Фіжми ці вішались щовечора на гачку й замикались на висячий замок за спинкою її ліжка". (Тальман де Ріо, "Історія Маргарити де Валуа"). *
78
Гра слів: Гіацинт — одне з імен Ла Моля та ім'я грецького царевича, улюбленця Аполлона, юнака, що відрізнявся незвичайною красою. Коли він загинув, з його крові Аполлон створив квітку Гіацинт (грец. міф).
79
Уїстіті — примат із сімейства ігрункових, дуже маленька мавпа.
80
Альбрехт Дюрер (1471—1528) — найславетніший німецький живописець та гравер із прижиттєвою світовою славою, видатний геометр та інженер-фортифікатор, родоначальник європейської акварелі, механік, архітектор та теоретик мистецтва. Визнаний найбільшим європейським майстром ксилографії, який підняв її на рівень справжнього мистецтва. Художник поєднав відкриття італійського Ренесансу з мистецькими традиціями північної Європи.
81
Меделян — вимерла порода собак. Належить до групи молосів та догів. Використовувалася при цькуванні та полюванні на ведмедя. Перші згадки відносяться до XV століття. Аж до ХІХ століття зберігалася чистокровність породи. Під час процвітання породи меделяни були одними з найбільших собак у світі.
82
Аграф — застібка у вигляді брошки для зачісок, суконь. Іноді виготовлявся із дорогоцінних металів — золота, срібла з рельєфним декором, карбуванням, емаллю.
83
Карл IX був одружений з Єлизаветою Австрійською, дочкою Максиміліана. *
84
Шукай і знайдеш (лат.). *
85
Гомер (VIII—VII ст. до н.е.) — легендарний давньогрецький поет, автор "Іліади" та "Одіссеї", двох славетних грецьких епічних поем, що започаткували європейську літературу.
86
Діомед — цар Аргосу; один з найхоробріших героїв Троянської війни.
87
Теокріт, також Феокріт (бл. 300 — бл. 260 рр. до н.е.) — давньогрецький поет, один з найвидатніших представників літератури раннього еллінізму. Заснував жанр ідилії, у якій предметом милування стає простота і природність невимогливого побуту. Ідилії Теокріта започаткували європейську традицію "буколічної" літератури.
88
Карл плутає вислови з двох біблійних книг: "…після проходження корабля… неможливо знайти сліду… від птаха… не залишається ніякого знака її шляху…" (Книга Премудрості Соломона, V, 10, 11) і "Три речі незбагненні для мене, і чотирьох я не розумію: шляхи орла на небі, шляхи змія на скелі, шляхи корабля серед моря та шляхи чоловіка до дівчини" (Книга Приказок Соломонових, XXX, 18, 19).
89
"...тісна брама і вузький шлях, що ведуть в життя..." — Євангеліє від Матвія, VII, 14.
90
Справді, коли б цей позашлюбний хлопчик, потім славетний герцог Ангулемський, що помер в 1650 році, був би шлюбним сином Карла IX, — він усунув би від королювання Генріха III, Генріха IV, Людовіка XIII і Людовіка IV. Що дав би він натомість? Розум не знаходить відповіді і губиться в мороці такого питання. *
91
Я чарую всіх (лат.). *
92
Франциск II (1544—1560) — король Франції з династії Валуа (1559—1560 роки) та король-консорт Шотландії (1558—1560 роки). Одружений з Марією Стюарт, племінницею Гізів, повністю підпав під їхній вплив. Це була одна з серйозних причин, внаслідок яких у 1560 р. спалахнув гугенотський Амбуазький заколот.
93
Побічного сина батька Катерини, герцога Алессандро, було вбито його родичем Лоренціно, який очолив змову проти нього; вбивця, однак, змушений був тікати і згодом сам був убитий.
94
Гог і Магог — у біблійній есхатології два народи, нашестя яких потрясе світ незадовго до другого приходу Месії (Книга пророка Єзекіїля, гл. 38).
95
Біон і Мосх (II ст. до н.е.) — давньогрецькі (елліністичні) поети, майстри буколічної поезії.
96
Дафніс і Коридон – персонажі пасторальної поезії та драматургії XVII—XVIII ст.
97
Ісократ (436—338 до н.е.) — давньогрецький філософ, логограф і риторик. Був учнем Горгія і прямим спадкоємцем софістичної освітньої системи. Найвидатніший представник урочистої (епідиктичної) промови. Зараховується до канону 10 ораторів.
98
Промова королеви Маргарити до послів Сарматії (Польща).
99
Ліга — конфедерація католицької партії, заснована герцогом де Гізом в 1576 р., мабуть, для захисту католицької релігії від протестантів, але насправді з метою повалення престолу Генріха III і зведення на престол Гіза.
100
Іль-де-Франс або паризький регіон (з центром в Парижі) — ядро французької держави. Найнаселеніший історичний та адміністративний регіон на півночі центральної частини Франції. На основі місцевого наріччя склалась сучасна французька мова.
101
Ромул (771—717 рр. до н.е.) — у римській міфології син Марса й весталки Реї Сільвії. Мав брата-близнюка Рема. За переказами, належав до роду царів Альба-Лонги. Легендарний засновник і перший цар Риму (753—717 до н.е.). Оскільки вони з братом народилися в результаті таємного і протизаконного зв'язку, то були кинуті на березі річки, де близнят вигодувала послана від Марса вовчиця.
102
Прізвища де Муї та Ла Моль французькою пишуться de Muy та La Mole.
103
Піфії — віщунки і жриці Аполлона в Дельфах. Вони сідали біля храму Аполлона на триноги, поставлені над розсілиною, звідки підіймалися одуряючі випари, і під їх дією вимовляли безладні слова, які й тлумачилися жерцями. Метафорично Піфія — людина, яка з таємничим виглядом робить нечіткі й двозначні висновки.
