— Я шукав тебе, а ти сам прийшов до мене! Дякую!
Проте, він і в гніві не забув про Генріха і, повернувшись до вікна, свиснув, як свистять беарнські пастухи.
— Цього досить, — сказав він Сокурові. — А тепер — іди сюди, убивця!
І кинувся до Морвеля.
Той встиг витягти зза пояса пістолет.
— А, на цей раз, — сказав королівський убивця, націлюючись в молодого чоловіка, — ти, гадаю, будеш убитий.
І вистрелив. Але де Муї відскочив вправо, і куля пролетіла, не зачепивши його.
— Тепер моя черга, — скрикнув молодий чоловік.
І завдав Морвелю такого жорстокого удару шпагою, що хоч і влучив у його шкіряний пояс, але вістря пробило його і врізалось у тіло.
Убивця від страшного болю так дико закричав, що сбіри, які супроводили його, подумавши, що він вражений на смерть, злякано кинулись бігти до вулиці Сент-Оноре.
Морвель був не з відважних. Побачивши, що товариші покинули його, і маючи такого противника, як де Муї, він спробував був теж урятуватись втечею і побіг слідом за ними з криком: "рятуйте!"
Де Муї, Сокур і Бартелемі в запалі кинулись за ним. Коли вони вбігли у вулицю де Гренелль, щоб перейняти Морвеля, відчинилось вікно, і з першого поверху виплигнув на землю, ще мокру від недавнього дощу, чоловік.
Це був Генріх.
Свист де Муї попередив його про небезпеку, а пістолетний постріл показав, що небезпека серйозна, і він кинувся на поміч друзям.
Запальний, дужий, він помчав слідом за ними з шпагою в руці.
Від застави де Сержан чути було крик, і він побіг туди. Це кричав Морвель, який, почуваючи, що де Муї наздоганяє його, знову кликав на порятунок своїх людей, що від страху розбіглися.
Йому лишалось повернутись, щоб не дістати удару ззаду.
Морвель повернувся, зустрів шпагу свого противника і майже враз завдав йому такого удару, що пробив пояс. Але де Муї зараз же дав відсіч.
Шпага знову встромилася в тіло, куди встромилась і вперше, і подвійний струмінь крові ринув із подвійної рани.
— Ловко! — крикнув Генріх, підбігаючи. — Ану знов, де Муї!
Де Муї не треба було підбадьорювати.
Він знову напав на Морвеля, але той не чекав.
Притуливши ліву руку до рани, він пустився в одчайдушну втечу.
— Бий його! Бий! — кричав король. — Солдати його вже зупинились, а відчай страхополохів не вартий нічого для відважних.
Морвель, в якого легені мало не розривались, дихання свистіло і за кожним віддихом виступав холодний піт, раптом упав від знесилення, але зараз же підвівся і, повернувшись на одному коліні, направив вістря своєї шпаги на де Муї.
— Друзі! Друзі! — кричав Морвель. — Їх тільки двоє. Стріляйте, стріляйте!
Справді, Сокур і Бартелемі заблукались в погоні за двома сбірами, що повернули, у вулицю де Пулі, і король з де Муї зостались удвох перед чотирма ворогами.
— Стріляй! — кричав Морвель, і один солдат справді наготував рушницю.
— Так, але попереду, — сказав де Муї, — умри ти, зрадник, умри, негідник, умри, як убивця.
І, вхопивши однією рукою занесену шпагу де Морвеля, другою встромив свою шпагу згори вниз у груди своєму ворогові з такою силою, що прибив його до землі.
— Бережись! Бережись! — крикнув Генріх.
Де Муї скочив назад, залишивши свою шпагу в тілі Морвеля, бо один із солдатів націлився, щоб убити його.
В ту ж мить Генріх проткнув своєю шпагою солдата, і той з криком упав коло Морвеля.
Двоє інших пустились тікати.
