Кольорів своєї діагоналі вони ніколи не міняють.
Лицарі ходять і б'ють глаголем, вони просуваються на одну кратку по прямій, навіть як там стоять свої чи вороги, а потім на другій кращі повертають праворуч або ж ліворуч, міняючи колір, і цей їхній стрибок дуже небезпечний для ворожої партії і змушує її матися на бачності, бо лицарі ніколи не б'ють ворога у лоб.
Вартівники ходять і б'ють лише по прямій, праворуч, ліворуч, вперед і назад, як і царі, зате не можуть, як царі, забиратися якнайдалі по вільній лінії.
Завдання двох партій зводилося до того, щоб обложити і замкнути царя супротивника, позбавивши його змоги кудись вислизнути. Коли царя замикали, він уже не міг врятуватися втечею і не діставав підмоги від своїх, тоді бій припинявся і обложений цар програвав. Але щоб уберегти його від такої недолі, всі його прибічники ладні були жертвувати собою, і під звуки музики і та і та сторона полонила одна одну.
Коли хтось брав у полон ворога, то вклонявся йому, плескав по правиці, вилучав його з поля і ставав на його місце.
Коли ж під ударом був цар, то противник не мав права його полонити; за правилами, всякий, хто ставив його під удар або ж загрожував йому, мав низько вклонитися і попередити про небезпеку словами: "Хай Бог вас береже!" — аби служники встигли оборонити його і прикрити або ж сам він міг кудись перейти, як, на лихо, допомогти йому було годі. Хай би там як, ворожа партія не брала царя у полон, а, вклякнувши перед ним на ліве коліно, вітала: "Добридень!". І на цьому турнір завершувався.
Розділ XXV
Як тридцять два бальовники змагалися
От як дві компанії по своїх базах розташувались, музики упекли войовничий і дуже грізний марш, ніби до бою кличучи. Тоді два табори стрепенулись і в очікуванні тієї хвилини, коли вони зійдуться з ворогом поза табором, наготувались до атаки. Музики срібних зненацька змовкли, сурмили тільки інструменти золотих. Ми зрозуміли, що наступ почнуть золоті, і так воно й сталося насправді, бо скоро музики заграли іншу мелодію, і тут ми побачили, що німфа, перед царем поставлена, повернулась ліворуч кругом до царя, буцімто питаючи у нього дозволу вступити у бій, а відтак уклонилась усій своїй партії. Потім скромненько собі переступила дві кратки і віддала чолом ворожій стороні, яку зібралася атакувати. Аж це золоті музики стихли, і засурмили срібні. Тут мушу сказати, що уклонилась німфа своєму царю і всій своїй партії на знак того, щоб і вони не вакували. Ті теж, ліворуч кругом обернувшись, відклонились їй, окрім цариці, яка повернулась до свого царя праворуч, і цього ладу дотримувалися всі учасники: поки бал тривав, і та і та сторона кланялася саме так.
Під сурмління срібних музик виступала срібна німфа, перед царицею поставлена, вона гожо уклонилась своєму царю і всій своїй партії, а ті, так само як золоті, теж їй відклонились, та тільки вони поверталися праворуч, а цариця до свого царя ліворуч; срібна німфа теж переступила дві кратки і, віддавши чолом своїй ворогині, опинилась саме навпроти неї, зовсім упритул, — здавалось, обидві вони от-от вступлять у бій, проте німфи мають право бити лише навкіс. Подруги пішли за її прикладом; як золоті, так і срібні, почали наступати клинцем і вдали, ніби бій сточують, тобто золота німфа, вийшовши на поле перша, ударила по руці німфу срібну, поставлену ліворуч навскіс від неї, тим самим вивела її з шику і стала на її місце; трохи згодом, проте, за нової мелодії її саму вдарив срібний лучник. Тоді лучника стала тіснити ще одна золота німфа; тут вийшов на поле срібний лицар, а золота цариця стала попереду свого царя.
Срібний цар, побоюючись нападу на себе золотої цариці, перемінив позицію і став на місце свого правого вартівника, місце, як йому здалося, надійно укріплене і добре захищене.
Два лицарі, поставлені ліворуч, як золотий, так і срібний, рушили і полонили кількох ворожих німф, бо тим не було куди відступати; надто відзначився при цьому лицар золотий, цілком захопившись цим ясируванням. Срібний лицар повів битву хитрішу: приховуючи свій задум, він золотих німф не чіпав, а пробирався далі і, зрештою, забравшись у ворожу гущу, уклонився золотому королю і сказав: "Хай Бог вас береже!". Золоті, діставши це попередження рятувати свого царя, здригнулися, виручити царя вони могли завиграшки, але при порятунку його вони безповоротно втрачали правого свого вартівника.
Тоді золотий цар відступив ліворуч, а срібний лицар з'ясирив золотого вартівника, завдавши цим великих утрат золотим. Але золоті надумали помститися й оточили золотого лицаря, не давши йому ні тікати, ні вирватися з їхніх лабет; він зі шкури пнувся, щоб піти; його спільники на всі способи брались, аби оборонити його, і все ж золота цариця його побила.