104
Евріал і Ніз — троянці, герої "Енеїди" Вергілія, які прославилися непорушною дружбою і разом загинули в бою з рутулами (книга IX).
105
Дамон і Піфіас — двоє піфагорійців із Сіракуз, які стали символом чоловічої дружби і готовності пожертвувати життям один за одного.
106
Після тривалої та безуспішної облоги Трої греки залишили біля її стін дерев'яного коня і вдали, що відпливають. Троянці втягли коня в місто, а вночі з нього вийшли воїни, що там ховалися, перебили варту, впустили в місто своїх товаришів, які повернулися на кораблях, і таким чином захопили Трою ("Одіссея" Гомера та "Енеїда" Вергілія).
107
Овідій, Публій Овідій Назон (43 р. до н.е. — 17 р. н.е) — останній з поетів "золотої доби" римської літератури, твори якого мали суттєвий вплив на пізнішу європейську середньовічну літературу та по наш час.
108
В Євангелії від Матвія (II, 1 — 12) розповідається про те, як волхви, які побачили зірку, прийшли вклонитися немовляті Ісусові.
109
Ми з мужем моїм дуже раділи б присутності вашій в цій залі, коли б з нею не сполучався сум з приводу втрати не тільки брата, а й друга (лат.). *
110
Отже, нам прикро, що не можемо ми вирядитися з тобою. Але доля, що примушує тебе негайно покинути Лютецію (Париж), затримує нас у цьому місті. Отже, їдь, брате, їдь, друже, їдь без нас, за тобою слідом підуть надія й добрі бажання наші (лат.). *
Лютеція, іноді також Лютеція Паризіоріум – головне місто галльського племені паризіїв, майбутній Париж. Використовується як давня назва Парижа.
111
Розумію (лат.).
112
Тіціан Вечелліо (1488/1490—1576) — італійський живописець епохи Високого та Пізнього Відродження, головний представник венеціанської школи. Мав великий вплив на творчість митців різних країн і епох.
113
Гіперборейці — в міфах Давньої Греції — казковий вічно юний народ, що жив у північній країні Гіпербореї. Тут: жителі північних країн.
114
Молодий граф Монтгомері ненавмисне завдав на турнірі смертельну рану Генріху II. На честь святкування шлюбу своєї дочки з королем Іспанії та сестри з герцогом Савойським, Генріх вирішив провести триденний лицарський турнір, у якому і сам брав участь. Наприкінці останнього дня турніру 30 червня 1559 року він зійшовся у двобої з молодим графом Монтгомері. Списи обох супротивників було зламано. Але уламки списа молодого графа завдали страшних травм королю. Декілька гострих скіпок пробилися через забрало шолома й уразили короля в чоло над правою бровою та в кут лівого ока. Найкращі лікарі того часу намагалися врятувати Генріха. 10 липня Генріх II Валуа помер.
115
Абатство Сен-Дені — бенедиктинське абатство в Сен-Дені, північному передмісті Парижа, головний монастир середньовічної Франції. Усипальниця французьких королів, де поховано багатьох королів Франції, а також членів їхніх родин, і яку часто називають "королівським некрополем Франції".
116
Ймовірно, в уста Маргарити автор вкладає сенс фрази "Жереб кинуто" — Alea iacta est, яку 10 січня 49 року до н. е. сказав Юлій Цезар під час переправи зі своєю армією через річку Рубікон.
117
Фарамонд — міфічний перший король франків. Згідно з "Книгою історії Франків" 727 року, він був сином Маркоміра і батьком Хлодіона (реальні вожді франків). Тому довгий час його вважали першим королем франків з династії Меровінгів, хоча Фарамонд був скоріше особистістю легендарною, ніж реальною.
118
Максимільян де Бетюн Сюллі (1559—1641) — французький державний діяч, міністр, радник та друг Генріха IV.
119
Порція — дружина Марка-Юлія Брута, який очолив змову проти Юлія Цезаря; після самогубства чоловіка наклала на себе руки, з'ївши гаряче вугілля (42 р. до н.е.).
120
Декамерон — збірка зі ста новел італійського письменника Джованні Боккаччо. За сюжетом десятеро молодих флорентійців (семеро жінок, троє чоловіків) залишають охоплене чумою місто, оселяються на заміській віллі і протягом десяти днів розповідають цікаві і повчальні історії (всього їх сто), які широко відтворюють розмаїте повсякденне життя.
121
Сальватор Роза (1615—1673) — італійський живописець, гравер та поет. Представник неаполітанської школи, Роза виходив за межі сучасних йому норм (і в мистецтві, і в житті), за духом наближаючись до романтизму. У 40-ві роки XVII ст. його малярський доробок — численні пейзажі з видами диких, часом фантастичних місцевостей, іноді населені грабіжниками або солдатами; ці твори вирізняє вільна експресивна манера письма, похмурий колорит, різкі контрасти світла й тіні.
122
Іов (Святий Іов, Іов Багатостраждальний) — старозавітній праведник, історія якого описується в Книзі Іова в Біблії.
123
Квінт Горацій Флакк (65—8 рр. до н.е.) — поет "золотого віку" римської літератури. Вступив до армії Брута, який бився за республіку. Після поразки Брута при Філіппах Горацій, який командував легіоном, врятувався втечею.
124
Епамінонд (бл. 418—362 рр. до н.е.) — фіванський воєначальник і політик в період війн у Греції за гегемонію Фів, який двічі переміг спартанців.
125
...під покровом букових дерев (лат.).
126
Головна вежа замку, що стоїть окремо, служила останнім притулком його захисників.
127
La mort – смерть, la folie – божевілля (франц.).
128
Текстуально.