— Сюди, де Муї, сюди! — крикнув Генріх. — Не гаймо й хвилини; якщо нас пізнали, нам кінець.
— Чекайте, сір, — а моя шпага? Думаєте, я залишу її в тілі цього негідника?
Він підійшов до Морвеля, що лежав нерухомо; але в ту мить, коли де Муї доторкнувся до ручки шпаги, що зосталась в тілі Морвеля, той ухопив набиту рушницю, яку впустив з рук убитий солдат, і вистрелив у груди де Муї.
Молодий чоловік упав, навіть не крикнувши: він був убитий на смерть.
Генріх кинувся до Морвеля, але той уже впав, і шпага проткнула тільки його труп.
Треба було тікати. Шум побоїща зібрав цілу юрбу людей, могла з'явитись нічна сторожа.
Генріх шукав серед цікавих, що збіглися на шум, хоч якесь знайоме обличчя, і раптом скрикнув від радості.
Він упізнав метра Ла Гюр'єра.
Уся ця подія відбувалась коло Трагуарського хреста, тобто напроти вулиці Арбр-Сек, і наш давній знайомий, що мав з природи похмуру вдачу, а по смерті де Ла Моля й Коконна, улюблених своїх гостей, ще більше вдався в смуток, прибіг на шум, залишивши свої печі та каструлі саме в ту хвилину, коли готував вечерю королю Наварському.
— Любий Ла Гюр'єр, доручаю вам де Муї, хоча й боюсь, що з ним усе покінчено. Занесіть його до себе, і якщо він буде ще живий, не жалкуйте нічого, ось вам гаманець. А того залишіть у рівчаку, хай він згниє, як пес.
— А ви? — сказав Ла Гюр'єр.
— Я маю ще попрощатись. Біжу і за десять хвилин буду у вас. Держіть коней напоготові.
І Генріх справді побіг в напрямі до маленького будиночка коло Круа-де-Пті-Шан, але, вибігши на вулицю де Гренелль, зупинився від жаху.
Під дверима зібрався величезний натовп.
— Що в домі? — спитав Генріх. — Що сталось?
— О, — відповів той, до кого він звернувся, — велике нещастя, пане. Оце тільки чоловік заколов молоду вродливу жінку кинджалом, бо хтось прислав йому записку, що вона тут з коханцем.
— Що з чоловіком? — скрикнув Генріх.
— Утік.
— Аз жінкою?
— Вона там.
— Мертва?
— Ні ще, та, дяка богу, близька до смерті.
— О, — скрикнув Генріх, — я проклятий!
І кинувся в дім.
У кімнаті було повно народу, що товпився навколо ліжка, де лежала бідолашна Шарлотта, пронизана двома ударами кинджала.
Чоловік її, що два роки затаював свої ревнощі до Генріха, скористувався з нагоди помститись.
— Шарлотта! Шарлотта! — скрикнув Генріх, розштовхуючи натовп і падаючи навколішки перед ліжком.
Шарлотта розплющила свої прекрасні очі, повиті вже сутінком смерті. У неї вирвався крик, від якого з двох її ран полилася кров; вона зробила зусилля підвестись.
— О, я знала, — сказала вона, — що не вмру, не побачивши його.
І справді, ніби чекаючи тільки цієї хвилини, щоб віддати Генріху свою душу, що так його кохала, — вона притулила уста до чола короля Наварського, прошептала востаннє: "люблю тебе" і бездиханна впала.
Генріх не міг залишатись далі, щоб не загинути. Він витяг кинджал, відрізав пасмо її прекрасного білявого волосся, що його так часто розпускав, дивуючись, яке воно довге, і вийшов, ридаючи, серед ридань присутніх, що й не догадувались, над яким глибоким нещастям ллються їх сльози.
— Друг, кохання, — скрикнув Генріх з розпачем, — все мене кидає, все я втрачаю відразу!
— Так, сір, — тихо мовив йому чоловік, віддаляючись від юрби цікавих, що стовпились коло будиночка, — але вам залишається трон.
