на машині чи йшов пішки?
– Нашої машини тут немає. З Елмерз-Дейлу прибув автомобіль, щоб вчасно його довезти.
– Містер Пейс поводився як завжди?
– Точнісінько. Абсолютно нормально.
– А тепер опишіть, будь ласка, вашого відвідувача.
– Боюся, що не зможу. Я його не бачила. Місіс Міддлтон провела його одразу в кімнату для зброї, і тільки після того піднялася покликати дядька.
– І що сказав дядько?
– Він, здавалося, стривожився, але одразу пішов. Минуло не більше п'яти хвилин, поки я почула гучні голоси і збігла в передпокій, де мало не стукнулася лобом із місіс Міддлтон. Тоді ми почули постріл. Кімнату для зброї було замкнено зсередини, і нам довелося обійти будинок, щоб дістатися до вікна. Звичайно, поки ми ходили, злочинець встиг утекти. Мого бідного дядька, – її голос затремтів, – застрелили просто в голову. Я одразу побачила, що він мертвий. І послала місіс Міддлтон покликати поліцію, а сама нічого не чіпала, щоб усе лишилося так, як є.
Я схвально кивнув.
– Із якої зброї стріляли?
– Я можу тільки здогадуватися, капітане Гастінґс. На стіні висіло два револьвери, що належать моєму чоловікові. Один із них зник. Я вказала на це поліції, і вони забрали другий револьвер із собою. Коли дістануть кулю, думаю, зможуть сказати точніше.
– Можна пройти в кімнату для зброї?
– Звичайно. Поліція вже закінчила там працювати. Але тіло забрали.
Вона провела мене на місце вбивства. Аж тут у вітальню зайшов містер Гейверінґ, і його дружина, швидко перепросивши, кинулася до нього. Я залишився вести розслідування на самоті.
Мушу сказати, що я швидко розчарувався. У детективних романах місця злочину аж кишать різними речовими доказами, але в цій кімнаті не знайшлося нічогісінько, що привернуло б мою увагу, – крім широкої кривавої смуги на килимі, куди, мабуть, упав підстрелений чоловік. Я роздивився все дуже уважно і навіть кілька разів сфотографував кімнату маленьким апаратом, який привіз із собою. Також розглянув землю під вікном, але вона була така затоптана багатьма ногами, що я зрозумів: час на неї гаяти не варто. Ні, я вже побачив усе, що Мисливська хатина могла мені показати. Треба їхати назад в Елмерз-Дейл і зустрітися там із Джеппом. Так я і зробив: попрощався з Гейверінґами, і машина, яка привезла нас у хижу, забрала мене назад.
Я знайшов Джеппа в селі, і він узяв мене з собою на розтин. Гаррінґтон Пейс був невеличкий і худорлявий, чисто поголений – на вигляд типовий американець. Його застрелили в голову ззаду, з близької відстані.
– На секунду відвернувся, – пояснив Джепп, – і той другий чоловік зірвав зі стіни револьвер, а тоді застрелив його. Револьвер, що його нам віддала місіс Гейверінґ, був повністю заряджений; думаю, той другий теж. Цікаво, які дурні речі роблять часом люди. Тримати в себе на стіні два заряджені револьвери!
– Що ви думаєте про цю справу? – запитав я, коли ми вийшли з похмурої будівлі.
– Ну, передусім я спостерігав би за Гейверінґом. Так-так! – сказав він у відповідь на мій здивований вигук. – Цей чоловік має темні плями на репутації. Коли він вчився в Оксфорді, виникла якась цікава історія з підписами його батька на чеках. Тоді ситуації не дали розголосу. А нині Гейверінґ серйозно зав'яз у боргах – і це такі борги, з якими він точно не захотів би піти до дядька, хоча тепер, можна не сумніватися, наш боржник отримає чималу спадщину. Так, я за ним спостерігав би, ось чому я так хотів поговорити з ним іще до того, як він зустрівся з дружиною. Але їхні свідчення збігаються, і на станції я з'ясував, що Гейверінґ таки поїхав о 18 : 15. Потяг прибуває в Лондон о 22 : 30. Після цього, за його словами, він пішов просто у свій клуб, і якщо це так, то Гейверінґ аж ніяк не міг застрелити дядька о дев'ятій, навіть якби одягнув накладну чорну бороду!