Позбавлені однієї з надійних підпор, золоті збираються на моці і намагаються будь-що віддати ворогу віть за віть; вони завдають великих збитків ворожому війську, при цьому самі не дуже шануючись. Щоб заснітити очі, срібні, сподіваючись на реванш, жертвують німфу золотій цариці, тим самим лаштуючи для неї пастку, отож після побиття німфи лучник мало не полонив цариці. Золотий лицар задумує захопити царя і царицю і мовить їм: "Добридень!" їх рятує срібний лучник; лучника б'є золота німфа, а її теж б'є німфа срібна. Бій стає усе запекліший. Вартівники кидаються на допомогу. У грізній сутичці все перемішалось. Еніо і досі вагається. Срібні уже не раз добирались до царської лінії, але їх щоразу відкидали. Золота цариця доконує своїх подвигів разом з усіма, одним ходом бере срібного лучника і обхідним маневром вартівника. Тоді срібна цариця так само відважно висувається вперед і громить останнього золотого вартівника і кількох німф.
Обидві цариці б'ються довго, то намагаючись зненацька одна одну заскочити, то врятувати самих себе і зберегти царів. Нарешті золота цариця б'є срібну, але тут її саму бере срібний лучник. Після цього у золотого царя зостаються лише три німфи, лучник і вартівник, а у срібного три німфи і правий лицар, і тому обидві партії ведуть тепер гру обачніше і не так запекло.
Обидва царі, як видно, зажурені втратою коханих цариць своїх, і все їхнє вміння спрямоване нині на те, щоб дістати нових із числа своїх німф, піднести їх до царської гідности, пошлюбити їх і покохати всім серцем; вони дають їм тверду обіцянку взяти їх у дружини, як тільки вони зуміють добратися до останнього ряду, звідки починав гру цар ворожої партії. Золоті німфи першими йдуть уперед, одна стає царицею, її вінчають короною і вбирають у нову шату.
Срібні німфи теж рвуться вперед, ще один ряд, і одна з них стає царицею, але її повсякчас сочив вартівник, і ось вона зупинилась.
Нова цариця на престолі прагне явити потугу, мужність і войовничість. Вона вершить на бойовищі геройські подвиги. Тим часом срібний лицар б'є золотого вартівника, поставленого на кордоні; завдяки цьому срібні теж мають свою царицю, і вона, воцарившись, теж хоче показати свою відвагу. Бій спалахує з новим завзяттям. Хитрість на хитрість, атака на атаку, загроза на загрозу; нарешті срібна цариця пробивається до позиції золотого царя і мовить: "Хай вас Бог береже!" Виручити його може тільки нова цариця. Вона без вагання кидається його рятувати. Тоді срібний лицар, що змагався на всьому полі, поспішає до своєї цариці, і вони гуртом заганяють золотого царя в такі тісні суточки, що для свого порятунку той жертвує свою царицю. А проте йому щастить побити срібного лицаря. А золотий лучник із двома німфами намагається будь-що оборонити свого царя, але нарешті їх усіх беруть і виводять з бою, і золотий цар зостається один. Тут уся партія срібних низько віддає чолом і мовить: "Добридень!" — бо гору бере срібний цар. По тих словах обидві партії музик грають звитяжний марш. І завершився бал так весело, такими гожими підтанцьовуваннями, сповненими такої шляхетности і чарівної принади, що всі ми розляглися радощами й умлівали від захвату, і недаремно видавалося нам, ніби ми надпориваємося у блаженстві олімпійського неба і заживаємо найвищих розкошів.
По завершенні першого туру обидві партії вернулися на вихідні позиції і знов повели змагання, як і перше, та тільки музика грала тепер на півтакта швидше, та й уся битва розгорталася нині інакше. Скажімо, я побачив, як золота цариця, буцімто поразкою свого війська обурена і звуками музики підбадьорена, чи не першою вкупі з лучником і лицарем ступила на бойовище і замалим не захопила срібного царя просто на його постої, хоть його й захищали офіцери. Бачачи, що намір її викрито, вона ввігналася в розташування ворожого війська і збила стільки срібних німф і офіцерів, аж жаль брав на все це дивитися. Сказати б, це новонастала амазонка Пентесілея лютує у таборі греків; цей погром тривав, проте, недовго, бо срібні, таємно вжахнувшись від загибелі своїх, але своє горе маскуючи, влаштували на золоту царицю западню, і мандрівний лицар за підмогою лицаря, що загрожував їй із далекого кутка, взяв її в полон і вивів з ладу. Операцію було проведено швидко. Надалі золота цариця буде обачніша, триматиметься ближче до свого царя, так далеко не заходитиме, у разі ж потреби виступить у похід із надійним почтом. Перемога, як і минулого разу, дісталася срібним.
Достоту так само обидві партії вишикувалися для третього, і останнього, балу, та тільки мені здалося, що вид у всіх повеселішав, а погляди посмілішали. Музика тепер грала — більш ніж на квінту швидше — якісь войовничі мелодії з-фригійська, зладжені колись Марсієм. Усі закуйовдилися і сточили забавний бій, і навала була така стрімка, що за один такт учасники встигали зробити по чотири ходи з належними крутуватими реверансами, а ходи становили собою стрибки, скоки і вольтижі, як при балансуванні на линві, причому всі ці рухи миттю змінювали один одного. Бачачи, як, відклонившись, вони кружляли на одній нозі, ми несамохіть порівнювали їх із дзиґами, які дітлахи поганяють кнутиками і які так швидко крутяться, що їхні рухи здаються станами спокою, вони бачаться застиглими, нерухомими, нібито заснулими, і як зачепитися оком за якусь кольорову точку, то вона покажеться не точкою, а безперервною лінією, як слушно сказав, про високі матерії трактуючи, Миколай Казанський.
Оплески, що без угаву ляпали з того і того боку, зливалися з вигуками схвалення.