Недарма кажуть:
Хто багатий, той і вчений,
Той і щедрий, і святий,
І веде перед в чеснотах,
Дружбу люди водять з ним,
І шанують його всі.
А як грошей кіт наплакав,
Поганяй тоді до ями!
Залишилися в Бгудгари тільки терези, які він зоставив у сусідського купця, а сам подався світ за очі. Згодом заробив десь грошенят, повернувся до свого міста і просить сусіда, щоб віддав терези, а той не дає. Мабуть, нерозумному купцеві чужі терези до вподоби припали, через те й відповів він: "Таж твої терези давно миші сточили". Наш купець дуже здивувався. От якось він, гостюючи в того сусіда, крадькома забрав у нього синка й повів до себе додому.
Батько хлопчика і вся його рідня стали з горя плакати та побиватися. Інший сусід побачив, як вони голосять, і сказав: "Твого ж сина Бгудгара забрав".
Тоді батько прийшов до Бгудгари й почав вимагати сина, а той і каже: "Слухай, друже, твій син робив обмивання на березі річки, а там його сокіл ухопив та й поніс".[329]
Почувши таке, батько поспішив до царського двору й поскаржився, що в нього вкрали сина. От скажи мені, Прабгаваті, як викрутився злодій? Оце так загадка!"
Сам папуга й відповів: "Коли міністр у присутності раджі спитав Бгудгару, куди подівся купецький син, той мовив:
"Там, божественний, де миші
Терези гризуть залізні,
Сокіл і слона прихопить,
А не те що хлопчака.
Тож чому тут дивуватись?"
По цих словах міністр розсудив так: "Коли шахрай поверне тобі терези, тоді треба віддати йому хлопчика, не інакше!"
Ну, і віддав малого Бгудгара, а купець повернув йому терези. Позивача за крутійство ще й покарали".
Послухала цю розповідь Прабгаваті й заснула.
Така тридцять дев'ята з сімдесяти оповідок папуги.
На другий день Прабгаваті питає в папуги дозволу піти на побачення, а він їй у відповідь:
"Іди, тому, хто прагне йти,
По землі ступати легко,
Як відкажеш, мов Субуддгі,
Про звершене й не звершене".
І Прабгаваті спитала: "А як же це було?"
Папуга розповів: "Чув я від людей, що в місті Паттана жили два приятелі: щирий та правдивий Субуддгі і підступний та лихий Кубуддгі. Якось помандрував Субуддгі в чужий край на заробітки, а Кубуддгі тим часом унадився до його жінки. Заробив Субуддгі грошей і повернувся додому. Кубуддгі аж стелився перед ним, удаючи з себе вірного друга... Довірливий Субуддгі від душі пригостив його.
От питається в нього Кубуддгі: "Чи пощастило тобі де-небудь якесь диво побачити?"
Субуддгі мовив: "У селі Манорама, що простяглеся уздовж берега річки Сарасваті, бачив я вічно живий плід манго, який плавав у криниці".— "Вигадка!" — сказав Кубуддгі.— "Е ні, чиста правда!" — заперечив Субуддгі.— "Коли правда,— сказав Кубуддгі,— то забери з мого дому все, що зможеш узяти обома руками, а якщо лжа, то я заберу все з твого дому!" [330]
Отак побившись об заклад, Кубуддгі вночі подався до того села і викрав плід з криниці, радіючи, що тепер Субуддгі пошиється в дурні. Рано-вранці пішов він до приятеля правити виграш, бо дуже йому кортіло заграбастати його жінку. Цікаво, як удалося Субуддгі вберегти свою дружину?"
Не чекаючи на відповідь, папуга вів далі: "Субуддгі, знаючи, яке зло може заподіяти його приятель, усе, що мав у господі, навіть жінку свою, сховав на горищі, а драбину кинув додолу. От приходить до нього Кубуддгі, а Субуддгі йому й каже: "Раз ми домовилися, бери з мого дому все, що тобі подобається".
А той, щоб вилізти на горище й забрати приятелеву жінку, ухопив обома руками драбину. І тоді Субуддгі мовив: "Ну, от ми й квити: узяв двома руками драбину, то й неси її з собою!"
