А ще що?
Я оглядав броненосець "Асахі". На ньому не було тієї зайвої розкоші, яка обтяжувала наші судна, послаблюючи— їхнє бойове значення. У японців все будо побудовано просто, без всяких витівок, без дерев'яних надбудов на верхній палубі. Тому під час бойової тривоги на броненосці не треба було нічого ні прибирати, ні складати, ні ховати, а це давало змогу прискорити підготовку його до бою. За рахунок зменшення офіцерських кают він збільшив свою артилерію на дві шестидюймові гармати. Впадало в очі особливе обладнання бойової рубки — прорізи її, на противагу нашим, були вузькі і краще забезпечували людей і прилади, що були в ній. Кожна гарматна башта, кожен каземат мали свій далекомір. Гарматні амбразури так добре були захищені, що всередину башти не міг попасти навіть маленький осколок.
Разом з товаришами я три дні прожив на броненосці "Асахі". Звичайно, багато з того, що я спостерігав, було б для мене незрозумілим, коли б не допомогли деякі японські матроси, що говорили по-російському. Особливо подружився з нами один з них, комендор-навідник. До військової служби він багато років жив у російських містах, працював у пральнях. Назвемо його умовно Ятсуда.
У нас на "Орле" команда ділилась на дві вахти, вахта — на два відділення. Кожне відділення являло собою роту, очолювану обов'язково стройовим'офіцером. Наша рота складалася з матросів різних спеціальностей. Тому в нас ротний командир не знав в обличчя багатьох із своїх підлеглих, якщо вони не належали до стройових. Обов'язки його зводилися лише до видачі їм платні. Не так було на японському кораблі. Там кожна частина команди певної спеціальності становить собою роту і на чолі її стоїть відповідний спеціаліст з офіцерів: інженер-механік, штурман, мінний офіцер, артилерійський офіцер, навіть лікар. Такий поділ команди дає можливість ротному командирові стежити не тільки за дорученою йому матеріальною частиною, але й за виконанням підлеглими своїх обов'язків. Він повинен знати особисті якості кожного з них, давати їм оцінку і просувати по службі найбільш старанних, розвинених і здібних матросів.
Якось увечері мені пощастило ще дещо дізнатись про японський флот. Командир "Асахі", капітан 1-го рангу Номото, щойно обійшов суднові відділення. Після заходу сонця погасили на кораблі всі зовнішні вогні. І хоч японцям ніхто тепер не загрожував, всі їхні гармати були напоготові: біля кожної з них вартувала обслуга. О 7 годині ЗО хвилин роздали койки. Матроси, не зайняті вахтою, були вільні і могли займатися своїми особистими справами.
На баку, навколо бочки з тліючим ґнотом, від якого можна було прикурювати, розмістились японські і російські матроси. Тут був і я разом з боцманом Воєводіним і кочегаром Баклановим. Пахло морем. На обличчі відчувалося легке дихання вітру. На обрії, згасаючи, пінився захід. Золотисто відсвічувало море. Проти мене сидів навпочіпки комендор-навідник Ятсуда і, покурюючи маленьку мідну люльку "чезі"г в якій було тютюну лише на дві-три затяжки, загадково прикрив віями свої чорні східні очі. Розговорилися з ним про військову службу. Він дуже був здивований, коли дізнався від нас, що російські моряки звичайно бувають у плаванні не більше чотирьох місяців, а решту року живуть на березі в казармах.
— Ні, в нас не так,— заговорив Ятсуда.— Ми завжди живемо на кораблях і плаваємо майже цілий рік. Ми проходимо велику практику.
Боцман Воєводін запитав:
— А кого беруть у вас на флот?
Виявилось, що на японських кораблях тільки половина команди відбуває службу по військовій повинності, перебуваючи на флоті чотири роки і в запасі вісім років. Решта була добровольцями. Строк дійсноГ служби для них вісім років і чотири роки в запасі. Найохочіше йдуть у флот ті, хто і до військової служби був або в каботажному плаванні, або на рибних промислах. З добровольців виходять кращі спеціалісти.
В японському флоті кращих навідників всіляко намагаються лишити на надстрокову службу, приваблюючи їх чималою платнею: від них головним чином залежить успіх артилерійського бою. Найвизначніших комендорів вони зібрали з усього флоту і розподілили їх на кораблях головних сил. Тому броненосці і броненосні крейсери противника краще стріляють, ніж його допоміжні судна. А у нас навіть на найновіших кораблях 2-ї ескадри, які повинні були мати вирішальне значення в бою, гармати обслуговувались новобранцями і запасними. Російське морське командування не здогадалось замінити їх найдосвідченішими комендорами Чорноморського флоту, який тоді лишався далеко від театру воєнних дій. Адже самий тільки цей захід міг би значно зменшити успіх противника.
Але від Ятсуда ж ми дізналися й про інше, що нас особливо вразило. В японську армію і на флот не так вже всі охоче рвуться, як це здавалось збоку. Деякі нащадки самураїв вдаються до всіляких хитрощів, аби тільки ухилитися від військової служби. Страх перед війною примушує їх калічити себе. Звичайно, за такі вчинки, якщо їх викривають, закон суворо карає винних. Але все ж таки симулянти не переводяться. Іноді солдати вдаються до анекдотичних засобів, щоб штучно захворіти і обдурити військових лікарів. Існує, наприклад, повір'я, що для цього нібито досить з'їсти хвіст єхидни, звареної в її крові.
— Ви, як добрий навідник, мабуть, залишитеся на надстроковій службі? — сказав я, звертаючись до Ятсуда.
— Не залишусь. Надокучило служити. Я знову хочу поїхати в Росію.