— Рене! — крикнув Генріх.
— Так, сір, Рене, що не спить за вас: той негідник, умираючи, назвав вас. Відомо, що ви в Парижі. Стрільці вас шукають. Тікайте, тікайте!
— І ти кажеш, Рене, що я, утікач, буду королем.
— Подивіться, сір, — сказав флорентієць, показуючи королю на зорю, що виходила, сяючи, з темної хмари, — не я кажу — вона каже.
Генріх зітхнув і зник у темряві.
__________________________
Примітки
1
Екю — назва середньовічних золотих і срібних монет Франції.
2
Гай Юлій Цезар (100—44 рр. до н.е.) — давньоримський державний і політичний діяч, полководець, письменник. Римський консул, диктатор, великий понтифік. Один із найвидатніших полководців античності. Докорінно змінив політично-суспільний і культурний ландшафт стародавнього Середземномор'я і Західної Європи. Представник римського патриціанського роду Юліїв.
3
Александр Македонський (356—323 рр. до н.е.) — дев'ятнадцятий цар Македонії. Геніальний полководець (ще в античну епоху був визнаний одним із найбільших полководців в історії), видатний адміністратор і політик. Засновник великої держави, що охоплювала Македонію, Грецію, завойовану Перську імперію та Єгипет. Його походи позитивно вплинули на розвиток античної науки (особливо географії) і культури (еллінізм).
4
Битва при Іссі (кінець 333 року до н.е.) — відома битва між Александром Македонським і Дарієм III. Армія Александра Македонського (30—40 тис.) розбила армію перського царя Дарія III (120—130 тис.). Та перемога забезпечила завоювання Александром Македонським панування на Егейському морі й у західній половині Перського царства.
5
Битва при Фарсалі (9 серпня 48 до н.е.) — вирішальна битва між військами Гая Юлія Цезаря і Гнея Помпея, що боролися за владу у Римі. Блискуча перемога дала змогу Цезарю стати диктатором — спочатку на 10 років, а потім сенат присвоїв йому цей титул довічно.
6
Тобто до Афродіти (Венери), один з храмів якої розташовувався на острові Кітера (Цитера). Афродіта — у грецькій міфології богиня краси та любові. Одна із 12 верховних олімпійських богів, що мешкають на Олімпі. Цариця німф і грацій.
7
Жак де Санблансе (1457—1527) — міністр фінансів при Людовіку XII і Франциску I; звинувачений у розтраті, мабуть, несправедливо, був повішений.
8
Цирцея — латинізований варіант імені Кірка — в давньогрецькій міфології чаклунка, дочка Геліоса й Перси (Персеїди), сестра Еета. Споріднена з Гекатою богиня місяця і, як Геката і Медея, представниця чародійства.
9
Сарбакан — духова трубка, виготовлена з двох половинок пальмового стовбура, скріплених спіральною обмоткою. В Європу ці зброю завезли сарацини у XIII столітті, стріляти з неї можна було маленькими стрілами або глиняними кульками. У Франції сарбакан був іграшкою аристократів.
10
Капуя — італійське місто, яке в давнину славилося багатством і розпещеністю жителів і в цьому сенсі стало ім'ям загальним.
11
Льє — стародавня французька міра довжини, використовувалась до введення метричної системи. У різні періоди існували різні відповідники цієї довжини: Старий Паризький льє = 10000 п'єдів = 3,248 км. Новий Паризький льє = 2000 туазів = 3,898 км. Льє поштовий = 2200 туазів = 4,288 км.
12
П'єр де Ронсар (1524—1585) — французький поет XVI століття. Очолював поетичне об'єднання "Плеяда", що стояло на засадах збагачення національної літератури надбанням і здобутками літератур Стародавньої Греції та Риму. На честь поета названа Ронсарова строфа — шестирядкова строфа, в якій рядки римуються за схемою: аабввб.
13
Гней Помпей (106—48 рр.