Довелось присоромленому Кубуддгі повернутись додому ні з чим. А люди піддали його осуду".
Вислухавши цю історію, Прабгаваті заснула.
Така сорокова з сімдесяти оповідок папуги.
Наступного дня жінка купця знову звернулась до папуги: "О пернатий, коли це пристойно, то я піду повеселюся!" Папуга озвався:
"Варто, певна річ, тобі піти,
Тільки ж треба відповісти, мов брахман".
Прабгаваті спитала: "А як саме?"
І тоді папуга розповів: "Є таке місто, Панчапурою називається, в якому жив нищитель ворогів раджа Шатру-мардана. В його дочки Маданарекхи зробився в горлі нарив, і такий був цей нарив, що лікарі нічим не могли його вилікувати, а бідолашну дівчину покинули напризволяще. Тоді раджа велів бити в барабани і проголошувати: "Того, хто мою дочку вилікує від недуги, я врятую з бідності!" Почула це оповіщення дружина одного брахмана, яка прийшла з сусіднього села, і поклала руку на барабан. Коли її спитали, що вона має сказати, жінка відповіла: "Мій чоловік вигоює рани заклинаннями, він і зцілить цареву дочку". Царські слуги повели її до раджі, а той послав по брахмана. Прийшла вона додому і каже своєму чоловікові: "Іди, повелителю мій, до міста. Як вилікуєш царівну, матимеш велику нагороду!" [331]
От привели його до царівни, а він же ні на яких мантрах і взагалі ні на чому не знався. Що йому було робити?"
І сам папуга про все розказав: "Отой заклинатель уклонився наставникам і вирік таке заклинання:
"Хіба я знаю, чим життя відроджують, а чим руйнують?
Брахмана запросивши в дім, служи йому, щасливий будеш!
Ліс хихоче й виставляє
Червонястих квітів зуби
І принаджує до себе
Шалом пурпурових манго;
Соковитими плодами
Кшірамаліка рясніє,
Кронами густими джамбу
Блискотить і тімбурані;
Глянь: красуються он кедри,
Гай жасмину і сандала,
Каравінда грона світять,
Пахне камфора й канкола,
Хащі пуннага темніють,
Нага, варана й гранат,
Адамбара і бадарі,
Макара, капіттху, пілу,
Пишається і очерет
Стеблинами зеленими,
Десь полум'ям палають
Розквітлі віти шуканаса;
і до того ж
На червонім олеандрі
Пломеніють яро квіти,
На сусідньому кущеві
Сяють білії троянди; [332]
Тут ясніє цвіт каранди,
Пахне ширіша й уттуга,
Листя піппали, вітапи,
Гханакарма вгору пнеться.
Там із сіндуріки брама
Дивовижна і принадна,
Кетяги з плодів кундаки
І жасмин сліпучо-білий".
А коли брахман оце все виголошував, царева дочка засміялася, і від натуги лопнув у неї в горлі нарив. Царівна видужала і знову стала весела й щаслива. Раджа за це щедро віддячив брахманові, і той пішов собі додому".
Послухала Прабгаваті цю історію й заснула.
Така сорок перша з сімдесяти оповідок папуги.
На другий день Прабгаваті сказала папузі: "Я все-таки піду!" А він їй:
"Суть життя — втішатись щастям, о красуне бездоганна!
Йди, якщо повестись зможеш, мов винищувачка тигрів".
Вислухавши його, Прабгаваті запитала:
"Втішатись щастям — суть життя? Розкажи мені цю історію, папуго!"
І тоді папуга розповів ось що:
"Є таке село, називається Деула, а в ньому жив раджпут Раджасінха, що мав жінку, яку прозвали Калахапрія — надто сварлива. Одного разу полаялась вона з чоловіком, . забрала двох своїх синів і вирушила в далекий край до свого батька. Згоряючи від люті, минула вона чимало великих міст та непрохідних хащ і нарешті дісталася з дітьми до густого лісу коло підніжжя гір Малая. Який він був? А ось який:
У чагарях густих сандала і самшиту
Ростуть під віттям сахакара і кхарджура,
Тут, там подекуди підносяться увись.