– До речі, хотів вас запитати, що ви думаєте про ту чорну бороду?
Джепп підморгнув.
– Думаю, вона дуже швидко виросла, та борода – за час п'ятимильної подорожі від станції в Елмерз-Дейлі до Мисливської хатини. Американці, яких я зустрічав, майже всі були чисто поголені. Так, саме серед американських друзів містера Пейса слід нам шукати вбивцю. Я спершу допитав економку, а потім хазяйку, і їхні історії цілком збігаються. Шкода тільки, що місіс Гейверінґ не бачила того чоловіка. Вона розумна жінка і, думаю, помітила б щось таке, що навело б нас на слід!
Я сів і написав дуже детальний звіт для Пуаро. Але перш ніж надіслати листа, мені вдалося додати до нього ще кілька важливих деталей.
Дістали кулю і довели, що її було випущено з такого самого револьвера, як той, що його поліції передала місіс Гейверінґ. Перевірили і підтвердили, що фатальної ночі містер Гейверінґ їхав саме тим потягом і прибув у Лондон. А ще зробили сенсаційну знахідку: один джентльмен, який мешкає в лондонському районі Ілінґу, перетинаючи зранку парк Гейвен-Ґрін, щоб дістатися до станції метро, помітив згорток брунатного паперу, що лежав біля рейок. Чоловік розгорнув його і побачив револьвер. Пакунок було передано місцевій поліції, і того ж вечора з'ясувалося: це той самий револьвер, який усі шукали, ідентичний зі зброєю, що її надала місіс Гейверінґ. Зі знайденого револьвера вистрелили один раз.
Про все це я написав у звіті для Пуаро. Наступного ранку від нього прилетіла телеграма:
"Звичайно чорнобородий чоловік то не містер Гейверінґ тільки ви і Джепп могли таке подумати телеграфуйте мені опис зовнішності економки й у якому одязі вона була сьогодні зранку те саме про місіс Гейверінґ не витрачайте час на фотографування приміщень ваші знімки надто темні й абсолютно не гарні".
Мені здалося, що стиль цієї телеграми був аж надто дотепний. Також я почав підозрювати, що Пуаро заздрить мені, адже я перебуваю на місці подій і можу впевнено вести справу. Вимога описати одяг двох жінок видалася мені смішною, але я виконав її, наскільки чоловік здатен впоратися з таким завданням.
Об одинадцятій прийшла телеграма з відповіддю від Пуаро:
"Порадьте Джеппові арештувати економку поки не пізно".
Ошелешений, я показав телеграму інспекторові. Той тільки тихо зітхнув.
– Він знає, що каже, наш Пуаро. Якщо від нього маємо такий наказ, виконаймо його. Щодо мене, то я тієї жінки навіть до пуття не розгледів. Не думаю, що зможу арештувати її, але точно приставлю когось спостерігати за нею. Їдьмо, поглянемо ще раз на цю жінку.
Але було вже пізно. Місіс Міддлтон, ця тиха немолода жінка, така на позір звичайна й порядна, мов крізь землю провалилася. Її валіза залишилася в будинку. У ній був тільки одяг. Ми так і не дізнались ані хто вона, ані де перебуває зараз.
Із містера Гейверінґа вдалося витягти лише кілька фактів.