— Чого?
— Я винайшов новий спосіб крохмалити комірці. Секрет! Мені плататимуть добрі гроші.
Я дивився на нього і думав: можливо, від його вдалого пострілу загинув якийсь наш корабель з сотнями людей. А тепер передо мною сидів маленький чоловічок, викурював свою "чезі" і знову її набивав тютюном, сидів з невинною посмішкою на пласкому обличчі. Темні очі задумливо втупилися в тьмяну далечінь. Він жив своєю мрією, що не мала ніякого відношення до війни.
• Пізно вранці 17 травня командир "Асахі", капітан 1-го рангу Номо-то, викликав до себе в каюту боцмана Воєводіна. В каюті його зустріли словами:
— Здрастуйте, боцмане!
Воєводін, почувши російську мову, здивовано подивився на командира, що спокійно сидів за письмовим столом, і не відразу відповів:
— Здравія желаю, ваше високоблагородіє!
— Ну, як ви почуваєте себе у нас на кораблі? — спитав командир, добираючи російські слова.
— Добре!
— Харчами задоволені?
— Так точно, ваше високоблагородіє! Одно тільки погано — ложок нема. А паличками ми не звикли орудувати. Доводиться їсти рис жменею.
Номото, не зводячи з боцмана пильного погляду, стримано почав усміхатися.
— Нічого не вдієш. Ми не знали, що росіяни попадуть до нас у полон. На березі дамо вам ложки.
Боцман відчув себе ураженим. Номото почав розпитувати в нього, скільки чоловік було на "Орле" вбито, скільки поранено. Гадаючи, що зараз його почнуть розпитувати про секретніші справи, Воєводін насторожився, але той обмежився тільки цим і сам сповістив:
— Сьогодні вашого командира Юнга поховали в морі.
— Він був смертельно поранений, ваше високоблагородіе.
— Хороший був командир?
— Прекрасний! Команда дуже любила його.
Номото опустив очі, на хвилину задумався, ніби щось згадуючи, і тихо промовив:
— Так, я знав Юнга. Хороша була людина. Дуже жаль, що він загинув. *
— Осмілюсь доповісти вам, ваше високоблагородіе, що коли б наш командир Юнг не був смертельно поранений, то вам все одно не вдалося б з ним зустрітися.
— Чому?
— Судячи з його характеру, він не здався б вам у полон. Він потопив би свій броненосець і сам загинув би разом з ним. Рішучий був чоловік!
Настала ніякова мовчанка.
Немолоде обличчя Номото відразу стало суворим. Позираючи скоса, він холодно подивився на боцмана, наче кіт, в якого хочуть відняти спійману ним жертву, і сухо наказав:
— Ідіть!
— Єсть!
Воєводін свою розмову з Номото зараз же переказав мені. І ми довго думали над тим, звідки японський командир знає Юнга? Я чув од своїх офіцерів, що він був одружений з японкою і навіть мав від неї сина. Чи не на цьому грунті наш командир познайомився з Номото?32.
Коли показались японські береги, до нас підійшов навідник Ятсуда і, усміхаючись, приголомшив нас новиною:
— Ваш адмірал Рожественський попав у полон. Штаб його теж у полоні.
Ми вп'ялися в японця очима.
— Як, при яких обставинах?
Але Ятсуда замість відповіді сказав:
— Тепер скоро кінчиться війна.
Він не став з нами більше розмовляти і, пославшись на те, що йому ніколи, побіг у нижнє приміщення корабля.
Ця новина вмить облетіла російських матросів, але ніхто їй не повірив. Збуджено загаласували:
— Бреше азіат!
— Що Рожественський був дурнем — ми всі знаємо. Але щоб така люта людина в полон здалася — ніколи не повірю цьому!
— Та коли б йому довелося тонути, то все одно він погрржував би адміралові Того кулаком.
— Не командуючий, а вогонь. Рожественського японці могли взяти тільки мертвим.
Опівдні, перед тим, як увійти у військовий порт Майдзуру, нас, полонених, загнали в носові кубрики, і незабаром ми почули гуркіт кинутого якоря. Перед нами відкривалися сторінки нового життя. Але все це, як і здача кораблів, сталося тільки тому, що адмірал Небогатов скорився наказу командуючого ескадрою і пішов курсом норд-ост 23°.33
ЧАСТИНА ТРЕТЯ
ГОЛОВНА ОПОРА ЙОГО ВЕЛИЧНОСТІ
ПОКАЗНА НІКЧЕМА
І
Міноносці "Бедовый" і "Буйный" здаля були схожі один на одного, як два близнюки — обидва чорні, чотиритрубні, водотоннажністю по триста п'ятдесят тонн. В день бою, 14 травня, доля звела їх докупи, але переплутала їхні ролі. А це повело до того, що драма, яка розігралась на водах Японського моря, переплелася під кінець з фарсом.
Командував "Бедовым" капітан 2-го рангу Микола Васильович Баранов, йому не вистачало до п'ятдесятилітнього віку тільки одного року, але завдяки своєму квітучому здоров'ю він здавався молодшим. Це був офіцер гвардійського екіпажу, з бравою військовою виправкою. Велика атласна борода, роздвоєна внизу, кучеряве волосся, відкинуте назад, круглі очі, спадистий лоб, ніздрі, що уперто роздималися,— все це прекрасно гармонувало з його високим зростом і широкими плечима. При зустрічі з вищим начальством мало хто міг віддати рапорт так уміло ітак картинно. Дивлячись на нього збоку, не можна було усумнитися в рішучості його характеру: — да, такий командир не розгубиться ні за яких обставин!
Адмірал Рожественський був про нього найкращої думки.