З них сік п'ючи, хмеліють бджоли і пташки.
Додолу гнуться під плодами селу й пілу,
І духмяніють дикі яблуні й гранати.
От пробирається Калахапрія з дітьми крізь цю гущавину, коли зирк — тигр серед заростей. А він, як угледів її [333] з синами, ударив хвостом об землю і став підкрадатися. Що вона мала робити? Ось у чім загадка!"
Сам папуга й повідав розгадку: "Коли вона побачила, що тигр іде прямо на них, спересердя заходилася дітям лящів давати та ще й приказувати: "Доки ви сваритиметесь, котрому з вас тигра їсти? Зараз ми розділимо он того, а потім другого впіймаємо!"
Почувши такі слова, тигр подумав: "Та це ж якась ви-нищувачка тигрів!" — і з переляку дременув звідтіля.
Так розуму своєму завдяки
Звільнилася вона від тигра.
Як бачимо ми, декотрі з розумних
Себе звільняють від сліпого страху".
І Прабгаваті заснула, послухавши цю історію.
Така сорок друга з сімдесяти оповідок папуги.
На другий день та, що жадала кохання, знову просить папугу відпустити її, а він і каже:
"О божественна, нічого підлого не буде. Йди!
У ході велична, йди, коли сяйнеш умом метким,
Як удруге зблиснула винищувачка тигрів".
Питає Прабгаваті: "А як це було?
Розкажи мені, о красномовцю, як і вдруге
Виявила ум меткий приборкувачка тигрів!
О, як цікавить це мене!"
Папуга став оповідати: "Побачивши, як у лісі переляканий тигр дав драпака, шакал глузливо запитав: "І чого це тигр так прудко біжить?" Тигр відказав йому: "Ти краще, шакалику, сховайся в глухому куточку. Я стрів винищувачку тигрів, про яку в шастрах мовиться. Вона й мене хотіла убити, а я життя своє вхопив у лапи і чкурнув від неї!" Шакал покепкував з нього: "Ну, й дивина! Ти такий сміливий — і раптом злякався людини, цього шматка м'яса!" — "Та бачив я на власні очі,— озвався тигр,— як вона відшмагала своїх синів за те, що вони сперечалися, кому першому мене з'їсти!"
Шакал до нього: "Чуєш, господарю, ходімо зараз туди, де ота шельма сидить! Коли ти, о тигре, прийдеш до неї і вона тебе побачить перед собою, пригадай те, що я тобі [334] казав, от і випаде тобі щастя!" Тигр заперечив йому: "Якщо ти, шакале, покинеш мене самого, тоді щастя може обернутись на нещастя!" — "А ти,— каже шакал,— прив'яжи мене до своєї шиї і гайда!"
Тигр так і зробив — подався до того лісу, де здибав винищувачку тигрів з її синами. Як же їй відкараскатися від тигра, піддроченого шакалом?"
І папуга сам відповів: "Здогадалась винищувачка тигрів, що смугастого привів до неї шакал і, погрожуючи йому пальцем, заходилась картати його:
"Шахраю, ти ж раніш по три приводив тигри!
Зізнайсь, чому тепер привів лише одного?" —
Розлючена винищувачка тигрів
Ступила рішуче вперед, а тигр укупі
З прив'язаним шакалом дременув.
Так знов звільнилася вона від страху,
Що тигр посіяв у душі її.
Отож, струнка, у всіх ділах потрібен глузд".
Послухала цю розповідь Прабгаваті й заснула.
Така сорок третя з сімдесяти оповідок папуги.
На другий день, коли сонце було на вечірньому прузі, знову Прабгаваті спитала в папуги про те ж саме, а він їй сказав:
"Йди, божественна, коли ти знаєш, як в біді чинити,
Знаєш, як шакал повівся і від лиха сам звільнився.
Тигр, тікаючи від страховиська, біг не спиняючись, і в шакала, прив'язаного до його шиї, геть постирались лапи і спина, а кров з нього цебеніла так, що він мало не вмер.