– Я найняв її тижні три тому, коли звільнилася місіс Емері, наша попередня економка, через відому агенцію місіс Селбурн на Маунт-стрит. Саме через них я знайшов усіх своїх слуг. До мене прийшло тоді кілька жінок, і серед них місіс Міддлтон здалася найприємнішою, до того ж вона мала чудові рекомендації. Я тут же домовився з нею і повідомив про це агенцію. Не можу повірити, що з нею щось не так. Це була тиха приємна жінка.
Уся ця ситуація була дуже дивна. Зрозуміло, що місіс Міддлтон не могла сама застрелити містера Пейса, адже в ту мить, коли пролунав постріл, була у вітальні з місіс Гейверінґ; але, мабуть, економка була якось пов'язана з убивцею, адже чому так раптово зникла?
Я надіслав Пуаро телеграму зі звітом про останні події, пропонуючи поїхати в агенцію місіс Селбурн і розпитати про економку там.
Відповідь надійшла негайно:
"Нема чого питати в агенції вони про неї нічого не чули дізнайтеся на якому транспорті вона приїхала в хатину вперше".
Я нічого не розумів, але послухався Пуаро. В Елмерз-Дейлі було небагато засобів пересування. У гаражі стояло два розбиті "форди", а при станції було три кінні брички. У той день, про який ми питали, ані автомобілями, ані бричками ніхто не їздив. Коли про це запитали містера Гейверінґа, він пригадав, що виділив економці трохи грошей, щоб вона приїхала в Дербішир і могла найняти тут машину або бричку до Мисливської хатини. На станції зазвичай стояв принаймні один "форд", який розвозив подорожніх. Якщо пригадати, що у фатальний вечір на станції ніхто не помітив незнайомого чоловіка, з бородою чи без, можна було припустити, що вбивця приїхав до хатини на власному автомобілі, який чекав неподалік і на якому він потім утік. Мабуть, той самий автомобіль привіз уперше й таємничу економку на нове місце роботи. Зазначу, що звернення до агенції принесли саме такий результат, як передбачав Пуаро: у їхніх списках ніколи не було жінки на ім'я місіс Міддлтон. Так, вони отримали прохання її світлості місіс Гейверінґ знайти економку і послали до неї кількох жінок. Коли ж надійшов час отримати плату за послугу, леді не повідомила, кого саме обрала.
Засмучений, я повернувся в Лондон. Зайшовши в квартиру, я застав Пуаро в кріслі перед каміном, закутаного в яскравий халат. Він радісно привітав мене.
– Mon ami Гастінґс! Який я радий знову вас бачити. Дуже сумував за вами. Ви задоволені своєю поїздкою? Довелося побігати з Джеппом? Ви, мабуть, нарозслідувалися від душі!
– Пуаро! – вигукнув я. – Це якась непробивна стіна! Ніхто ніколи не розгадає цієї таємниці.
– Так, схоже, ми не уславимося розгадкою цієї загадки.
– Ба ні. Міцний горішок трапився нам цього разу.
– До речі, я ж чудово вмію лущити горіхи! Як білка! Мене хвилює не це. Я чудово знаю, хто вбив містера Гаррінґтона Пейса.
– Знаєте? Але як ви здогадалися?
– Ваші вичерпні відповіді на мої телеграми розкрили мені всю правду. Послухайте, Гастінґсе, розгляньмо всі факти по порядку. Містер Гаррінґтон Пейс – чоловік заможний, і весь його статок після смерті має перейти до небожа. Пункт перший: усі знають, що небіж по вуха в боргах. Пункт другий: небіж – чоловік далекий від моральності. Пункт третій…
– Але ж було підтверджено, що Роджер Гейверінґ справді їздив у Лондон!
– Précisément62, і тому, оскільки містер Гейверінґ поїхав із Елмерз-Дейлу о 18 : 15, й оскільки містера Пейса не могли вбити перед тим, як небіж поїхав – інакше лікар відзначив би, що час смерті не збігається з тим часом, про який повідомили поліції – ми можемо зробити висновок, що містер Гейверінґ не вбивав дядька.